Постанова

від 19.05.2020 по справі 910/8544/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2020 р. Справа№ 910/8544/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Тищенко О.В.

Тарасенко К.В.

секретар судового засідання Огірко А.О.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали справи за апеляційною Товариства з обмеженою відповідальністю Топ Елемент

на рішення Господарського суду міста Києва

від 10.12.2019 (повний текст рішення складено 20.12.2019)

у справі № 910/8544/19 (суддя Полякова К.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Топ Елемент

до Державного підприємства Електронмаш

про стягнення 275 040,00 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Топ Елемент (далі - ТОВ Топ Елемент , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Електронмаш (далі - ДП Електронмаш , відповідач) про стягнення 275 040,00 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про порушення відповідачем строків оплати отриманого товару згідно укладених у спрощеній формі договорів поставки комплектуючих виробів від вересня-листопада 2018.

Заперечуючи проти позову, відповідач стверджував про відсутність доказів волевиявлення відповідача на укладення в спрощений спосіб договору поставки товару, борг за яким просить стягнути позивач. При цьому, звертав увагу на недоліках оформлення видаткових накладних, в яких в якості отримувача товару вказано старе найменування юридичної особи відповідача, а також вказано довіреність на отримання товару № 12ААЄ103437від 14.09.2019, в той час як до матеріалів позовної заяви долучено довіреність від 14.10.2018, видача якої директором позивача не здійснювалася. Крім цього, у вказаній довіреності двічі закреслено дату її дійсності.

У наданій суду першої інстанції відповіді на відзив позивач вказував, що укладення між сторонами договору поставки зафіксовано у відповідних видаткових накладних, які містять підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, повноваження якої вказані в довіреності. Одночасно позивач зауважив, що в довіреності допущено помилку у даті її видачі, однак остання містить підписи головного інженера (заступника директора) і головного бухгалтера. Крім цього, відповідач здійснив часткову оплату товару за трьома видатковими накладними.

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив зазначив, що спірні видаткові накладні не можуть бути доказом отримання відповідачем товару, оскільки не містять підпису уповноваженої на отримання за ними товару особи, довіреність на яку відповідачем не видавалася, на час видачі спірної довіреності в.о. директора відповідача був Бондарчук Д.В. , яким затверджено новий вигляд печатки підприємства.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2019 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Топ Елемент оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням вимог матеріального права. За твердженнями апелянта, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував, що довіреність не є первинним документом в розумінні ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, а тому помилково вважав довіреність документом, який підтверджує здійснення господарської операції, і провів її аналіз на підставі вищезгаданих Закону та Положення. На переконання апелянта, довіреність є одностороннім правочином, який укладається у вигляді письмового документу з визначенням повноважень представника, при цьому відповідачем не було надано доказів скасування цієї довіреності та повідомлення про цей факт ТОВ Топ Елемент . Апелянт стверджує, що суд не звернув уваги та не надав оцінки тим фактам, що у видаткових накладних була зазначена не лише дата довіреності, а й її реквізити (серія 12 ААЄ № 10343 ), що в совою чергу свідчить, що в довіреності було допущено лише помилку в даті - замість вересня помилково зазначено жовтень . За твердженнями апелянта, спірні видаткові накладні мають всі реквізити первинних документів та є підставою для виникнення обов`язку зі здійснення розрахунків за отриманий за ними товар. Також апелянт зазначає про ненадання відповідачем доказів, що поставлений товар не був отриманий ним, зокрема, ОСОБА_2 , а також про неврахування судом здійснених відповідачем оплат за отриманий ним товар за видатковими накладними №73, 78, 79 тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 (зі змінами) Про запобігання поширенню на території України гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV -2 установлено карантин з 12.03.2020 до 22.05.2020 на усій території України.

Указом Президента України №87 від 13.03.2020 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.03.2020 Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , яким констатовано, що епідемічна ситуація в Україні у зв`язку поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 набула надзвичайно загрозливого характеру.

З огляду приписи постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 Про запобігання поширенню на території України гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (зі змінами) та вжитим карантинним режимом із запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2020 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Топ Елемент на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2019 у справі № 910/8544/19 призначено на 19.05.2020 з повідомленням учасників справи. При цьому, доведено до відома учасників апеляційного провадження, що нез`явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті.

В судове засідання апеляційної інстанції 19.05.2020 з`явився представник позивача (апелянта), представник відповідача не з`явився не зважаючи на його належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення на адресу відповідної ухвали суду про призначення розгляду справи, яка згідно наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення отримана уповноваженим представником відповідача 27.04.2020.

За приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 19.05.2020 представник відповідача, явка якого в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явився не зважаючи на його належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, клопотань про відкладення розгляду справи апеляційному суду не надав, наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі, апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача (апелянта) в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Звертаючись з даним позовом до суду позивач зазначив, що протягом вересня, жовтня та листопада 2018 на виконання укладених між сторонами у спрощений спосіб Договорів поставки ним було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну 377 640, 00 грн., на підтвердження надав копії видаткових накладних за цей період, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, а також податкові накладні та квитанції про їх реєстрацію. За твердженнями позивача, відповідачем було лише частково оплачено поставлений товару, відтак у нього утворилась заборгованість, яку позивач й просив стягнути в судовому порядку.

Відмовляючи в задоволенні позову в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що у доданих позивачем копіях видаткових накладних та довіреності значаться неповні дані та оформлення таких первинних документів здійснено із значними недоліками, що за наявності встановлених судом обставин не свідчить про доведення позивачем обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення позову про стягнення коштів. При цьому, суд зазначив, що не можуть бути прийнятими місцевим судом в якості належних та допустимих доказів надані позивачем податкові накладні, оскільки саме первинні документи є підставою для формування фінансової та податкової звітності товариства, отже за відсутності таких документів дані податкових накладних не можуть бути доказом здійснення господарської операції з поставки товару.

Апеляційний господарський суд не погоджується з такими висновками місцевого суду.

Положеннями ч. 1 ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, які передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ст. 206 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 181 ГК України договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальних вимог до форми та порядку укладення даного виду договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору згідно ст. 628 ЦК України становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, а також ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Як встановлено матеріалами справи та визнається сторонами у справі, договір у формі єдиного документу між сторонами не укладався, разом з цим на підтвердження виникнення між ними договірних відносин, зокрема, щодо поставки товару протягом вересня, жовтня та листопада 2018 на загальну 377 640, 00 грн. позивачем до позовної заяви долучено видаткові накладні № 73 від 14.09.2018 на суму 37 800, 00 грн. з ПДВ, № 74 від 14.09.2018 на суму 39 096, 00 грн. з ПДВ, № 75 від 14.09.2018 на суму 34 344, 00 грн. з ПДВ, № 76 від 14.09.2018 на суму 32 400, 00 грн. з ПДВ, № 77 від 14.09.2018 на суму 32 400, 00 грн. з ПДВ, № 78 від 14.09.2018 на суму 32 400, 00 грн. з ПДВ, № 79 від 14.09.2018 на суму 32 400, 00 грн. з ПДВ, № 92 від 15.11.2018 на суму 38 400, 00 грн. з ПДВ, № 93 від 15.11.2018 на суму 30 000, 00 грн. з ПДВ, № 94 від 15.11.2018 на суму 32 400, 00 грн. з ПДВ, № 95 від 15.11.2018 на суму 34 200, 00 грн. з ПДВ, № 96 на від 15.11.2018 суму 1 800, 00 грн. з ПДВ.

За приписами ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до п. 2.2 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, господарські операції визначено як факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні ж документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це не можливо, безпосередньо після її завершення.

Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п. 2.4 вказаного Положення).

За змістом ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними згідно ст. 76 ГПК України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вище згадувалось, на підтвердження своїх позовних вимог позивачем до позовної заяви долучено видаткові накладні №№ 73 - 79 від 14.09.2018, № 92-96 від 15.11.2018, в яких постачальником зазначено: ТОВ Топ Елемент , а покупцем - Державне науково-виробниче підприємство Електронмаш , а також наявне посилання на відповідні рахунки на оплату, а саме №№ 69-75 від 13.09.2018, №№ 84-87 від 29.10.2018, № 89 від 05.11.2018, які позивачем також долучено до матеріалів справи. Зазначені видаткові накладні містять підпис постачальника із зазначенням прізвища директора Тополь В.В. та печатки товариства, від покупця - підпис ОСОБА_2 та посилання на довіреність №12ААЄ 103437 від 14.09.2018.

Та обставина, що у видаткових накладних назва відповідача зазначена Державне науково-виробниче підприємство Електронмаш замість Державне підприємство Електронмаш є неістотним недоліком, оскільки це одне й те саме підприємство, а у видаткових накладних зазначено попередню назву відповідача.

Таким чином, складені позивачем при поставці товару видаткові накладі, в розумінні ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та ЦК України, є первинними (товаророзпорядчими) документами, які містить відомості про господарську операцію, підтверджують її здійснення й засвідчують факт постачання товару платнику податку.

Крім цього, позивачем до матеріалів справи долучено копію довіреності на право отримання товарно-матеріальних цінностей серія 12 ААЄ № 103437 від 14.10.2018, виданої на ім`я ОСОБА_2 , яка підписана уповноваженими (посадовими) особами ТОВ Топ Елемент - керівником підприємства та головним бухгалтером, а також скріплена круглою печаткою підприємства відповідача.

Подвійне закреслення строку дії вищезгаданої довіреності, а також не зазначення поряд із назвою посад керівника підприємства та головного бухгалтера, які видали довіреність, їх прізвищ та ініціалів, що на думку відповідача, унеможливлює ідентифікувати осіб, якими така довіреність видана, не свідчать про недійсність вказаної довіреності, адже як подвійне закреслення строку дії довіреності, так й підписи керівника та головного бухгалтера засвідчені печаткою підприємства відповідача. Жодних доказів відкликання цієї довіреності матеріали справи не містять.

При цьому, зазначаючи, що вказана довіреність датована 14.10.2018, а у всіх видаткових накладних на поставку товару значиться довіреність від 14.09.2018, місцевий суд першої інстанції не врахував, що всі видаткові накладанні містять не лише посилання на дату видачі довіреності, а й на її серію та номер (серія 12 ААЄ в„– 103437 ), які співпадають з серією та номером, виданої відповідачем довіреності, скріпленої круглою печаткою підприємства відповідача. А отже, очевидним є, що в даті видачі цієї довіреності допущено помилку, а саме, замість вересня помилково зазначено жовтень .

Факт отримання товару відповідачем підтверджується також наявним у позивача примірником вищезгаданої довіреності на отримання ТМЦ, який за правилами Положення Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку залишається у продавця саме при отриманні товару покупцем.

Доводи відповідача з приводу не вчинення ним в особі в.о. директора Бондарчука Д.В. цієї довіреності на ім`я ОСОБА_2 та не уповноваження останньої на отримання товару за спірними видатковими накладними не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження цього факту, як і доказів на підтвердження проведення відповідачем службового розслідування щодо обставин видачі вищезгаданої довіреності, використання печатки підприємства невідомими особами (або використання від імені відповідача печатки, яка відрізняється від його печатки) та отримання / неотримання уповноваженою особою товару за спірними накладними тощо. Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу заволодіння печаткою підприємства (як старого, так і нового зразка) відповідачем в цей період також суду не надано.

Крім цього, на підставі ч. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Згадане застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності (ч. 49.2 ст. 49 Податкового кодексу України).

Податкова декларація на підставі п. в ч. 49.3 ст. 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, зокрема, засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Як встановлено матеріалами справи, позивач і відповідач є платниками податку на додану вартість.

Відповідно до ст.187 Податкового кодексу датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Таким чином, за умови отримання відповідачем протягом вересня-листопада 2018 від позивача товару, відповідач здобув право отримати податковий кредит зі сплати податку на додану вартість у встановленому законодавством розмірі з моменту виникнення податкового зобов`язання, про що останній зобов`язаний вказати при подані до податкової інспекції додатку №5 до податкових декларацій з податку на додану вартість.

Водночас, у випадку, якщо відповідач не отримував протягом вищевказаного періоду товару від позивача, він зобов`язаний подати до податкової інспекції додаток №5 до податкової декларації з податку на додану вартість, в якому зазначити, що товар визначеної вартості протягом вересня-листопада 2018 він не отримував, тому вважає помилковими відомості, наведені у декларації контрагента ТОВ Топ Елемент .

Проте відповідачем не надано суду таких відомостей, а саме, на спростування наведених в податкових деклараціях ТОВ Топ Елемент даних в зв`язку з неотриманням від позивача протягом вересня-листопада 2018 товару вартістю 377 640, 00 грн.

Дослідивши надані позивачем видаткові накладні та довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей в сукупності з іншими письмовими доказами по справі, зокрема, поданими позивачем податковими накладними та квитанціями про реєстрацію цих податкових накладних, апеляційний суд встановив, що протягом вересня-листопада 2018 позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 377 640, 00 грн.

З огляду на наведене, позивачем передано, а відповідачем прийнято товар без будь-яких зауважень щодо кількості, якості чи інших умов поставки, отже позивачем належним чином виконано взяті на себе зобов`язання щодо поставки товару протягом вересня-листопада 2018 за вищезгаданими видатковими накладними на загальну суму 377 640, 00 грн., про що також свідчить відсутність претензій та повідомлень зі сторони відповідача. В зв`язку з цим, не заслуговують на увагу й доводи відповідача про ненадання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження факту поставки товару відповідачеві.

Відповідно до ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

За приписами ст.ст. 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями ст. 691 та ч. 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець (ч. 1 ст. 693 ЦК України) повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений ст. 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу.

Як встановлено матеріалами справи, відповідач за поставлений товар належного розрахунку не провів, лише частково оплатив - 102 600, 00 грн. , що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 95 від 21.09.2018 на суму 37 800, 00 грн. щодо оплати мікросхеми, зг.рах.69 від 13.09.2018, ПДВ-20% 6300 грн. ; № 127 від 12.10.2018 на суму 32 400, 00 грн. щодо оплати конденсатори, зг.рах.74 від 13.09.2018, ПДВ-20% 5400 грн. ; № 159 від 23.10.2018 на суму 32 400, 00 грн. щодо оплати конденсатор електролітичний, зг.рах.75 від 13.09.2018, ПДВ - 20% 5400 грн. .

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем та отримання відповідачем товару за вищезгаданими видатковими накладними, на момент звернення позивача з даним позовом до суду строк його оплати згідно ст. 692 ЦК України настав. Тим більше, що відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів на спростування заявлених позовних вимог, які б свідчили про відсутність у нього обов`язку оплати заявленої у справі заборгованості.

З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 275 040, 00 грн. та їх доведеність належними та допустимими доказами, які відповідачем не спростовані, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

Крім цього, під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України заявлено, що ТОВ Топ Елемент сплатило чи має намір сплатити судові витрати на правову допомогу, на підтвердження чого через п`ять днів після ухвалення судового рішення було надано докази понесених позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 40 000, 00 грн.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 16 ГПК України.

Положеннями ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, на підставі ст. 126 ГПК України несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність порядку. Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

У відповідності до ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, передбаченому цим Законом.

За приписами ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як встановлено матеріалами справи, на підтвердження понесених на професійну правничу допомогу витрат заявник надав копії Договору про надання правничої допомоги 26.04.2019, укладеного з адвокатом Фінк Оленою Едуардівною , акту про надані послуги правничої допомоги від 10.12.2019, а також платіжне доручення № 51 від 06.05.2019 про сплату 40 000, 00 грн.

З огляду на наведене, сукупність доказів щодо витраченого адвокатом часу на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що документально підтверджено витрати на оплату послуг адвоката в суді першої інстанції в розмірі 40 000, 00 грн., проте такі є неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг й виконаних робіт та ціною позову, відтак заява на відшкодування витрат на правничу допомогу підлягають частковому задоволенню - в розмірі 27 000, 00 грн.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи сторін не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення справи по суті спору.

Відповідно до ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.ч. 1-2, 4 ст. 269 ГПК України).

За результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд на підставі п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення відповідно до п.п. 1-4 ч.1 ст.277 ГПК України є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування вимог матеріального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд не погоджується із висновками місцевого суду про відмову в задоволенні позову, оскаржене рішення вважає незаконним й таким, що підлягає скасуванню з прийняттям нового - про задоволення позову в повному обсязі. Тому доводи позивача по суті його апеляційної скарги заслуговують на увагу, а скарга - підлягає задоволенню.

В зв`язку із задоволенням позову та апеляційної скарги позивача з відповідача на його користь на підставі ст. 129 ГПК України підлягають стягненню 4 125, 61 грн. судового збору за подання позову та 6 188, 40 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Топ Елемент задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2019 у справі № 910/8544/19 скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Топ Елемент до Державного підприємства Електронмаш про стягнення 275 040,00 грн. задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства Електронмаш (03180, м. Київ, вул. Кільцева Дорога, буд. 4, ідентифікаційний код 14312789) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Топ Елемент (04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, буд. 30, кв. 46, ідентифікаційний код 39178647) 275 040, 00 грн. заборгованості, 4 125, 61 грн. судового збору за подання позову та 27 000, 00 грн. витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.

Стягнути з Державного підприємства Електронмаш (03180, м. Київ, вул. Кільцева Дорога, буд. 4, ідентифікаційний код 14312789) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Топ Елемент (04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, буд. 30, кв. 46, ідентифікаційний код 39178647) 6 188, 40 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/8544/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.05.2020

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді О.В. Тищенко

К.В. Тарасенко