Рішення

від 18.05.2020 по справі 922/4327/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/4327/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання - Казмерчук М.Т.

за участю представників:

позивача: не з`явився;

відповідача: не з`явився.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства Українська залізниця , м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Корт-07 , м. Ізюм,

про стягнення коштів у сумі 185 940,00 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Акціонерне товариство Українська залізниця , звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Корт-07 , про стягнення штрафу в розмірі 185 940,00 грн. за договором 165/2019-ЦЮ від 21 жовтня 2019 року про надання послуг з ремонту лінійного обладнання локомотивів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28 грудня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/4327/19; розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

17 січня 2020 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 1200).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 січня 2020 року прийнято до розгляду відзиву на позовну заяву (вх. № 1200 від 17 січня 2020 року) та долучено його до матеріалів справи. При цьому, судом зауважено, що надані відповідачем до відзиву документи (Certifikat Berk CZ s.r.o., сертифікат № 42010328 Berk CZ s.r.o., довіреність Berk CZ s.r.o., довідка Berk CZ s.r.o., лист Berk CZ s.r.o від 04 листопада 2019 року), які складені мовою іноземної держави, не мають засвідченого нотаріусом перекладу на українську мову, що унеможливлює суд ознайомитись із їх змістом. Доданий до відзиву переклад листа Berk CZ s.r.o від 04 листопада 2019 року на українську мову не був не засвідчений у відповідності з вимогами статті 79 Закону України "Про нотаріат".

07 лютого 2020 року до суду від представника відповідача надійшов пакет документів, відповідно до додатків якого останнім представлено суду наступні документи: заява про визнання поважною причину неподання належно оформленого доказу у строк та приєднання до матеріалів справи (вх. № 3141), заява про визнання доказів поданими та визнання поважними причин неподання належно оформлених доказів у строк (вх. № 3142) та заява про допущення технічної помилки у відзиві (вх. № 3143).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 лютого 2020 року відмовлено відповідачеві у визнанні поважними причин неподання належно оформлених доказів у строк. Залишено без розгляду заяву про визнання поважною причини неподання належно оформленого доказу у строк (вх. № 3141), заяву про визнання доказів поданими та визнання поважними причин неподання належно оформлених доказів у строк (вх. № 3142) та заяву про допущення технічної помилки у відзиві (вх. № 3143) із долученням даних документів до матеріалів справи.

10 лютого 2020 року позивачем скеровано до матеріалів справи, за допомогою поштового зв`язку, додаткові пояснення до позову (вх. № 3841 від 13 лютого 2020 року).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 лютого 2020 року залишено без розгляду із залученням до матеріалів справи подані позивачем додаткові пояснення до позову (вх. № 3841 від 13 лютого 2020 року).

12 лютого 2020 року, через канцелярію суду, від відповідача надійшов пакет документів, а саме: заява про надання дозволу подати додаткові пояснення щодо окремого питання (в порядку частини 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України) (вх. № 3642) та заява про невизнання процесуальним документом по суті та не прийняття до розгляду (вх. № 3648). 18 лютого 2020 року до матеріалів справи представником відповідача скеровано заяву про встановлення додаткового строку на подання доказів, поновлення процесуального строку та приєднання до матеріалів справи (вх. № 4302).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 лютого 2020 року залишено без розгляду заяви відповідача про надання дозволу подати додаткові пояснення щодо окремого питання (в порядку частини 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України) (вх. № 3642 від 12 лютого 2020 року) та про невизнання процесуальним документом по суті та не прийняття до розгляду (вх. № 3648 від 12 лютого 2020 року) із залученням їх до матеріалів справи. Відмовлено відповідачу у задоволенні заяви про встановлення додаткового строку на подання доказів, поновлення процесуального строку та приєднання до матеріалів справи (вх. № 4302 від 18 лютого 2020 року).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 лютого 2020 року справу № 922/4327/19 ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/4327/19 підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 10 березня 2020 року.

03 березня 2020 року до суду від відповідача, в порядку статті 165 Господарського процесуального кодексу України, надійшов відзив (вх. № 5618). 06 березня 2020 року позивач, через електрону пошту, направив заяву про відкладення розгляду справи (вх. № 579).

Протокольними ухвалами суду від 10 березня 2020 року, зокрема, залучено відзив на позовну заяв до матеріалів справи; встановлено позивачу строк на подання відповіді на відзив до 16 березня 2020 року (включно), а відповідачеві строк на подання заперечень до 25 березня 2020 року (включно); долучено до матеріалів справи заяву позивача про відкладення розгляду справи та її задоволено, на підставі пункту 1 частини 2 статті 183, статей 202, 232 Господарського процесуального кодексу України відкладено підготовче засідання на 30 березня 2020 року.

10 березня 2020 року, через поштову установу, до суду надійшла заява за вх. № 6186, яка за змістом є тотожною заяві за вх. № 579 від 06 березня 2020 року, у зв`язку з чим 16 березня 2020 року вказана заява була повернута на адресу позивача (лист вх. № 006417).

16 березня 2020 року позивачем скеровано до матеріалів справи, за допомогою поштового зв`язку, додаткові пояснення до позову (вх. № 6932 від 18 березня 2020 року).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 березня 2020 року прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи подані позивачем додаткові пояснення до позову (вх. № 6932 від 18 березня 2020 року).

17 березня 2020 року позивач направив до суду заяву (вх. № 681) про відкладення розгляду справи на більш пізніший час у якій позивач просив не здійснювати розгляд справи без його участі.

19 березня 2020 року відповідач був повідомлений телефонограмою про не обов`язковість явки в судове засідання через загрозу поширення вірусу COVID - 19.

25 березня 2020 року відповідач звернувся до суду із заяво про відкладення розгляду справи (вх. № 7603).

25 березня 2020 року відповідачем скеровано до матеріалів справи заперечення на відповідь на відзив (вх. № 7602).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 березня 2020 року прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи заперечення (вх. № 7602 від 25 березня 2020 року).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 березня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/4327/19 до судового розгляду по суті на 21 квітня 2020 року та запропоновано учасникам даної господарської справи надати суду у триденний строк, з моменту отримання даної ухвали, інформацію щодо необхідності безпосередньої участі під час судового засідання або про можливість розгляду спору без присутності учасників справи, за наявними у справі письмовими документами, або подати відповідну заяву в порядку статті 197 Господарського процесуального кодексу України.

На виконання вимог ухвали, 13 квітня 2020 року представник відповідача надав до суду заяву (вх. № 9020) про розгляд справи без його присутності. Дана заява долучена до матеріалів справи протокольною ухвалою суду від 21 квітня 2020 року та задоволена в повному обсязі, судове засідання 21 квітня 2020 року проведено за відсутності представника відповідача.

Однак, позивач, будучи проінформованим про зміст вище зазначеної ухвали суду, з 06 квітня 2020 року (дата отримання ухвали суду від 30 березня 2020 року) не здійснив жодних дій, покликаних на виконання вимог ухвали суду, жодної інформації про необхідності безпосередньої участі під час судового засідання або про можливість розгляду спору без присутності учасників справи, за наявними у справі письмовими документами, не надав.

Протокольною ухвалою суду від 21 квітня 2020 року, в тому числі, залишено без розгляду клопотання позивача за вх. № 681 від 17 березня 2020 року та на підставі частини 2 статті 216, статті 232 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву у судовому засіданні по розгляду справи по суті до 18 травня 2020 року.

15 травня 2020 року позивачем направлено до суду заяву (вх. № 1571) про відкладення розгляду справи та проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Суд розглянувши дану заяву від позивача зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

При цьому диспозиція статті 42 Господарського процесуального кодексу України, надає право стороні брати участь у судових засіданнях, якщо інше не передбачено законом. В даній справі явка сторін судом не визнавалась обов`язковою судом.

30 березня 2020 року, приймаючи ухвалу про закриття підготовчого провадження, судом було акцентовано увагу сторін по цій справ, на можливість прийняти безпосередню участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Однак, заяв в порядку статті 197 Господарського процесуального кодексу України, до суду не надходило.

Враховуючи нестабільну ситуацію в країні, пов`язану із боротьбою із розповсюдженням COVID-19 суд зазначив про можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді через подання заяви в порядку статті 197 Господарського процесуального кодексу України, однак, сторони не скористались даним правом, відповідних заяв про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції не подали.

При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17 липня 1997 року N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23 лютого 2006 року Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66,69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006 року, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В даному випадку судом прийнято до уваги, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є саме неможливість вирішення спору у даному судовому засіданні, а не наявність відповідного клопотання учасника судового процесу.

Як свідчать матеріали справи, суд, приймаючи до свого провадження позовну заяву позивача, постановив ухвалу від 28 грудня 2019 року, в якій встановив, що дана справа є малозначною в силу закону та підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

30 березня 2020 року суд був змушений перевести дану справу до загального позовного провадження через дії сторін, які не узгоджуються із строками скерування заяв по суті справи, які регламентовані розділом 10 Господарського процесуального кодексу України.

Тобто, реалізація прав сторін, наданих статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, маючи на меті довести суду свою позицію та надати їй належне правове обґрунтування, спричинила до того, що дана господарська справа не може бути розглянута в межах чітких строків розгляду справи на всіх стадіях її розгляду та на даний час перебуває в провадженні господарського суду Харківської області майже 5 місяців.

Беручи до уваги, що явка сторін в дане судове засідання не визнавалась обов`язковою та те, що сторони в повній мірі реалізували подачу заяв по суті справи та закінчення строку для подання доказів, з урахуванням того, що дана справа є малозначною в силу закону, але з огляду на активні дії сторін з формування матеріалів справи поза межами встановленого строку (тобто без додержання відповідної процесуальної процедури) суд був змушений перевести дану справу до загального позовного провадження, а відкладення розгляду справи призведе до затягування строків розгляду спору та порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд прийшов до висновку про відмову позивачеві у задоволенні клопотання про відкладенні розгляду справи.

Щодо прохання позивача про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, то в даній частині заява позивача втратила свою актуальність у зв`язку з тим, що суд відмовив останньому у відкладенні розгляду справи.

18 травня 2020 року представники відповідача в засідання суду також не з`явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

Суд зазначає про можливість розгляду даної справи по суті без участі представників сторін, за наявними матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а відсутність представників, у світлі приписів статей 13, 42, частини 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу, істотним чином не впливає на таку кваліфікацію.

Відповідно до частини 3 статті 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

У зв`язку з неявкою усіх учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 6 статті 233 та частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, підписане у нарадчій кімнаті судове рішення, що містить вступну та резолютивну частини, у судовому засіданні не проголошувалось.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено такі обставини.

За результатами проведеного тендеру, 21 жовтня 2019 року між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (далі по тексту - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Корт-07" (далі по тексту - відповідач, виконавець) укладений договір № 165/2019-цю про надання послуг з ремонту лінійного обладнання локомотивів, за умовами якого виконавець зобов`язується надати послуги з ремонту, технічного обслуговування залізничного транспорту і пов`язаного обладнання та супутні послуги - ДК 021:2015: 502200000-3 (послуги з ремонту колінчастих валів дизелів 5Д49 з комплектацією вкладишами) (далі - послуги), переданого виконавцю замовником в особі фактичних отримувачів, згідно зі Специфікацією (додаток № 1 до договору), Графіком подачі в ремонт та видачі з ремонту обладнання (додаток 2 до договору), Протоколу узгодження ціни (додаток 3 договору), Технічними вимогами (додаток 4 до договору), які є невід`ємною частиною договору, у порядку та строки, визначені договором, а замовник зобов`язаний прийняти надані послуги та здійснити оплату у порядку та на умовах, визначених цим договором.

Ціна договору визначена у Специфікації (додаток 1 до цього договору), яка включає в себе вартість заміни складових частин обладнання та складає 1 859 400,00 грн. Сплата вартості послуг за замовлення здійснюється замовником протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг (за формою згідно з додатком 5 до цього договору), що оформлюється протягом 5 (п`яти) календарних днів, від дати надходження обладнання в депо (пункт 3.2, 4.2.1 договору).

При цьому, за пунктом 4.4. договору, розрахунки за фактично надані послуги, відповідно до підписаного сторонами акта приймання-передачі наданих послуг (за формою згідно з додатком 5 до цього договору) відповідно до основних умов ремонту і модернізації тягового рухомого складу, вузлів та агрегатів на ремонтних заводах Укрзалізниці № ЦТ-ЦПром-0029, затверджених наказом Укрзалізниці від 21 червня 2000 року № 238-Ц здійснюються замовником після наданих виконавцем рахунку, та за наявності належним чином оформленої виконавцем податкової накладної, зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог чинного законодавства України.

Згідно пункту 5.1. договору подача виконавцю обладнання для надання послуг проводиться згідно з Графіком подачі в ремонт та видачі з ремонту обладнання (додаток 2 до договору) (далі-графік), узгодженим сторонами в порядку та строком, передбаченим положенням про порядок подачі в ремонт і видачі з ремонту рухомого складу, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 22 квітня 2002 року № 261 та Основним умовам ремонту і модернізації тягового рухомого складу, вузлів та агрегатах а ремонтних заводах Укрзалізниці № ЦТ-ЦПром-0029, затвердженого наказом Укрзалізниці від 21 червня 2000 року № 238-Ц.

Здача та приймання обладнання в ремонт оформлюється актом приймання обладнання в ремонт (за формою згідно з додатком 9 до цього договору), який підписують уповноважені представники замовника і виконавця (пункт 5.3 договору).

Відповідно до пункту 5.5. договору здача та приймання обладнання в ремонт оформлюється Актом приймання обладнання в ремонт (за формою згідно з додатком 9 до договору), який підписують уповноважені представники замовника і виконавця.

Згідно пункту 7.1.2. договору виконавець зобов`язаний забезпечити надання послуг, якість яких відповідає умовам, встановленим договором та нормативними актами.

Відповідно до пункту 7.1.8. договору виконавець зобов`язаний дотримуватись вимог всіх документів, зазначених в договорі (порядки, інструкції тощо), як таких, що містяться в публічному доступі, так і тих, які були надані замовником виконавцю для ознайомлення відповідно умов договору.

Одночасно у пункті 8.2. договору сторони передбачили, що за односторонню не обґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань за цим договором, виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі 10% від загальної ціни договору.

Даний договір, за умовами пункту 12.1 договору, набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2019 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Згідно додатку 1 до договору - Специфікацї, яка слугує додатком до договору, виконавцем замовнику надається послуга з ремонту колінчастих валів дизелів 5Д49 у кількості 2 одиниць на суму 1 549 500,00 грн.

За Додатком 2 до договору, строк подачі обладнання у ремонт здійснюється протягом 10 календарних днів після підписання договору, а строк здачі - протягом 35 календарних діб після підписання акта приймання в ремонт.

Матеріали справи свідчать про те, що, ремонт обладнання мав бути здійснений на потужностях головного офісу компанії Berk Cz s.r.o., що вбачається з тендерної пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю "Корт-07", яка погоджена позивачем.

15 листопада 2019 року виконавець листом № 1511/019 повідомив замовника, що характер технічної несправності обладнання, що сталися на підприємстві-відповідача, унеможливлює виконання зобов`язані до 31 грудня 2019 року та є обставиною, яка згідно пункту 9.1 договору звільняє сторони від будь-якої відповідальності, передбаченої умовами договору.

Позивач кваліфікує дії виконавця послуг (відповідача) як необґрунтовану односторонню відмову від виконання взятих на себе зобов`язань по договору та просить суд стягнути з останнього штраф у розмірі 10% від загальної ціни позову.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Головним питанням при вирішенні спору в даній справі є питання якою за своєю правовою природою є заявлена до стягнення сума у розмірі 185 940,00 грн.

Позивач, підставою для стягнення вказує як пункт 8.2 договору так і статтю 906 Цивільного кодексу України, яка встановлює відповідальність у вигляді збитків за невиконання або неналежне виконання виконавцем договору про надання послуг.

За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

За положенням частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

У даній категорії спору саме позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування.

На відповідача покладається обов`язок доведення відсутності його вини у порушенні зобов`язання (стаття 614 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 237 Господарського процесуального кодексу України при ухвалені рішення суд, окрім іншого, вирішує таке питання як, яку правову норму належить застосовувати до цих правовідносин.

Підставою позову є фактичні обставини, якими сторона обґрунтовує свою вимогу. Невірне посилання позивачем на законодавство, в обґрунтування своїх позовних вимог, не є достатньою підставою для відмови у позові, оскільки суд не позбавлений можливості самостійно визначити норми, які регулюють спірні правовідносини.

Тобто, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Правова позиція Верховного Суду у справі № 761/41071/19 від 08 квітня 2020 року.

З огляду на фактичні обставини справи, суд вважає, що кошти в розмірі 185 940,00 грн., які позивач просить стягнути з відповідача, не є збитками (стягнення яких передбачено статтею 906 Цивільного кодексу України), а виступають способом захисту прав замовника від необґрунтованої відмови виконавця послуг у вигляді штрафу, передбаченого сторонами пунктом 8.2 договору.

При цьому, сторони, укладаючи договір та визначаючи взаємну відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань, передбачили у пункті 8.3 договору умови, коли виконавець за порушення умов договору відшкодовує замовнику збитки, пов`язані із порушенням останнім умов договору.

Тобто, в даній справі, враховуючи обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, заявлена вимога позивача до відповідача у сумі 185 940,00 грн. за своїм сутнісним змістом штрафом.

При вирішенні спору господарський суд враховує, що згідно статей 173, 174 Господарського кодексу України договір є підставою виникнення господарського зобов`язання, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до положень статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Як вбачається зі змісту умов укладеного сторонами договору, зазначений договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, правовідносини за яким врегульовані нормами глави 63 "Послуги. Загальні положення" Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, одним із принципів належного виконання зобов`язання є дотримання строку (терміну) виконання зобов`язання.

За умовами додатку № 2, який має назву Графік подачі в ремонт та видачі з ремонту обладнання та є невід`ємною частиною договору, сторони домовились здійснити подачу обладнання у ремонт протягом 10 календарних днів після підписання договору.

Враховуючи, що договір був підписаний 21 жовтня 219 року, обладнання мало бути поставлено до 31 жовтня 2019 року із оформленням акту приймання обладнання в ремонт (за формою згідно з додатком 9 до договору), який повинні підписати уповноважені представники замовника і виконавця (пункт 5.3 договору).

Таким чином, необхідною умовою для реалізації сторонам договірних правовідносин є факт здачі обладнання замовником виконавцю за актом приймання обладнання в ремонт (за формою, обумовленої додатком 9 до договору).

На противагу цьому, позивач, формуючи необхідні для обґрунтування своєї позиції докази в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України, не додав до позовної заяви акту приймання обладнання в ремонт за формою, обумовленої додатком 9 до договору.

Тобто, позивач через недбалість та зверхнє ставлення до формування матеріалів позовної заяви, не додав необхідного доказу (акту приймання обладнання в ремонт), із змісту якого суд міг встановити виконання останнім, як погодженого сторонами Графіком подачі в ремонт та видачі з ремонту обладнання, так і розділу 5 договору щодо подачі виконавцю обладнання в ремонт.

Суд констатує відсутність в матеріалах справи акту приймання обладнання в ремонт за формою, обумовленої додатком 9 до договору, та відповідно через дану обставину не можуть вважатись обґрунтованими посилання позивача на наявність в діях виконавця необґрунтованої відмови від умов договору, оскільки в даному випадку замовник не підтвердив свою позицію в частині належного виконання умов договору щодо вчасної поставки обладнання виконавцю послуг, погодженого Графіком подачі в ремонт та видачі з ремонту обладнання (додаток № 9 до договору).

Посилання позивача на листи відповідача, які датовані 15 листопадом 2019 року (а.с. 42, 43 том 1), та в яких останній зазначає про відсутність технічної можливості виконати умови, в тому числі договору № 165/2019-цю на надання послуг з ремонту обладнання локомотивів від 21 жовтня 2019 року, не мають під собою правового підґрунтя, оскільки дані листи в жодному випадку не підміняють обов`язки стороні, пов`язані із виконанням зазначеного договору (як-то, в момент подачі обладнання в ремонт, скласти акт приймання обладнання в ремонт).

Крім того, суд ретельно вивчивши листи відповідача від 15 листопада 2019 року зазначає про те, що в даних листах виконавець повідомляє замовника про неможливість виконати зобов`язання у строк до 31 грудня 2019 року. Тобто, виконавець фактично не відмовився від договору, а лише проінформував замовника про наявність технічних неполадок на підприємстві через які є неможливим виконати весь спектр договірних зобов`язань у визначений сторонами строк. В даному випадку - невиконання умов договору у строк та необґрунтована відмова від виконання умов договору - не є тотожними поняттями.

Однак, дані листи, в яких є посилання на договір № 165/2019-цю на надання послуг з ремонту обладнання локомотивів від 21 жовтня 2019 року не можуть констатувати подачу відповідачеві обладнання, визначеного умовами договору, адже даний факт підтверджується виключно актом приймання передачі обладнання в ремонт, за формою відповідно до додатку № 9 до договору, та який погодили сторони, підписавши 21 жовтня 2019 року договір із всіма додатками.

Однак, даного акту позивач до матеріалів позовної заяви не надав, заяв, в порядку статті 81 Господарського процесуально кодексу України про витребування даного документу, до суду не скеровував.

Алгоритм застосування пункту 8.2 договору є саме необґрунтована відмова виконавця від виконання своїх зобов`язань. Отже, замовник має право на стягнення штрафу за умовами вказаного пункту договору лише в разі не обґрунтованої відмови виконавця від виконання взятих на себе обов`язків.

Таким чином, основною умовою настання майнової відповідальності виконавця у вигляді штрафу є його необґрунтована відмова від виконання взятих на себе зобов`язань. При цьому, за умовами пункту 5.1 договору, зобов`язання відповідача з ремонту лінійного обладнання локомотивів за умовами договору розпочинаються з моменту подачі обладнання на територію виконавця та оформлення акту приймання обладнання в ремонт (пункт 5.3, 5.4 договору).

Ураховуючи зміст пунктів договору, суд зазначає, що момент виникнення у відповідача обов`язку визначений вказівкою на дії позивача, та підлягає виконанню після вчинення таких дій (передача обладнання за актом). Отже, обов`язок відповідача надати послуги з ремонту лінійного обладнання локомотивів кореспондується з зустрічним обов`язком позивача передати необхідне обладнання на ремонт.

Згідно частини 1-2 статті 613 Цивільного кодексу України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Таким чином, термін виконання зобов`язання в договорі визначений вказівкою на подію (в даному випадку отримання обладнання відповідачем за актом приймання), яка неминуче має настати та підлягає виконанню з настанням цієї події.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази оформлення акту приймання за умовами розділу 5 договору, а відтак обов`язок відповідача на здійснення обумовленої договором дії - не наступив та відповідно відсутня необґрунтована відмова від договору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України).

У світлі конкретних обставин цієї справи, суд не може розцінити дії відповідача як необґрунтовану відмову від виконання зобов`язань, оскільки позивачем не представлено до матеріалів справи доказів на підтвердження факту поставлення відповідачеві обладнання, що в свою чергу позбавляє суд встановити наявність чи відсутність в діях відповідача необґрунтованої відмови від виконання договору, що є підставою для стягнення штрафу згідно умов договору. Аргумент позивача про те, що відповідач без обґрунтування причин відмовився від договору відхиляються судом, адже не знайшли свого підтвердження під час дослідження наданих доказів.

Також суд зазначає, що за змістом пункту 7.1.8. договору виконавець зобов`язаний дотримуватись вимог всіх документів, зазначених в договорі (порядки, інструкції тощо), як таких, що містяться в публічному доступі, так і тих, які були надані замовником виконавцю для ознайомлення відповідно умов договору.

Так, як вбачається із вимог тендерної документації, яку надав до матеріалів справи відповідач, учасники користуються технічною документацією наявної у вільному доступі на сайті замовника, зокрема Правилами капітального ремонту КР-1, КР-2 тепловозів 2ТЕ116, затвердженого наказом Акціонерного товариства "Українська залізниця" від 10 жовтня 2005 року № 505 ЦВ, та додатковою технічною документацією, що надається замовником після підписання договору.

31 жовтня 2019 року відповідач звернувся до структурного підрозділу "Полтавського проектно - конструкторського технологічного бюро з ремонту локомотивів" (а. с. 205 том 2) із запитом про отримання копій необхідної документації, а саме Основні умови ремонту і модернізації тягового рухомого складу, вузлів та агрегатах на ремонтних заводах Укрзалізниці № ЦТ-ЦПром0029, затвердженого наказом Укрзалізниці від 21 червня 200 року, 138-Ц, Керівництво на ремонт 105.80800.12378 (20) та Керівництво на ремонт 105.80.800.2.112 (31).

У відповідь відповідач отримав лист 01 листопада 2019 року за №02 / 1608-СВ, в якому зазначено, що документ ЦТ-ЦПром 0029 не діє на Україні, а "Керівництво на ремонт сталевих колінчастих валів дизелів типу 5Д49 при капітальному ремонті тепловозів" 105.80.800.2.12378 замінено на 105.80.800.11793, технічні параметри якого суперечать додатком № 4 договору

Однак суд зазначає, що укладаючи договір 21 жовтня 2019 року, сторони здійснили посилання на вище вказані документи у пунктах 4.4, 5.1, 5.4 та 5.8, як на обов`язкові до застосування умови для надання відповідачем позивачу послуг з ремонту лінійного обладнання локомотивів. Таким чином, договір містить посилання на недіючу документацію, у зв`язку з чим виконавець не міг в односторонньому порядку не обґрунтовано відмовитися від договору.

17 січня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Корт-07" отримало від Акціонерного товариства "Українська залізниця" комерційну пропозицію на 2020 рік щодо планового проведення закупівлі послуг з ремонту лінійного обладнання локомотивів від 17 січня 2020 року № ЦТ-08/7.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Корт-07" надало відповідь № 1701-2/020 від 17 січня 2020 року, якою надана пропозиція цін на вказані послуги.

Дані докази свідчать про те, що позивач визнає Товариство з обмеженою відповідальністю "Корт-07" належним та добросовісним контрагентом, так як пропонує співпрацю у 2020 році, а відповідач не відмовляється від такої співпраці та надає відповідну цінову пропозицію.

За наведених обставин, доводи позивача, викладені в позовній заяві в частині наявності в діях відповідача необґрунтованої відмови від позову, що в свою чергу є підставою для застосування до останнього матеріальної відповідальності у вигляді 10% від загальної ціни договору, є непереконливими та необґрунтованими і, відповідно, не достатніми для задоволення позовних вимог.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Оскільки, як зазначалось вище, судом не встановлено підстав для покладення на відповідача штрафу у розмірі 10% від ціни договору, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог з урахуванням наведеного.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями статями 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 209, 210, 217, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "18" травня 2020 р.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/4327/19