Постанова

від 18.03.2020 по справі 553/2759/18

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 553/2759/18

Провадження № 14-643 цс 19

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради (далі - виконавчий комітет), Полтавської міської ради (далі - міська рада), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Приватне підприємство Полтавське бюро технічної інвентаризації Інвентаризатор , Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області, Товариство з обмеженою відповідальністю Натаір (далі - ТзОВ Натаір ),

особа, яка подала апеляційну скаргу, - перший заступник прокурора Полтавської області,

про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно

за касаційною скаргою позивача на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 травня 2019 року, прийняту колегією суддів у складі Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Чумак О. В.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 7 грудня 2018 року позивач звернувся з позовною заявою, в якій просив визнати за ТзОВ Натаір право власності на громадський будинок (кафе з житловими приміщеннями) з самочинно збудованими, прибудованими та переобладнаними приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 , у складі: літ. А-2 - кафе з житловими приміщеннями; літ. А 1-2 - житлова прибудова; літ. А-1 - прибудова; літ. А1-1 - підвал; літ. А 2-1 - кафе; літ. А 3-1 - прибудова; літ. А 4-1 - прибудова; літ. А 5-1 - прибудова; літ. а - сходи; літ. а 1 - тамбур; літ. а 2 - ґанок; літ. а 3 - ґанок; літ. а 4 - ґанок; літ. а 5 - ґанок; літ. а 6 - прибудова; літ. а 7 - прибудова; літ. а 8 - прибудова; літ. а 9 - навіс; літ. а 10 - навіс; літ. а 11 - навіс; літ. а 12 - ґанок; літ. а 13 - веранда; літ. а 14 - сходи; літ. Б-1 - торговий кіоск; № 1 - ворота; № 2 - огорожа; № 3 - замощення; № 4 - хвіртка, № 5 - мангал (далі разом - самочинно збудовані та переобладнані приміщення).

2. Мотивував позов такими обставинами:

2.1. 12 березня 2015 року позивач уклав з міською радою договір оренди землі на строку з 25 вересня 2015 року до 25 вересня 2019 року. Предметом цього договору є земельна ділянка з кадастровим номером 5310136700:12:001:0241 і площею 1398 кв. м, зокрема 199 кв. м для будівництва й обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (далі - земельна ділянка).

2.2. На земельній ділянці знаходиться громадська будівля (кафе з житловими приміщеннями площею 1064 кв. м). Цей об`єкт належить на праві власності ТзОВ Натаір , що підтверджує витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 6 липня 2013 року № 5807664.

2.3. Здійснюючи господарську діяльність, ТзОВ Натаір самочинно збудувало та переобладнало такі приміщення: А 1-2 площею 26 кв. м (приміщення № 33); А 1-2 площею 24,3 кв. м (приміщення № 36); а 1 площею 8,4 кв. м (приміщення № 69); а 6 площею 3,6 кв. м (приміщення № 70); а 6 площею 2,6 кв. м (приміщення № 71); а 6 площею 1,2 кв. м (приміщення № 72); а 6 площею 1,2 кв. м (приміщення № 73); а 6 площею 5,3 кв. м (приміщення № 74); а 7 площею 3,4 кв. м (приміщення № 75); а 7 площею 8,8 кв. м (приміщення № 76); а 8 площею 11,8 кв. м (приміщення № 77 ); А 1-2 площею 31,1 кв. м (приміщення № 63 ); А 1-2 площею 21,5 кв. м (приміщення № 68); А 1-2 площею 12,8 кв. м (приміщення № 68 г).

2.4. Позивач подав заяву до ТзОВ Натаір про вихід з товариства, однак виділити частку у статутному капіталі ТзОВ Натаір , яка би була пропорційною реальній вартості відповідного майна, неможливо через наявність самочинно збудованих і переобладнаних приміщень.

2.5. Комунальне підприємство Полтавське міське бюро технічної інвентаризації Полтавської міської ради на замовлення позивача виготовило технічний паспорт на громадський будинок (кафе із житловими приміщеннями) за адресою: АДРЕСА_1

2.6. ТзОВ Натаір звернулось до виконавчого комітету з проханням визнати право власності на самочинно збудовані об`єкти. У відповіді виконавчий комітет вказав, що питання визнання права власності на самочинно збудоване майно вирішує суд. Тому, на думку позивача, є підстави визнати право власності на самочинно збудовані та переобладнані приміщення за ТзОВ Натаір .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. 8 січня 2019 року Ленінський районний суд м. Полтави ухвалив рішення, яким позов задовольнив. Мотивував тим, що позивач у встановленому законом порядку звертався до компетентного органу з питань прийняття об`єктів самочинного будівництва в експлуатацію, однак той йому відмовив і роз`яснив право звернутися з позовом до суду. Крім того, суд встановив, що самочинно збудовані об`єкти збудовані з дотриманням технічних, будівельних, пожежних та санітарних норм.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

4. 14 березня 2019 року перший заступник прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції України та Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Полтавській області подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

5. 23 травня 2019 року Полтавський апеляційний суд ухвалив постанову, якою скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі. Мотивував тим, що спір є господарським, оскільки спірні правовідносини виникли щодо права власності на майно в ході здійснення підприємницької діяльності ТзОВ Натаір в особі його директора ОСОБА_1 , який є ФОП .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. У червні 2019 року позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 23 травня 2019 року та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 8 січня 2019 року .

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

7. 2 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, якою призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.Обґрунтував ухвалу тим, що позивач оскаржує постанову Полтавського апеляційного суду від 23 травня 2019 року, зокрема, з підстав порушення правил юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. Позивач мотивує касаційну скаргу так:

8.1. Суд апеляційної інстанції безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

8.2. Перший заступник прокурора Полтавської області не мав підстав звертатися з апеляційною скаргою в інтересах держави. Суд не дослідив, чи повідомив прокурор Державну архітектурно-будівельну інспекцію України про представництво її інтересів відповідно до статті 23 Закону України Про прокуратуру (далі - Закон). А тому неможливо встановити, у чому полягають порушення інтересів держави та необхідність їх захисту.

8.3. Підставою позову є захист майнових прав фізичної особи. У позовній заяві немає жодних відомостей про здійснення позивачем господарської діяльності. Тому висновок апеляційного суду щодо юрисдикції не ґрунтується на матеріалах справи.

(2) Позиція інших учасників справи

9. Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу не подали.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції

(1.1) Щодо строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції

10. Позивач вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Полтавській області умисно повідомив прокуратуру та Державну архітектурно-будівельну інспекцію України про таке рішення за межами строку на апеляційне оскарження. Проте Велика Палата Верховного Суду з такими доводами не погоджується.

11. Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), треба розуміти у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного й обов`язкового рішення суду лише тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Винятки з цього принципу можуть бути лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Пономарьов проти України ( Ponomaryov v. Ukraine ) від 3 квітня 2008 року, заява № 3236/03, § 40), зокрема з метою виправлення суттєвих недоліків або судової помилки ( Сутяжник проти Росії ( Sutyazhnik v. Russia ) від 23 липня 2009 року, заява № 8269/02, § 35).

12. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ( Proninа v. Ukraine ), заява № 63566/00, § 23).

13. Перший заступник прокурора Полтавської області в апеляційній скарзі просив визнати поважною причину пропуску строку на апеляційне оскарження та поновити такий строк. Вказував, що суд першої інстанції оприлюднив його рішення від 8 січня 2019 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень аж 14 лютого 2019 року, а копію цього рішення для Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Полтавській області відправив тільки 20 лютого 2019 року. 25 лютого 2019 року зазначений Департамент отримав вказану копію і листом від 26 лютого 2019 року проінформував про незаконність рішення суду першої інстанції та неможливість його оскаржити Прокуратуру Полтавської області. Зазначений лист прокуратура отримала 28 лютого 2019 року, а вже 14 березня 2019 року подала апеляційну скаргу.

14. Суд апеляційної інстанції, постановляючи 25 березня 2019 року ухвалу про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, вважав поважними причини пропуску такого строку, але висновок про поновлення детально не мотивував.

15. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів , а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України).

16. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що згідно з довідкою секретаря судового засідання 8 січня 2019 року у суд першої інстанції учасники справи не з`явилися, фіксування судового процесу не проводилося, а журнал судового засідання не складався (а. с. 85). Крім того, повістки про виклик на судове засідання на 8 січня 2019 року суд першої інстанції відправив лише 3 січня того року, і жоден учасник справи до дня судового засідання ці повістки не отримав (а. с. 91-95).

17. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частини четверта та п`ята статті 268 ЦПК України).

18. Усі судові рішення підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання (частина друга статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень ).

19. З огляду на те, що суд першої інстанції не виконав припис частини п`ятої статті 128 ЦПК України, рішення 8 січня 2019 року не проголошував і оприлюднив його в Єдиному державному реєстрі судових рішень тільки 14 лютого 2019 року (номер в реєстрі: 79733239), Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Полтавській області отримав копію цього рішення 26 лютого 2019 року, а перший заступник прокурора Полтавської області подав апеляційну скаргу 14 березня 2019 року, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим довід позивача про безпідставність поновлення судом апеляційної інстанції строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

(1.2) Щодо права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції

20. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що перший заступник прокурора Полтавської області належно обґрунтував підстави для звернення з апеляційною скаргою. Натомість позивач вважає, що перший заступник прокурора Полтавської області не мав підстав і повноважень подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в інтересах держави в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції України та Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Полтавській області. Тому, на думку позивача, апеляційний суд безпідставно скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції. Проте Велика Палата Верховного Суду з доводами позивача про відсутність підстав і повноважень для подання апеляційної скарги не погоджується.

21. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

22. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина друга статті 4 ЦПК України).

23. Згідно зі статтею 1 Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції, зокрема, з метою захисту загальних інтересів суспільства та держави.

24. За змістом пункту 3 статті 131 1 Конституції України, пункту 2 частини першої статті 2 Закону у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, прокуратура здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках визначених цим законом.

25. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 56 ЦПК України).

26. За змістом частини третьої статті 24 Закону у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, право її подання на судове рішення в цивільній справі мали прокурор, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурор вищого рівня: Генеральний прокурор, його перший заступник і заступники, керівники регіональних та місцевих прокуратур, перші заступники та заступники керівників регіональних прокуратур.

27. Оскільки апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції подав перший заступник прокурора Полтавської області, вимога частини третьої статті 24 Закону була дотримана.

28. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги).

29. Отже, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах ; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37) ).

30. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (абзаци перший - другий частини четвертої статті 23 Закону).

31. Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України: прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього кодексу (частина четверта статті 56 ЦПК України).

32. Перший заступник прокурора Полтавської області в апеляційній скарзі зазначив орган, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, і пояснив, у чому, на думку цього прокурора, полягають порушення інтересів держави рішенням суду першої інстанції, а саме вказав, зокрема, на таке: 1) неправомірне, всупереч встановленому порядку набуття права власності на самочинне будівництво завдає шкоди суспільним інтересам; 2) оскільки перед реєстрацією права власності на нерухоме майно останнє слід у будь-якому разі прийняти в експлуатацію, суд першої інстанції підмінив собою орган, уповноважений оформити право власності на нерухоме майно; 3) позивач не має жодних прав на земельну ділянку, на якій знаходяться самочинно збудовані та переобладнані приміщення, не звертався до органів державного архітектурно-будівельного контролю для прийняття цих приміщень в експлуатацію; 4) відповідачі не є особами, які порушують, не визнають чи оспорюють право власності позивача; 5) позивач не надав суду першої інстанції належних доказів відповідності самочинно збудованих і переобладнаних приміщень вимогам нормативних актів з пожежної безпеки, санітарно-епідеміологічним нормам, нормам з радіофікації, зовнішнього освітлення, відведення зливових вод, техногенної безпеки, екології, охорони праці, енергозбереження, ядерної та радіаційної безпеки.

33. Основним завданням Державної архітектурно-будівельної інспекції України є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, зокрема здійснення в межах повноважень, визначених законом, державного архітектурно-будівельного контролю за дотриманням замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт (абзац третій пункту 3 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2014 року № 294, у редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою (далі - Положення)).

34. Державна архітектурно-будівельна інспекція України для виконання покладених на неї завдань має право проводити претензійно-позовну роботу, звертатися до суду з позовами щодо захисту своїх прав та законних інтересів (підпункт 12 пункту 6 Положення у вказаній редакції).

35. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти у відповідних правовідносинах державу (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанова від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21-6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19-4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26) ).

36. Підставою для звернення до суду з апеляційною скаргою перший заступник прокурора Полтавської області вказав, зокрема, те, що органи державного архітектурно-будівельного контролю у цій справі неналежно здійснюють захист інтересів держави, а саме: Державна архітектурно-будівельна інспекція України самостійно не вжила заходи для оскарження рішення суду першої інстанції, а у листі від 26 лютого 2019 року Департамент цієї інспекції у Полтавській області, який не має статусу юридичної особи, повідомив обласну прокуратуру про відсутність можливості оскаржити таке рішення, незважаючи на те, що, як вказано у цьому листі, зазначене рішення ухвалене з порушенням норм права.

37. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим довід касаційної скарги про те, що прокурор не мав підстав звернутися з апеляційною скаргою та неможливо встановити, у чому полягають порушення інтересів держави і необхідність їх захисту.

38. До апеляційної скарги прокурор додав лист про інформування Державної архітектурно-будівельної інспекції України та Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Полтавській області про представництво інтересів держави у справі шляхом апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції. Тому безпідставними є сумніви позивача у тому, чи повідомив прокурор Державну архітектурно-будівельну інспекцію України про представництво її інтересів відповідно до статті 23 Закону. Той факт, що у тексті постанови суд апеляційної інстанції не згадав зазначений лист, копію якого отримали всі учасники справи, не дає підстав для висновку, що саме внаслідок цього означена постанова є, як вказує позивач, протиправною.

(1.3) Щодо юрисдикції суду

39. Суд першої інстанції розглянув позов за правилами цивільного судочинства та задовольнив його. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, вказав, що спір є господарським, оскільки спірні правовідносини виникли щодо права власності на майно в ході здійснення підприємницької діяльності ТзОВ Натаір в особі його директора ОСОБА_1 , який є ФОП .

40. Позивач вважає, що такий висновок щодо юрисдикції суду не ґрунтується на матеріалах справи, в яких немає відомостей про здійснення позивачем господарської діяльності. А крім того, стверджує, що був змушений звернутися до суду для визнання за ТзОВ Натаір права власності на самочинно збудовані та переобладнані приміщення, оскільки хоче, щоби на майбутнє була можливість виділити частку у статутному капіталі ТзОВ Натаір , яка би була пропорційною реальній вартості відповідного майна.

41. Велика Палата Верховного Суду погоджується з означеними аргументами позивача частково.

42. За змістом частини першої статті 15, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, на судовий захист її особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

43. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

44. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

45. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

46. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір слід вирішувати за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин .

47. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

48. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, й інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункти 3 і 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України).

49. Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частини перша та третя статті 167 Господарського кодексу України).

50. Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір у цій справі і за предметним, і за суб`єктним критеріями не є спором, який належить до юрисдикції господарського суду:

50.1. По-перше, вказівка апеляційного суду на те, що позивач, будучи директором ТзОВ Натаір , є ФОП , не впливає на визначення юрисдикції. Суд апеляційної інстанції не досліджував докази наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця. А крім того, наявність такого статусу в особи, яка є стороною в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах (див. аналогічний висновок у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц (пункт 66); від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (пункт 37), від 13 червня 2018 року у справі № 548/981/15-ц (пункт 38), від 27 червня 2018 року у справах № 916/2791/16 (пункт 44) і № 749/230/15-ц (пункт 30), від 3 жовтня 2018 року у справі № 904/1182/17 (пункт 38), від 4 грудня 2018 року у справі № 907/371/16 (пункт 32), від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (пункт 26), від 9 квітня 2019 року у справі № 910/19687/17 (пункт 7.5)), зокрема і у відносинах щодо визнання за ТзОВ Натаір права власності на самочинно збудовані та переобладнані приміщення.

50.2. По-друге, справа № 553/2759/18 не стосується корпоративних відносин між її сторонами, оскільки позивач звернувся до суду не для захисту його права на частку у статутному капіталі ТзОВ Натаір , а для захисту, як він вважає, майнових прав фізичної особи від невизнання права власності ТзОВ Натаір на самочинно збудовані та переобладнані приміщення з боку виконавчого комітету та міської ради. На думку позивача, обраний ним спосіб судового захисту цих майнових прав шляхом визнання за ТзОВ Натаір права власності на самочинно збудовані та переобладнані приміщення є необхідним для виділення позивачеві в майбутньому згідно із заявою про вихід з товариства такої частки у статутному капіталі ТзОВ Натаір , яка би була пропорційною реальній вартості відповідного майна. Крім того, суб`єктний склад сторін справи № 553/2759/18, якими є фізична особа, виконавчий комітет і міська рада, теж вказує на відсутність між цими особами спору, що виник з корпоративних відносин.

50.3. По-третє, вказівка апеляційного суду на те, що спірні правовідносини виникли щодо права власності на майно під час здійснення господарської діяльності ТзОВ Натаір , теж не впливає на визначення юрисдикції. Позивач наполягає на захисті його майнових прав як фізичної особи, хоча і просить визнати не своє право власності, а право власності ТзОВ Натаір . Отже, предмет і підстави позову вказують, що спірні правовідносини щодо самочинно збудованих і переобладнаних приміщень стосуються ТзОВ Натаір і органів місцевого самоврядування, до компетенції яких належить розпорядження землями відповідних територіальних громад (пункт а частини першої статті 12 Земельного кодексу України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а в інтересах інших осіб - лише у випадках, встановлених законом (частини перша та друга статті 4 ЦПК України). Якщо суд дійде висновку, що особа фактично звернулася за захистом прав іншої особи за відсутності відповідних повноважень, то такий висновок зумовлює відмову у позові, а не закриття провадження у справі.

51. Таким чином, висновок апеляційного суду про необхідність вирішення спору позивача з міською радою та виконавчим комітетом за правилами господарського судочинства є помилковим.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

52. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.

53. Отже, Велика Палата Верховного Суду розглядає касаційну скаргу позивача, яку він подав і розгляд якої не закінчився до набрання чинності Законом № 460-IX, за приписами ЦПК України, що діяли до набрання чинності цим Законом.

54. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (стаття 400 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX ) .

55. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України у вказаній редакції суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу для продовження розгляду.

56. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України у вказаній редакції).

57. Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України у вказаній редакції справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

58. З огляду на наведені у цій постанові мотиви Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу частково обґрунтованою. Тому постанову Полтавського апеляційного суду від 23 травня 2019 року слід скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.Останній зобов`язаний розглянути спір за правилами цивільного судочинства й ухвалити обґрунтоване рішення, враховуючи вимоги закону, зокрема принципи диспозитивності, змагальності сторін і право особи на захист її власних прав.

(2.2) Щодо судових витрат

59. Беручи до уваги висновок щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат слід провести за результатами вирішення спору.

Керуючись статтею 400, пунктом 2 частини першої статті 409, частинами четвертою та шостою статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Полтавського апеляційного суду від 23 травня 2019 року скасувати, а справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д. А. Гудима Судді:Н. О. АнтонюкВ. С. Князєв С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л. ВласовО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук О. Р. КібенкоВ. Ю. Уркевич О. Г. Яновська