Рішення

від 19.05.2020 по справі 604/942/19

ЗБАРАЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 604/942/19

провадження № 2/598/128/2020

РІШЕННЯ

іменем України

"19" травня 2020 р. Збаразький районний суд

Тернопільської області в складі :

головуючого судді Олещука Б.Т.

з участю секретаря Демчук О.М.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Збаражі Тернопільської області цивільну справу за позовом

Підволочиського районного споживчого товариства,

місце знаходження: вул.Зелена, 1, смт.Підволочиськ Тернопільської області, 47801,

до Підволочиської селищної ради Тернопільської області,

місце знаходження: вул.Шептицького, 4, смт.Підволочиськ Тернопільської області, 47801,

про визнання незаконним та скасування рішення, -

встановив :

До Підволочиського районного суду Тернопільської області звернулось Підволочиське районне споживче товариство із позовною заявою, зареєстрованою через канцелярію цього суду 08.10.2019р., до Підволочиської селищної ради Тернопільської області про визнання незаконним та скасування рішення. В якій просить:

1.Визнати поважною причину пропуску строку звернення до суду загальної юрисдикції, поновити його, прийняти позов до розгляду та розглянути по суті.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення сорок четвертої сесії шостого скликання Підволочиського селищної ради №1694 від 17 вересня 2015р. Про скасування рішення виконавчого комітету селищної ради народних депутатів від 12 грудня 1996 року №153 Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському райСТ .

3. Судові витрати, які орієнтовно складаються із сплаченого судового збору, просять віднести за рахунок відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те що, 12 грудня 1996 року виконавчий комітет Підволочиської селищної ради народних депутатів прийняв рішення №153 Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському райСТ . Проте 17 вересня 2015 року сесія Підволочиської селищної ради прийняла рішення №1694 Про скасування рішення виконавчого комітету селищної ради народних депутатів від 12 грудня 1996 року №153 Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському райСТ . Вказане рішення вважають незаконним і таким, що прийнято з порушенням норм чинного законодавства та судової практики Конституційного Суду України.

Дана позовна заява зареєстрована в Підволочиському районному суді і справі присвоєно №604/942/19.

У зв`язку із відсутністю суддів для розгляду даної справи у Підволочиському районному суді дана справа розпорядженням голови Підволочиського районного суду на підставі ч.ч.1, 4 ст.31, ч.3 ст.41 ЦПК України передана Збаразькому районному суду як найбільш територіально наближеному до Підволочиського районного суду (а.с.44).

28 жовтня 2020 року ухвалою Збаразького районного суду прийнято до розгляду дану позовну заяву та відкрито провадження у цивільній справі, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження і призначено підготовче засідання справи (а.с.49).

17 березня 2020 року проведено підготовче засідання і ухвалою суду справу призначено до розгляду на 09 квітня 2020 року.

В судове засідання 19 травня 2020 року представник позивача Підволочиського районного споживчого товариства адвокат Помазанська С.І. не з`явилася, однак на адресу суду від неї надійшла заява, в якій вона просить суд розглядати справу у її відсутності, позовні вимоги підтримує і просить задовольнити позов.

Відповідач Підволочиська селищна радаТернопільської області в судові засідання неодноразово не з`являлась, по невідомій суду причині, хоча про дату, час і місце судового засідання була належним чином повідомлена.

Відповідач не подав до суду відзиву.

Суд на підставі ст.280 ЦПК України вважає за доцільне проводити заочний розгляд даної справи.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши здобуті в судовому засіданні докази, суд вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст.3 цього ж Кодексу - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише уразі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 ЦК України, ч.1 ст.4 ЦПК України).

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради України і Кабінету міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції (ст.24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Відповідно до ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Так, судом встановлено, що 12 грудня 1996 року виконавчим комітетом Сільради прийнято рішення №153, за п.1 якого вирішено визнати право власності на будівлі споживчої кооперації на території селища Підволочиськ, що знаходяться на балансі Підволочиського райСТ (згідно із додатком до цього рішення 27 об`єктів, серед яких під №26 - ринок зі всіма будівлями ), а п.2 цього рішення Підволочиському райСТ дозволено через бюро технічної інвентаризації виготовити всю необхідну документацію на право власності на об`єкти, вказані в додатку до рішення, з видачею свідоцтв на кожен із них (а.с.9, 10).

27 серпня 2003 року Підволочиською селищною радою Підволочиському районному споживчому товариству видано свідоцтво про право власності на магазин Універмаг з гаражем на підставі рішення Підволочиської селищної ради від 12 грудня 1996 року. Вказане свідоцтво про право власності зареєстроване в бюро технічної інвентаризації 27 серпня 2003 року (а.с.30).

09 вересня 1999 року Підволочиською селищною радою Підволочиському районному споживчому товариству видано свідоцтво про право власності на магазин Барвінок на підставі рішення Підволочиської селищної ради від 12 грудня 1996 року. Вказане свідоцтво про право власності зареєстроване в бюро технічної інвентаризації 09 вересня 1999 року (а.с.31).

11 грудня 2005 року Підволочиською селищною радою Підволочиському районному споживчому товариству видано свідоцтво про право власності на магазин Книги на підставі рішення Підволочиської селищної ради від 12 грудня 1996 року. Вказане свідоцтво про право власності зареєстроване в бюро технічної інвентаризації 11 грудня 2005 року (а.с.32).

25 листопада 2003 року Підволочиською селищною радою Підволочиському районному споживчому товариству видано свідоцтво про право власності на адмінбудинок з котельнею на підставі рішення Підволочиської селищної ради від 12 грудня 1996 року. Вказане свідоцтво про право власності зареєстроване в бюро технічної інвентаризації 25 листопада 2003 року (а.с.33).

14 вересня 1999 року Підволочиською селищною радою Підволочиському районному споживчому товариству видано свідоцтво про право власності на магазин Кулінарія , Молоко на підставі рішення Підволочиської селищної ради від 12 грудня 1996 року. Вказане свідоцтво про право власності зареєстроване в бюро технічної інвентаризації 14 вересня 1999 року (а.с.34).

28 лютого 1997 року Підволочиською селищною радою Підволочиському районному споживчому товариству видано свідоцтво про право власності на цех безалкогольних напоїв на підставі рішення Підволочиської селищної ради від 12 грудня 1996 року. Вказане свідоцтво про право власності зареєстроване в бюро технічної інвентаризації 28 лютого 1997 року (а.с.35).

17 вересня 2015 року сорок четверта сесія шостого скликання Підволочиської селищної ради рішенням №1694 скасувала рішення свого виконавчого органу від 12 грудня 1996 року №153 Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському райСТ , та продовжила повноваження тимчасової контрольної комісії селищної ради щодо вивчення ситуації на ринку по вул.Шевченка, 8, см.Підволочиськ Тернопільської області (а.с.11).

Відповідно до п.2 постанови ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 14 квітня 1987 року №124 Про заходи по поліпшенню роботи колгоспних ринків всі ринки із системи Міністерства торгівлі УРСР були безоплатно передані споживчій кооперації. На виконання Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 26 липня 1987 року №265 Про заходи по поліпшенню колгоспних ринків та Постанови ЦК Компартії України і Ради міністрів УРСР від 14 квітня 1987 року №124 відповідно до рішення виконкому Тернопільської обласної ради народних депутатів від 30 липня 1987 року безоплатної у підпорядкування Тернопільської облспоживспілки було передано обласну об`єднану дирекцію колгоспних ринків.

Аналіз чинного на час прийняття виконавчим комітетом Підволочиської сільської ради рішення від 12 грудня 1996 року за №153 законодавства Цивільного кодексу Української РСР, постанови Ради Міністрів Української РСР Про порядок передачі підприємств, об`єднань, організацій, установ, будинків і споруд від 28 квітня 1980 року за №285, прийнятої на виконання постанови Ради міністрів СРСР від 16 жовтня 1979 року за № 940, якою було затверджено однойменне положення) свідчить про те, що держава та її повноважні органи мали право передавати державне майно у власність недержавним (кооперативним і громадським) організаціям як за плату так і безоплатно.

Частиною 1 ст.12, ст.ст.10, 11, 14, 15 Конституції Української РСР 1978 року за політико-економічною природою та соціальною спрямованістю власність на засоби виробництва за суб`єктами права власності поділяла на державну (загальнонародну), власність колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об`єднань, а також майно профспілкових та інших громадських організацій. При цьому кооперативні організації були суб`єктами права власності на засоби виробництва та інше майно і мали право на власність, відокремлену від державної.

Згідно чинного на той час законодавства, ст.91 ЦК Української РСР, п.п. є п.5, п.п.6, 9 постанови ради Міністрів Української РСР №285 від 28 квітня 1980 року Про порядок передачі підприємств, об`єднань, організацій, установ, будинків та споруд , прийнятої на виконання постанови Ради міністрів СРСР від 16 жовтня 1979 року) держава та її повноважні органи мали право передавати державне майно у власність недержавним (кооперативним) і громадським організаціям та якою встановлювався оплатний порядок передачі майна і як виняток в разі неможливості такої передачі (оплатної) могла бути здійснена безоплатна передача кооперативним та громадським організаціям.

Таким чином враховуючи положення постанови Ради Міністрів Української РСР № 285 від 28 квітня 1980 року, така передача будівель та споруд була підставою для зміни форми власності на будівлю з державної на кооперативну, що також відповідало положенням ст.91 ЦК УРСР, яка визначала право держави розпоряджатися майном, визначати його юридичну долю, у тому числі передачу права власності на нього.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Центральної спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень п.1 ст.9, п.1 ст.10 Закону України Про споживчу кооперацію , ч.4 ст.37 Закону України Про кооперацію (справа про захист права власності організації споживчої кооперації) від 11 листопада 2004 року №16-рп/2004 зазначено, що безоплатна передача колгоспних ринків організаціям споживчої кооперації не суперечила чинному на той час законодавству, внаслідок чого ринки як цілісні майнові об`єкти перейшли у володіння і користування організацій споживчої кооперації, які відповідно до положень Закону України Про власність набули права власності на передане їм майно на підставі правовстановлюючих документів.

Також у рішенні Конституційного Суду України №16-рп/2004 поняття колгоспні ринки тлумачиться як майновий об`єкт разом з організаційною та функціональною структурами їх управління , ринки як цілісні майнові об`єкти або майнові ринкові комплекси споживчої кооперації . За змістом рішення Конституційного Суду України безоплатна передача колгоспних ринків і організацій могла мати місце тільки як передача у власність на підставі правовстановлюючих документів як цілісних майнових об`єктів відповідно до положень Закону України Про власність .

Доказом підтвердження безоплатної передачі колгоспного ринку є додаток до рішення виконавчого комітету являється додаток до рішення виконавчого комітету Підволочиської селищної ради за №153 від 12 грудня 1996 року у якому визначено перелік об`єктів будівель споживчої кооперації за якими визнається право власності, зокрема об`єктом п. 26 вказаного списку являється ринок із всіма будівлями.

Рішенням Конституційного Суду України від 16 квітня 2009р. справа №7-рп/2009, справа №1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) визначено, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись в своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

У відповідності до ст.21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зі змісту ч.2 ст.144 Конституції України та ч.10 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів не відповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб в судовому порядку.

Як вбачається зі змісту рішення виконавчого комітету Підволочиської селищної ради народних депутатів від 12 грудня 1996 року №153 Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському рай СТ не містить приписів, які б свідчили про його дію впродовж певного часу, тобто зазначене рішення є актом одноразового застосування і вичерпало свою дію фактом його виконання, а саме виготовлення правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна та його державної реєстрації.

З огляду на викладене вище, враховуючи встановлені у судовому засіданні обставини справи, аналіз досліджених та проаналізованих у своїй сукупності нормативно-правових актів, що регулювали спірні відносини на час прийняття рішення, а також правові позиції Конституційного суду України, закріпленої у п.5 рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009р. №7-рп/2009 (справа № 1-9/2009), суд прийшов до переконання, що позовні вимоги позивача є підставними та підлягають до задоволення шляхом скасування рішення Підволочиської селищної ради №1694 від 17 вересня 2015 року Про скасування рішення виконавчого комітету селищної ради народних депутатів від 12 грудня 1996 року №153 Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському райСТ .

Поряд з тим, стороною по справі було заявлено вимогу про поновлення процесуального строку звернення до суду.

У відповідності до вимог п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судове рішення в цивільній справі , встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Згідно з ч.ч.3, 4, 5 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При порушенні суб`єктивного цивільного права особа може звернутися з позовом до суду за захистом. Необхідно розрізняти право на позов у матеріальному розумінні і право на позов у процесуальному розумінні.

У матеріальному розумінні право на позов - це право вимагати від суду ухвалення рішення про захист порушеного суб`єктивного права і право отримати такий захист. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону можливості вимагати примусового здійснення права через суд, але не позбавляє права звернутися за захистом до суду взагалі, оскільки для подання позовної заяви до суду про захист порушеного суб`єктивного права законодавець будь-яких строків не встановив.

Право на позов у процесуальному розумінні - це право на подання позовної заяви з метою захисту порушеного права, не обмежене строками позовної давності. Вимоги щодо захисту порушеного права розглядаються судом незалежно від позовної давності, але закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову.

Відтак, суд приймає до уваги доводи відповідачів щодо застосування строків позовної давності. При цьому суд бере до уваги, що значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин, дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активного здійснення належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

А особливістю вирішення спору про захист порушеного права за умови пропуску строку позовної давності є те, що положення кодексу про сплив строку позовної давності є підставою для відмови в позові лише за умови його обґрунтованості, тобто за умови наявності порушеного права.

Якщо ж встановлено, що таке право порушено й строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд ухвалює рішення про відмову в позові у зв`язку із закінченням строку позовної давності.

Положення ч.1 ст.261 ЦК України регламентують, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За вимогами статті 261 ЦК України, початок перебігу строку позовної давності пов`язується не лише з моментом, коли особі, яка звертається за захистом свого права або інтересу, стало відомо про порушення свого права чи про особу, яка його порушила, а також моментом, коли така особа могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи, у жовтні 2015 року Підволочиське районне споживче товариство звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Підволочиської селищної ради про визнання недійсними рішень Підволочиської селищної ради від 17.09.2015р. №1694 Про скасування рішення виконавчого комітету селищної ради народних депутатів від 12.12.1996р. №153 Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському райСТ та від 17.04.2015р. №1576 Про заяву підприємців селищного ринку .

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 11.01.2016р. у справі №921/1068/15-г/4 позов задоволено частково. Визнано недійсними рішення Підволочиської селищної ради від 17.09.2015р. №1694 Про скасування рішення виконавчого комітету селищної ради народних депутатів та від 12.12.1996р. №153 Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському райСТ . В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.03.2016р. скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення Підволочиської селищної ради від 17.04.2015р. №1576 Про заяву підприємців селищного ринку та провадження в справі у цій частині позовних вимог припинено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.10.2016р. рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення Підволочиської селищної ради від 17.09.2015р. №1694 Про скасування рішення виконавчого комітету селищної ради народних депутатів та від 12.12.1996р. №153 Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському райСТ , справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції у іншому складі.

Суд касаційної інстанції наголосив, що зважаючи на суб`єктний склад сторін у справі, однією з яких є орган місцевого самоврядування як суб`єкт владних повноважень, та предмет позовних вимог - визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування як акта індивідуальної дії, за відсутності у діях відповідача щодо прийняття оскарженого акта ознак пов`язаності із відносинами у сфері господарювання суди мали розглянути питання щодо підвідомчості спору господарським судам, адже предметом спору є вимоги суб`єкта господарювання до органу місцевого самоврядування про визнання недійсним рішення цього органу, яким скасовано рішення його виконавчого органу про визнання права власності на нерухоме майно, у зв`язку із перевищенням повноважень, передбачених законом, при прийнятті спірного рішення.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 03.01.2017р., залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.02.2017р., провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення Підволочиської селищної ради від 17.09.2015р. №1694 припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (у редакції, чинній до 15.12.2017р.), оскільки спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Ухвала Господарського суду Тернопільської області від 03.01.2017р. та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 27.02.2017р. не були предметом перегляду в суді касаційної інстанції.

У подальшому Споживче товариство звернулося до суду з адміністративним позовом до Підволочиської селищної ради про скасування рішення Підволочиської селищної ради від 17.09.2015 №1694 Про скасування рішення виконавчого комітету селищної ради народних депутатів та від 12.12.1996 №153 Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському райСТ .

Постановою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 28.11.2017р. (справа №604/264/17) адміністративний позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2018р. постанову суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою провадження у справі закрито з мотивів не належності справи до адміністративної юрисдикції, оскільки вирішуваний спір є способом захисту цивільних прав та інтересів позивача.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019р. постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2018р. залишено без змін. Велика Палата Верховного Суду, ураховуючи суть спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у справі, дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі і її розгляд у порядку цивільного судочинства є обґрунтованим.

Постанова Великої Палати Верховного Суду обґрунтована тим, що предметом судового розгляду у цій справі є вимоги суб`єкта господарювання до органу місцевого самоврядування щодо визнання недійсним рішення про скасування рішення його виконавчого органу, яким за позивачем було визнано право власності на нерухоме майно.

Тобто позовні вимоги Споживчого товариства спрямовані на відновлення вже набутого ним у встановленому законом порядку права власності на нерухоме майно (комплекс будівель і споруд ринку), що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на той факт, що оскільки у цій справі зачіпаються не тільки майнові права позивача, але й майнові права та інтереси фізичної особи ОСОБА_1 щодо права володіти та розпоряджатись зазначеним нерухомим майном, то цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2019р. по справі №921/1068/15-г/4 з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019р., встановив, що суди господарської юрисдикції не можуть вважатись Судом встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином, споживче товариство має право звернутись в порядку цивільного судочинства за захистом свого цивільного права.

На підставі викладеного, та враховуючи, що первісна позовна заява про визнання недійсним (незаконним) рішення Підволочиської селищної ради №1694 від 17.09.2015р. Про скасування рішення виконавчого комітету селищної ради народних депутатів від 12 грудня 1996 року №153 Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському райСТ подана в межах строку позовної давності, а судами протягом довгого часу визначалась підвідомчість даного спору, суд вважає поважною причину пропуску строку звернення за захистом порушеного права.

Разом з тим, відповідачем у спорі не заявлено про застосування позовної давності.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Позивач поніс документально підтверджені судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання до суду позовної заяви в розмірі 1921 грн. згідно платіжного доручення №326 від 30 вересня 2019 року, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, у зв`язку з повним задоволенням позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись ст.144 Конституції України, ст.ст.15, 21, 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст.24, 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , ст.ст.9, 10 Закону України Про споживчу кооперацію , ст.37 Закону України Про кооперацію , ст.ст.2, 3, 4, 12, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 280, 352 ЦПК України, суд,-

ухвалив :

Позов Підволочиського районного споживчого товариства, місцезнаходження вул.Зелена, 1, смт.Підволочиськ Тернопільської області, 47801, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 01767324, до Підволочиської селищної ради Тернопільської області, місцезнаходження вул.Шептицького, 4, смт.Підволочиськ Тернопільської області, 47801, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04396294, про визнання незаконним та скасування рішення- задовольнити.

Скасувати рішення сорок четвертої сесії шостого скликання Підволочиської селищної ради Тернопільської області №1694 від 17 вересня 2015 року Про скасування рішення виконавчого комітету селищної ради народних депутатів від 12 грудня 1996 року №153 Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському райСТ .

Стягнути з Підволочиської селищної ради Тернопільської області в користь Підволочиського районного споживчого товариства сплачений судовий збір в сумі 1921 грн (одна тисяча двадцять одна гривня).

Вказане заочне рішення суду може бути переглянуте Збаразьким районним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, яку слід подати до суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду через Збаразький районний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження даного рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дане рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п.3 розділу XII Прикінцеві положення ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Дане рішення суду складене і підписане суддею 19 травня 2020 року.

Суддя Богдан Олещук