Ухвала

від 15.05.2020 по справі 360/1118/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 травня 2020 року

Київ

справа №360/1118/19

адміністративне провадження №К/9901/8445/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,

суддів: Гімона М.М., Гусака М.Б.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року у справі за позовом Луганської регіональної торгово-промислової палати до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Луганська регіональна торгово-промислова палата звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила: визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 6 лютого 2019 року № 7847-52; визнати протиправною бездіяльність щодо неприйняття рішення про списання безнадійного податкового боргу з податку на додану вартість, де основний борг - 123650,59 грн, штрафні санкції- 3680,93 грн, пеня - 172880,44 грн (всього - 300211,96 грн); визнати протиправною бездіяльність щодо неприйняття рішення про списання безнадійного податкового боргу щодо пені з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі -13544,58 грн; визнати протиправною бездіяльність щодо неприйняття рішення про списання пені з орендної плати з юридичних осіб у сумі 67447,70 грн; зобов`язати прийняти рішення про визнання податку на додану вартість Луганської регіональної торгово-промислової палати у розмірі 123650,59 грн, штрафні санкції - 3680,93 грн, пеня - 172880,44 грн (всього - 300211,96 грн.) - безнадійним на підставі статті 101, 102 Податкового кодексу України, Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України 10 жовтня 2013 року № 577 з підстав дії обставин непереборної сили та списати податок на додану вартість у розмірі 123650,59 грн, штрафні санкції- 3680,93 грн, пеня -172880,44 грн (всього - 300211,96 грн); зобов`язати прийняти рішення про визнання пені податку на прибуток приватних підприємств Луганської регіональної торгово -промислової палати (код ЄДРПОУ 02944811) у розмірі 13544,58 грн. - безнадійною на підставі статті 101, 102 Податкового кодексу України, Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України 10.10.2013 року № 577 з підстав дії обставин непереборної сили та списати пеню податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 13544,58 грн; зобов`язати прийняти рішення про визнання орендної плати з юридичних осіб Луганської регіональної торгово - промислової палати у розмірі - 46006,38 грн безнадійною на підставі статті 102, 101 Податкового кодексу України, Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України 10 жовтня 2013 року № 577 з підстав дії обставин непереборної сили та списати пеню орендної плати з юридичних осіб у розмірі - 67447,70 грн; зобов`язати внести коригування до інтегрованої картки платника податку на додану вартість Луганської регіональної торгово -промислової палати (код ЄДРПОУ 02944811) шляхом виключення з інтегрованої картки від`ємного сальдо - з податку на додану вартість, де основний борг - 123650,59 грн, штрафні санкції- 3680,93 грн, пеня - 172 880,44 грн (всього - 300211,96 грн), як такий що не передбачений нормами Податкового кодексу України та не підлягає сплаті;- зобов`язати внести коригування до інтегрованої картки платника податку щодо пені з податку на прибуток приватних підприємств Луганської регіональної торгово - промислової палати шляхом виключення з інтегрованої картки платника податків від`ємного сальдо - пені з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі - 13544,58 грн, як такий що не передбачений нормами Податкового кодексу України та не підлягає сплаті; зобов`язати внести коригування до інтегрованої картки платника податку орендної плати з юридичних осіб Луганської регіональної торгово - промислової палати шляхом виключення з інтегрованої картки платника податків від`ємного сальдо - орендної плати з юридичних осіб у розмірі 67447,70 грн як такий, що не передбачений нормами Податкового кодексу України та не підлягає сплаті.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року позов задоволений частково: визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління ДФС у Луганській області від 6 лютого 2019 року № 7847-52 в частині зобов`язання Луганську регіональну торгово-промислову палату сплатити пеню з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 13544,58 грн; зобов`язано Головного управління ДФС у Луганській області внести коригування до інтегрованої картки платника податку Луганської регіональної торгово - промислової палати з податку на прибуток приватних підприємств шляхом виключення з інтегрованої картки платника податків заборгованості по пені з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 13544,58 грн; визнано протиправними дії Головного управління ДФС у Луганській області щодо відображення в інтегрованій картці платника податків Луганської регіональної торгово - промислової палати показників про наявність податкового боргу з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 46006,38 грн; зобов`язано ГУ ДФС у Луганській області внести коригування до інтегрованої картки платника податку Луганської регіональної торгово - промислової палати з орендної плати з юридичних осіб шляхом виключення з інтегрованої картки платника податків заборгованості з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 46006,38 грн; в іншій частині позовних відмовлено.

23 березня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДФС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року, у якій скаржник просить скасувати рішення судів в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області залишено без руху та запропоновано скаржнику у десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали надати суду касаційної інстанції належні докази, які б підтверджували неможливість своєчасного вчинення процесуальної дії зі звернення до суду касаційної інстанції зі скаргою у строк, визначений законом, або вказати інші підстави для поновлення цього строку та зазначити підстави, на яких подається касаційна скарга.

На виконання вимог ухвали скаржником надіслано заяву на усунення недоліків касаційної скарги.

Клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження обґрунтовується тим, що касаційна скарга Головного управління ДФС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року вже подавалась, проте ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2020 року була повернута у зв`язку з тим, що скаржником не усунуто недоліки касаційної скарги в частині сплати судового збору.

Оцінюючи доводи, викладені у клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження та усунення недоліків касаційної скарги, суд зазначає таке.

Статтею 129 Конституції України визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт сьомий частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, а також стаття 13 цього Кодексу, якою закріплено право учасників справи на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

Механізм реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано главою 2 розділу ІІІ Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 329 якого встановлено строк для подання касаційної скарги.

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п`ятої цієї статті).

Наведеними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку касаційного оскарження, а також належного оформлення касаційної скарги.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Такі положення наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов`язків.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов`язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб`єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

Так, у п. 40 та у п. 41 справи "Пономарьов проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що "… якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та з підстав, які видаються непереконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду… Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків".

В контексті наведеного, зважаючи на положення вказаних правових норм законодавства, невиконання вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та, як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Скаржник, як на поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження посилається на не можливість вчасно здійснити сплату судового збору. Однак, скаржником не надано належних доказів на підтвердження відсутності фінансування державного органу в частині сплати судового збору за наведений в касаційні скарзі період, як і не надано доказів на підтвердження того, що за вказаний період взагалі не здійснювалась сплата судового збору за подання позовних заяв, апеляційних або касаційних скарг.

Зважаючи на викладене, підстави, наведені в клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження, не можуть бути визнані поважними.

За змістом пункту 4 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.

Суд вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки наведені скаржником підстави для поновлення такого строку є неповажними.

На підставі вищенаведеного та керуючись частиною третьою статті 3, пунктом 4 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання Головного управління ДФС у Луганській області про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року у справі за позовом Луганської регіональної торгово-промислової палати до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді М.М. Гімон

М.Б. Гусак