Рішення

від 17.04.2020 по справі п/320/855/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2020 року м.Київ № П/320/855/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Грін Ейр Компані до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправним та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Грін Ейр Компані" з позовом до Головного управління Держпраці в Київській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 08.01.2020 № КВ1939/1721/АВ/ТД/ФС-6.

В обґрунтування адміністративного позову зазначає, що оскаржувана постанова є протиправною і такою, що порушує його законні права та інтереси, оскільки ґрунтується на помилкових висновках відповідача про те, що цивільно-правові угоди, укладені між позивачем та фізичними особами, містять ознаки трудового договору. Крім того позивач зазначає, що предметом укладених договорів цивільно-правового характеру був кінцевий результат роботи - виконана робота. Працівник, який погоджувався виконувати роботу чи надавати послугу згідно з умовами цивільно-правового договору, самостійно організовував процес роботи, її виконання та забезпечував результат, а підприємством укладалися вказані договори на конкретно визначений термін. У разі закінчення визначеного терміну та досягнення мети договір вважався виконаним і його дія припинялася.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на адміністративний позов не скористався.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.02.2020 було відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.04.2020 судом повторно відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на підставі направлення на проведення інспекційного відвідування від 21.11.2019 № 1939 органом Держпраці у період з 22.11.2019 по 04.12.2019 здійснено інспекційне відвідування позивача з питань наявності у останнього не оформлених трудових відносин. За результатами вказаної перевірки складено акт від 04.12.2019 № КВ1939/1721/АВ (далі -Акт).

Відповідно до вказаного акту, встановлено порушення вимог ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 24 КЗпП України, а саме допущення працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу у порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України, а саме наступних осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Судом встановлено, що відповідно до заяви ОСОБА_4 від 18.11.2019 та наказу позивача від 20.11.2019 № 34-К, ОСОБА_4 прийнято на посаду мийника посуди з 20.11.2019.

Також згідно із квитанцією № 2 від 22.11.2019 підтверджується направлення повідомлення про прийняття працівника на роботу, яке прийнято Державною податковою службою України.

Як вбачається із матеріалів справи 01.11.2019 між позивачем (далі - Замовник) та ОСОБА_1 Табачинським В.В. , ОСОБА_3 (далі - Виконавці) укладено договори про надання послуг № 1-01/11, № 2-01/1 та № 3-01/11 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги по проведенню поточного ремонту бенкетних залів № 1 та № 2 ГРК Вілла Віта в обсязі та на умовах передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору замовник зобов`язується забезпечити виконавців інформацією, спецодягом та обладнанням, необхідним для виконання послуги, передбаченої цим договором, а також прийняти і оплатити якісні і своєчасно надані послуги.

Пунктом 2.2 Договору № 1-01/11 передбачено, що Виконавець зобов`язується особисто надати замовник послуги по зняттю старої фарби на стінах 50 м 2 та стелі 60 м 2 залу № 1, а також здійснити протигрибкову обробку стін 25 м 2.

Пунктом 2.2 Договору № 2-01/11 передбачено, що Виконавець зобов`язується особисто надати замовник послуги по зняттю старої фарби на стінах 50 м 2 та стелі 60 м 2 залу № 2, а також здійснити протигрибкову обробку стін 25 м 2.

Пунктом 2.2 Договору № 3-01/11 передбачено, що Виконавець зобов`язується особисто надати замовнику послуги по частковому зняттю шпаклівки в залах № 1 та № 2 загальною площею 15 м 2 , а також пофарбування стін 100 м 2 та стель 120 м 2 в залах № 1 та № 2.

Виконавці виконують роботу на свій страх та ризик, самостійно організовує виконання роботи, а також не підпадає під дію норм трудового права та загальнообов`язкового державного соціального страхування (п. 2.3 Договору).

Так відповідно до п. 3.1. Договору, договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 10.12.2019.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що оплата наданих Виконавцем замовнику послуг становить 10 000,00 грн.

Згідно із п. 6.1 Договору сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору згідно із чинним законодавством.

Судом встановлено, що відповідно до актів здавання-приймання повністю виконаної роботи (послуги) від 10.12.2019 Виконавцями повністю виконано предмети Договорів.

Крім того, за виконану роботу Виконавцям було виплачено винагороду у розмірі 8 050,00 грн, що підтверджується видатковим касовим ордером від 11.12.2019.

22.11.2019 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надано інспектору держпраці письмові пояснення відповідно до яких зазначили, що працюють самі на себе за договором підряду, режим роботи визначають самостійно, а оплата роботи здійснюється на платіжну карточку після її виконання.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем подано зауваження № 1 від 09.12.2019, у якому зазначив, що сам виявив порушення вимог законодавства щодо повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а саме ОСОБА_4 , а в подальшому без участі інспектора самостійно усунув виявлене порушення направивши таке повідомлення від 22.11.2019 о 15:35 год., то підстави для притягнення до відповідальності за вказане порушення відсутні, що підтверджується квитанцією від 22.11.2019.

Також відповідно до зауваження № 2 від 09.12.2019 позивач зазначив, що в Акті не повною мірою зазначені об`єми робіт за договорами, а саме у договорі № 1-01/11 зазначено, що виконавець повинен був здійснювати роботи у банкет залі № 2; у договорі № 2-01/11 виконавець повинен був здійснювати роботи у банкет залі № 1; у договорі № 3-01/11 виконавець повинен був здійснювати роботи у банкетних залах № 1 та № 2.

11.12.2019 листом щодо розгляду зауважень № 1 та № 2 № 43/3/19/21500 відповідачем залишено вказані зауваження без задоволення.

На підставі складеного акту відповідачем видано припис про усунення виявлених порушень від 04.12.2019 № КВ 1939/1721/АВ/П, яким зобов`язано усунути виявлені правопорушення.

Повідомленням від 27.12.2019 до Припису, позивач відзвітував про усунення визначених у Приписі порушень, а саме: ОСОБА_1. , ОСОБА_2., ОСОБА_5. - свою роботу по ЦТД виконали, між вказаними виконавцями і замовником було складено та підписано акт здавання-приймання робіт від 10.12.2019, а також їм було виплачено винагороду за виконану роботу. Щодо усунення порушень при працевлаштуванні ОСОБА_4 позивач повідомив, що зазначенні порушення були усунуті до складення Акта.

14.01.2020 позивачем отримано повідомлення про розгляд справи про накладення на позивача штрафу, що підтверджується витягом із сервісу відстеження поштових відправлень Укрпошта за штрих-кодовим ідентифікатором: 0406004498980.

Судом встановлено, що вказане повідомлення про розгляд справи про накладення на позивача штрафу, дату, час та місце розгляду справи не містить.

08.01.2020 відповідачем прийнято спірну постанову № КВ 1939/1721/АВ/ТД/ФС-6 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, відповідно до якої на позивача накладено штраф у розмірі 500 760,00 грн.

Не погоджуючись із вказаною постановою позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон № 877), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно ч. 4 ст. 2 Закону № 877 заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у ч. 4 цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877 порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог ст. 1, ст. 3, ч. 1, 4, 6 - 8, абз. 2 ч. 10, ч. 13 та 14 ст. 4, ч. 1 - 4 ст. 5, ч. 3 ст. 6, ч. 1 - 4 та 6 ст. 7, ст. 9, 10, 19, 20, 21, ч. 3 ст. 22 цього Закону.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 2 Закону № 877 органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), забезпечують дотримання принципів державного нагляду (контролю); вимог щодо місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмежень у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактувань норм на користь суб`єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборони на вилучення оригіналів документів та техніки; обов`язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерій ризику; права суб`єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальності посадових осіб органу державного нагляду (контролю); прав суб`єктів господарювання; права на консультативну підтримку суб`єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) та умов віднесення суб`єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі незатвердження відповідних критеріїв розподілу.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, Державна служба України з питань праці (далі також - Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Так, згідно з ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

У відповідності до ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім; при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи аналіз наведених норм права, суд зазначає, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства.

Загальне визначення цивільно-правового договору викладене у ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України): договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відтак, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату, але з цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Цивільно-правові договори застосовуються, як правило, для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів роботи, і у разі досягнення цієї мети договір вважається виконаним і дія його припиняється. Тобто, він застосовується для реалізації визначених, найчастіше разових робіт.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ч. 1 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Згідно із ч. 1 ст. 850 ЦК України замовник зобов`язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. На виконання зазначених приписів, замовник передбачив відсутність підпорядкованості правилам внутрішнього трудового розпорядку, та поклав обов`язок організації процесу виконання робіт з використанням власних засобів на виконавця, таким чином надавши йому можливість вільно обирати зручний для роботи час.

Як встановлено відповідачем під час перевірки, позивачем було допущено до роботи трьох працівників без укладення з ними трудового договору, чим порушено вимоги ст. 24 КЗпП України. В ході інспекційного відвідування підприємство надало для ознайомлення договори про надання послуг. При цьому у вказаних договорах чітко визначено об`єм і мету роботи, передбачено оплату виконаної роботи, а також строки її виконання. Зазначені обставини також узгоджуються з письмовими поясненнями наданими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Суд зазначає, що основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 №127/21595/16-ц.

Натомість, укладені та виконані сторонами цивільно-правові договори не передбачають підпорядкування виконавця внутрішньому трудовому розпорядку.

Договорами про надання послуг № 1-01/11, № 2-01/11, № 3-01/11 передбачено, що Замовник доручає Виконавцю виконувати ремонтні роботи на об`єктах Замовника. Термін виконання робіт з 01.11.2019 - 10.12.2019. Вартість виконаної роботи становить 10 000,00 грн.

Укладені договори не містять обов`язку виконавців бути присутнім на підприємстві у визначені робочі години, регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу. Необхідність укладення цивільно-правового договору з зазначеними особами обумовлюється відсутністю необхідності систематично виконувати роботу певного виду на підприємстві, необхідністю виконувати лише конкретні обсяги замовлень не систематично.

Отже, підрядники самостійно в межах встановлених строків договору визначали порядок та окремі етапи роботи, при цьому правила внутрішнього розпорядку позивача на них не розповсюджувалися.

Суд не погоджується з твердженням відповідача, що види робіт свідчать про процес праці, а не про його результат, відсутні обсяги послуг, тобто оплаті підлягає процес праці, а не обсяг наданих послуг, з огляду на наступне.

Договорами про надання послуг № 1-01/11, № 2-01/11, № 3-01/11 визначений предмет договору, а саме види робіт (послуг) які необхідно виконати; встановлено строк виконання робіт; визначена вартість виконаної роботи.

На думку суду зазначені обставини спростовують твердження відповідача про постійний процес роботи та постійну оплату праці, без зазначення конкретного обсягу роботи (наданих послуг), періоду часу за який вона повинна бути виконана та визначеної суми винагороди за певний вид роботи (наданої послуги).

Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У свою чергу, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, наявність обставин, що вказують на відсутність спрямування правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є лише підставою розгляду питання компетентним судом для визнання правочину недійсним (тобто вказує на оспорюваність правочину).

У той же час, згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд бере до уваги, що укладені позивачем договори про надання послуг № 1-01/11, № 2-01/11, № 3-01/11 у встановленому порядку недійсним не визнавалися.

При цьому, відповідач не має повноважень на визнання укладених позивачем із зазначеними особами цивільно-правових договорів з надання послуг недійсними або визнавати їх трудовими, чи на власний розсуд тлумачити їх умови.

З огляду на вище наведене суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.

Щодо не повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а саме ОСОБА_4 , суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 КзПП працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із абз. 2 ч. 2 ст. 265 КзПП юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_4 була допущена до виконання трудових обов`язків без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Твердження позивача, що відсутність вказаного повідомлення не є підставою для притягнення до відповідальності на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КзПП суд оцінює критично, оскільки для допуску особи до виконання трудових обов`язків необхідно досягнути виконання декількох вимог, а саме: оформленням трудового договору і видання наказу чи розпорядження власником або уповноваженим ним органом, а також і повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про таке оформлення, лише з виконанням цих передбачених ч. 3 ст. 24 КзПП вимог трудові відносини вважаються оформленими.

З огляду на вищенаведене суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у цій частині.

Отже розмір штрафу, котрий повинен сплатити позивач, у зв`язку з фактичним допуском працівника до роботи без оформлення трудового договору, а саме ОСОБА_4 , суд зазначає наступне становить 125 190,00 грн (4173,00 грн * 30 = 125 190,00 грн).

Задовольняючи адміністративний позов частково суд скасовує вказану постанову в частині накладення штрафів за допуск до роботи працівників ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 , а відмовляє у задоволенні позову в частинні визнання протиправною та скасування вказаної постанови в частині накладення штрафу за допуск до роботи працівника ОСОБА_4 .

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на вищенаведене, дослідивши і оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що відповідачем не повною мірою з`ясовано обставини на підставі, яких накладено штраф на позивача в частині допуску до роботи працівників ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 , а тому позов слід задовольнити частково.

Відповідно до ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що позивачем при подані даного адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 7511,40 грн (квитанція № 32 від 28.01.2020 у розмірі 7511,40 грн), суд задовольняючи адміністративний позов частково вважає за необхідне стягнути суму у розмірі 5633.55 грн (у пропорційному співвідношенні до розміру задоволених позовних вимог) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області (код ЄДРПОУ 39794214) про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 08.01.2020 № КВ1939/1721/АВ/ТД/ФС-6 в частині накладення штрафу за фактичний допуск працівників ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ 35039953) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області (код ЄДРПОУ 39794214) сплачений судовий збір у сумі 5633,55 (п`ять тисяч шістсот тридцять три гривні 55 коп.).

В задоволенні решти частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки, визначені для порядку оскардження рішення, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя Головенко О.Д.