Постанова

від 12.05.2020 по справі 925/1558/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2020 р. Справа№ 925/1558/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

Секретар судового засідання: Браславець Ю.Ю.

Представники сторін у судове засідання не з`явились.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Яблуневий сад" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 03.02.2020 у справі № 925/1558/19 (суддя Спаських Н.М., м. Черкаси, повний текст ухвали підписано 03.02.2020)

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Яблуневий сад", с. Яблунів, Канівський р-н, Черкаська обл.

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лебединська аграрна компанія", м. Шпола, Черкаська обл.

2) приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Свергунової Вікторії Андріївни Харківської області, м. Харків

про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію іншого речового права

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Приватне сільськогосподарське підприємство Яблуневий сад (надалі - позивач/ПСП Яблуневий сад /скаржник) звернулося до Господарського суду Черкаської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лебединська аграрна компанія" (надалі - відповідач-1/ТОВ "Лебединська аграрна компанія") та Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Свергунової Вікторії Андріївни Харківської області (надалі - відповідач-2/Приватний нотаріус Харківського МНО Свергунова В.Ф.) про визнання незаконним та скасування рішення індексний № 29095173 від 04.04.2016, прийняте державним реєстратором - Приватним нотаріусом Харківського МНО Свергуновою В.Ф. про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7125785200:04:001:0343 на підставі договору оренди землі серія та номер 10, виданого 09.12.2015 орендарем - ТОВ "Лебединська аграрна компанія" та орендодавцеми ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 ).

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що останній є орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 7125785200:04:005:0558 за договором оренди землі № 125 від 10.10.2006, укладеного між СПС Яблуневий сад та фізичною особою ОСОБА_1 Строк дії даного договору закінчується 11.10.2021. Разом з тим, позивачем з`ясовано, що цій земельній ділянці було присвоєно новий кадастровий номер 7125785200:04:001:0343 і в даний час орендарем цієї земельної ділянки вже є ТОВ "Лебединська аграрна компанія" за договором оренди від 09.12.2015 (який укладений між відповідачем-1 та фізичною особою ОСОБА_1 ).

Позивач вказує, що його право оренди на цю ж земельну ділянку і з цим же орендодавцем ОСОБА_1 не закінчилося, а передача в оренду вказаної земельної ділянки іншій особі порушує його право користування як орендаря.

Крім того, СПС Яблуневий сад зазначає, що оскільки відповідачем-2 було порушено п. 1.3 ч. 3. ст. 10, п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень яке полягало в тому, що приватний нотаріус Харківського МНО Свергунова В.Ф. при проведенні державної реєстрації права за договором оренди від 09.12.2015, який укладений між відповідачем-1 та фізичною особою ОСОБА_1 не перевірила належним чином наявність права оренди на дану земельну ділянку за СПС Яблуневий сад , внаслідок чого неправомірно здійснено повторну реєстрацію права оренди однієї і тієї ж земельної ділянки, то така державна реєстрація речового права повинна бути визнана незаконною та скасована за рішенням суду.

Позивач зазначає про те, що спір про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію іншого речового права повинен розглядитися за правилами господарського судочинства, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 03.02.2020 у справі № 925/1558/19 (суддя Спаських Н.М., м. Черкаси, повний текст ухвали підписано 03.02.2020) закрито провадження у справі за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Яблуневий сад" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лебединська аграрна компанія" та до Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Свергунової Вікторії Андріївни про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію іншого речового права.

Закриваючи провадження у даній справі на підставі п. 1. ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України місцевий господарський суд виходив з того, даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки стосується прав саме фізичної особи ОСОБА_1 як орендодавця земельної ділянки. При цьому судом першої інстанції було враховано висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 675/33/19 від 27.11.2019.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаною ухвалою ПСП "Яблуневий сад" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

В прохальній частині апеляційної скарги скаржник просив про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Черкаської області від 03.02.2020 у справі № 925/1558/19.

Доводи апеляційної скарги ПСП "Яблуневий сад" мотивовані тим, що:

- місцевим господарським судом не було враховано висновки викладенні у п.п. 33, 36, 57, 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, зокрема, щодо оскарження рішень державного реєстратора та суб`єктного складу учасників справи;

- постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 675/33/19 від 27.11.2019, на яку посилався суд при прийняті даної ухвали не оприлюднена в електронній формі відповідно до вимог Закону України "Про доступ до судових рішень", а тому скаржник позбавлений можливості проаналізувати постановлений Великою Палатою Верховного Суду судовий акт, і, відповідно, узгодженість дій суду першої інстанції, який виніс ухвалу про закриття провадження у справі із судовою практикою щодо аналогічних відносин;

- суд першої інстанції зазначаючи про те, що вирішення спору у справі безпосередньо вплине на права фізичної особи ОСОБА_1 не дослідив наданні позивачем до позовної заяви докази, зокрема, те що земельна ділянка незважаючи на існування повторної реєстрації права оренди починаючи із квітня 2016 року за відповідачем-1 знаходиться у користуванні ПСП Яблуневий сад , який добросовісно сплачує орендну плату орендодавцю - ОСОБА_1 , в свою чергу доказів сплати орендної плати ОСОБА_1 відповідачем -1 не надано;

- поза увагою суду першої інстанції залишено те, що скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 , за відповідачем-1 в жодному разі не порушить прав власника цього нерухомого майна;

- місцевим господарським судом було порушено норми матеріального права, а саме: ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо ефективного способу захисту;

- належним відповідачем у справах за такими позовами має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано, тобто ТОВ "Лебединська аграрна компанія", а також у якості співвідповідача повинен бути залучений Приватний нотаріус Харківського МНО Свергунова В.Ф., якою прийнято оскаржуване рішення, за результатами якого (рішення) відповідачем-1 набуто право власності.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

16.03.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу у якому приватний нотаріус Харківського МНО Свергунова В.Ф. просила суд залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін.

Відповідач-2 у відзиві наголосила на тому, що:

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 викладено висновок про те, що належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру, однак позивачем фізичну особу ОСОБА_1 , як орендодавця земельної ділянки не визначено відповідачем у справі;

- відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 спір між особами, одна з яких вимагає скасувати державну реєстрацію права, а за іншою зареєстроване аналогічне право на той самий об`єкт, має розглядатися як спір, пов`язаний із порушенням цього права першої особи другою, однак права позивача не були порушені відповідачем-2, державним реєстратором, у цих правовідносинах;

- як державний реєстратор, відповідач-2 вчинила всі можливі і необхідні дії для того, щоб перевірити наявність будь-яких прав на дану земельну ділянку. Іншим способом дізнатися про права інших осіб на земельну ділянку, у тому числі про наявність того чи іншого договору оренди земельної ділянки, відповідач-2 не мала ніякої можливості;

- посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 823/2042/16 зазначає про те, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса при реалізації ним функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист приватного (майнового) права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства, нотаріус має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а не як відповідач у справі;

- оскільки у даному випадку мають місце договірні відносини, позивач мав би порушити питання про правомірність укладеного договору оренди, а не одразу просити суд визнати незаконним рішення про державну реєстрацію прав, оскільки вона є похідною від укладення договору оренди землі, яка була підставою для вчинення даних реєстраційних дій;

- позовні вимоги орендаря про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки за третьою особою підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства для вирішення питання правомірності правочинів, на підставі яких відбулися реєстраційні дії.

Відповідач-1 не скористався своїм правом згідно з ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Частиною 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2020 апеляційну скаргу ПСП Яблуневий сад" у справі № 925/1558/19 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді: Разіної Т.І., суддів: Тарасенко К.В., Іоннікової І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2020 у справі № 925/1558/19 задоволено клопотання ПСП "Яблуневий сад" та поновлено строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Черкаської області від 03.02.2020 у справі № 925/1558/19; відкрито апеляційне провадження у справі № 925/1558/19; розгляд апеляційної скарги ПСП "Яблуневий сад" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 03.02.2020 у справі № 925/1558/19 призначено на 23.03.2020.

У зв`язку із запровадженням карантину, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України короновірусу COVID-19" 23.03.2020 розгляд справи не відбувся.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2020 повідомлено учасників справи № 925/1558/19, що судове засідання з розгляду апеляційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства "Яблуневий сад" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 03.02.2020 у справі № 925/1558/19 не відбудеться 14.04.2020; розгляд апеляційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства "Яблуневий сад" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 03.02.2020 у справі № 925/1558/19 відбудеться 12.05.2020.

Явка представників сторін

12.05.2020 представники сторін у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги від сторін через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду не надходило.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на те, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання у даній справі, явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони (ст. 42 ГПК України), зважаючи на відсутність від сторін клопотань про відкладення розгляду справи з поданням відповідних доказів, а також враховуючи положення ч.12 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, 10.10.2006 між ОСОБА_1 (надалі - орендодавець) та ПСП "Яблуневий сад" (надалі - орендар) було укладено договір оренди землі № 125 (надалі - договір), за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 3,89 га, у тому числі рілля 3,89 га, кадастровий номер 7125785200:04:005:0558, яка розташована на території Матусівської сільської ради (пункти 1, 2).

Відповідно до пункту 8 договору його укладено терміном на 15 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 44).

Вказаний договір оренди земельної ділянки зареєстровано у Шполянському районному відділі ЧРФ ДП ЦДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 11.10.2006 №040679900475.

Строк дії даного договору закінчується 11.10.2021 року.

За актом приймання-передачі від 10.10.2006 орендодавець передав зазначену земельну ділянку орендарю.

З матеріалів справи вбачається, що власником зазначеної земельної ділянки на цей час є ОСОБА_1 .

07.11.2019 позивач отримав рішення державного реєстратора Відділу у Шполянському районі Головного управління у Черкаській області про відмову у наданні інформації з Державного земельного кадастру, з підстав того, що відомості про земельну ділянку кадастровий номер 7125785200:04:005:0558 відсутні у Державному земельному кадастрі (а.с.38)

Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області листом № 97-23-0.360-1012/174-19 від 29.11.2019 повідомило позивача, що земельній ділянці за кадастровим номером 7125785200:04:005:0558 було присвоєно новий кадастровий номер 7125785200:04:001:0343.

Також позивачем було з`ясовано, що орендарем на даний час земельної ділянки ( кадастровий номер 7125785200:04:005:0558) вже є ТОВ "Лебединська аграрна компанія" за договором оренди від 09.12.2015, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ "Лебединська аграрна компанія".

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 46) за орендарем - ТОВ "Лебединська аграрна компанія" зареєстровано право оренди за договором від 09.12.2015, укладеним із орендодавцем ОСОБА_1 Строк дії договору до 09.12.2030.

Позивач вказує, що його право оренди на цю ж земельну ділянку і з цим же орендодавцем ОСОБА_1 не закінчилося, а передача в оренду вказаної земельної ділянки іншій особі порушує його право користування як орендаря.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

У п. 13 ч. 1 ст. 255 ГПК України визначено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Північний апеляційний господарський суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга ПСП Яблуневий сад не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Предметом позову є вимога ПСП "Яблуневий сад" про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію іншого речового права індексний номер 29095173 від 04.04.2016 прийняте державним реєстратором (відповідачем -2) щодо реєстрації права оренди ТОВ "Лебединська аграрна компанія" на земельну ділянку, за наявності чинного договору оренди земельної ділянки, укладеного між ПСП "Яблуневий сад" і фізичною особою ОСОБА_1 , що, у свою чергу, унеможливлює здійснення державної реєстрації договору оренди землі, укладеного між відповідачем -1 і фізичною особою ОСОБА_1 , до закінчення строку дії попереднього договору.

Статтею 124 Конституції України унормовано, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За змістом ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з ст.ст. 5, 7, 8 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

При цьому визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Таку правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 920/40/19.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 6); справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 10); інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункт 15).

Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Зазначений правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на землю, реєстрації або обліку прав на землю, яка (права на яку) є предметом спору, сторонами яких є юридичні особи та фізичні особи-підприємці, розглядаються в порядку господарського судочинства, а інші - за правилами цивільного судочинства. Загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи, що виникають із земельних правовідносин, за винятком тих, розгляд яких визначено в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі, як правило, є фізична особа).

Разом із цим критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі.

Як вже зазначалось вище, у поданому до суду в порядку господарського судочинства позові, позивач просив визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав оренди відповідача-2 стосовно земельної ділянки, власником якої є фізична особа- ОСОБА_1

Тобто позивач вважає, що у нього виник спір з особою, право якої зареєстровано, з приводу реєстраційних дій.

Суд апеляційної інстанції таке твердження вважає помилковим та таким, що спростовується змістом позовної заяви, за змістом якої наявні обставини, що мають значення для правильної кваліфікації спірних правовідносин і застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Так, у поданій позовні заяві ПСП "Яблуневий сад" вказує про те, що перебуває у договірних відносинах із фізичною особою - власником земельної ділянки ( ОСОБА_1 ) на підставі договору оренди, укладеного 10.10.2006, строком на 15 років, та є орендарем зазначеної земельної ділянки.

23.12.2019 позивач дізнався про реєстрацію права оренди стосовно цієї самої земельної ділянки за відповідачем-2 на підставі рішення державного реєстратора (відповідача -2).

Позивач зазначив, що державний реєстратор не дослідив інформації про речові права, які виникли до 01.01.2013, відповідно до вимог Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Так, положеннями ч. ч. 1, 4 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України цивільні права та інтереси суд може захистити у спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, положеннями Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем ( ч. 4 ст. 124 Земельного кодексу України).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав ( ст. 125 Земельного кодексу України).

За змістом ч. 2 ст. 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України, Законом України Про оренду землі .

Договір оренди землі відповідно до ст. 13 Закону України Про оренду землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Правовідносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень , урегульовані Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 2 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень ).

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав ( ст. 1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

У розділі ІІ "Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 11.02.2010 Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ) "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" установлено, що до 01.01.2013 державна реєстрація права власності, права користування (сервітут) земельними ділянками, права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок; права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); права забудови земельної ділянки (суперфіцій) проводиться територіальними органами земельних ресурсів.

Відносини, пов`язані з набуттям та реалізацію громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та із цивільним оборотом земельних ділянок, ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

Справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за умови відповідності складу сторін спору статті 4 Цивільного процесуального кодексу України підвідомчі судам загальної юрисдикції.

Спір у цій справі виник внаслідок незаконної, на думку позивача, реєстрації державним реєстратором права оренди з іншим орендарем (ТОВ "Лебединська аграрна компанія"), на той час як правовідносини на підставі договору оренди між позивачем і фізичною особою (власником орендованої земельної ділянки) на той час не припинилися. Відтак, спір виник із приводу порушення права позивача як орендаря внаслідок укладення договору оренди щодо цієї ж земельної ділянки її власником з іншим орендарем і пов`язаний з діями фізичної особи - власника земельної ділянки, яка є орендодавцем за договорами оренди з різними орендарями, одним з яких є позивач.

Таким чином прийняття спірного рішення є наслідком волевиявлення орендодавця - фізичної особи, яке виразилося в укладенні із відповідачем-1 (ТОВ "Лебединська аграрна компанія") наступного договору оренди земельної ділянки, стосовно якої на той час існував інший договір оренди, укладений із позивачем і реєстрація такого наступного договору з прийняттям рішення, є наслідком волевиявлення у тому числі і орендодавця - фізичної особи.

Враховуючи викладене спір у даній справі має розглядатися у контексті порушення цивільних прав позивача іншими особами, які у межах своїх прав вчинили дії щодо укладення наступного договору оренди наслідком чого мало місце прийняття рішення.

Тобто оспореним реєстраційним діям передує невирішений спір між учасниками орендних правовідносин про право цивільне, а саме про право на оренду конкретної земельної ділянки.

Цей спір стосується захисту цивільного права, зокрема випливає із договірних відносин, є приватноправовим і за суб`єктним складом має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки фізичної особи - власника земельної ділянки.

Неоспорювання у даній справі позивачем дій третьої особи (власника земельної ділянки) не може бути підставою для розгляду спору господарським судом, адже предмет спору безпосередньо стосується прав і обов`язків цієї фізичної як орендодавця.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 657/33/19 (провадження № 14-504цс19).

Оскільки позивач оспорює рішення державного реєстратора, прийняте за наслідком укладення договору оренди власника земельної ділянки та відповідача-1, то предмет спору, як і результат його вирішення, безпосередньо стосується прав і обов`язків не тільки ТОВ "Лебединська аграрна компанія" (відповідач-1), а й фізичної особи - власника земельної ділянки ( ОСОБА_1 ).

Отже, належними сторонами справи у цьому спорі є позивач, відповідач-1 і власник земельної ділянки, який є орендодавцем і власником спірної земельної ділянки та, відповідно, стороною договорів оренди, укладених із позивачем і відповідачем-1.

Як вже зазначалось вище, власником зазначеної земельної ділянки на цей час є ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст.ст. 319 та 320 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, у тому числі для здійснення підприємницької діяльності.

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 325 Цивільного кодексу України визначено, що суб`єктами права приватної власності є фізичні і юридичні особи. Вони можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Частиною 2 статті 2 Земельного кодексу України встановлено, що суб`єктами земельних відносин є: громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Частиною 2 ст. 93 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Місцевим господарським судом встановлено, що позивачем не надано доказів того, що фізична особа ОСОБА_1 має статус підприємця. Доказів протилежного позивачем не надано.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що власник земельної ділянки є фізичною особою, яка не має статусу підприємця, чого сторони не заперечують. Саме із цих підстав справа у цьому спорі не належить до юрисдикції господарських судів відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України та має бути розглянута за правилами цивільного судочинства.

Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2019 у справі № 920/40/19.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі та суб`єктний склад суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що даний не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки такий спір підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства даний спір підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Крім того, до таких висновків дійшов Верховний Суд при розгляд аналогічних спорів у постановах від 14.01.2020 у справах № 922/808/19, № 922/810/19, від 22.01.2020 у справах № 922/812/19, № 922/813/19, № 922/814/19, № 922/815/19 та від 23.01.2020 у справі № 922/811/19.

Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених позивачем в апеляційній скарзі

Колегією суддів апеляційного господарського суду відхиляються доводи заявника апеляційної скарги щодо використання ним (позивачем) ефективного способу захисту та порушення судом першої інстанції ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з огляду на наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що предметом даного спору є вимога позивача про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянки, що пов`язане з порушенням прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою відповідачем-1 зареєстровано аналогічне право на одну і ту саму земельну ділянку.

Передумовою прийняття даного рішення державним реєстратором стало укладення договору оренди землі № 10 від 02.12.2015, між відповідачем-1 та ОСОБА_1 .

За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень передбачено, що обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право постійного користування та право оренди земельної ділянки.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 2 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень ).

Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе постійним користувачем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності (користування) іншої особи.

Проте суд апеляційної інстанції зазначає, що оскаржуване позивачем рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вже вичерпало свою дію, а тому у разі його скасування не відбудеться нівелювання негативних наслідків для позивача, не припиниться порушення його прав та не відновиться його порушене право орендного користування земельною ділянкою (відсутній позитивний результат для позивача).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 905/2122/18 від 15.08.2019.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) зазначено, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що позивач скористався неефективним способом відновлення порушеного права, а тому позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора не є правильно обраним способом захисту своїх прав.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що спір щодо реєстраційних дій виник на підставі укладеного між відповідачем-1 та ОСОБА_1 договору оренди землі № 10 від 02.12.2015.

Однак, питання щодо правомірності укладення вказаного договору та його виконання, взагалі не було предметом розгляду цієї справи, адже скасування рішення про державну реєстрацію не призводить до скасування (не усуває) підстави її проведення.

З приводу посилання заявника апеляційної скарги про те, що місцевим господарським судом не було враховано правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 викладено висновок про те, що оскарження рішень про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею (цією особою) права на це майно.

Отже, такий спір має розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його приватноправового характеру.

Як вже зазначалось вище, власником земельної ділянки, щодо державної реєстрації права оренди якої існує спір, є фізична особа.

Зазначена фізична особа є власником земельної ділянки та не має статусу підприємця.

Саме з цих підстав справа у цьому спорі не відноситься до юрисдикції господарських судів відповідно до п.п. 6, 13 ч. 1 ст. 20 ГПК України та має розглядатись за правилами цивільного судочинства згідно зі ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що цей спір є спором про право цивільне, тобто має приватноправовий характер, а також належний суб`єктний склад сторін цього спору, до якого відносяться й власник земельної ділянки (фізична особа), яка є стороною (орендодавцем) договорів, укладених нею з позивачем та відповідачем -1, та не є фізичною особою - підприємцем.

Подібна правова позиція також викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18.

Крім того, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).

Відхиляються як необґрунтовані також твердження скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке полягає в не дослідженні останнім (судом) наданих позивачем доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог, оскільки предметом апеляційного оскарження є ухвала місцевого господарського суду про закриття провадження у справі, тобто судом апеляційної інстанції переглядається на відповідність правомірності/неправомірності, наявності чи відсутності підстав для застосування місцевим господарським судом норм процесуального права щодо закриття провадження у справі.

Суд апеляційної інстанції вважає непереконливими посилання скаржника про відсутність в Єдиному державному реєстрі судових рішень постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 675/33/19 від 27.11.2019, з огляду на наступне.

Відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень регулюються Законом України Про доступ до судових рішень (який набрав чинності з 01.06.2006 року), статтями 2, 4 якого встановлено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відповідно до ст. 11 Закону України Про доступ до судових рішень , не пізніше 01.06.2006 року забезпечено постійне внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень електронних копій судових рішень Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих адміністративних судів, апеляційних та місцевих господарських судів, апеляційних загальних судів, а внесення судових рішень місцевих загальних судів - не пізніше 1 січня 2007 року.

Відповідно до відомостей розміщених на офіційному сайті судової влади Єдиному державному реєстру судових рішень, повний текст постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 675/33/19 від 27.11.2019 було оприлюднено 11.12.2019.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваній ухвалі.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Судом апеляційної інстанції також враховано викладені у відзиві на апеляційну скаргу аргументи відповідача -2.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, а даний спір підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що ухвала місцевого господарського суду прийнята з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування ухвали Господарського суду Черкаської області від 03.02.2020 у справі № 925/1558/19 про закриття провадження у справі, та, відповідно апеляційна скарга ПСП Яблуневий сад є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України судом на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 231, 240, 267-271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Яблуневий сад" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Черкаської області від 03.02.2020 у справі № 925/1558/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до Господарського суду Черкаської області.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 21.05.2020.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова