Постанова

від 12.05.2020 по справі 642/3712/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 травня 2020 року

м. Харків

справа № 642/3712/19

провадження № 22-ц/818/1996/20

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Пилипчук Н.П., Яцина В.Б.,

за участю секретаря - Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини, зміну черговості одержання права на спадкування, усунення від права на спадкування, визнання права власності в порядку спадкування за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 09 січня 2020 року, постановлене під головуванням судді Грінчук О.П., в залі суду в місті Харкові (повний текст судового рішення складено 20 січня 2020 року), -

в с т а н о в и в:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини, зміну черговості одержання права на спадкування, усунення від права на спадкування, визнання права власності в порядку спадкування.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 09 січня 2020 року позов задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 01.10.2003 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто по день його смерті. Надано ОСОБА_1 право на спадкування після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом зі спадкоємцями другої черги. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1681, 60 грн. на користь держави. Судовий збір в сумі 10 560,80 грн. підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його позову про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_4 . Позивач вважає, що наявні підстави для задоволення його позовних вимог у повному обсязі.

Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, ОСОБА_1 зазначає, що спадкодавець ОСОБА_4 перед смертю перебував в безпорадному стані, потребував матеріальної допомоги та піклування. Відповідачка взагалі не піклувалася про свого брата, вона мешкає у місті Валки Харківської області, мала можливість відвідувати брата, проте цього не робила. Натомість він надавав усіляку допомогу померлому, здійснював догляд за ним, хоча і не є його родичем. У зв`язку з цим вважає, що наявні підстави для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_4 .

ОСОБА_2 та її представник - ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просять скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Посилаються на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказують, що не доведено позивачем факт сумісного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_4 , не зрозуміло, які взаємні обов`язки позивач мав з її братом. Крім того відсутні підстави для зміни черговості спадкування, оскільки позивачем також не надано належних доказів здійснення опіки над спадкодавцем, відсутні докази того, що позивач надавав будь-яку допомогу її брату у зв`язку з безпорадним станом останнього.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Щербина Лілія Олексіївна надала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , просила залишити скаргу відповідачки без задоволення, а судове рішення у частині задоволених вимог - без змін.

ОСОБА_2 та її представник - ОСОБА_3 також надали відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , просили відмовити позивачу у задоволенні його апеляційної скарги.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3 - задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що доведеним є факт проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_4 однією сім`єю не менше п`яти років до відкриття спадщини, а саме з 01.10.2003 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивачем доведено наявність всіх правових підстав для застосування ст.1259 ЦК України та зміни у позивача черговості на одержання права на спадкування з четвертої на другу чергу, оскільки відповідач ОСОБА_2 є спадкоємцем другої черги після смерті ОСОБА_4 . Разом з тим, відсутні підстави для усунення ОСОБА_2 , яка є сестрою померлого, від права на спадкування після смерті ОСОБА_4 . А вимоги про визнання права власності на спірний будинок є передчасними, оскільки позивач не довів, що у нього існують перешкоди для оформлення права власності на спадкове майно в позасудовому (нотаріальному) порядку після надання нотаріусу усіх необхідних документів, зокрема рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем, а також про зміну черговості одержання права на спадкування.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 (а.с.8 т.1).

Після його смерті відкрилася спадщина на жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14 т.1), а також на земельну ділянку площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15 т.1)

ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постановою державного нотаріуса Першої Харківської державної нотаріальної контори від 27 лютого 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.5 т.1).

Крім того із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулася також до нотаріальної контори ОСОБА_5 Ганна ОСОБА_6 , сестра померлого, яка є спадкоємицею другої черги.

Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилався на те, що він багато років підтримував близькі дружні та родинні стосунки з ОСОБА_4 , проживав з ним та був зареєстрований зі спадкодавцем за однією адресою з 2004 року. ОСОБА_4 був священником (монахом), тобто дружини та дітей не мав. Тривалий час він був виведений поза штат Харківською єпархією, не працював, не мав засобів до існування, а тому всі витрати по утриманню будинку, приготуванню їжі, сплати комунальних послуг, придбанню ліків, забезпеченням усім необхідним, здійсненню ремонту та перебудови будинку покладались на позивача. ОСОБА_1 також зазначає, шо ОСОБА_4 тяжко хворів, в 2013 році отримав тяжку черепно-мозкову травму з переломом основи черепа, в 2016 тяжку черепно-мозкову травму, внаслідок чого було проведено оперативне втручання і тому ОСОБА_4 не міг працювати, самостійно себе забезпечувати всім необхідним та потребував стороннього догляду і піклування, у зв`язку із епілептичними приступами. Сестра ОСОБА_4 - ОСОБА_2 допомоги брату не надавала, відвідувала його рідко, відносини між ними були непрості. ОСОБА_4 хотів залишити будинок йому, проте ОСОБА_2 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. У зв`язку з чим, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд встановити факт його проживання однією сім`єю не менше п`яти років до відкриття спадщини із ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме з 01.10.2003 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 ; змінити черговість одержання права на спадкування за законом з четвертої на другу чергу після смерті ОСОБА_4 , усунути ОСОБА_2 , яка є сестрою померлого та спадкоємцем за законом другої черги, від права на спадкування після смерті ОСОБА_4 ; визнати за ним право власності за законом після смерті ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_1 , а також визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га за адресою АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_4 .

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

За змістом ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частинами першої та другої статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

За змістом ст. ст. 1261, 1263, 1264, 1265, 1266 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Змістом положень ст. 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч.1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно ч.1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Частиною 2 ст. 1274 ЦК України встановлено, що спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Про судову практику у справах про спадкування за N 7 від 30.05.2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування №7 від 30 травня 2008 року роз`яснено судам, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів:

а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем;

б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Визнання факту проживання однією сім`єю не менше п`яти років до дня відкриття спадщини призводить до визнання позивача спадкоємцем четвертої черги відповідно до ст.1264 ЦК України.

Крім того за приписами ст. 1259 ЦК України черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов`язкову частку у спадщині. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Застосування наведеної норми права з урахуванням вимог ст. ст.12,81 ЦПК України вимагає доведення позивачем факту опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу, а також перебування спадкодавця в безпорадному стані, тобто стані, зумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Верховний Суд у своїй постанові від 18 липня 2018 року у справі № 713/1528/16-ц роз`яснив, що підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку:

1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо);

2) матеріальне забезпечення спадкодавця;

3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири;

4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3;

5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

У п. 6 постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування роз`яснено, що під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Доказами безпорадності спадкодавця можуть бути документи, що підтверджують тяжкість стану здоров`я: виписки з історії хвороби, амбулаторні картки, висновки медичних закладів, документи про інвалідність тощо. Отже, безпорадність особи пов`язана саме зі станом її здоров`я.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Згідно ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 82 ЦПК України передбачає, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обгрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_4 одружений не був, дітей не мав. 02.03.1992 року був посвячений в сан диякон. (а.с.31 т.1); з 02.03.1992 року по 30.07.2013року служив в храмах Харківської єпархії УПЦ (а.с.32 т.1); 30.07.2013 року ОСОБА_4 вибув поза штат Харківської єпархії (а.с.33 т.1)

Згідно копії трудової книжки, останній запис про працевлаштування ОСОБА_4 - з 27.12.1983 року по 12.08.1996 року (а.с.34 т.1).

При цьому з виписки з історії хвороби ОСОБА_4 встановлено, що в травні 2013 року він отримав травму головного мозку з очагом контузії правої вискової частини, перелом основи черепу (а.с.22 т.1).

В серпні 2016 року ОСОБА_4 отримав закриту черепно-мозкову травму, гематома лівої гемісфери головного мозку, проведено оперативне втручання (а.с.24 т.1).

В лютому 2017 року ОСОБА_4 госпіталізований до Харківської міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мєщанінова, у зв`язку із наслідками перенесеної черепно-мозкової травми. Посттравматичний епісиндром (епілепсія). Бувають напади епілепсії тривалістю 1-3 хвилини, після чого глибокий сон. Часто, 3-4 рази на місяць, бувають розгорнуті приступи епілепсії із втратою свідомості (а.с.26 т.1). В тому числі під час знаходження у лікарні тричі - 15, 17 та 20 лютого 2017 року, не зважаючи на лікування, що проводилось, сталися епілептичні приступи.

У березні 2017 року ОСОБА_4 знов госпіталізований у зв`язку із погіршенням стану до Харківської міської клінічної багатопрофільної лікарні №17, де протягом проходження лікування також сталося три епілептичні напади (а.с.27-28 т.1).

06 квітня 2017 року ОСОБА_4 був консультований психіатром та встановлено діагноз: Органічний розлад особистості. Епісиндром по анамнезу F07.8 (а.с.29 т.1).

З відповіді директора Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради Обласний психоневрологічний диспансер (на запит суду) убачається, що ОСОБА_4 звертався за медичною допомогою до Обласного психоневрологічного диспансеру двічі протягом 2017 року, консультований лікарем-психіатром з приводу встановлення йому діагнозу психічного захворювання. Однією з ознак хвороби у пацієнта були напади втрати свідомості епілептичного характеру без симптомів-провісників. Остання обставина була вагомим приводом рекомендувати ОСОБА_4 недопущення перебування біля джерел вогню, водоймищ, механічних пристроїв, що рухаються та визнати необхідною потребу стороннього догляду, згідно з рекомендаціями, які містяться в його індивідуальній програмі реабілітації інваліда (а.с.170 т.1).

22 червня 2017 року ОСОБА_4 встановлено інвалідність 2 групи, рекомендації - недопущення біля джерел вогню, водоймищ, механічних пристроїв. (а.с.11 т.1).

Разом з тим позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за однією адресою із померлим ОСОБА_4 : у АДРЕСА_1 з 19.10.2004 року (а.с.9 зі зворотної сторони, а.с.16-17, 77 т.1). Одружений ОСОБА_1 не був, дітей не мав. Родинні відносини ОСОБА_1 з ОСОБА_4 у довідці про реєстрацію зазначені - брат .

З копій довідок про доходи позивач убачається, що з 2013 року по 2018 рік він працював на посаді фельдшера з МНС та мав постійний заробіток (а.с. 35-40 т.1).

З 2015 року ОСОБА_1 отримує пенсію за віком (а.с.41-43 т.1).

22 січня 2014 року позивачу встановлено інвалідність 2 групи, протипоказання - важка фізична праця та переохолодження (а.с.12 т.1).

У судовому засіданні суду першої інстанції були допитані свідки, пояснення яких підтвердили факт того, що позивач проживав однією сім`єю зі спадкодавцем, вони були добрими друзями. ОСОБА_1 робив всю роботу по дому, ходив за продуктами, доглядав за прибудинковою територією. При цьому ОСОБА_4 не міг сам себе обслуговувати, так як у нього був тремор руки, крім того, йому робили трепанацію черепу, тому він самостійно не міг тримати ложку, їсти та пити, тобто ОСОБА_1 доглядав за ОСОБА_4 . Сестру померлого, ОСОБА_2 , бачили один раз за 15 років на святкуванні ювілею.

Сама відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційної інстанції не заперечувала, що позивач жив разом з її братом, готував їжу. Вказувала, що знала, що вони товаришують. В останні роки вона не відвідувала брата, оскільки сама хворіла.

Добровільний догляд за особою похилого віку, яка потребувала догляду у зв`язку з хворобою, спільне проживання з нею, наявність у них спільного побуту, прав та обов`язків, спільне ведення господарства, наявність спільних витрат, участь одного у витратах на утримання житла іншого, є підставами для визнання їх такими, що проживали однією сім`єю.

Як зазначено вище, померлий ОСОБА_4 після перенесених у 2013 році та 2016 році травм головного мозку, страждав на тяжке психічне захворювання, яке супроводжувалося частими епілептичними нападами без симптомів-провісників. При цьому стан хворого не покращувався навіть при проведенні лікування.

Внаслідок зазначеної хвороби ОСОБА_4 мав рекомендації недопущення перебування біля джерел вогню, водоймищ, механічних пристроїв, що рухаються та визнано йому необхідною потребу у сторонньому догляді.

Судовим розглядом встановлено та не оспорюється відповідачкою, що таким доглядом і допомогою ОСОБА_4 забезпечував позивач ОСОБА_1 , так само як і матеріально його утримував.

На підставі вищезазначених медичних документів суд першої інстанції обгрунтовано вважав стан ОСОБА_4 внаслідок тяжкої хвороби безпорадним.

Позивачем доведено наявність всіх правових підстав для застосування ст.1259 ЦК України та зміни черговості на одержання права на спадкування з четвертої на другу чергу.

Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 01.10.2003 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто по день його смерті, а також про наявність підстав надати позивачу право на спадкування після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом зі спадкоємцями другої черги, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що наявні підстави для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_4 , - не приймаються до уваги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялась від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Виходячи з вимог ч.5 ст.1224 ЦК України, суд повинен встановити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи. При одночасному настанні цих обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від права на спадщину.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечувати умови свого життя, у зв`язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та лікування.

Ухилення особи від надання спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

В п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування роз`яснено, що при встановленні факту ухилення від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Судом правильно встановлено факт знаходження спадкодавця у безпорадному стані. При цьому доказів, що ОСОБА_4 мав потребу у допомозі саме ОСОБА_2 , матеріали справи не містять.

Як зазначено вище, ОСОБА_4 проживав та вів спільне господарство разом із ОСОБА_1 . Саме останній піклувався про спадкодавця, надавав йому всіляку допомогу. У зв`язку з чим суд і змінив черговість спадкування, надавши ОСОБА_1 можливість спадкувати після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом зі спадкоємцями другої черги.

Тому підстав вважати, що ОСОБА_4 мав потребу у допомозі саме від ОСОБА_2 , а остання ухилялася від її надання, - колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3 про те, що не доведено позивачем факту його сумісного проживання з ОСОБА_4 , не зрозуміло, які взаємні обов`язки позивач мав з її братом; не надано належних доказів здійснення опіки над спадкодавцем, відсутні докази того, що позивач надавав будь-яку допомогу її брату у зв`язку з безпорадним станом останнього, - спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 09 січня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

В.Б. Яцина

Повне судове рішення виготовлено 15.05.2020 року.