Рішення

від 19.05.2020 по справі 640/1658/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2020 року м. Київ № 640/1658/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві Державної податкової служби України провизнання протиправними та скасування вимоги №Ф-221929-17 та рішення №1623/6199-99-11-05-12-25

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування вимоги №Ф-221929-17 та рішення №1623/6199-99-11-05-12-25.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було нараховано позивачу за період з 2015-2018 роки заборгованість зі сплати єдиного внеску як самозайнятою особою - адвокатом у сумі 15 819, 54 грн. Позивач вважає вказану податкову вимогу протиправною, оскільки останній в період з 2015-2018 працював як найманий працівник у Товаристві з обмеженою відповідальністю ЕЛ.ЕЙ.ГРУП (наразі - Товариство з обмеженою відповідальністю ЕВЕРЛІГАЛ , що також підтверджується копією трудової книжки, а також відомостями із Єдиного реєстру адвокатів України. Крім того, позивач посилався на практику Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 по справі №817/505/18, згідно якої, самозайнятою особою вважається особа, яка провадить незалежну професійну діяльність , зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове пенсійне страхування лише при умові , що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що згідно електронної бази ІС Податковий блок фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з 14.07.2014 перебуває на обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, як самозайнята особа - адвокат. Таким чином, в інтегровані картці платника податків за кодом платежу 71040000 за позивачем обліковується нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі, починаючи з 2017 року, які підлягають сплаті на загальних підставах. Отже, платник єдиного внеску, визначений у п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування зобов`язаний нараховувати і сплачувати єдиний внесок не дивлячись на наявність трудових відносин із роботодавцем. У той же час, позивач не звертався до відповідача із відповідною заявою про зняття з обліку.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність у організаційно - правовій формі адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання не є самозайнятими особами, а функції податкового агента та страхувальника за Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування щодо таких адвокатів виконує відповідне адвокатське бюро чи об`єднання.

У запереченні на відповідь на відзив відповідач зазначив, що позивач є платником єдиного внеску і зобов`язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З 26.07.2011 по 19.07.2014 позивач працював на посаді юрисконсульта у Товаристві з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛОВО- БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "СФЕРА" (код у СДРПОУ 37025518).

З 01.08.2014 позивач обіймав посаду заступника генерального директора у Товаристві з обмеженою відповідальністю "ЕВЕРЛІҐАЛ" (код ЄДРПОУ 38621426, основний вид діяльності: КВЕД 69.10 Діяльність у сфері права, колишня назва- Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛ.ЕЙ.ГРУП").

З 22.05.2015 позивач переведений на посаду генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВЕРЛІҐАЛ".

З 03.01.2017 по сьогодні позивач працює адвокатом у Адвокатському об`єднанні "ЕВЕРЛІҐАЛ" (код у СДРПОУ 40968165, основний вид діяльності: КВЕД 69.10 Діяльність у сфері права).

У період 2014-2018 років єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за позивача, як за застраховану особу, чию працю на умовах трудового договору (контракту) використовують юридичні особи, сплачували роботодавці - юридичні особи, зокрема- ТОВ" ЕВЕРЛІҐАЛ" та AO "ЕВЕРЛІҐАЛ".

12.11.2018 позивачу була нарахована податкова вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску у розмірі 15 819, 54 грн.

11.12.2018 позивачем було оскаржено вказану вимогу в адміністративному порядку.

14.01.2019 рішенням Державної фіскальної служби України залишено скаргу без задоволення, а вимогу без змін.

Вважаючи вказану вимогу протиправною, а своє право порушеним, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Разом з тим, позивачем було подано клопотання про процесуальне правонаступництво.

Як встановлено судом, постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Установлено, що Державна податкова служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску; Державна митна служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну митну політику, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування митного законодавства. Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.

Згідно з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 18.02.2020 Державна фіскальна служба України та Головне управління Державної фіскальної служби України у м. Києві перебувають у стані припинення.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 було зареєстровано нову юридичну особу, зокрема Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) та Державну податкову службу України (код ЄДРПОУ 43005393).

Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку замінити відповідача - Державну фіскальну службу України (код ЄДРПОУ 39292197) на правонаступника - Державну податкову службу України (код ЄДРПОУ 43005393), Головне управління управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267).

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України, Зконом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю працівник . Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (надалі також - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

-для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за чинними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З урахування встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідному періоді.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 по справі №160/3114/19), від 05.12.2019 по справі №260/358/19, від 23.01.2020 по справі №480/4656/18, від 27.02.2020 по справі №0440/5632/18.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, судом не встановлено, а відповідачем не доведено факт отримання позивачем у цей період доходів від провадження індивідуальної незалежної професійної діяльності.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

У частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України наведені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, якими є, зокрема, прийняття (вчинення) таких рішень, (дій, бездіяльності) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно і всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У той же час суд зазначає, що твердження позивача стосовно того, що камеральна перевірка проведена відповідачем не у спосіб передбачений законодавством з питань, які є відмінними від питань, що входять до предмета камеральної перевірки, не беруться до уваги, оскільки, після внесення змін до податкового законодавства (Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні № 1797-VIII від 21.12.2016 було доповнено підпункт 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI) предмет камеральної перевірки передбачає можливість перевіряти своєчасність сплати податкових зобов`язань.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідач правомірність своїх дій та прийнятого рішення не довів, натомість доводи позивача знайшли своє підтвердження та обґрунтування.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 19, 77, 90, 241-246, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адмінстративний суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві №Ф-221939-17 від 12.11.2018 про сплату боргу недоїмки у сумі 15 819, 54 грн.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України №1623/6199-11-05-012-25 віл 14.01.2019 про результати розгляду скарги.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 4341267) понесені витрати зі сплати судового збору у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська пл., 8, код ЄДРПОУ 43005393) понесені витрати зі сплати судового збору у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур