Рішення

від 20.05.2020 по справі 910/2454/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.05.2020Справа № 910/2454/20 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТОРГОВИЙ ДІМ "КАРПАТСЬКІ МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ"

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МДМ КОРПОРЕЙШН"

про стягнення 38 330,13 грн.

без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТОРГОВИЙ ДІМ "КАРПАТСЬКІ МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МДМ КОРПОРЕЙШН" про стягнення 38 330,13 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав свої договірні зобов`язання вчасно, а саме порушив строк оплати поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму у розмірі 38 330,13 грн., яка складається з: 3 105,87 грн. - пені, 328,54 грн. - 3% річних, 16 482,34 грн. - 365% річних, 16 997,63 грн. - штраф, 1 415,75 грн. - інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2020 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

18.03.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав відзив на позов, в якому частково заперечував проти позовних вимог, зазначив про те, що товар за окремими видатковими накладними був поставлений позивачем за неузгодженими сторонами цінами. Також, за доводами відповідача, розмір заявленої до стягнення неустойки значно перевищує розмір збитків та має бути зменшений за ініціативою суду в порядку ст. 551 ЦК України.

Крім того, у поданому відзиві відповідач заявив клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Розглянувши клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ч. 1-3 ст. 247 Господарського кодексу України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Клопотання відповідача обґрунтовано тим, що доводи, які були викладені ним у відзиві на позовну заяву потребують додаткового доведення їх переконливості безпосередньо у судовому засіданні представником відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. У випадку, передбаченому частиною другою статті 247 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження.

Частиною 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи: 1) про банкрутство; 2) за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 3) у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій); 4) у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції; 6) у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю); 7) у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна; 8) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 9) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3-8 цієї частини.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін;

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, приймаючи до уваги наведені вище приписи Господарського процесуального кодексу України, враховуючи обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність даної справи, обсяг та характер доказів у справі, суд приходить до висновку, що зазначені в клопотанні відповідача обставини не є підставою для його задоволення, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

При цьому судом враховано, що у порядку загального позовного провадження розглядаються справи, в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 051 000 грн.), проте у даній справі позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 38 330,13 грн., що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Окрім наведеного, суд звертає увагу відповідача на положення ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України відповідно до якої розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 ГПК України. Таким чином, безпідставними є доводи представника відповідача про те, що тільки під час розгляду справи в порядку загального позовного провадження існує можливість доведення переконливості доводів сторони.

Суд також зазначає, що з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, зважаючи на період карантину, визначений Постановою Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України корона вірусу COVID-19 від 11 березня 2020 року №211 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №239), з урахуванням рішення Уряду про заборону пасажирських перевезень та обмеження кількості учасників масових заходів, а також рішення Ради суддів України від 17.03.2020 № 19, Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019) від 30.03.2020 року, запроваджено особливий режим роботи Господарського суду міста Києва та рекомендовано утриматись від участі в судових засіданнях.

02.04.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що твердження відповідача про невідповідність ціни на товар умовам договору спростовуються змістом видаткових накладних та додатків № 1 до Договору, що підписані сторонами. Крім того зазначив, що твердження відповідача про надмірність і несправедливість штрафних санкцій не підтверджені належними доказами.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Беручи до уваги запровадження карантину та особливого режиму роботи суду, зважаючи на період перебування судді Приходько І.В. у відпустці, завершальний розгляд справи здійснювався 20.05.2020.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

13.09.2018 між позивачем (за договором - продавець) та відповідачем (за договором - дистриб`ютор) було укладено Дистриб`юторський договір № 1309/2018-1 (надалі - договір).

Відповідно до умов п. 2.1 договору продавець на постійній основі зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передавати у власність дистриб`ютора товар, а дистриб`ютор зобов`язується приймати та оплачувати продавцю в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно п. 6.1 договору, дистриб`ютор зобов`язується в період з 16 квітня по 15 жовтня включно оплатити повну вартість переданого йому товару протягом 14 календарних днів з моменту отримання партії товару.

Згідно п. 6.2 договору, дистриб`ютор зобов`язується в період з 16 жовтня по 15 квітня включно сплатити повну вартість поставленого йому товару протягом 21 календарного дня з моменту отримання партії товару.

Договір набуває чинності з дня підписання його сторонами і діє до 13.09.2019 (п. 14.1. договору).

Спір у справі виник у зв`язку із твердженнями позивача про факт невиконання відповідачем грошового зобов`язання зі своєчасної оплати прийнятого за договором товару, через що позивач нарахував відповідні штрафні та фінансові санкції.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що внаслідок укладення Договору між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар у відповідності до наступних видаткових накладних:

- видаткова накладна ТКУТ-03700 від 14.09.2018 на суму 15 085,44 грн.;

- видаткова накладна ТКУТ-03772 від 21.09.2018 на суму 9 014,40 грн.;

- видаткова накладна ТКУТ-03875 від 01.10.2018 на суму 6 555,72 грн.;

- видаткова накладна ТКУТ-04031 від 17.10.2018 на суму 2 430 грн.;

- видаткова накладна ТКУТ-04087 від 22.10.2018 на суму 3 265,92 грн.;

- видаткова накладна ТКУТ-04314 від 09.11.2018 на суму 5 209,92 грн.;

- видаткова накладна ТКУТ-04497 від 28.11.2018 на суму 10 765,44 грн.;

- видаткова накладна ТКУТ-04501 від 28.11.2018 на суму 3 386,88 грн.;

- видаткова накладна ТКУТ-04624 від 11.12.2018 на суму 3 258 грн.;

- видаткова накладна ТКУТ-04639 від 11.12.2018 на суму 15 119,28 грн.;

- видаткова накладна ТКУТ-000109 від 18.01.2019 на суму 3 386,88 грн.;

- видаткова накладна ТКУТ-03784 від 11.06.2019 на суму 633,60 грн.;

- видаткова накладна ТКУТ-03993 від 17.06.2019 на суму 39 100,32 грн.;

- видаткова накладна ТКУТ-04009 від 18.06.2019 на суму 28 537,92 грн.;

- видаткова накладна ТКУТ-04729 від 02.07.2019 на суму 27 812,16 грн.;

- видаткова накладна ТКУТ-05089 від 08.07.2019 на суму 12 035,52 грн.;

- видаткова накладна ТКУТ-06734 від 15.08.2019 на суму 110 239,20 грн.

Також сторонами не заперечується, що товар по видатковій накладній ТКУТ-06734 від 15.08.2019 було частково повернуто позивачу 16.09.2019 на суму 7 953,30 грн. та 740,88 грн. Тоді як 18.09.2019 між сторонами було проведено взаємозалік на суму 44 886,24 грн.

Частково заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у відзиві на позов вказував на те, що ціна та асортимент товару, які визначені у більшості вищезазначених накладних, не відповідають асортименту та ціні товару, які були погоджені сторонами 13.09.2018 (при підписанні основного договору) у додатку №1 до договору специфікація/прайс-лист .

Зважаючи на наведені доводи, відповідач стверджує, що частина товару була поставлена за іншими, не узгодженими договором цінами та в межах інших договірних відносин.

В цій частині суд зазначає про безпідставність та недоведеність заперечень відповідача, оскільки викладені стороною доводи спростовуються матеріалами справи.

Так, матеріалами справи підтверджується, що окрім підписання сторонами 13.09.2018 додатку №1 до договору специфікація/прайс-лист , продавцем та дистриб`ютором було підписано та скріплено печатками підприємств інші редакції додатку №1 специфікація/прайс-лист , а саме від 15.11.2018 та від 01.04.2019. При цьому, узгоджені сторонами ціни у зазначених редакціях додатку №1 специфікація/прайс-лист правомірно були застосовані при здійсненні подальших поставок товару.

Також судом встановлено, що усі вищезазначені видаткові накладні (копії яких наявні у матеріалах справи) підписані обома сторонами та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача без жодних заперечень та зауважень, в тому числі щодо якості, кількості, строків поставки, ціни товару тощо.

Крім того, усі перелічені вище видаткові накладні містять посилання саме на реквізити та умови дистриб`юторського договору № 1309/2018-1 від 13.09.2018, у зв`язку з чим твердження відповідача про те, що частина товару, нібито, була поставлена позивачем та прийнята дистриб`ютором в межах інших договірних відносин, є безпідставними та повністю спростовуються матеріалами справи.

В свою чергу, матеріалами справи також підтверджується, що при здійсненні погашення основної заборгованості відповідач в кожному окремому випадку у реквізитах призначення платежу посилався саме на умови договору № 1309/2018-1 від 13.09.2018.

Так, факти здійснення відповідачем оплат поставленого на виконання договору товару з порушенням договірних строків, належним чином доведений позивачем, на підтвердження чого стороною додано виписки з банківського розрахункового рахунку, які містять інформацію щодо дати кожної фінансової операції, суми платежу, реквізитів кореспондента та реквізитів призначення платежу.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Відповідно до п. 6.3. договору розрахунки за поставлений товар здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця. Днем виконання будь-якого з грошових зобов`язань, вказаних в цьому договорі, є день зарахування відповідної суми грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідачем не наведено.

Приймаючи до уваги положення укладеного між сторонами договору, враховуючи, що виконання обов`язку позивача з поставки товару, так само як і факти здійснення оплати товару відповідачем з порушенням договірних строків підтверджено належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, які передбачені умовами договору.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача, зокрема: 3 105,87 грн. - пені, 16 997,63 грн. - штрафу,

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що відповідальність у вигляді пені за порушення терміну оплати товару передбачена у пункті 12.2. договору, відповідно до якого за порушення терміну оплати, передбаченого у п. 6.1, 6.2, 3.6 цього договору, дистриб`ютор сплачує продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого, але не оплаченого у встановлений термін товару за кожен день порушення такого зобов`язання. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов`язання.

Таким чином, умовами Договору передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати штрафних санкцій, зокрема, пені.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини другої статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем заявлено до стягнення 3 105,87 грн. пені за порушення відповідачем строку оплати товару, розрахованої за спірний період.

Зважаючи на обов`язок суду з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, не виходячи при цьому за межі позовних вимог, суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку та дійшов висновку про те, що розрахунок пені у сумі 3 105,87 грн. за заявлені позивачем періоди є арифметично вірним, обґрунтованим, здійсненим у відповідності до приписів законодавства та умов договору, у зв`язку із чим вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

В пункті 12.4. договору сторони також погодили, що у разі порушення дистриб`ютором терміну оплати за товар більш ніж на 30 календарних днів, дистриб`ютор зобов`язаний сплатити продавцеві штраф у розмірі 30% від суми заборгованості.

Як вбачається з наданого розрахунку позивачем заявлено вимоги про стягнення штрафу у розмірі 16 997,63 грн. за порушення грошового зобов`язання на суму 56 658,78 грн. по оплаті товару за видатковою накладною ТКУТ-06734 від 15.08.2019.

Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок штрафу та встановлено, що він також є арифметично вірним, у зв`язку із чим вимога про стягнення 16 997,63 грн. штрафу є правомірною та обґрунтованою.

При цьому суд зауважує, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17.

Таким чином, судом встановлено, що у даному спорі договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору (порушення строків розрахунків) у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення 328,54 грн. - 3% річних, 16 482,34 грн. - 365% річних, 1 415,75 грн. - інфляційних втрат, суд враховує наступне.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Суд звертає увагу, що у пункті 12.5. договору сторони погодили, що у разі порушення дистриб`ютором терміну оплати грошових зобов`язань, передбачених п. 6.1., 6.2., 3.6. цього договору більш ніж на 30 календарних днів, дистриб`ютор на підставі ст. 625 ЦК України на вимогу продавця зобов`язаний сплатити продавцеві суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції з весь період прострочення, а також 365% річних від простроченої суми.

Таким чином, в умовах договору сторонами передбачений інший розмір відсотків річних, а саме 365%, право на яке надано кредитору на підставі статті 625 Цивільного кодексу України у разі прострочення грошового зобов`язання дистриб`ютором більш ніж на 30 днів. При цьому, за прострочення грошового зобов`язання менш ніж 30 календарних днів, продавець має передбачено законом право на нарахування 3% річних.

Доказів того, що договір було визнано недійсним повністю або частково (зокрема, в частині пункту в 12.5. договору) матеріали справи не містять, у зв`язку з чим суд не приймає доводи відповідача про те, що нарахування 365% річних за порушення грошового зобов`язання понад 30 календарних днів не повинно застосовуватись через несправедливість такого нарахування.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних (за прострочення виконання грошового зобов`язання за період менше 30 календарних днів) та 365% річних (за порушення виконання грошового зобов`язання за період більше 30 календарних днів) в межах заявленого періоду по кожній окремій видатковій накладній, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним та обґрунтованим, а тому позовні вимоги про стягнення 328,54 грн. - 3% річних та 16 482,34 грн. - 365% річних підлягають задоволенню.

Разом з цим, під час здійснення розрахунку інфляційних втрат позивачем не враховано, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Здійснивши самостійний розрахунок інфляційних втрат за заявлені позивачем періоди, суд приходить до висновку про часткове задоволення такої вимоги та стягнення з відповідача 1236,22 грн., оскільки саме такий розмір інфляційних втрат є обґрунтованим та арифметично вірним.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 3 105,87 грн. - пені, 328,54 грн. - 3% річних, 16 482,34 грн. - 365% річних, 16 997,63 грн. - штрафу, 1 236,22 грн. - інфляційних втрат.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В свою чергу, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що, на його думку, розмір заявленої до стягнення неустойки значно перевищує розмір збитків та має бути зменшений за ініціативою суду в порядку ст. 551 ЦК України.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Вирішуючи питання про зменшення нарахованої позивачем неустойки, судом враховується факт того, що станом на момент вирішення спору основна заборгованість за спірними видатковими накладними була оплачена відповідачем. Також судом враховані фактичні строки порушення грошового зобов`язання відповідачем та відсутність доказів на підтвердження наслідків у вигляді понесення значних збитків позивачем.

Суд окремо враховує факт того, що умови договору визначають суттєве збільшення відсоткової ставки річних, передбачених приписами ст. 625 ЦК України, які також були заявлені до стягнення позивачем.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому суд звертає увагу учасників справи, що до найбільш важливих загальних принципів права віднесено принцип справедливості, добросовісності і розумності, який згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України визнається загальною засадою цивільного законодавства.

У рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що зобов`язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм.

Справедливість як одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин та є одним із загальнолюдських вимірів права.

Проаналізувавши доводи і заперечення позивача та відповідача, з огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов`язання відповідачем, відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновків про наявність підстав для зменшення нарахованого розміру штрафу та пені на 20% від заявлених до стягнення сум.

Ураховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 2 484,70 грн. - пені, 328,54 грн. - 3% річних, 16 482,34 грн. - 365% річних, 13 598,10 грн. - штрафу, 1 236,22 грн. - інфляційних втрат.

Інша частина позовних вимог не підлягає задоволенню з викладених вище підстав.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як було роз`яснено у пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд даної справи в сумі 2 092,15 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МДМ КОРПОРЕЙШН" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 12; ідентифікаційний код: 41410363) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТОРГОВИЙ ДІМ "КАРПАТСЬКІ МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ" (01011, м. Київ, вул. Олександра Копиленка, буд. 3, кв. 7; ідентифікаційний код: 35633685) 2 484,70 грн. - пені, 328,54 грн. - 3% річних, 16 482,34 грн. - 365% річних, 13 598,10 грн. - штрафу, 1 236,22 грн. - інфляційних втрат та 2 092,15 грн. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 20.05.2020.

Суддя І.В. Приходько