Постанова

від 12.05.2020 по справі 910/14149/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/14149/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Дроботової Т. Б.,

здійснивши перегляд у порядку письмового провадження касаційної скарги Акціонерного товариства "Вест Файненс енд Кредит банк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2019 (судді: Алданова С. О., Зубець Л. П., Мартюк А. І.),

за позовом Акціонерного товариства "Вест Файненс енд Кредит банк"

до : 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт Пайп",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "РВ-Інтернешинал",

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Баукс Інжиніринг Ком",

4. ОСОБА_1

про стягнення 10 655 828,22 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство "Вест Файненс енд Кредит банк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт Пайп", Товариства з обмеженою відповідальністю "РВ-Інтернешинал", Товариства з обмеженою відповідальністю "Баукс Інжиніринг Ком" та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за договорами кредитної лінії в загальному розмірі 10 655 828,22 грн.

1.2. 25.10.2019 Акціонерне товариство "Вест Файненс енд Кредит банк" подало до Господарського суду міста Києва заяву про забезпечення позову з вимогою накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих у будь-яких фінансових установах та належать відповідачам, які будуть виявлені в ході виконавчого провадження у межах ціни позову.

1.3. Вказана заява мотивована тим, що у позивача є підстави вважати, що існує ризик відчудження відповідачами належного їм майна та коштів з метою невиконання обов`язків перед банком та тим, що існує реальна можливість ускладення виконання рішення суду, оскільки невиконання умов кредитних договорів (несплата відсотків за користування кредитом, неповернення кредитних коштів) та ненадання банку фінансової звітності свідчить про погіршення фінансового стану відповідачів.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2019 вищезазначена заява задоволена частково. Накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих в будь-яких фінансових установах, та належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Крафт Пайп", Товариству з обмеженою відповідальністю "РВ-Інтернешинал", Товариству з обмеженою відповідальністю "Баукс Інжиніринг Ком" та ОСОБА_1 які будуть виявлені в ході виконавчого провадження у межах ціни позову.

2.2. Ухвала суду мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективно захистити або поновити порушені чи оспорювані права або інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2019 скасовано вищезазначену ухвалу місцевого господарського суду та відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

2.4. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що подана позивачем заява ґрунтується на припущеннях щодо можливого ухилення відповідачів від виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову, а відтак і щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання такого рішення в разі невжиття таких заходів.

Також апеляційна інстанція виходила з того, що в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами, заборгованість за якими є предметом судового розгляду у даній справі, укладались договори застави рухомого майна, товарів в обороті, натомість в матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачами дій, в результаті яких майно може зникнути та буде неможливим звернення стягнення на заставне майно.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

3.1 . У касаційній скарзі Акціонерне товариство "Вест Файненс енд Кредит банк" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити без змін ухвалу місцевого господарського суду.

3.2. Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки апеляційного суду суперечать змісту та меті інституту забезпечення позову, адже недопущення відчуження майна та коштів і є метою застосування заходів забезпечення позову.

3.3. Також скаржник зазначає, що на момент подання заяви про забезпечення позову заявник мав, і має дотепер фактичні підстави вважати, що у разі невжиття відповідних заходів забезпечення позову, виконання рішення суду може бути утруднено чи, взагалі, неможливим, адже відповідачі до застосування таких заходів могли вільно відчужувати своє майно і кошти з метою невиконання зобов`язання перед банком.

4. Позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. У відповідності до вимог статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Отже, з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

4.3. Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

4.4. При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

4.5. Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

4.6. Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

4.7. Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

4.8. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

4.9. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

4.10. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

4.11. Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановить наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

4.12. Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

4.13. У даному випадку суд апеляційної інстанції скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, встановив та виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачами дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення позову до суду, а відтак самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідачів від виконання судового рішення у разі задоволення позову без надання відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

4.14. Крім того, статтею 6 Господарського кодексу України передбачено принцип свободи підприємницької діяльності. При цьому принцип свободи підприємницької діяльності кореспондується з принципом розумності (стаття 3 Цивільного кодексу України).

4.15. Водночас принцип змагальності, закріплений у статті 2 Господарського процесуального кодексу України, встановлює право відповідача заперечити проти наявності боргу з широкого кола підстав. При цьому, відповідач має право розраховувати на те, що його господарська діяльність під час розгляду спору по суті не зазнаватиме з боку держави свавільного утиску, у тому числі, й шляхом безпідставного арешту грошових коштів у значному розмірі.

4.16. Судом апеляційної інстанції враховано, що місцевим господарським судом не надавалась оцінка наявності/відсутності доказів того, що вжиті заходи забезпечення позову не будуть перешкоджати господарській діяльності відповідачів.

4.17. Щодо наявності інших судових проваджень майнового характеру, учасниками яких є відповідачі, суд апеляційної інстанції з посиланнями на постанови Верховного Суду від 25.02.2019 у справі №922/2673/18 та від 02.04.2019 у справі №918/702/18 вказав на те, що це не є тією обставиною, яка б могла свідчити про вчинення відповідачами дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання або слугувати підставою для висновку про неможливість чи істотне ускладнення в майбутньому виконання судового рішення.

4.18. Таким чином, з огляду на недоведеність належними та допустимими доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову, а також меж розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок апеляційного господарського суду про відсутність правових підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідачів з підстав, що зазначені позивачем у відповідній заяві.

4.19. Посилання скаржника у касаційній скарзі на низку постанов Верховного Суду, як на підставу скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, відхиляються колегією суддів, оскільки відповідна оцінка наданих заявником доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, здійснюється судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин конкретної справи.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2 . За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.3. Відповідно до частини першої статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає оскаржувану постанову апеляційної інстанції у справі ухваленою із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для її скасування.

5.5. Викладені у касаційній скарзі доводи про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права не отримали підтвердження, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції немає.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1 . Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Вест Файненс енд Кредит банк" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2019 у справі №910/14149/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді Н. О. Багай Т. Б. Дроботова