Постанова

від 12.05.2020 по справі 813/2749/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 травня 2020 року

м. Київ

справа №813/2749/16

касаційне провадження №К/9901/37719/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.11.2016 (суддя Сакалош В.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2017 (головуючий суддя - Гуляк В.В.; судді: Судова-Хомюк Н.М., Коваль Р.Й.) у справі № 813/2749/16 (876/9178/16) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговельно-логістичні системи до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговельно-логістичні системи звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.07.2016 № 0002731408, від 27.07.2016 № 0002711408, від 27.07.2016 № 0002721408.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 04.11.2016 адміністративний позов задовольнив повністю.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15.02.2017 залишив постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.11.2016 без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Головне управління ДФС у Львівській області оскаржило їх у касаційному порядку.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.11.2016, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог Головне управління ДФС у Львівській області посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 138.6 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, наголошує на безтоварному характері господарських операцій із придбання позивачем продукції в Товариства з обмеженою відповідальністю Неймар , Товариства з обмеженою відповідальністю Цитрус плюс , Товариства з обмеженою відповідальністю Оптімус Альянс , Товариства з обмеженою відповідальністю Фруктовий дім Імперіал ВН .

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Торговельно-логістичні системи з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 10.01.2014 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 13.07.2016 № 121/13-01-14-08/39048034.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв`язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні фруктів у Товариства з обмеженою відповідальністю Неймар , Товариства з обмеженою відповідальністю Цитрус плюс , Товариства з обмеженою відповідальністю Оптімус Альянс , Товариства з обмеженою відповідальністю Фруктовий дім Імперіал ВН з огляду на непідтвердження товарного характеру здійснених поставок.

Обґрунтовуючи свою позицію, Головне управління ДФС у Львівській області звертало увагу на недоліки представленої товариством первинної документації, неможливість встановлення джерела походження товару та відсутність у вказаних контрагентів необхідної кількості трудових ресурсів для здійснення поставок у відповідних обсягах.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом 27.07.2016 прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0002711408, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 199885,00 грн. за основним платежем та 49971,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0002731408, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 81333,00 грн. за основним платежем та 20333,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0002721408, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 126001,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 31500,00 грн.

За правилами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими Товариством з обмеженою відповідальністю Торговельно-логістичні системи до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: видаткових накладних; податкових накладних; товарно-транспортних накладних; платіжних доручень; сертифікатів відповідності; санітарно-гігієнічної оцінки об`єкта експертизи (харчової продукції); висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи; документів, що свідчать про господарський характер понесених позивачем витрат.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності Товариства з обмеженою відповідальністю Торговельно-логістичні системи як платника податків або можливої фіктивності його постачальників, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних суб`єктів господарювання, судових рішень, вироків тощо, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

За таких обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність твердження контролюючого органу про неправомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за оспорюваними господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Головного управління ДФС у Львівській області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.11.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2017 у справі № 813/2749/16 (876/9178/16) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк