Ухвала

від 07.05.2020 по справі 914/692/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 914/692/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився ,

відповідача - не з`явився ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту Адміністрація міського голови Львівської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.01.2020

за позовом Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії Надра України Західукргеологія

до Департаменту Адміністрація міського голови Львівської міської ради

про захист честі, гідності та ділової репутації,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року Дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії Надра України Західукргеологія (далі - ДП Західукргеологія ) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом про визнання недостовірною та такою, що дискредитує ділову репутацію позивача, інформації, яку містить розміщена 26.02.2019 о 16:31 на офіційному сайті прес-служби Львівської міської ради стаття, та про зобов`язання відповідача спростувати зазначену недостовірну інформацію.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.07.2019 відповідача -Львівську міську раду замінено належним відповідачем - Департаментом Адміністрація міського голови Львівської міської ради (далі - Департамент).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.09.2019 (суддя Сухович Ю.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 (колегія суддів: Данко Л.С. - головуючий, Мирутенко О.Л., Скрипчук О.С.) рішення Господарського суду Львівської області від 19.09.2019 зі справи № 914/692/19 скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено;

визнано недостовірним та таким, що порушує ділову репутацію ДП Західукргеологія зміст статті, опублікованої 26.02.2019 о 16:31 на офіційному сайті прес-служби Львівської міської ради в мережі Інтернет за посиланням https://city-adm.lviv.ua/news/society/emergency/261627-z-budinku-na-pl-mitskevicha-8-yakij-nalezit-zakhidukrgeologiji-obvalilas-shtukaturka-z-balkonu, а саме: Як повідомили у Галицькій районній адміністрації, на площі Міцкевича, 8, з будинку, який належить Західукргеології , обвалилась штукатурка з балкону. Причини події з`ясовують. З балкону обвалилась штукатурка. Людина отримала незначні травми, медики надали їй допомогу, від госпіталізації вона відмовилась. Усі деталі події з`ясовують. Комунальні служби також працюють на місці. Як відомо, Будинок книги, що на площі Міцкевича, 8, є у власності Західукргеології ;

зобов`язано відповідача опублікувати спростування зазначених недостовірних відомостей.

Департамент 02.03.2020, тобто після внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, звернувся з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Департамент у касаційній скарзі (з огляду на заяву про усунення недоліків касаційної скарги) зазначає, що апеляційний суд в оскаржуваній постанові застосував статтю 277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 08.04.2018 зі справи № 369/1052/16-ц, згідно з якими у справах про спростування недостовірної інформації:

позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем та що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права;

суд, задовольняючи позов у справі, зобов`язаний встановити сукупність обставин юридичного складу правопорушення, а саме: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право;

доказування у справі не може ґрунтуватися на припущеннях. Всупереч цьому до матеріалів справи не долучений оригінал статті.

ДП Західукргеологія 04.05.2020 (згідно з інформацією, наявною на офіційному сайті АТ Укрпошта ) надіслало відзив на касаційну скаргу, який береться до уваги на підставі пункту 4 розділу X Прикінцеві положення ГПК, яким доповнено зазначений розділ відповідно до Закону України 30.03.2020 № 540-IX.

У відзиві позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення. ДП Західукргеологія вважає, що висновки, покладені в основу рішення суду першої інстанції, необґрунтовані, тому суд апеляційної інстанції з огляду на фактичні обставини справи правильно застосував норми матеріального права.

Оскільки касаційну скаргу зі справи Департамент подав після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, її розгляд здійснюється відповідно до положень ГПК у зазначеній редакції, чинній з 08.02.2020.

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Ухвалою Верховного Суду від 15.04.2020 відкрито касаційне провадження у справі №914/692/19 за касаційною скаргою Департаменту.

Касаційний господарський суд, відкриваючи касаційне провадження виходив з того, що зміст касаційної скарги свідчить, що вона подана на підставі пункту 1 частини першої, пункту 1 частини другої статті 287 ГПК, відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК.

Дослідивши касаційну скаргу та оскаржуване судове рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі , або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Статтею 94 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою 34 Господарського кодексу України (далі - ГК) дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Відповідно до частини першої статті 91 ЦК юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

З огляду на зазначені норми та положення статті 277 ЦК юридична особа, може звернутися до суду з позовом про визнання поширеної інформації щодо її ділової репутації недостовірною та спростування такої інформації, тому суд касаційної інстанції, постановляючи ухвалу про відкриття касаційного провадження, погодився з доводами Департаменту, що постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.05.2018 зі справи № 369/1052/16-ц, ухвалена в подібних правовідносинах.

Колегія суддів Касаційного господарського суду встановила, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 зі справи № 369/1052/16-ц, на які містить посилання касаційна скарга, з огляду на таке:

1. Щодо обов`язку позивача довести факт поширення інформації відповідачем та порушення його особистих немайнових прав.

Статтею 2 ГПК визначені основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема принципи рівності та змагальності сторін.

Згідно з положенням статті 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до зазначених норм під час розгляду справи, зокрема про визнання недійсною та спростування недостовірної інформації, позивач повинен обґрунтувати свої вимоги, а відповідач - надати суду докази, що підтверджують його заперечення проти позову.

Зміст оскаржуваної постанови свідчить, що відповідач поширив інформацію, яку позивач просить визнати недостовірною та спростувати.

Як встановив суд апеляційної інстанції, доводи позивача не заперечують того, що відповідач поширив зазначену в позовній заяві інформацію. Відповідач не надав належних доказів, які спростовують те, що згідно з поширеною ним інформацією штукатурка обвалилася з балкону № 8 на площі Міцкевича, 8 у місті Львові, тобто з будинку, власником якого є ДП Західукргеологія .

Отже, суд апеляційної інстанції, надавши оцінку наявним у справі доказам, установив

Факт поширення недостовірної інформації відповідачем, що узгоджується із висновками відповідної постанови Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції доводи позивача щодо ймовірного впливу поширеної відповідачем недостовірної інформації на ділову репутацію позивача визнав обґрунтованими, зокрема з тих підстав, що поширення відповідачем недостовірної інформації завдає шкоди інтересам та діловій репутації позивача як орендодавця, оскільки може вливати на формування помилкової оцінки підприємницької діяльності та сумлінності ДП Західукргеологія щодо догляду за належним станом будівель і споруд які, знаходяться на його балансі.

У зв`язку із цим слід зауважити, що відповідно до статті 34 ГК дискредитацією є поширення недостовірних відомостей, пов`язаних із діяльністю юридичної особи, які не лише фактично завдали шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання, але й можуть завдати таку шкоду.

Таким чином, висновки оскаржуваної постанови у цій частині не суперечать змісту постанови Верховного Суду від 08.05.2018 зі справи № 369/1052/16-ц.

2. Щодо неможливості доказування у справі з огляду на припущення.

У цьому випадку постанова Верховного Суду від 08.05.2018 зі справи №369/1052/16-ц. містить посилання на положення Цивільного процесуального кодексу України, тому не може вважатися висновком щодо застосування норм права, про які, зокрема, йдеться в касаційній скарзі.

Проте, оскільки зазначена норма права узгоджується із положеннями ГПК, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне зауважити, що Департамент у касаційній скарзі не навів аргументів, відповідно до яких зміст поширеної інформації суперечить зібраним у справі доказам, надавши оцінку яким, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову. Отже немає підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції, порушивши процесуальні норми, застосував статтю 277 ЦК інакше, ніж у постанові Верховного Суду.

3. Щодо встановлення сукупності обставин, необхідних для задоволення позову зі справи відповідно до статті 277 ЦК.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що апеляційний суд у вирішенні спору, керувався тим, що: відбулося поширення інформації (доведення її до відома хоча б одній особі); поширена відповідачем інформація стосується позивача; ця інформація недостовірна; поширення недостовірної інформації порушує особисті немайнові права позивача.

Підсумовуючи наведене колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував положення 277 ЦК так само як і Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 зі справи № 369/1052/16-ц, проте з урахуванням фактичних обставин справи № 914/692/19, тому немає підстав вважати, що висновки суду апеляційної інстанції, на які посилається Департамент у касаційній скарзі, не узгоджуються з відповідними висновками постанови Верховного Суду від 08.05.2018 зі справи № 369/1052/16-ц, ухваленої у подібних правовідносинах, але за інших фактичних обставин.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) Sunday Times v. United Kingdom Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін передбачено законом передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін передбачено законом передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені в суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія.

Вислови законний та згідно з процедурою, встановленою законом зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі Steel and others v. The United Kingdom ).

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене в демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах Ейрі проти Ірландії , п.24, Series A №32, та Гарсія Манібардо проти Іспанії , заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden , серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем відповідних процесуальних норм щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту Адміністрація міського голови Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 зі справи № 914/692/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова