Постанова
Іменем України
06 травня 2020 року
м. Київ
справа № 616/422/17
провадження № 61-43966св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду : Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - приватне акціонерне товариство Підсереднє ,
відповідач - ОСОБА_1 ,
представник відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства Підсереднє на рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 26 березня 2018 року у складі судді Нестайка Ю. В. та постанову апеляційного суду Харківської області від 14 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Сащенка І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,
ВСТАНОВИВ :
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року приватне акціонерне товариство Підсереднє (далі - ПрАТ Підсереднє ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 6,1173 га, яка розташована на території Підсереднянської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області, кадастровий номер 6321484200:01:000:0494, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 09 березня 2005 року.
На підставі договору оренди землі від 05 вересня 2012 року ОСОБА_1 передав вищевказану земельну ділянку у оренду товариству, строком на 15 років, для вирощування сільськогосподарських культур.
24 грудня 2012 року вищевказаний договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Великобурлуцькому районі Харківської області у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі.
Відповідач у порушення умов зазначеного договору оренди землі навесні 2017 року самовільно закопав у родючий шар ґрунту дерев`яні кілки та засіяв вищевказану земельну ділянку соняшником, чим позбавив товариство, як орендаря, можливості провести комплекс весняно-польових робіт та посіяти сільськогосподарські культури. Зазначеними протиправними діями відповідача було порушено права товариства.
З урахуванням викладеного ПрАТ Підсереднє просило суд зобов`язати ОСОБА_1 усунути товариству перешкоди у користуванні орендованою земельною ділянкою, площею 6,1173 га, кадастровий номер 6321484200:01:000:0494, яка розташована на території Підсереднянської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області, шляхом заборони останньому здійснювати будь-які дії на зазначеній земельній ділянці до моменту припинення дії договору оренди землі.
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПрАТ Підсереднє про визнання договору оренди землі недійсним.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 01 січня 2007 року між ним та відкритим акціонерним товариством Підсереднє , правонаступником якого є ПрАТ Підсереднє , було укладено договір оренди належної йому земельної ділянки, площею 6,1173 га, яка розташована на території Підсереднянської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області, строком на 10 років та одночасно було оформлено акт приймання-передачі вказаної земельної ділянки.
Усі екземпляри цього договору оренди землі залишилися у ПрАТ Підсереднє для здійснення його реєстрації, але йому договір не повернули.
З 2007 року він отримував орендну плату за користування його земельною ділянкою на підставі договору оренди землі від 01 січня 2007 року. У 2016 році, не бажаючи продовжувати орендні відносини з товариством, він відмовився від пропозиції останнього продовжити дію цього договору оренди землі на наступний строк. Крім того, у 2016 році він дізнався про існування укладеного з товариством договору оренди землі від 05 вересня 2012 року, проте він цей договір не підписував, що свідчить про його недійсність, так як волевиявлення на його укладення у нього не було.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір оренди землі від 05 вересня 2012 року, зареєстрований 24 грудня 2012 року у відділі Держкомзему у Великобурлуцькому районі Харківської області.
Ухвалою Великобурлуцького районного суду Харківської області від 22 серпня 2017 року зустрічний позов ОСОБА_1 об`єднано в одне провадження з позовом ПрАТ Підсереднє .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 26 березня 2018 року у задоволенні позову ПрАТ Підсереднє відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі від 05 вересня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ПрАТ Підсереднє , зареєстрований 24 грудня 2012 року у відділі Держкомзему у Великобурлуцькому районі Харківської області, запис № 632148424002267 у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір оренди землі від 05 вересня 2012 рокує недійсним, у зв`язку з відсутністю волевиявлення ОСОБА_1 на його укладення, оскільки він вказаний договір не підписував, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Заслуженого професора М. С. Бокаріуса від 18 лютого 2017 року. Таким чином, відсутні правові підстави для усунення перешкод ПрАТ Підсереднє у користуванні спірною земельною ділянкою.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Харківської області від 14 серпня 2018 року апеляційна скарга ПрАТ Підсереднє залишена без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що договір оренди землі від 05 вересня 2012 року ОСОБА_1 не підписувався, що підтверджено висновком судово-почеркознавчої експертизи. Таким чином, вищевказані обставини свідчать про недійсність вказаного договору оренди землі, так як відсутнє вільне волевиявлення на його укладення в орендодавця, тобто ОСОБА_1 .
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ПрАТ Підсереднє просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов товариства задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що спірний договір оренди землі від 05 вересня 2012 року діяв протягом п`яти років, його сторони виконували істотні умови, товариство сплачувало ОСОБА_1 орендну плату за користування земельною ділянкою, останній заперечень не подавав. Зазначені обставини свідчать про те, що укладення договору оренди землі від 05 вересня 2012 року відповідало внутрішній волі ОСОБА_1 , тому останнім безпідставно чиняться ПрАТ Підсереднє перешкоди у користування земельною ділянкою.
Доводи особи, яка подала відзив
У лютому 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Спірний договір оренди землі ОСОБА_1 не підписано, що підтверджено належними доказами. Отже, оскільки у орендодавця було відсутнє волевиявлення на укладення договору оренди землі від 05 вересня 2012 року, тому він є недійсним.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 616/422/17 з Великобурлуцького районного суду Харківської області.
У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У частині першій статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що висновком судово-почеркознавчої експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Заслуженого професора М. С. Бокаріуса від 18 лютого 2017 року встановлено, що рукописний запис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 05 вересні 2012 року, укладеному з ПрАТ Підсереднє , виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_1 в акті приймання-передачі земельної ділянки від 01 січня 2007 року виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_1 в акті визначення меж земельної ділянки у натурі від 05 вересня 2012 року виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 153-176).
Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли вірного висновку про те, що спірний договір оренди землі від 05 вересня 2012 року є недійсним, у зв`язку з відсутністю волевиявлення ОСОБА_1 на його укладення, оскільки він цей договір не підписував, що підтверджується вищевказаним висновком судово-почеркознавчої експертизи.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 15 листопада 2018 року у справі № 616/421/17-ц, провадження № 61-41870 св 18; від 22 квітня 2020 року у справі № 677/204/17, провадження № 61-11838 св 19; від 29 квітня 2020 року у справі № 399/843/17, провадження № 61-44198 св 18; від 06 травня 2020 року у справі № 399/75/17, провадження № 61-43657 св 18.
Доводи касаційної скарги про те, що спірний договір оренди землі діяв протягом п`яти років, сторони виконували його істотні умови, товариство сплачувало ОСОБА_1 орендну плату за користування земельною ділянкою, проти чого останній не заперечував, на увагу не заслуговують, так як не спростовують висновків судів про відсутність волевиявлення орендодавця, ОСОБА_1 , на укладення вказаного договору. Крім того, судами було встановлено, що ОСОБА_1 не знав про існування оспорюваного договору оренди землі від 05 вересня 2012 року до кінця 2016 року, будучи переконаним, що діє договір оренди землі від 01 січня 2007 року, укладений між ним та ПрАТ Підсереднє , строком на 10 років.
Посилання касаційної скарги про можливість того, що ОСОБА_1 навмисно змінив свій підпис при укладенні договору є припущенням, нічим не доведеним, а, крім того, товариством не заявлено клопотання про проведення додаткової чи повторної експертизи.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства Підсереднє залишити без задоволення.
Рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 26 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 14 серпня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 06.05.2020 |
Оприлюднено | 15.05.2020 |
Номер документу | 89238210 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Гулько Борис Іванович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні