Постанова

від 20.05.2020 по справі 925/424/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 925/424/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВЕРК" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2019 (Козир Т.П., Кравчук Г.А., Чорногуз М.Г.) у справі № 925/424/19 Господарського суду Черкаської області

за позовом Корсунь-Шевченківської міської ради Черкаської області до Публічного акціонерного товариства "ВЕРК" про стягнення 1 004 122,91 грн

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Корсунь-Шевченківська міська рада Черкаської області (далі - Позивач) звернулася в Господарський суд Черкаської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "ВЕРК" (далі - Відповідач) про стягнення (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) в дохід місцевого бюджету збитків у вигляді неодержаної орендної плати за землю в сумі 1 004 122,91 грн за період 2015-2018 роки.

2. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що Відповідач є власником нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці Корсунь-Шевченківської міської ради площею 3,3088 га, і після закінчення строку дії договору оренди 31.10.2014 Відповідач продовжив користуватися земельною ділянкою, однак ухиляється від укладання нового договору оренди, у зв`язку із чим рішенням виконавчого комітету Позивача від 05.03.2019 нараховано збитки, як неодержаний Позивачем дохід від оренди земельної ділянки внаслідок її фактичного використання Відповідачем, які Позивач просить стягнути на підставі статей 22, 1166 ЦК України .

Короткий зміст рішення, ухваленого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 17.09.2019 у позові відмовлено повністю.

4. Рішення суду мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування Відповідачем спірною земельною ділянкою, зокрема, укладення договору оренди з Позивачем та державної реєстрації такого права після 30.10.2014, а тому Відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави. Проте, підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати за своїм змістом є кондикційними.

Відповідач, як фактичний користувач земельною ділянкою, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України , однак, з огляду на встановлені обставини, правову підставу позову, а також, надавши оцінку наявним у справі доказам та перевіривши обґрунтованість наведених Позивачем доводів, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2019 рішення Господарського суду Черкаської області від 17.09.2019 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Суд стягнув з Відповідача на користь Позивача для зарахування в дохід місцевого бюджету 776 649,53 грн безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати. В решті рішення Господарського суду Черкаської області від 17.09.2019 залишено без змін.

6. Постанова суду мотивована тим, що, відмовляючи у позові, судом першої інстанції не було враховано що, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 7.42, 7.43 постанови від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 вказала, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим, господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Отже, встановивши, що Позивачем невірно обрані норми матеріального права (статті 22, 1166 ЦК України ) суд першої інстанції повинен був застосувати ті норми права, які регулюють спірні правовідносини (стаття 1212 ЦК України ) та розглянути спір по суті, а не відмовляти у позові з формальних міркувань.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Відповідача

7. Відповідач подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи Відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

8. Судом апеляційної інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин наслідки кондикційних зобов`язань, що визначено статтею 1212 ЦК України, оскільки не враховано, що в межах спірних правовідносин не йдеться про набуття або збереження майна за відсутності правової підстави або про випадок, коли підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала, і аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.

9. Апеляційним господарським судом порушено принцип змагальності, визначений частиною 3 статті 12 ГПК України, оскільки самостійно застосовано іншу норму матеріального права, одночасно вказавши про необґрунтованість доводів Позивача та посилання на норми матеріального права, наведені у позовній заяві.

10. Судом безпідставно відхилено доводи Відповідача щодо необхідності застосування строку позовної давності до спірних правовідносин та вказано про його переривання в силу вчинення особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого зв`язку, що, на думку суду, є сплата Відповідачем у 2015 році 20 000,00 грн за користування землею, ведення між сторонами листування щодо укладення договору оренди землі в період з 2014 року по 2018 рік та прийняття Позивачем рішення про затвердження акту по визначенню збитків від 05.03.2019.

Позиція Позивача у відзиві на касаційну скаргу

11. Апеляційним господарським судом повно та всебічно з`ясовано обставини справи, досліджено всі докази та надано оцінку всім аргументам учасників справи, а тому оскаржувана Відповідачем постанова є обґрунтованою, законною та прийнятою відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Відповідач є власником нерухомого майна - комплексу будівель та споруд загальною площею 13075,5 м 2 , який розташований за адресою: Черкаська область, м.Корсунь-Шевченківський, вул. Леніна, буд. 144 , і вказане нерухоме майно розміщене на земельній ділянці комунальної форми власності площею 3,3088 га, за адресою вул.Я.Мудрого, 144 (колишня вул .Леніна), у м.Корсуні-Шевченківському , кадастровий номер 7122510100:09:038:0007, цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

13. Між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) 26.05.2008 укладено договір оренди землі, за умовами якого Орендодавець надав, а Орендар прийняв для виробничого використання в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м.Корсуні-Шевченківському по вул.Леніна, 144 (вул.Я.Мудрого) загальною площею 3,3088 га, у тому числі: 0,0332 га - капітальна одноповерхова споруда; 0,0265 га - під проїздами, проходами та площадками. На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності Орендаря. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки визначена в сумі 1 199 770,88 грн. Договір укладений строком на 5 років з правом подальшої його пролонгації.

Відповідно до пункту 9 договору орендна плата становить 59 988,54 грн в рік, що складає 5% від нормативної вартості землі. Орендна плата становить 4 999,05 грн в місяць.

14. Між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) 01.10.2014 укладено договір оренди землі, за умовами якого Орендодавець на підставі рішення Позивача №44-15/19 від 30.05.2013 "Про продовження терміну дії договору оренди" надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м.Корсуні-Шевченківському по вул.Леніна, 144. Об`єктом оренди за договором є земельна ділянка загальною площею 3,3088 га з кадастровим номером 7122510100:09:038:0007. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 2 997 441,92 грн. Договір укладений строком на 1 місяць 2014 року та діє до 30.10.2014.

Відповідно до пункту 9 договору орендна плата з розрахунку 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік становить 119 977,08 грн.

15. Позивачем 20.11.2014 прийнято рішення №66-4/16 "Про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки ПАТ "ВЕРК" по вул.Леніна, 144", яким вирішено продовжити строк дії договору оренди земельної ділянки строком на 5 років та зобов`язано Відповідача у 10-ти денний термін переукласти договір оренди ділянки.

16. Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, між сторонами протягом 2015-2018 років велася переписка щодо укладення договору оренди землі, на якому знаходиться нерухоме майно Відповідача, проте відповідний договір оренди землі сторонами не укладено.

17. 28.01.2019 на засіданні комісії з визначення збитків власникам землі та землекористувачам у м.Корсунь-Шевченківський, села Гарбузин та Саморідня, яка діяла на підставі рішення виконавчого комітету Позивача №182/2018 від 14.11.2018, Відповідачу було визначено збитки в сумі 1 024 122,91 грн, як неодержаний Позивачем дохід від оренди земельної ділянки внаслідок її фактичного використання за період 2015-2018 роки, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993 "Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" і рішенням виконавчого комітету Позивача №39/2019 від 05.03.2019 "Про затвердження акту про визначення збитків власнику землі по вул. Я.Мудрого, 144", затверджено акт від 28.01.2019 про визначення збитків власнику землі, яка знаходиться у користуванні Відповідача.

18. З огляду на те, що Відповідач не вчинив дій щодо укладення договору оренди землі та використовував її протягом 2015-2018 років без договору оренди, тому Позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення збитків, які нараховані за використання земельної ділянки на підставі статей 22, 1166 ЦК України.

19. Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому, згідно з пунктом "д" частини 1 статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

19.1. За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

20. Частина 1 статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

20.1. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

20.2. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

20.3. За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина немає значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

20.4. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

21. Частиною 1 статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

22. Судами попередніх інстанцій встановлено, що останній договір оренди земельної ділянки між сторонами було укладено 01.10.2014 зі строком його дії до 30.10.2014, а тому саме з цього моменту Відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалася для розміщення об`єкта нерухомого майна Відповідача.

23. Отже, предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

24. Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власнику земельної ділянки, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

25. Водночас, апеляційний господарський суд при апеляційному перегляді рішення місцевого господарського суду вказав на те, що суд першої інстанції, встановивши, що Позивачем для захисту свого порушеного права невірно обрано норми матеріального права (статті 22, 1166 ЦК України ), повинен був застосувати ті норми права, які регулюють спірні правовідносини (стаття 1212 ЦК України ) та розглянути спір по суті.

26. Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи немає значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України) і такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17.

27. З огляду на наведене колегія суддів вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власнику земельної ділянки відсутні.

28. Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 06.02.2019 у справі №922/587/18 та від 03.04.2019 у справі №686/18993/17-ц і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цих висновків.

29. Збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. Втім, на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

30. З огляду на викладене Відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї земельної ділянки зберіг у себе (заощадив) кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

31. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

32. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17. З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги, наведені в пунктах 8, 9 постанови щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, є необґрунтованими.

33. Отже, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що суд першої інстанції зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню.

34. Згідно із частиною 1 статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

34.1. Отже, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

34.2. Відповідно до частини 3 статті 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

34.3. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

34.4. На відміну від викладеного, правове обґрунтування позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважав суд першої інстанції.

35. Після закриття підготовчого провадження Позивачем була подана заява про уточнення позовних вимог та правової позиції, у якій він вказав, що при визначенні збитків ним помилково не було враховано зміну розміру ставки орендної плати у 2017-2018 роках, яка становила 3%, тому Відповідач має відшкодувати 776 649,53 грн. Крім того, Відповідач просив врахувати при прийнятті рішення по суті спору правову позицію щодо обґрунтування позову, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15.

35.1. Судом першої інстанції вказана заява залишена без розгляду з тих підстав, що ця заява є заявою про зменшення розміру позовних вимог та зміну підстав позову і подана вона після закриття підготовчого провадження.

35.2. Проте, як вірно встановив суд апеляційної інстанції, виходячи зі змісту заяви, Позивач не змінював ні підстави, ні предмет позову, а тому вказана заява по суті є поясненнями (уточненнями), поданими в порядку статей 169 , 170 ГПК України.

36. Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок стягуваної суми), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.

37. Суд апеляційної інстанції, врахувавши вимоги статті 86 ГПК України, надавши оцінку всім матеріалам справи в цілому та кожному доказу окремо, дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з Відповідача 776 649,53 грн безпідставно збережених коштів.

38. Крім того, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відсутність підстав для застосування строку позовної давності, оскільки, як встановив суд, матеріали справи свідчать, що у період з вересня 2014 року по грудень 2018 року між сторонами велося листування щодо укладення нового договору оренди землі. Так, Позивачем направлялися Відповідачу три проекти договорів оренди від 27.05.2016, 01.08.2017, 08.08.2018 і Відповідач у відповідях на звернення Позивача не заперечував проти необхідності укладення договору, просив реструктурувати суму зобов`язань, однак ухилявся від підписання отриманих від Позивача проектів договорів, посилаючись на незгоду із розміром орендної плати, але протокол розбіжностей до договору Позивачу не направляв. Крім того, у 2015 році Відповідачем сплачено орендну плату за користування землею в сумі 20 000,00 грн.

38.1. Наведені обставини, на думку апеляційного господарського суду, свідчать про переривання строку позовної давності, а тому позов подано в межах трирічної строку на звернення до суду і колегія суддів з таким висновком погоджується. З огляду на наведене, доводи касаційної скарги, зазначені в пункті 10 постанови, відхиляються.

39. Посилання Відповідача, про яке зазначено в пункті 8 постанови на правовий висновок, який викладений в постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, колегія суддів відхиляє, оскільки правовідносини у вказаній справі та у цій справі не є подібними.

40. Колегія суддів зазначає, що у пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", заява №4241/03 від 28.10.2010, вказано, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див.рішення у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії", заява N 30544/96, п. 26, ECHR 1999-I).

41. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

42. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

43. З огляду на викладене вище, касаційна скарга Відповідача задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін як законне та обґрунтоване.

Щодо розподілу судових витрат

44. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції , покладаються на скаржника .

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України (в редакції до 08.02.2020), суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВЕРК" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2019 у справі №925/424/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.