Рішення

від 06.05.2020 по справі 910/15187/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.05.2020Справа № 910/15187/19 Суд у складі судді Данилової М.В. при секретарі судового засідання Бордуновій К.Е., розглянувши матеріали справи в порядку загального позовного провадження

за позовом Приватного підприємства Гермес Опт Трейдер (03134, м. Київ, вул. Сім`ї Сосніних, 17)

до Громадянина України ОСОБА_13 ( АДРЕСА_1 )

про стягнення заборгованості в розмірі 1 138 144, 98 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - Красуля І.О., адвокат;

від відповідача - Краснов І.В., адвокат;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

29.10.2019 року Приватне підприємство Гермес Опт Трейдер звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Громадянина України ОСОБА_13 про стягнення заборгованості в розмірі 1 138 144, 98 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2019 року відмовлено у відкритті провадження та повернуто позовну заяву позивачу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2019 року апеляційну скаргу Приватного підприємства Гермес Опт Трейдер на ухвалу господарського суду міста Києва від 04.11.2019 року у справі № 910/15187/19 задоволено,ухвалу господарського суду міста Києва від 04.11.2019 року у справі № 910/15187/19 скасовано, матеріали справи №910/15187/19 передано до місцевого господарського суду для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/15187/19 здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання у справі №910/15187/19 призначено на 05.02.2020 року, зобов`язано позивача надати суду оригінал позовної заяви б/н від 18.10.2019 року (вх. № 15187/19 від 18.10.2019 року) разом із доданими до неї документами.

30 січня 2020 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

В підготовчому засіданні 05.02.2020 року з метою повного з`ясування обставин справи, враховуючи клопотання відповідача про перенесення підготовчого засідання та для надання часу представникам сторін подати усі наявні пояснення та заперечення по справі, суд оголосив перерву на 26.02.2020 року.

12 лютого 2020 року через канцелярію суду позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву, в якої позивач звернувся до суду з проханням задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

24 лютого 2020 року через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких відповідач зазначив, що вважає позовні вимоги безпідставними.

В підготовчому засіданні 26.02.2020 року було задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів та клопотання про витребування оригіналів доказів, оголошено про відкладення підготовчого засідання на 12.03.2020 року.

В підготовчому засіданні 12.03.2020 року було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів оголошено перерву в підготовчому засіданні на 01.04.2020 року.

01.04.2020 року було знято справу з розгляду з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, зважаючи на період карантину, визначений постановою КМУ Про запобігання поширенню на території України корона вірусу COVID-19 від 11 березня 2020 року № 211 та постановою КМУ від 25 березня 2020 року №239, з урахуванням рішення Уряду про заборону пасажирських перевезень та обмеження кількості учасників масових заходів, а також листа Ради суддів України від 16 березня 2020 року 9/рс-186/20.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 06.04.2020 року справу було призначено до розгляду на 15.04.2020 року.

15.04.2020 року було закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.04.2020 року.

В судове засідання 30.04.2020 року з`явились представники сторін.

Позивач підтримав позов, просив його задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши представників сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Позивач стверджує, що між ним та відповідачем виникли позадоговірні зобов`язання на підставі таких накладних: №ГОРЛ002339 від 24.04.2019 р., №ГОРЛ002726 від 14.05.2019 р., №ГОРЛ003096 від 28.05.2019 р., №ГОРЛ003672 від 18.06.2019 р., №ГОРЛ003931 від 01.07.2019 р., №ГОРЛ004715 від 25.07.2019 р., №ГОРЛ004868 від 01.08.2019 р. на поставку сантехніки, загальна сума за якими склала 1 488753, 84 грн.

Також позивач стверджує, що відповідач частково сплатив поставлений за товар, а саме у сумі 350608, 86 грн., на підтвердження чого надав акт взаємних розрахунків станом на 19.08.2019 року, що підписаний з боку позивача Нижник В.М. та від ФОП ОСОБА_13 - ОСОБА_7.

06.09.2019 року позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу про сплату заборгованості за накладними: №ГОРЛ002339 від 24.04.2019 р., №ГОРЛ002726 від 14.05.2019 р., №ГОРЛ003096 від 28.05.2019 р., №ГОРЛ003672 від 18.06.2019 р., №ГОРЛ003931 від 01.07.2019 р., №ГОРЛ004715 від 25.07.2019 р., №ГОРЛ004868 від 01.08.2019 р. на поставку сантехніки.

11.09.2019 року позивач направив на адресу відповідача претензію про оплату фактично отриманого товару.

19.09.2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_13 припинив свою підприємницьку діяльність, про що внесено запис №20670060007012569 від 19.09.2019 р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З 15 грудня 2017 року, що є датою набрання чинності ГПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, яку раніше здійснювала зазначена фізична особа, зареєстрована підприємцем (пункт 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

У випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за її зобов`язаннями, пов`язаними із підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (пункт 4.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18).

Оскільки спірні правовідносини виникли до припинення своєї підприємницької діяльності, то суд дійшов до висновку про те, що даний спір відноситься до юрисдикції господарського суду.

Згідно з ч.2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

У постанові Верховного суду від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18 зазначено, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.

Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо.

Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами, керівниками чи уповноваженими особами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем.

Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Суд звертає увагу, що з боку відповідача акт взаємних розрахунків підписаний ОСОБА_7, яка згідно з трудовим договором від 11.08.2014 року, укладеним з ФОП ОСОБА_13, займала посаду менеджера зі збуту. Будь яких документів, що уповноважували б дану особу на підписання акта взаємних розрахунків матеріали справи не містять.

Тому даний акт взаємних розрахунків не може вважатись доказом на підтвердження визнання боргу відповідачем на підставі ст. 76 ГПК України.

Що стосується самих первинних документів, тобто накладних, згідно з якими виникли правовідносини між позивачем та відповідачем, то суд зазначає таке.

Згідно з п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 №88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Накладна - це первинний обліковий документ, який дає право на отримання, відправлення вантажів чи матеріальних цінностей.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до п.2.2. вказаного Положення підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Відповідно до п.2.5. вказаного Положення повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Відповідно до п.2.17 вказаного Положення первинні документи, що пройшли обробку, повинні мати відмітку, яка виключає можливість їх повторного використання: при ручній обробці - дату запису в обліковий регістр, а при обробці електронними та іншими засобами - відтиск штампу оператора, відповідального за їх обробку, або відмітку, придатну для її оброблення електронними засобами.

Стосовно накладних №ГОРЛ003931 від 01.07.2019 року, №ГОРЛ003672 від 18.06.2019 року, вбачається, що товар по ним був одночасно переданий ФОП ОСОБА_13, ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6. Відповідач наполягав на тому, що товар по вказаним накладним не отримував та що ці накладні не можуть бути визнані належними доказами у розумінні ст. 76 ГПК України.

В свою чергу позивач не заперечує проти того, що накладна №ГОРЛ003931 від 01.07.2019 року була складена для проведення господарської операції з ФОП ОСОБА_5, проте коли вона не змогла вивезти товар за цією накладною, то цей товар нібито було продано ФОП ОСОБА_13. Такий виклад обставин міститься у заяві свідка ОСОБА_5 від 11.03.2020 року. З чого суд робить висновок про те, що вказана накладна була використана двічі, що є порушенням п.2.17 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 №88.

Також позивач не заперечує проти того, що накладна №ГОРЛ003672 від 18.06.2019 року була складена для проведення господарської операції з ФОП ОСОБА_6, проте оскільки даний товар був фізично відсутній у позивача, то ФОП ОСОБА_6 його не фактично отримав, а за вказаною накладною товар нібито було передано ФОП ОСОБА_13 Такий виклад обставин міститься у заяві свідка ОСОБА_6 від 24.02.2020 року. З чого суд робить висновок про те, що вказана накладна була використана двічі, що є порушенням п.2.17 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 №88.

Надавши оцінку цим накладним, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні вимог про стягнення суми по цим накладним № ГОРЛ003931 від 01.07.2019 року та № ГОРЛ003672 від 18.06.2019 року.

В матеріалах справи є накладні №ГОРЛ002339 від 24.04.2019 р., №ГОРЛ002726 від 14.05.2019 р., №ГОРЛ003096 від 28.05.2019 р., №ГОРЛ004715 від 25.07.2019 р., №ГОРЛ004868 від 01.08.2019 р. на поставку сантехніки, але вони судом не можуть бути визнані підтвердженням укладення договору поставки та здійснення господарської операції з таких підстав.

В матеріалах справи (т.1 а.с. 188-190) міститься банківська виписка з АТ УкрСиббанк від 24.04.2019 року, де є дані про сплату відповідачем суми 17970,96 грн., в графі призначення платежу зазначено оплата за товар та банківська виписка з АТ УкрСиббанк від 28.05.2019 року, де є дані про сплату відповідачем суми 40463, 85 грн., в графі призначення платежу зазначено оплата за товар . Проте з вказаних виписок неможливо встановити за який саме товар було здійснено оплату, так як номер накладних у виписках не вказаний, а позивач не надав до суду копію рахунків на підставі яких було здійснено оплату, яка значиться у виписках, а саме рахунок ГОСФ05524 від 24.04.2019 р. та ГОСФ07081 від 28.05.2019 р.

До того ж накладні, які додані до матеріалів справи містять порушення вимог до їх заповнення, а саме неможливо встановити особу, яка підписала вказані накладні, немає ніяких підтверджень повноважень на прийняття товарно-матеріальних цінностей, особою, підпис якої стоїть у вказаних накладних від імені ФОП ОСОБА_13. В матеріалах справи містяться тільки копії трудових договорів, укладених між відповідачем та ОСОБА_7 , ОСОБА_12 та ОСОБА_9 , в яких не вказано жодних повноважень на приймання товарно-матеріальних цінностей цими особами, а також немає ніяких довіреностей чи посадових інструкцій на підтвердження вказаних повноважень.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Господарські договори, що укладаються між суб`єктами підприємництва, повинні складатися в письмовій формі. Договір у письмовій формі може бути укладений: шляхом складання одного документа, підписаного сторонами; шляхом обміну листами, телеграмами, факсами тощо, підписаними сторонами; шляхом прийняття до виконання замовлення в передбачених законами випадках.

Згідно зі ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Згідно зі ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Для договору поставки товарів істотними умовами, які визначаються законом, є предмет договору, ціна товару та строк поставки. Відсутність у тексті договору поставки однієї з цих умов або коли незрозуміло, про що домовилися сторони стосовно істотних умов, призводить до визнання договору поставки неукладеним. Це означає, що відносини між постачальником і покупцем з самого початку не регулюються тим документом, який сторони називали договором поставки, а поставка товару, здійснена покупцеві, не вважатиметься здійсненою на підставі договору.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов`язковість виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 11, ч.ч. ст. 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Виходячи зі змісту частини першої та частини сьомої ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотивів, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Ст. 525 Цивільного Кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ст. 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор мас право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 Цивільного Кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі ст. 205 правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У ст. 208 ЦК України зазначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Отже, з наведеного вище, суд дійшов до висновку, що між позивачем та відповідачем повинні були виникнути правовідносини з поставки товару, оскільки учасниками є суб`єкти підприємницької діяльності та товар був призначений для подальшої реалізації та не повинен був використовуватись контрагентом для особистих чи сімейних потреб.

В матеріалах справи є накладні №ГОРЛ002339 від 24.04.2019 р., №ГОРЛ002726 від 14.05.2019 р., №ГОРЛ003096 від 28.05.2019 р., №ГОРЛ004715 від 25.07.2019 р., №ГОРЛ004868 від 01.08.2019 р. на поставку сантехніки, але вони судом не можуть бути визнані підтвердженням укладення договору поставки та здійснення господарської операції з таких підстав.

В матеріалах справи (т.1 а.с. 188-190) міститься банківська виписка з АТ УкрСиббанк від 24.04.2019 року, де є дані про сплату відповідачем суми 17970,96 грн., в графі призначення платежу зазначено оплата за товар та банківська виписка з АТ УкрСиббанк від 28.05.2019 року, де є дані про сплату відповідачем суми 40463, 85 грн., в графі призначення платежу зазначено оплата за товар . Проте з вказаних виписок неможливо встановити за який саме товар було здійснено оплату, так як номер накладних у виписках не вказаний, а позивач не надав до суду копію рахунків на підставі яких було здійснено оплату, яка значиться у виписках, а саме рахунок ГОСФ05524 від 24.04.2019 р. та ГОСФ07081 від 28.05.2019 р.

До того ж накладні, які додані до матеріалів справи містять порушення вимог до їх заповнення, а саме неможливо встановити особу, яка підписала вказані накладні, немає ніяких підтверджень повноважень на прийняття товарно-матеріальних цінностей, особою, підпис якої стоїть у вказаних накладних від імені ФОП ОСОБА_13. В матеріалах справи містяться тільки копії трудових договорів, укладених між відповідачем та ОСОБА_7 , ОСОБА_12 та ОСОБА_9 , в яких не вказано жодних повноважень на приймання товарно-матеріальних цінностей цими особами, а також немає ніяких довіреностей чи посадових інструкцій на підтвердження вказаних повноважень.

Позивач не надав жодних доказів на підтвердження того, що сторонами було укладено письмовий договір з умовами відстрочення оплати товару, які є істотними для договору поставки і що цей договір було підписано відповідачем чи уповноваженими ним особами.

Допускається укладення усного договору при оплаті товару одразу після його покупки, проте як стверджує позивач, поставки, не дивлячись на відсутність оплати продовжували з квітня 2019 року по серпень 2019 року, тобто з відстрочкою платежів, що є істотною умовою договору поставки, але вимоги законодавства щодо визначення цієї умови не були дотримані.

Суд, на підставі вищевикладеного, робить висновок, що договір поставки відповідно до законодавства є неукладеним, так як не виникли ніякі права та обов`язки сторін.

В свою чергу відповідач повністю заперечував проти позовних вимог та наполягав на тому, що між позивачем та відповідачем насправді були не господарсько-правові відносини, а трудові. Проте, на підтвердження вказаної обставини жодних доказів не надав.

Згідно з ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги ненадання відповідачами доказів на спростування обставин доведених позивачем, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості є законними, обґрунтованими та такими, що правомірно заявлені, а відтак такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги ненадання позивачем доказів на підтвердження обставин, викладених в позовній заяві суд відмовляє в задоволенні позову.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.180, 181, 173, 193 Господарського кодексу України, 11, 51, 52, 525, 530, 526, 610, 611, 638, 639, 692, 712 Цивільного Кодексу України, 33, 34, 73 , 74, 86, 98, 104, 129 , 219 , 233 , 236 , 238 , 241 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення з урахуванням Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ X "Прикінцеві положення" доповнити пунктом 4 такого змісту: "4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID- 19 )".

Повне рішення складено 13.05.2020 р.

Суддя М.В. Данилова