Постанова

від 29.07.2020 по справі 910/15187/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2020 р. Справа№ 910/15187/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.,

за участю представників згідно з протоколом судового засідання від 29.07.2020

за апеляційною скаргою Приватного підприємства Гермес Опт Трейдер

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2020 (повне рішення складено 13.05.2020)

у справі № 910/15187/19 (суддя - Данилова М.В.)

за позовом Приватного підприємства Гермес Опт Трейдер

до громадянина України Жежери Євгена Валерійовича

про стягнення заборгованості в розмірі 1 138 144, 98 грн,

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Північний апеляційний господарський суд,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог та рух справи

У жовтні 2019 року Приватне підприємство Гермес Опт Трейдер (далі - ПП Гермес Опт Трейдер ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до громадянина України Жежери Євгена Валерійовича (далі - Жежера Є.В. ) про стягнення заборгованості в розмірі 1 138 144, 98 грн

Позовні вимоги про стягнення заборгованості обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати товару, які виникли з позадоговірних відносин на підставі накладних.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.05.2020 у позові відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що наявні в матеріалах справи накладні на поставку сантехніки не можуть бути визнані підтвердженням укладення договору поставки та здійснення господарської операції, оскільки вони містять порушення вимог до їх заповнення, а саме неможливо встановити особу, яка підписала вказані накладні, немає ніяких підтверджень повноважень на прийняття товарно-матеріальних цінностей, особою, підпис якої стоїть у вказаних накладних від імені відповідача. Надані банківські виписки не містять відомостей, які б свідчили про оплату товару за спірними накладними.

Також суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження того, що сторонами було укладено письмовий договір з умовами відстрочення оплати товару, які є істотними для договору поставки і що цей договір було підписано відповідачем чи уповноваженими ним особами. Відповідно суд дійшов висновку, що договір поставки відповідно до законодавства є неукладеним, так як не виникли ніякі права та обов`язки сторін.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду

У травні 2020 року ПП Гермес Опт Трейдер звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2020 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Також скаржник просив вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2020 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПП Гермес Опт Трейдер на рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2020. Надано сторонам час для подачі відзиву, заперечень та клопотань. Призначено до розгляду апеляційну скаргу на 01.07.2020.

01.07.2020 за клопотанням скаржника розгляд справи було відкладено до 29.07.2020.

29.07.2020 у судове засідання з`явилися представники сторін - позивача та відповідача. У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати. Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечив та просив відмовити в її задоволенні.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній та відповіді на відзив доводів

ПП Гермес Опт Трейдер в апеляційній скарзі не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в позові з огляду на таке.

Скаржник зазначає, що накладні, за якими поставлено товар, підписано працівниками відповідача. Жодним доказом, на переконання сторони, не підтверджено, що суть посад працівників не передбачає придбання товару. Щодо відсутності у таких осіб відповідних довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, скаржник, посилаючись на позицію Верховного Суд України (справа № 903/679/14), зазначає, що за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не можна заперечувати таку господарську операцію.

Також на підтвердження здійснення поставки скаржник посилається на зареєстровані податкові накладні, однак поставлений товар, за твердженням сторони, оплачено частково.

Крім того, скаржник посилається на заяви свідків, які на його переконання свідчать про підтвердження факту здійснення поставки.

5. Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу

26.06.2020 до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона заперечила проти доводів апеляційної скарги та просила відмовити в її задоволенні з огляду на таке.

Відповідач зазначає, що у осіб, які підписали накладні, були відсутні повноваження на їх підписання, а трудові договори цих осіб із відповідачем не відповідають вимогам законодавства. Доказів отримання, передачі товару саме відповідачу свідками матеріали справи не містять, а заяви свідків такого факту не доводять.

Крім того, відповідач зазначає про абсурдність доводів скаржника про отримання Жежерою Є.В. товару, оскільки заявлені вимоги містять розбіжності в кількості товару, що зазначена в накладних та накладних склад .

6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, стверджував, що між ним та відповідачем виникли позадоговірні зобов`язання на підставі таких накладних: № ГОРЛ002339 від 24.04.2019, № ГОРЛ002726 від 14.05.2019, № ГОРЛ003096 від 28.05.2019, № ГОРЛ003672 від 18.06.2019, №ГОРЛ003931 від 01.07.2019, № ГОРЛ004715 від 25.07.2019, № ГОРЛ004868 від 01.08.2019 на поставку сантехніки, загальна сума за якими склала 1 488 753, 84 грн.

Також скаржник стверджує, що відповідач частково сплатив за поставлений товар, а саме у сумі 350 608, 86 грн, на підтвердження чого надав акт взаємних розрахунків станом на 19.08.2019, що підписаний з боку позивача Нижник В.М. та від ФОП Жежера Є.В. - Ковкрак О.В.

06.09.2019 позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу про сплату заборгованості за наступними накладними: № ГОРЛ002339 від 24.04.2019, № ГОРЛ002726 від 14.05.2019, № ГОРЛ003096 від 28.05.2019, № ГОРЛ003672 від 18.06.2019, №ГОРЛ003931 від 01.07.2019, № ГОРЛ004715 від 25.07.2019, № ГОРЛ004868 від 01.08.2019 на поставку сантехніки.

11.09.2019 позивач направив на адресу відповідача претензію про оплату фактично отриманого товару.

19.09.2019 ФОП Жежера Є.В. припинив свою підприємницьку діяльність, про що внесено запис №20670060007012569 від 19.09.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за її зобов`язаннями, пов`язаними із підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18).

Відповідно, даний спір відноситься до юрисдикції господарського суду, оскільки спірні правовідносини виникли до припинення відповідачем своєї підприємницької діяльності, про що також було ухвалено постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2019 у даній справі.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, застосовані ним положення законодавства та межі апеляційного перегляду рішення суду

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Спір стосується наявності або відсутності підстав для стягнення заборгованості за поставлений товар, виходячи із встановлення (не встановлення) факту виникнення між сторонами зобов`язань.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. (ч. 1 п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Звертаючись з даним позовом, скаржник вказував, що між ним та відповідачем виникли позадоговірні зобов`язання на підставі накладних.

Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Водночас, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами, керівниками чи уповноваженими особами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічна позиці викладена у постанові Верховного суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Як вбачається з матеріалів справи, з боку відповідача акт взаємних розрахунків підписаний Ковкрак О .В. , яка згідно з трудовим договором від 11.08.2014, укладеним з ФОП Жежерою Є.В., займала посаду менеджера зі збуту. Будь-яких документів, що уповноважували б дану особу на підписання акта взаємних розрахунків матеріали справи не містять.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказаний акт взаємних розрахунків не може вважатись доказом на підтвердження визнання боргу відповідачем в розумінні ст. 76 ГПК України.

Також, на підтвердженні виникнення зобов`язання між сторонами, скаржником надано первинні документи, зокрема, накладні, згідно з якими, за твердженням сторони, виникли правовідносини між позивачем та відповідачем.

Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яким встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до п. 2.1. вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Накладна - це первинний обліковий документ, який дає право на отримання, відправлення вантажів чи матеріальних цінностей.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.2. вказаного Положення визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Згідно з п. 2.5. Положення повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Відповідно до п. 2.17. вказаного Положення первинні документи, що пройшли обробку, повинні мати відмітку, яка виключає можливість їх повторного використання: при ручній обробці - дату запису в обліковий регістр, а при обробці електронними та іншими засобами - відтиск штампу оператора, відповідального за їх обробку, або відмітку, придатну для її оброблення електронними засобами.

Як встановлено судом першої інстанції, з накладних № ГОРЛ003931 від 01.07.2019, №ГОРЛ003672 від 18.06.2019, вбачається, що товар по ним був одночасно переданий ФОП Жежері Є.В., ФОП ОСОБА_5. та ФОП ОСОБА_6., при цьому відповідач заперечував отримання товару по вказаним накладним.

Також скаржник не заперечує проти того, що накладна № ГОРЛ003931 від 01.07.2019 року була складена для проведення господарської операції з ФОП ОСОБА_5., проте коли вона не змогла вивезти товар за цією накладною, то цей товар нібито було продано ФОП Жежері Є. В. Такий виклад обставин міститься у заяві свідка ОСОБА_5 від 11.03.2020. а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказана накладна була використана двічі, що є порушенням п. 2.17. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Крім того, скаржник не заперечував проти того, що накладна № ГОРЛ003672 від 18.06.2019 була складена для проведення господарської операції з ФОП ОСОБА_6., проте оскільки даний товар був фізично відсутній у позивача, то ФОП ОСОБА_6 його не фактично отримав, а за вказаною накладною товар нібито було передано ФОП Жежері Є.В. Такий виклад обставин міститься у заяві свідка ОСОБА_6 від 24.02.2020. Відповідно, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що вказана накладна була використана двічі, що також є порушенням п. 2.17 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог про стягнення сум по таким накладним: № ГОРЛ003931 від 01.07.2019 та № ГОРЛ003672 від 18.06.2019.

Також, на підтвердження наявності зобов`язань між сторонами, скаржник надав накладні № ГОРЛ002339 від 24.04.2019, № ГОРЛ002726 від 14.05.2019, №ГОРЛ003096 від 28.05.2019, № ГОРЛ004715 від 25.07.2019, № ГОРЛ004868 від 01.08.2019 на поставку сантехніки, але вони судом не можуть бути визнані підтвердженням укладення договору поставки та здійснення господарської операції з таких підстав.

Так, в матеріалах справи наявна банківська виписка з АТ УкрСиббанк від 24.04.2019, яка містить дані про сплату відповідачем суми 17 970, 96 грн, в графі призначення платежу зазначено: оплата за товар та банківська виписка з АТ УкрСиббанк від 28.05.2019, де є дані про сплату відповідачем суми 40 463, 85 грн, в графі призначення платежу зазначено: оплата за товар . Однак, указаній виписці не містять інформації, за який саме товар було здійснено оплату, так як номер накладних у виписках не вказаний. При цьому рахунків, на підставі яких було здійснено оплату, яка значиться у виписках, а саме рахунок ГОСФ05524 від 24.04.2019 та ГОСФ07081 від 28.05.2019, скаржником не надано.

Крім того, накладні, наявні в матеріалах справи, містять порушення вимог до їх заповнення, а саме неможливо встановити особу, яка підписала вказані накладні, немає ніяких підтверджень повноважень на прийняття товарно-матеріальних цінностей, особою, підпис якої стоїть у вказаних накладних від імені ФОП Жежери Є.В. Наявні в матеріалах справи копії трудових договорів, укладених між відповідачем та Ковкрак О.В. , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , не містять жодних повноважень на приймання товарно-матеріальних цінностей цими особами, відсутні довіреності чи посадові інструкції на підтвердження вказаних повноважень. А тому такі докази на підтвердження факту виникнення зобов`язань між сторонами є неналежними в розумінні ст. 76 ГПК України. відповідно доводи скаржника у вказаній частині відхиляються як необґрунтовані.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Нормою ст. 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Господарські договори, що укладаються між суб`єктами підприємництва, повинні складатися в письмовій формі. Договір у письмовій формі може бути укладений: шляхом складання одного документа, підписаного сторонами; шляхом обміну листами, телеграмами, факсами тощо, підписаними сторонами; шляхом прийняття до виконання замовлення в передбачених законами випадках.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ст. 181 ГК України).

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Для договору поставки товарів істотними умовами, які визначаються законом, є предмет договору, ціна товару та строк поставки. Відсутність у тексті договору поставки однієї з цих умов або коли незрозуміло, про що домовилися сторони стосовно істотних умов, призводить до визнання договору поставки неукладеним. Це означає, що відносини між постачальником і покупцем з самого початку не регулюються тим документом, який сторони називали договором поставки, а поставка товару, здійснена покупцеві, не вважатиметься здійсненою на підставі договору.

За приписами ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов`язковість виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 11, ст. 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин (ст. 51 Цивільного кодексу України).

Виходячи зі змісту ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України, з якими кореспондуються положення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотивів, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Норма ст. 208 Цивільного кодексу України визначає, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Отже, правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що між позивачем та відповідачем повинні були виникнути правовідносини з поставки товару, оскільки учасниками є суб`єкти підприємницької діяльності та товар був призначений для подальшої реалізації та не повинен був використовуватись контрагентом для особистих чи сімейних потреб.

Накладні № ГОРЛ002339 від 24.04.2019, № ГОРЛ002726 від 14.05.2019, №ГОРЛ003096 від 28.05.2019, № ГОРЛ004715 від 25.07.2019, № ГОРЛ004868 від 01.08.2019 правомірно не визнані судом першої інстанції як підтвердження укладення договору поставки та здійснення господарської операції з огляду на таке.

В матеріалах справи міститься банківська виписка з АТ УкрСиббанк від 24.04.2019, де є дані про сплату відповідачем суми 17 970, 96 грн, в графі призначення платежу зазначено: оплата за товар та банківська виписка з АТ УкрСиббанк від 28.05.2019, де є дані про сплату відповідачем суми 40 463, 85 грн, в графі призначення платежу зазначено: оплата за товар . Проте з вказаних виписок неможливо встановити, за який саме товар було здійснено оплату, так як номер накладних у виписках не вказаний. При цьому інших доказів на підтвердження факту розрахунку за конкретний товар, зокрема, рахунків на підставі яких було здійснено оплату, яка значиться у виписках, а саме рахунок ГОСФ05524 від 24.04.2019 та ГОСФ07081 від 28.05.2019, скаржником не надано.

Накладні, наявні в матеріалах справи, містять порушення вимог до їх заповнення, а саме - неможливо встановити особу, яка підписала вказані накладні, немає ніяких підтверджень повноважень на прийняття товарно-матеріальних цінностей, особою, підпис якої стоїть у вказаних накладних від імені ФОП Жежери Є.В. Копії трудових договорів, укладених між відповідачем та Ковкрак О.В. , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не можу підтверджувати факт отримання товару повноважними особами, оскільки в трудових договорах не вказано жодних повноважень на приймання товарно-матеріальних цінностей цими особами, а також немає ніяких довіреностей чи посадових інструкцій на підтвердження вказаних повноважень.

Доказів того, що сторонами було укладено письмовий договір з умовами відстрочення оплати товару, які є істотними для договору поставки і що цей договір було підписано відповідачем чи уповноваженими ним особами, матеріали справи не містять.

Допускається укладення усного договору при оплаті товару одразу після його покупки, однак, за доводами скаржника, поставки, не дивлячись на відсутність оплати, продовжувалися з квітня 2019 року по серпень 2019 року. Тобто з відстрочкою платежів, що є істотною умовою договору поставки, але вимоги законодавства щодо визначення цієї умови не були дотримані.

Щодо доводів скаржника про необхідність дослідження заяв свідків та, відповідно, задоволення позову, з огляду на повідомлені ними факти, суд апеляційної інстанції, на підставі вищевстановленого та, виходячи з приписів ст. 73 - 80, 86, 87, 269 ГПК України відхиляє їх як необґрунтовані.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду міста Києва, що договір поставки відповідно до законодавства є неукладеним, так як жодних права та обов`язки сторін між сторонами не виникло. Відповідно, суд першої інстанції, дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Отже, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ПП Гермес Опт Трейдер про стягнення заборгованості з Жежери Є.В. за поставлений товар.

Таким чином, на підставі ст. 2, 4, 126, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

9. Судові витрати

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства Гермес Опт Трейдер на рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2020 у справі № 910/15187/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2020 у справі №910/15187/19 - залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 31.07.2020

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

А.Г. Майданевич