Постанова

від 14.05.2020 по справі 531/2063/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 531/2063/19 Номер провадження 22-ц/814/1087/20Головуючий у 1-й інстанції Попов М. С. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2020 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі:

головуючого судді : Одринської Т.В.

суддів: Карпушина Г.Л., Пікуля В.П.

розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти Карлівської районної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Карлівської районної державної адміністрації про стягнення невиплаченої частини заробітної плати, компенсації та моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 03 лютого 2020 року

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу освіти Карлівської районної державної адміністрації в якому просив стягнути з відповідача заборгованість по невиплаченій частині заробітної плати та компенсації в сумі 20627,01 грн. та моральну шкоду в сумі 100000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 21.11.1983 по 26.01.2012 року працював на посаді водія групи централізованого господарського обслуговування відділу освіти Карлівської РДА. Впродовж 2003 року по 2011 він був закріплений цілодобово за наметовим містечком, де працював з 04:00 год. до 22:00 год, що підтверджується відповідними Наказами відділу освіти. В свою чергу, 26.01.2012 при звільненні, йому не було виплачено заробітну плату за роботу, яку він виконував на підставі вказаних вище наказів. Згідно розрахунку заборгованості по заробітній платі, надурочних та компенсації борг по заробітній платі складає 20627,01 грн. Обгрунтовуючи моральну шкоду позивач вказав, що заробітна плата була його єдиним джерелом доходів та засобом існування, її виплата не в повному розмірі поставила його та його родину в край важкий матеріальний стан.

Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 03 лютого 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відділу освіти Карлівської районної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Карлівської районної державної адміністрації про стягнення невиплаченої частини заробітної плати, компенсації та моральної шкоди - відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що він працював надурочно, за роботу з ненормованим робочим графіком, йому було надано відповідну відпустку, тому трудові права позивача порушено не було.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Мотивуючи апеляційну скаргу позивач вказав, що судом не звернуто увагу, що підтвердженням його праці понаднормово є відповідні укази, згідно яких, його в якості водія, було цілодобово закріплено за наметовим містечком, проте за понаднормову роботу з ним розрахунки не проведено.

У відзиві на апеляційну скаргу начальник відділу освіти, молоді та спорту Карлівської районної державної адміністрації зазначила, що спірними наказами підтверджується те, що позивач працював в режимі ненормованого робочого дня з графіком, встановленим відповідно до 40 - годинного робочого тижня, вказаний графік надурочним не вважається та за вказаний режим не передбачено додаткову оплату перепрацьованого часу. Позивачу, як водію, який з ненормованим робочим днем було надана компенсація у вигляді щорічної додаткової відпустки, тому його трудові права порушено не було.

Позивачем 13 квітня 2020 року, тобто поза межами строку на апеляційне оскарження, подано доповнення до апеляційної скарги, зі змісту якої вбачається, що позивач надає заперечення на відзив. У вказаному запереченні ОСОБА_1 вказує, що він в НОМЕР_1 -2004 та 2006 роках додаткову відпустку не отримував, його відпустка складала 28 днів, оскільки працював на 1,5 ставки. З 2007 по 2012 роки також мав відпустку - 28 днів, оскільки працював 1,5 ставки та за три дні за ускладнення інтенсивної праці. Крім того, територіальною інспекцією праці було встановлено порушення оплати праці йому відповідачем, в зв`язку з чим йому було оплачено його працю за вихідні дні - 02, 03 липня 2011 року.

У запереченні на доповнення до апеляційної скарги начальник відділу освіти, молоді та спорту Карлівської районної державної адміністрації зазначила, що з карток - довідок, долучених до матеріалів справи, вбачається, що позивач мав сумарну відпустку тривалістю 31 день, окрім 2004 та 2006 року. Позивачем повністю була використана його додаткова відпустка за 2004 рік в 2012 році перед його звільненням, а за 2006 рік - в 2011 році.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 01.01.2003 по 26.01.2012 року працював водієм 3 класу господарської групи у відділі освіти Карлівської райдержадміністрації , що підтверджується довідкою № 1291 від 13.11.2019, виданої відділом освіти, молоді та спорту Карлівської районної державної адміністрації / а.с.35/.

Наказом від 26.01.2012 №12-к ОСОБА_1 звільнено з посади за угодою сторін /а.с.34/.

Згідно п.7.1 Посадової інструкції водія 3 класу госпгрупи №53, водій працює в режимі ненормованого робочого дня за графіком, встановленим відповідно до 40-годинного робочого тижня. З даною інструкцією позивач ознайомився та отримав її, про що свідчить його підпис /а.с.7-9/.

Також відповідно до Додатку №8, затвердженого начальником відділу освіти , посаду водія віднесено до посад працівників з ненормованим робочим днем, яким надається щорічна додаткова відпустка 7 днів /а.с.33/.

Встановлення позивачу ненормованого робочого дня, також підтверджується копіями наказів №125 від 30 травня 2011 року, №134 від 18 червня 2010 року; №103 від 12 червня 2009 року; №126 від 18 червня 2008 року; №116 від 20 червня 2007 року; №123 від 26.06.2006 року; №111 від 24.06.2005 року; №82 від 14.06.2004 року, №95 від 25.06.2004; №98 від 04.07.2003; №116 від 29.06.2005, з яких вбачається цілодобове закріплення автомобіля: НОМЕР_2 , шофер - ОСОБА_1 /а.с. 71-72, , 76-77, 78-79, 82-83, 86-87,90-91, 94-95, 98-99,101,104/.

Кодексом законів про працю України не визначено поняття ненормований робочий день . Згідно з Рекомендаціями № 7 щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затвердженого

наказом Мінпраці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р, ненормований робочий день - це особливий режим робочого часу, який установлюють для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу . Причому така робота не вважається надурочною . Міру праці в цьому випадку визначають не тільки тривалістю робочого часу, а й колом обов`язків та обсягом виконаних робіт (навантаженням).

Як компенсацію за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад установлену тривалість робочого часу надають додаткову відпустку . Її тривалість - до 7 календарних днів (п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону про відпустки, п. 3 Рекомендацій № 7 ) .

В свою чергу, надурочною роботою вважається робота понад тривалість робочого дня, встановлену статтями 52,53 і 61 КЗпП. Надурочні роботи, як правило, не допускаються.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо його залучення до надурочної роботи.

В свою чергу, матеріалами справи підтверджено, що позивач працював в режимі ненормованого робочого дня за графіком, встановленим відповідно до 40-годинного робочого тижня, тому набув право на додаткову відпустку тривалістю 7 днів.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечувалося сторонами по справі, тривалість щорічної основної та додаткової відпустки позивача становила 31 день.

Відповідно до інформації з довідок - карток та проведеного згідно них розрахунку, позивач повністю використав свої відпустки, при звільненні з ним проведено належний розрахунок / а.с. 36-55,152/.

Відсутність порушення трудових прав позивач підтверджується також Актом планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності відділу освіти Карлівської РДА за період з 01.09.2008 по 01.03.2011 №03-21/114 від 01.04.2011, відповідно до якого, при здійсненні операцій з депонованою заробітною платою, у вказаний період, порушень не встановлено / а.с. 108-109/.

Крім того, згідно листа Територіальної державної інспекції з питань праці у Полтавській області за № 16-Д23/12-87 від 09.02.2012 року, в ході перевірки за зверненням ОСОБА_1 було виявлено порушення вимог ст. 30 ЗУ Про оплату праці щодо обов`язку власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку, а саме: не проведено оплату позивачу за роботу 02,03,04 липня 2011 року, про що було внесено відповідний припис. Вказані порушення відповідачем було усунуто, та при звільненні позивачу вказані кошти були виплачені. Інших порушень оплати праці позивачу не виявлено / а.с. 117/.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність порушень трудових прав позивача з боку відповідача. Оскільки ним не доведено його надурочної роботи, тому відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, із дотриманням норм процесуального права, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, ухвалив рішення, яке відповідає закону.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 03 лютого 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 травня 2020 року

головуючий суддя:

---

Т.В. Одринська

судді:

---

Г.Л. Карпушин

---

В. П.Пікуль