Постанова

від 15.05.2020 по справі 163/2412/19

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 163/2412/19 Головуючий у 1 інстанції: Чишій С. С. Провадження № 22-ц/802/494/20 Категорія: 80 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2020 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О.І.,

суддів - Бовчалюк З.А., Карпук А.К.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Любомльське ремонтно-транспортне підприємство про стягнення заборгованості по заробітній платі за апеляційною скаргою відповідача - Приватного акціонерного товариства Любомльське ремонтно-транспортне підприємство на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 31 січня 2020 року,

В С Т А Н О В И В :

02 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що на підставі контракту він з 05.05.2010 перебував із відповідачем у трудових відносинах. Через непорозуміння стратегії розвитку підприємства і невиплату заробітної плати у 2013 році він подав наглядовій раді підприємства в особі голови Бойка І.А. заяву про звільнення із займаної посади виконуючого обов`язки Генерального директора ПрАТ Любомльське РТП та вважав, що його заява задоволена.

У кінці жовтня 2019 року він від працівників органів державної виконавчої служби, які виконували судове рішення, дізнався про те, що на сьогоднішній день він є керівником ПрАТ Любомльське РТП . Така ж інформація підтверджується і витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

Оскільки після поданої ним заяви про звільнення відповідач письмово його не повідомляв про нараховані належні йому при звільненні кошти і не здійснив їх виплату; з 2013 року і по даний час використовує його у якості виконуючого обов`язки Генерального директора ПрАТ Любомльське РТП ; від його імені підприємством ведуться справи у судах, вчиняються юридично значимі правочини, то з 01.05.2013 по дату звернення з позовом відповідач заборгував йому за 79 місяців заробітну плату у розмірі 189494 грн., яку і просив стягнути з відповідача на його користь.

Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 31 січня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ Любомльське РТП на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за період з 05 травня 2013 року по 01листопада 2013 року у розмірі 7716 грн. 72 коп..

У решті позову - відмовлено.

Рішення про стягнення місячної заробітної плати у розмірі 1147 грн. звернуто до негайного виконання.

Стягнуто з ПрАТ Любомльське РТП в дохід держави 2102 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач - ПрАТ Любомльське РТП , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення в частині задоволених позовних вимог і ухвалити у цій частині нове рішення - про відмову в позові із застосуванням строку позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, посилаючись на її безпідставність та законність і обґрунтованість судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Відповідно до вимог ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.5 ст.268, ст.381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду в частині часткового задоволення позовних вимог з таких підстав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач після закінчення дії контракту фактично звільнений 01.11.2013, відповідач доказів виплати заробітної плати з 05.05. по 01.11.2013 не надав, факт сплати ЄСВ до відповідного бюджету не може свідчити про таку виплату, а тому до стягнення підлягає невиплачена заробітна плата за період з 05.05 по 01.11.2013 року.

Проте, такі висновки зроблені помилково, без повного дослідження наданих сторонами доказів та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що на підставі укладеного сторонами 05.05.2010 контракту позивача було призначено на посаду виконуючого обов`язки Генерального директора ПрАТ Любомльське РТП (а.с.3-6).

Пунктом 7.5 визначено, що загальний строк дії контракту не може перевищувати трьох років.

Відповідно до пункту 3.1, за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, позивачу щомісяця виплачується заробітна плата.

Заробітна плата в.о. Генерального директора за відпрацьований місяць виплачується разом з виплатою заробітної плати всім іншим категоріям працівників товариства за відповідний період (п.3.4).

Позивача звільнено 01.11.2013 (а.с.49).

Згідно зі статтею 94 КЗпП України та статтею 1 Закону України Про оплату праці заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Позивач у позовній заяві зазначив, що подав відповідачу заяву у 2013 році про своє звільнення і вважав цю заяву задоволеною, а у відзиві на апеляційну скаргу уточнив, що така заява на звільнення була подана у квітні 2013 року.

Зазначена обставина стверджує про те, що ніхто не може бути примушений до праці, після подання заяви про звільнення позивач фактично не виконував своїх обов`язків, які були передбачені умовами контракту, тобто не виконував роботу, за яку передбачено виплату визначеної законодавцем винагороди у вигляді заробітної плати.

Серед обов`язків, які були покладені на позивача, як в.о. Генерального директора ПрАТ Любомльське РТП були наступні:

п.2.2.4. - в.о. Генерального директора кожного кварталу зобов`язаний особисто звітувати перед Наглядовою радою товариства про хід ліквідації заборгованості до бюджету, з виплати заробітної плати…;

п.2.2.11. - в.о. керівника зобов`язаний вжити дієвих заходів щодо ліквідації боргів товариства, у тому числі з ліквідації боргів до бюджету, з виплати заробітної плати працівникам товариства… У разі наявності прострочених боргів товариства в.о. Генерального директора розробляє та подає до Наглядової ради ПрАТ графіки погашення заборгованості та несе особисту відповідальність за виконання графіків погашення заборгованостей товариства.

Позивач не надав жодного доказу, що після 05.05.2013 ним, як керівником товариства, яке йому не виплачувало заробітну плату, виконувалися свої обов`язки, передбачені пунктами 2.2.4 та 2.2.11 контракту, чим не довів наявності будь-якої заборгованості товариства перед ним по виплаті заробітної плати за період з 05.05 по 01.11.2013.

Посилання суду першої інстанції на те, що факт сплати відповідачем ЄСВ до відповідного бюджету не може свідчити про виплату позивачу заробітної плати зроблені з порушенням норм процесуального права, оскільки ці письмові докази є належними, допустимими і достовірними та такими, що не спростовані позивачем.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК).

Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

У трудових правовідносинах працівник також має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає і частина третя

статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до матеріалів справи позивач не довів, що звертався у 2013 році на момент звільнення до відповідача з вимогою про виплату заборгованої заробітної плати. Таке право реалізував лише у грудні 2019 року, подавши цей позов, що не свідчить про послідовність і добросовісність поведінки позивача щодо реалізації своїх трудових прав на одержання належних при звільненні сум.

Позивач не надав жодного належного та допустимого доказу про виконання після 05.05.2013 своїх обов`язків в.о. Генератного директора ПрАТ Любомльське РТП , саме за виконання яких законодавчо передбачено виплату заробітної плати; не надав доказів своїх щоквартальних звітів перед Наглядовою радою товариства про наявність або хід ліквідації заборгованості з виплати належної йому заробітної плати; не надав доказів особистого вжиття дієвих заходів щодо ліквідації боргу товариства, у тому числі і йому з виплати заробітної плати; при наявності такого боргу не надав розробленого ним та поданого до Наглядової ради ПрАТ графіка погашення заборгованості, а також не надав жодного доказу, що такі документи, якщо і складалися, то за відповідним актом були передані ним товариству після звільнення, незалежно від дати звільнення.

Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування позовної давності до частково задоволених позовних вимог - відхиляються апеляційним судом, оскільки позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованої заробітної плати, право на звернення з яким відповідно до вимог ч.3 ст.233 КЗпП України не обмежене будь-яким строком.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції в частині часткового задоволення позову зроблені без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду у цій частині та ухвалення нового судового рішення.

Рішення суду в частині відмови у позові сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом і не переглядається.

Згідно з ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, а саме, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись ст.ст.268 ч.ч.4, 5, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача - Приватного акціонерного товариства Любомльське ремонтно-транспортне підприємство задовольнити частково.

Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 31 січня 2020 року в даній справі в оскаржуваній частині щодо часткового задоволення позову, а також в частині стягнення судового збору скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення.

В позові ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Любомльське ремонтно-транспортне підприємство про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 05 травня 2013 року по 01 листопада 2013 року - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий - суддя

Судді