Постанова

від 23.04.2020 по справі 2018/20687/2012

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 2018/20687/2012

провадження № 61-7759св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Перший Український Міжнародний Банк , правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю АНСУ ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2013 року і додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2016 року, ухвалені у складі судді Нев`ядомського Д. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 4 березня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Бурлаки І. В., Бровченка І. О., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2012 року Публічне акціонерне товариство Перший Український Міжнародний Банк (далі - ПАТ ПУМБ ) звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначило, що 19 червня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Перший Український Міжнародний Банк , правонаступником якого є ПАТ ПУМБ , і ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 6541209, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у сумі 55 000 євро зі сплатою 14,65% річних за користування кредитом на строк до 19 червня 2020 року.

Додатковою угодою № 9556463 від 8 вересня 2010 року до вказано договору передбачено надання позичальнику другого траншу кредиту у розмірі 110 276,18 гривень зі сплатою 19% річних за користування кредитом на такий же строк.

Позивач вказує, що ОСОБА_1 припинив виконувати зобов`язання за кредитним договором та за додатковою угодою до нього, тому 1 листопада 2011 року банк вручив йому вимогу про дострокове погашення кредитної заборгованості у тридцятиденний строк, яка відповідачем не виконана.

Станом на 19 грудня 2012 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 6541209 і додатковою угодою № 9556463 становить 34 237,50 євро та 210 812,59 гривень відповідно, з яких: заборгованість за тілом кредита за кредитним договором - 27 319,70 гривень і за додатковою угодою - 100 705,76 гривень; заборгованість за процентами за кредитним договором - 6 917,80 євро і за додатковою угодою - 24 950,56 гривень; пеня за кредитним договором - 69 156,61 гривень і за додатковою угодою - 15 999,66 гривень.

За таких обставин ПАТ ПУМБ просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у сумі 34 237,50 євро та 210 812,59 гривень.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2013 року позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ ПУМБ заборгованість за кредитним договором у розмірі 210 812,59 гривень і 3 219 гривень судового збору.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності порушення ОСОБА_1 зобов`язань за укладеним із ПАТ ПУМБ кредитним договором і додатковою угодою до нього та наявності у відповідача заборгованості у вказаному в позові розмірі.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2014 року замінено стягувача у виконавчому провадженні, відкритому на виконання зазначеного рішення суду, з ПАТ ПУМБ на Товариство з обмеженою відповідальністю АНСУ (далі - ТОВ АНСУ ).

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2016 року, ухваленим за заявою ТОВ АНСУ , стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ АНСУ як правонаступника ПАТ ПУМБ заборгованість за кредитним договором у розмірі 34 237,50 євро.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у рішенні від 25 лютого 2013 року встановлено наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором № 6541209 у розмірі 34 237,50 євро, проте вимогу про стягнення даної суми не вирішено.

Також суд встановив, що у спірних правовідносинах ТОВ АНСУ є правонаступником ПАТ ПУМБ , у зв`язку з чим стягнув заборгованість на користь товариства як нового кредитора.

Постановою Харківського апеляційного суду від 4 березня 2019 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2013 року та додаткове рішення цього суду від 21 жовтня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ ПУМБ , правонаступником якого є ТОВ АНСУ, заборгованість за кредитним договором № 6541209 від 19 червня 2008 року у розмірі 24 913,65 євро, з яких поточна заборгованість за кредитом - 22 493,45 євро і прострочена заборгованість за кредитом - 2 420,20 євро.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ ПУМБ , правонаступником якого є ТОВ АНСУ, заборгованість за додатковою угодою № 9556463 від 8 вересня 2010 року у розмірі 104 343,51 гривень, з яких: поточна заборгованість за кредитом - 77 181,05 гривень, прострочена заборгованість за кредитом - 23 524,71 гривень, заборгованість за процентами у межах строку кредитування - 3 637,75 гривень.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ ПУМБ , правонаступником якого є ТОВ АНСУ , 692,08 гривень судового збору.

Частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором № 6541209 і додатковою угодою до нього № 9556463, проте зменшив її розмір у зв`язку з нарахуванням процентів та штрафних санкцій поза межами строку кредитування, який банк змінив пред`явленням у листопаді 2011 року вимоги про дострокове виконання кредитних зобов`язань.

Доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ АНСУ не має статусу правонаступника позивача у цій справі, апеляційний суд відхилив, оскільки встановив, що 16 липня 2013 року між ПАТ ПУМБ і ТОВ АНСУ укладений договір відступлення прав вимоги № 1013/44 із додатковою угодою, відповідно до яких товариство набуло прав кредитора за укладеними із ОСОБА_1 кредитним договором і додатковою угодою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2013 року, додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2016 року і постанову Харківського апеляційного суду від 4 березня 2019 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що суди не вирішували питання щодо залучення ТОВ АНСУ до участі у справі, тому товариство не має статусу правонаступника позивача.

Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно поклав в основу рішення виконаний судовим експертом розрахунок, який складений виключно з метою спростування і доведення неправильності поданого позивачем розрахунку заборгованості.

На думку заявника, суд апеляційної інстанції обмежив його у реалізації процесуальних прав, так як не розглянув клопотання про витребування доказів і безпідставно відхилив клопотання про виклик експерта, який проводив судову економічну експертизу, для роз`яснення наданого ним висновку.

Посилається на те, що заява про ухвалення додаткового рішення подана ТОВ АНСУ поза межами трирічної позовної давності, тому у стягненні 34 237,50 євро суди повинні були відмовити на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України.

Вказує, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин статтю 514 ЦПК України і не врахували, що загальний розмір відступлених банком вимог за кредитним договором і за додатковою угодою становить 383 466,10 гривень і 136 818,05 гривень відповідно.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і зупинено виконання постанови Харківського апеляційного суду від 4 березня 2019 року до закінчення перегляду справи у касаційному порядку.

Позиція інших учасників справи

У липні 2019 року ТОВ АНСУ подало відзив на касаційну скаргу, у якому послалося на безпідставність її доводів. Зазначило, що у встановленому законодавством порядку набуло прав кредитора у правовідносинах із ОСОБА_1 , тому суди попередніх інстанцій правильно вважали товариство правонаступником ПАТ ПУМБ . Суд апеляційної інстанції належно розглянув клопотання відповідача про виклик експерта і обґрунтовано відхилив його, а клопотання про витребування доказів суд не розглядав, так як представник ОСОБА_1 у судовому засіданні 4 березня 2019 року на цьому не наполягав.

У серпні 2019 року відзив на касаційну скаргу подало ПАТ ПУМБ , яке зазначило, що відступило усі права кредитора за укладеними із ОСОБА_1 кредитним договором та додатковою угодою ТОВ АНСУ , тому висновки судів попередніх інстанцій про те, що товариство є правонаступником позивача у цій справі, правильні.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи

Апеляційний суд встановив, що 9 червня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Перший Український Міжнародний Банк , правонаступником якого є ПАТ ПУМБ , і ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 6541209, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 55 000,00 євро зі сплатою 14,65% річних за користування кредитом на строк до 19 червня 2020 року.

У забезпечення виконання зобов`язань за цим договором у іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 3.2 кредитного договору проценти за користування кредитом розраховуються, виходячи з щоденного залишку заборгованості за кредитом, протягом усього строку користування кредитними коштами, починаючи з дня надання кредиту (включаючи цей день) і по день повного погашення заборгованості за кредитом.

За змістом пунктів 3.5.7, 3.5.8 кредитного договору банк набуває право вимагати від позичальника дострокового повернення усього кредиту або його частини із нарахованими процентами, а позичальник зобов`язаний виконати таку вимогу, зокрема, у випадку невиконання ним передбачених цим договором зобов`язань.

Таку вимогу позичальник зобов`язаний виконати у строк не пізніше 7 календарних днів з дня її отримання. Якщо протягом вказаного строку позичальник усуне порушення умов договору, які є підставою для направлення вимоги, остання втрачає чинність. Зі спливом встановленого цим пунктом строку виконання вимоги банк набуває право розпочати стягнення заборгованості у судовому порядку та звернути стягнення на майно, передане у забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором.

Пунктами 5.2, 5.3 кредитного договору визначено, що у разі порушення позичальником строків виконання зобов`язань з повернення кредиту та/або сплати процентів за користування ним, позичальник зобов`язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у цей період, від суми прострочених виконанням зобов`язань за кожний день прострочення.

Також позичальник зобов`язаний за весь час прострочення сплатити банку проценти на суму простроченого основного боргу за ставкою, зазначеною у пункті 3.1.4 договору.

8 вересня 2010 року між ПАТ ПУМБ та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 9556463 до кредитного договору № 6541209 від 19 червня 2008 року, згідно з якою позичальнику додатково надано другий транш кредиту у розмірі 110 276,18 гривень. За користування другим траншем процентна ставка встановлена у розмірі 19,00% річних, строк повернення траншу відповідає строку, визначеному у кредитному договорі, - 19 червня 2020 року.

Також вказаною угодою доповнено статтю 5 кредитного договору пунктом 5.7, відповідно до якого пеня та інші штрафні санкції розраховуються у валюті кредиту та сплачуються позичальником у національній валюті України (гривні) за курсом Національного банку України на день платежу.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 кредитних зобов`язань, 1 листопада 2011 року йому вручено вимогу про дострокове повернення усієї суми кредиту із процентами та штрафними санкціями протягом тридцяти днів з дня її отримання. Вказану вимогу позичальник не виконав.

Згідно з поданим позивачем розрахунком на 19 грудня 2012 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 6541209 і додатковою угодою № 9556463 становить 34 237,50 євро та 210 812,59 гривень відповідно, з яких: заборгованість за тілом кредита за кредитним договором - 27 319,70 гривень і за додатковою угодою - 100 705,76 гривень; заборгованість за процентами за кредитним договором - 6 917,80 євро і за додатковою угодою - 24 950,56 гривень; пеня за кредитним договором - 69 156,61 гривень і за додатковою угодою - 15 999,66 гривень.

Оцінивши висновок судової економічної експертизи № 15103 від 20 листопада 2018 року та виконані експертом розрахунки, апеляційний суд встановив, що у межах строку кредитування, зміненого вимогою від 1 листопада 2011 року, заборгованість відповідача за кредитним договором № 6541209 від 19 червня 2008 року складає 24 913,65 євро, з них: поточна заборгованість за кредитом - 22 493,45 євро і прострочена заборгованість за кредитом - 2 420,20 євро; заборгованість за додатковою угодою № 9556463 від 8 вересня 2010 року складає 104 343,51 гривень, з них: поточна заборгованість за кредитом - 77 181,05 гривень, прострочена заборгованість за кредитом - 23 524,71 гривень, заборгованість за процентами за користування кредитом у межах строку кредитування - 3 637,75 гривень.

16 липня 2013 року між ТОВ АНСУ та ПАТ ПУМБ укладений договір відступлення права вимоги № 1034/44 та додаткову угоду № 2 до нього, відповідно до яких банк відступив товариству права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 6541209 від 19 червня 2008 року та додатковою угодою № 9556463 від 8 вересня 2010 року; згідно з цими договорами загальний розмір відступлених вимог становить 383 466,10 гривень і 136 818,05 гривень відповідно.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзивів на неї, суд дійшов таких висновків.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України у разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частина перша статті 1049 ЦК України встановлює, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України (частина друга статті 1050 ЦК України).

Пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості у цілому має наслідком зміну умов кредитного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів і порядку погашення заборгованості, оскільки відповідними діями кредитор на власний розсуд змінює ці умови і встановлює новий остаточний строк виконання кредитного зобов`язання.

Положення частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів щомісяця до дня повернення позики та статей 550, 551, 611 ЦК України щодо нарахування неустойки за весь період невиконання зобов`язання за таких умов до спірних правовідносин не застосовуються, так як поза межами строку кредитування права і інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Встановивши, що ОСОБА_1 припинив виконувати зобов`язання за кредитним договором № 6541209 і додатковою угодою № 9556463 і має борг, який добровільно не погашає, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення такої заборгованості.

Оскільки пред`явленням вимоги від 1 листопада 2011 року, яка підлягала виконанню протягом тридцяти днів, банк на власний розсуд змінив умови кредитного зобов`язання і встановив новий строк повернення кредита у повному обсязі, після настання якого право кредитора на нарахування передбачених договорами процентів і штрафних санкцій припинилося, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні процентів і пені, які нараховані поза межами строку кредитування.

Статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Заміна кредитора у зобов`язанні відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства має наслідком залучення правонаступника відповідної сторони до участі у справі на будь-якій стадії судового процесу (стаття 37 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, та стаття 55 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час перегляду справи апеляційним судом).

Так як ПАТ ПУМБ відступило ТОВ АНСУ права вимоги за кредитним договором № 6541209 та додатковою угодою № 9556463, у зв`язку з чим товариство набуло прав кредитора у правовідносинах із ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ТОВ АНСУ є правонаступником ПАТ ПУМБ .

Доводи заявника про те, що у встановленому цивільним процесуальним законодавством порядку питання щодо залучення ТОВ АНСУ до участі у справі не вирішене, тому товариство не має статусу правонаступника ПАТ ПУМБ , касаційний суд відхиляє.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, оцінив договір відступлення права вимоги № 1034/44 від 16 липня 2013 року та витяг з додаткової угоди № 2 до нього і встановив, що ПАТ ПУМБ відступило ТОВ АНСУ свої права кредитора за укладеними із ОСОБА_1 договорами, що є підставою для залучення його до участі у справі як правонаступника позивача. Обов`язкового постановлення з цього питання оформленої як окремий процесуальний документ ухвали, про відсутність якої зазначає заявник, цивільне процесуальне законодавство не вимагає.

Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно поклав в основу рішення виконаний судовим експертом розрахунок, який складений виключно з метою спростування поданого позивачем розрахунку заборгованості, не спростовують правильність висновків апеляційного суду.

Так, при проведенні призначеної судом апеляційної інстанції економічної експертизи судовий експерт виконав власні розрахунки заборгованості за кредитним договором № 6541209 та додатковою угодою № 9556463, проти правильності яких сторони не заперечували. За таких обставин у апеляційного суду відсутні перешкоди для урахування таких розрахунків при ухваленні рішення у справі.

Доводи заявника про обмеження його у реалізації процесуальних прав у зв`язку з нерозглядом клопотання про витребування доказів і безпідставним відхиленням клопотання про виклик експерта для надання пояснень, касаційний суд вважає помилковими.

Так, у судовому засіданні 4 березня 2019 року представник заявника клопотання про витребування доказів не підтримав і на його розгляді не наполягав; клопотання про виклик експерта суд апеляційної інстанції поставив на обговорення, заслухав думку представника позивача і відхилив як безпідставне, оскільки висновок судової економічної експертизи є чітким і зрозумілим.

Оскільки при ухваленні рішення у справі суд апеляційної інстанції враховував лише виконані експертом розрахунки заборгованості, правильність яких заявник не спростував і з якими погодився, відхилення судом клопотання про виклик експерта не призвело до обмеження його процесуальних прав.

Посилання заявника на те, що заява про ухвалення додаткового рішення подана ТОВ АНСУ поза межами трирічної позовної давності, тому у стягненні 34 237,50 євро необхідно відмовити на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України, не ґрунтуються на законі.

Додаткове рішення ухвалюється судом стосовно позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, проте суд при ухваленні рішення її не вирішив. У даній справі ПАТ ПУМБ звернулося до ОСОБА_1 із позовними вимогами про стягнення 34 237,50 євро у грудні 2012 року при поданні позовної заяви, тому доводи заявника про те, що ця вимога вперше заявлена у вересні 2016 року при поданні заяви про ухвалення додаткового рішення, є помилковими.

Твердження заявника про неправильне застосування апеляційним судом статті 514 ЦПК України і неврахування того, що загальний розмір відступлених банком ТОВ АНСУ вимог за кредитним договором і за додатковою угодою становить 383 466,10 гривень і 136 818,05 гривень відповідно, касаційний суд відхиляє.

Так, стаття 514 ЦК України встановлює, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договором відступлення права вимоги № 1034/44 передбачено, що новий кредитор з моменту передачі прав займає місце первісного кредитора у грошових зобов`язаннях, що виникли із основних договорів, із усіма правами, що мав первісний кредитор, у тому числі правами на одержання від боржника сум основного боргу, процентів, комісій, неустойки, інших платежів, передбачених основними договорами і законодавством України, у повному обсязі (пункт 2.3 договору).

Таким чином, укладаючи договір, ПАТ ПУМБ і ТОВ АНСУ погодили перехід до ТОВ АНСУ усіх прав, які мав банк у кредитних правовідносинах, у тому числі щодо стягнення усієї заборгованості у повному обсязі.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, не відноситься до повноважень касаційного суду при касаційному перегляді справи, який не можевстановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України ).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції, якою скасоване рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2013 року і додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2016 року, вказані рішення суд касаційної інстанції не переглядає.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо поновлення виконання судового рішення

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання.

Так як касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, касаційний суд відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України поновлює виконання постанови Харківського апеляційного суду від 4 березня 2019 року.

Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 4 березня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Харківського апеляційного суду від 4 березня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов