Постанова

від 14.05.2020 по справі 143/226/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

1 4 травня 2020 року

м. Київ

справа № 143/226/17

провадження № 61-11622св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фермерське господарство Ліщинецьке об`єднане ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства Ліщинецьке об`єднане на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 10 січня 2018 року у складі колегії суддів: Медяного В. М., Матківської М. В., Сопруна В. В.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги Фермерського господарства Ліщинецьке об`єднане на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 10 січня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року .

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Фермерського господарства Ліщинецьке об`єднане (далі - ТОВ ФГ Ліщинецьке об`єднане ) про визнання недійсним договору оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,8564 га, кадастровий номер 0523488200:08:003:0035, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Ширмівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 стало відомо про існування договору оренди належної їй на праві власності земельної ділянки з ФГ Ліщинецьке об`єднане від 10 квітня 2012 року, строк дії договору - 10 років.

Позивачка зазначає, що ніяких договорів оренди з відповідачем вона не підписувала та наміру на укладення договору оренди землі в неї не було. Повноважень на підписання договору оренди від її імені нікому не надавала.

Крім того, у графі Орендар замість підпису директора ФГ Ліщинецьке об`єднане стоїть факсиміле без зазначення прізвища уповноваженої на підпис особи.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір оренди землі від 10 квітня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ Ліщинецьке об`єднане , зареєстрований реєстраційною службою Погребищенського районного управління юстиції Вінницької області 02 вересня 2014 року, та повернути належну їй земельну ділянку, кадастровий номер 0523488200:08:003:0035, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,8564 га, що знаходиться на території Ширмівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 29 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не надала належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог. При цьому, місцевий суд, зазначив, що має місце сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 10 січня 2018 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди землі від 10 квітня 2012 року, укладений між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ФГ Ліщинецьке об`єднане , зареєстрований реєстраційною службою Погребищенського районного управління юстиції Вінницької області 02 вересня 2014 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновком судово-технічної та почеркознавчої експертизи від 12 грудня 2017 року № 5955/5956/17-21 встановлено, що підпис у договорі оренди землі від 10.04.2012 року виконаний не самою ОСОБА_1 , а іншою особою. Повноважень на підписання договору оренди від її імені позивачка нікому не надавала. Вказане свідчить про відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на його укладення як загальної вимоги чинності правочину, передбаченої частиною третьою статті 203 ЦК України, а тому відповідно до частини першої статті 215 ЦК України є підстави для визнання його недійсним.

При цьому апеляційним судом зазначено, що початок перебігу позовної давності у цій ситуації має визначатись з часу коли позивач дізналась або повинна була дізнатися саме про наявність оспорюваного договору оренди землі, який був укладений від її імені та підписаного іншою (іншими) особою (особами).

Узагальнені доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ФГ Ліщинецьке об`єднане , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалено рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

13 квітня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у вказаному складі.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Апеляційним судом установлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,8564 га, кадастровий номер 0523488200:08:003:0035, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Ширмівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №954870, виданого 23 березня 2007 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю № 010788200272.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 дізналась про наявність договору оренди землі від 10 квітня 2012 року, укладений від її імені з ФГ Ліщинецьке об`єднане терміном на 10 років про передачу у строкове платне користування земельної ділянки, що знаходиться на території Ширмівської сільської ради за межами населеного пункту, загальною площею 2,8564 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Установлено, що відповідно до висновку судово-технічної та почеркознавчої експертизи від 12 грудня 2017 року № 5955/5956/17-21 підпис в оспорюваному договорі оренди землі від 10.04.2012 року виконаний не самою ОСОБА_1 , а іншою особою.

Повноважень на підписання договору оренди від її імені ОСОБА_1 нікому не надавала.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За частиною першою статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За положеннями частини третьої статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статей 13, 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це угода сторін про взаємні зобов`язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк. Договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі.

Згідно із приписами частин другої і третьої статті 207 ЦК України у редакції, чинній на момент укладення договору оренди землі, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до висновку судово-технічної та почеркознавчої експертизи від 12 грудня 2017 року № 5955/5956/17-21 підпис в оспорюваному договорі оренди землі від 10.04.2012 року виконаний не самою ОСОБА_1 , а іншою особою.

Повноважень на підписання договору оренди землі від її імені позивачка нікому не надавала.

При таких обставинах апеляційний суд, вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, урахувавши вищезазначені вимоги закону, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність волевиявлення позивачки на укладення з відповідачем 10.04.2012 року договору оренди належної їй земельної ділянки, як загальної вимоги чинності правочину, передбаченої частиною третьою статті 203 ЦК України, що, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, є підставою для його недійсності.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме надав оцінку доказам, які не досліджувались судом першої інстанції, є безпідставними з огляду на таке.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач дізналась про наявність оспорюваного договору оренди землі лише у лютому 2017 року з отриманого нею 06 лютого 2017 року витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Відповідно до статті 212 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно з частиною першою статті 304 ЦПК України 2004 року справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 05 жовтня 2017 року клопотання представника позивача задоволено, у справі призначено судову почеркознавчу експертизу.

Частиною другою статті 303 ЦПК України 2004 року передбачено, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Оскільки суд першої інстанції не надав належної правової оцінки всім доказам, які містяться в матеріалах справи, належним чином не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, суд апеляційної інстанції, дослідивши надані сторонами докази та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність доказів і їх взаємний зв`язок, відобразив результати їх оцінки у судовому рішенні.

Отже, суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права при дослідженні доказів.

Доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачкою строку позовної давності, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому позивач повинен довести той факт, що він не міг довідатись про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, що інформацію щодо порушеного права позивач мав можливість отримати раніше.

Факт отримання орендної плати не є визначальним при обчисленні строків позовної давності, якщо особа, права якої порушено, вважала, що правовідносини виникли з інших підстав.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі 6-48цс15.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) не знайшла підстав для відходу від такої правової позиції.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачці стало відомо про існування оспорюваного договору оренди землі у лютому 2017 року, коли вона отримала витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, а відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування даного твердження.

Оскільки за встановлених судом фактичних обставин справи позивачка до лютого 2017 року не знала про існування письмового договору оренди землі, то факт такої обізнаності і є початком перебігу строку позовної давності.

Таким чином строк позовної давності позивачка не пропустила.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

На підставі викладеного Верховний Суд не вбачає достатніх правових підстав для скасування постанови апеляційного суду, прийнятої за результатом розгляду спору у цій справі.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства Ліщинецьке об`єднане залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 10 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев