Рішення

від 20.05.2020 по справі 640/20439/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2020 року м. Київ № 640/20439/19

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Хімфарма до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна податкова служба України, про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю Хімфарма (далі також - ТОВ Хімфарма , позивач) до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі також - Міністерство, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна податкова служба України (далі також - ДПС України, третя особа), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 1398 від 02 жовтня 2018 року в частині застосування до позивача спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності (далі також - оскаржуваний наказ).

Ухвалою суду від 13 березня 2020 року адміністративну справу № 640/20439/19 прийнято до провадження судді Окружного адміністративного суду міста Києва Вовка П.В., а також визначено, що її розгляд буде відбуватись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 07 квітня 2020 року прийнято до розгляду заяву ТОВ Хімфарма про зміну предмету позову та вирішено вважати прохальну частину позовної заяви викладеною наступним чином:

визнати протиправною бездіяльність Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України в частині не виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 1180 від 04 грудня 2019 року Про скасування дії спеціальних санкцій, застосованих відповідно до статті 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність щодо скасування наказу № 1398 від 02 жовтня 2018 року в частині застосування до товариства з обмеженою відповідальністю Хімфарма спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності;

зобов`язати Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України видати наказ про скасування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, застосованої до товариства з обмеженою відповідальністю Хімфарма та направити копію такого наказу позивачу та Державні податковій службі України;

встановити судовий контроль за виконанням судового рішення у справі № 640/20439/19.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем вчиняється протиправна бездіяльність щодо не скасування спірного наказу в частині що стосується ТОВ Хімфарма , з огляду на те, що 07 лютого 2019 року внаслідок набрання чинності Законом України Про валюту і валютні операції статтею 16 Прикінцевих та перехідних положень виключено статтю 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , яка регулює питання застосування суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності спеціальні санкції.

Крім того, позивач зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року № 1180 скасовано дію спеціальних санкцій, застосованих до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності відповідно до статті 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність до 7 лютого 2019 року.

Відтак, на думку позивача, відсутні підстави для продовження дії раніше застосованої до ТОВ Хімфарма спеціальної санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки застосована до ТОВ Хімфарма спеціальна санкція та оскаржуваний наказ відповідають чинному на момент застосування Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , а обґрунтування позову у даній справі зводиться до довільного позивачем тлумачення норм чинного законодавства.

Також, відповідачем надано заперечення проти заяви позивача про зміну предмету позову, в якій Міністерство зазначило про те, що Постанова Кабінету Міністрів України №1180 від 04 грудня 2019 року Про скасування дії спеціальних санкцій, застосованих відповідно до статті 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність не містить в собі зобов`язання окремими наказами скасовувати застосовані раніше спеціальні санкції, що свідчить про відсутність з його боку протиправної бездіяльності.

Суд зазначає, що в межах спірних правовідносин, позивач скористався правом змінити предмет позову, у порядку визначеному статтею 47 КАС України. При цьому, підстава позову залишилась незмінною, а саме виключення статті 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , яка регулює питання застосування суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності спеціальні санкції, тому заперечення Міністерства щодо прийняття судом до розгляду відповідної заяви позивача є необґрунтованими.

Позивачем було надано відповідь на відзив, в якій він наполягав на заявлених позовних вимогах.

Третя особа у своїх письмових поясненнях просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що ТОВ Хімфарма не надано підтверджуючих документів стосовно усунення порушення щодо погашення простроченої дебіторської заборгованості у розмірі 12 474, 00 доларів США по зовнішньоекономічному контракту № 11-2014 від 05 листопада 2014 року.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, правонаступником якого відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 829 Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади є Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, на підставі подання Державної фіскальної служби України №13914/5/99-99-14-06-02-16 від 03 серпня 2018 року, у зв`язку з простроченням дебіторської заборгованості в сумі 12 474, 00 доларів США по зовнішньоекономічному контракту № 11-2014 від 05 листопада 2014 року, укладеному між ТОВ Хімфарма та нерезидентом, фірмою SRI SURYASHAKRA AGRO PRODUCTS PVT LTD (Індія), було видано оскаржуваний наказ, згідно якого до позивача застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Пропозиції для застосування спеціальної санкції надано Головним управлянням ДФС у м. Києві за результатами документальної позапланової виїзної перевірки позивача (акт від 23 квітня 2018 року №474/26-15-14-06-03/30404284), якою встановлено прострочення дебіторської заборгованості у розмірі 12 474, 00 доларів США за вказаним вище контрактом, внаслідок не надходження товару (рицинолевої кислоти), яка підлягає обов`язковому декларуванню.

Водночас, Законом України Про валюту і валютні операції , було внесені зміни до Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , зокрема, виключено статтю 37, якою регулювався порядок накладення, скасування (зміну виду, тимчасове зупинення) дії спеціальних санкцій за порушення цього або пов`язаних з ним законів України.

Позивач неодноразово звертався до Міністерства з проханнями скасувати застосовану до ТОВ Хімфарма спеціальну санкцію. Останній лист-звернення був направлений відповідачу 09 серпня 2019 року. До нього були додані докази усунення правопорушення та докази застосування практичних заходів, направлених на повернення авансового платежу.

Оскільки відповідачем не було надано відповідь на зазначене вище звернення суб`єкта господарювання на не скасовано дію спеціальних санкцій, вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Положеннями статті 19 Конституції України (тут і далі по тексту всі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Поряд з цим, суд також виокремлює, що за ч. 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Даний конституційний припис закріплений у статті 6 КАС України, згідно якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Розкриваючи зміст верховенства права, Європейський суд з прав людини зауважує, що верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом. Дані позиції знаходять своє практичне застосування і у практиці Верховного Суду (постанова від 28 серпня 2018 року, справа № 820/3789/17).

Законом України Про зовнішньоекономічну діяльність (далі також - Закон), в редакції до 07 лютого 2019 року, визначається значення, серед іншого, терміну зовнішньоекономічна діяльність під якою розуміється діяльність суб`єктів господарської діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

В статті 1 Закону також наведені визначення термінів: господарської діяльності - будь-якої діяльності, в тому числі підприємницької, пов`язаної з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару; аудиту - перевірки публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб`єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам; переказу валютних коштів за межі України - переказу грошових (валютних) коштів на користь (на рахунок) іноземного суб`єкта господарської діяльності або у банківсько-кредитну установу, що не є суб`єктом господарської діяльності України; зовнішньоекономічного договору (контракту) - домовленості двох або більше суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямованої на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльності.

За статтею 2 Закону, суб`єкти господарської діяльності України та іноземні суб`єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами:

Принципом суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, що полягає у:

- виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України;

- обов`язку України неухильно виконувати всі договори і зобов`язання України в галузі міжнародних економічних відносин;

Принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у:

- праві суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв`язки;

- праві суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;

- обов`язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;

- виключному праві власності суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності;

Принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає у:

- рівності перед законом всіх суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

- забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб`єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;

- неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб`єктів, крім випадків, передбачених цим Законом;

Принципом верховенства закону, що полягає у:

- регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

- забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України;

Принципом захисту інтересів суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава:

- забезпечує рівний захист інтересів всіх суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України;

- здійснює рівний захист всіх суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права;

- здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права;

Принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Згідно зі статтею 3 Закону, суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є: фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України; юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об`єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об`єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб`єктів господарської діяльності; об`єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність; структурні одиниці іноземних суб`єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України; спільні підприємства за участю суб`єктів господарської діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України; інші суб`єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

Україна в особі її органів, місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності на території України, діють як юридичні особи згідно з частиною четвертою статті 2 цього Закону і законами України.

В силу положень статті 5 Закону, всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак.

Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно з законами України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом України "Про підприємництво". Фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони є суб`єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є. Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб`єктів у випадках, не передбачених цим Законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови гірші від встановлених в цьому Законі, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.

Ніякі положення цієї статті не можуть тлумачитись як заборона фізичним, юридичним особам та іншим суб`єктам зовнішньоекономічної діяльності здійснювати між собою будь-які відносини, які не підпадають під визначення зовнішньоекономічної діяльності.

Суб`єкт зовнішньоекономічної діяльності, який одержав від цієї діяльності у власність кошти, майно, майнові і немайнові права та інші результати, має право володіти, користуватися і розпоряджатися ними за своїм розсудом.

Вилучення результатів зовнішньоекономічної діяльності у власника у будь-якій оплатній або неоплатній формі без його згоди забороняється, за винятком випадків, передбачених законами України.

Здійснення видів зовнішньоекономічної діяльності, зазначених у статті 4, за межами України підлягає регулюванню також законами відповідних держав.

Всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право відкривати свої представництва на території інших держав згідно з законами цих держав.

Всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право на участь у міжнародних неурядових економічних організаціях.

Так, статтею 37 Закону, в редакції до 07 лютого 2019 року, встановлено, що за порушення цього або пов`язаних з ним законів України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції:

- накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб`єктами господарської діяльності своїх обов`язків згідно з цим або пов`язаних з ним законів України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України;

- застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб`єктами цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій;

- тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов`язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів доходів і зборів та контрольно-ревізійної служб, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду. Санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства.

Подання щодо застосування санкцій повинно містити такі дані: найменування та реквізити суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності (для іноземних суб`єктів господарювання - мовою країни їхнього місцезнаходження), відомості про зміст порушення з посиланням на конкретні положення законодавства України, вид спеціальної санкції, яку пропонується застосувати, найменування та реквізити контрагента, при виконанні контракту з яким порушено законодавство, іншу доцільну інформацію.

Індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України та скасовується центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики.

Якщо суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності або іноземними суб`єктами господарської діяльності, до яких застосовано санкції, усунуто допущені порушення законодавства України або вжито практичні заходи, що гарантують виконання цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, ініціатори подання щодо застосування санкцій можуть направляти центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, матеріали про їх скасування (зміну виду, тимчасове зупинення).

У разі виникнення форс-мажорних обставин, подання позову до суду країни розташування контрагента чи Міжнародного комерційного арбітражного суду, Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України про визнання або стягнення з іноземного суб`єкта господарської діяльності боргу, пов`язаного з невиконанням умов зовнішньоекономічного договору (контракту), а також у разі вжиття заходів щодо усунення порушень законодавства дію санкцій центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, може бути тимчасово зупинено. Після закінчення строку зупинення санкції дія її поновлюється без додаткового рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

У разі усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, і приведення своєї зовнішньоекономічної діяльності у відповідність із законами України або надання достатніх доказів неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання закону, суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб`єкти господарської діяльності, до яких застосовано санкції, мають право подавати до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, відповідні матеріали та виходити з клопотанням про скасування (зміну виду, тимчасове зупинення) дії санкцій.

Клопотання повинно містити такі документи:

лист-звернення з викладенням причин, що призвели до порушення, та про вжиті заходи щодо приведення своєї діяльності у відповідність із нормами законодавства України;

оригінали або завірені в установленому порядку копії матеріалів (довідки) від державних органів, що здійснюють контроль за зовнішньоекономічною діяльністю чи валютний контроль, та/або агентів валютного контролю, які засвідчують вжиті суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності практичні заходи щодо приведення своєї діяльності у відповідність із нормами законодавства України.

Загальний термін розгляду цих клопотань не повинен перевищувати тридцяти календарних днів.

З метою уточнення інформації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, може звертатися до державних органів, що здійснюють контроль у сфері зовнішньоекономічної діяльності, валютний контроль, та агентів валютного контролю із запитами про одержання додаткових матеріалів (інформації) щодо діяльності суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, які звернулися до нього з клопотанням про скасування (зміну виду, тимчасове зупинення) дії санкції.

Відповідальність за недостовірність інформації, зазначеної в поданнях, щодо застосування (скасування, зміни виду, тимчасового зупинення дії) санкцій, на підставі яких приймаються відповідні рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, несе ініціатор подання у порядку, передбаченому законом.

Відповідальність за недостовірність відомостей, поданих до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, несуть суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності.

Застосування санкцій, зазначених у цій статті, може бути оскаржено в суді. Представництво інтересів держави при розгляді таких судових спорів забезпечується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, та державними органами, які внесли подання про застосування санкцій. Оскарження застосування санкцій у судовому порядку до винесення судом відповідного рішення не зупиняє їх дію.

Поряд з цим, слід зауважити, що вказані приписи статті 37 знаходять своє відображення в Положенні про порядок застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , яке визначає порядок застосування (скасування, зміни виду, тимчасового зупинення дії) Міністерством економічного розвитку і торгівлі України спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , до українських суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі також - Положення).

Згідно з п. 1.1. та п. 1.2 Положення, спеціальні санкції - індивідуальний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності - застосовуються Міністерством економічного розвитку і торгівлі України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та Національного банку України або за рішенням суду.

Санкції застосовуються Міністерством економічного розвитку і торгівлі України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, що порушили Закон України Про зовнішньоекономічну діяльність та пов`язані з ним закони України, зокрема в разі порушення суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності валютного, митного, податкового, іншого законодавства, що встановлює певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, та в разі проведення ними дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

За правилами п.п. 1.5-1.7 Положення, українські суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності, до яких, у встановленому порядку, застосована спеціальна санкція - індивідуальний режим ліцензування чи тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності, не мають права укладати угоди доручення, комісії, агентські, про спільну діяльність та співробітництво, консигнації, дилерські, дистриб`юторські, оренди, найму, лізингу, зберігання та інші угоди, що передбачають проведення зовнішньоекономічних операцій іншими особами або на користь інших осіб за дорученням чи передачу майна у строкове користування з метою проведення зовнішньоекономічної діяльності.

Українські суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності не мають права укладати з іноземними суб`єктами господарської діяльності, до яких, у встановленому порядку, застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування чи тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності, угоди доручення, комісії, агентські, про спільну діяльність та співробітництво, консигнації, дилерські, дистриб`юторські, оренди, найму, лізингу, зберігання та інші угоди, що передбачають проведення зовнішньоекономічних операцій іншими особами чи на користь інших осіб за дорученням або передачу майна у строкове користування з метою проведення зовнішньоекономічної діяльності в Україні чи з товарами українського походження.

Дія спеціальних санкцій - тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності та індивідуального режиму ліцензування, що застосовуються до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, поширюється на всі види зовнішньоекономічної діяльності, зазначені у статті 4 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність операції за якими здійснюються українськими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб`єктами господарської діяльності.

Пунктом 4.8 Положення передбачено, що про застосування санкцій, передбачених статтею 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , видається наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, у якому вказуються норми чинного законодавства, які було порушено, матеріали, на підставі яких видано наказ, реквізити суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, до яких застосовані санкції, та вид санкції, дата, з якої санкція починає діяти.

Відповідні накази Міністерства економічного розвитку і торгівлі України видаються у разі скасування, зміни виду, тимчасового зупинення дії санкцій, застосованих до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п. 4.15 Положення, у разі усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність та/або пов`язаних з ним законів України, і приведення своєї зовнішньоекономічної діяльності у відповідність із законами України або надання достатніх доказів неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання зазначеного Закону, суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб`єкти господарської діяльності, до яких застосовано санкції, мають право подавати до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України відповідні матеріали та виходити з клопотанням про скасування (зміна виду, тимчасове зупинення) дії санкцій.

Клопотання повинно містити такі документи:

лист-звернення з викладенням причин, що призвели до порушення, та про вжиті заходи щодо приведення своєї діяльності у відповідність із нормами законодавства України;

оригінали або завірені в установленому порядку копії матеріалів (довідки) від державних органів, що здійснюють контроль за зовнішньоекономічною діяльністю чи валютний контроль, та/або агентів валютного контролю, які засвідчують вжиті суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності практичні заходи щодо приведення своєї діяльності у відповідність із нормами законодавства України.

Загальний термін розгляду цих клопотань не повинен перевищувати тридцяти календарних днів.

При цьому, 07 липня 2018 року набув чинності Закону України Про валюту і валютні операції , згідно зі статтею 16 Прикінцеві та перехідні положення , якого він вводиться в дію через сім місяців з дня набрання ним чинності, тобто з 07 лютого 2019 року.

За положеннями наведеного нормативно-правового акту у Законі України Про зовнішньоекономічну діяльність статтю 37 виключено.

Відповідно, з огляду на виключення із Закону статті 37, відсутнім є врегулювання застосування спеціальних санкцій за порушення Закону або пов`язаних з ним законів України в контексті правових підстав для їх накладення згідно даної статті з 07 лютого 2019 року.

Більш того, з введенням в дію Закону України Про валюту і валютні операції втратив чинність Закон України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті , норми якого обумовили застосування до ТОВ Хімфарма спеціальної санкції, передбаченої наказом № 1398 від 02 жовтня 2018 року.

Міністерство у відзиві на позовну заяву зазначає, що надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам, які скасовують або пом`якшують відповідальність юридичних осіб, може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

З огляду на те, що така вказівка у Законі України Про валюту і валютні операції відсутня і зазначеним Законом не встановлено норми, якою пом`якшено або скасовано відповідальність суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, до яких застосовано спеціальні санкції до введення в дію Закону, до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність та/або пов`язаних з цим законів, державні органи та суб`єкти господарювання мають керуватись законодавством, що діяло до введення в дію Закону України Про валюту і валютні операції . Таку позицію Міністерство визначило у своєму листі від 06 лютого 2019 року № 4102-13/5181/07.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що позивач звертався до Міністерства із заявою від 09 серпня 2019 року №К-15/19, в якій, зокрема, просив прийняти рішення про скасування спеціальної санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідач листом від 12 вересня 2019 року №4102-13/37626-07 надав відповідь про те, що керуючись п. 4.16 Положення, Міністерство зробило запит до ініціатора застосування спеціальної санкції щодо можливості їх скасування. Після надходження відповіді підприємство буде проінформовано додатково.

Проте, станом на час звернення до суду із даним позовом, відповідачем не було скасовано наказ, яким до позивача застосовано спеціальну санкцію.

В контексті наведених доводів відповідача, суд звертає увагу на наступне.

Враховуючи виключення із Закону статті 37, відсутнім є врегулювання порядку застосування спеціальних санкцій за порушення Закону або пов`язаних з ним законів України в розрізі правових підстав для їх накладення (скасування, зміни виду, тимчасового зупинення дії) згідно даної статті з 07 лютого 2019 року.

Крім того, як вбачається з суті наказу Міністерства економіки України від 17 квітня 2000 року № 52, яким затверджено Положення, ним регламентується порядок застосування статті 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , яка, як вже неодноразово було вказано вище, є виключеною з 07 лютого 2019 року.

Виходячи з системного аналізу положень Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , які зокрема, визначають необхідним застосування принципу законності до спірних правовідносин, суд дійшов до висновку про те, що втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб`єктів у випадках, не передбачених цим Законом , в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови гірші від встановлених в цьому Законі, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Правову позицію щодо юридичних питань меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та про те, що державний орган повинен діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, викладено в постановах від 06 червня 2018 року, від 07 червня 2018 року та від 27 листопада 2018 року Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду (справа № 808/163/16, № 822/276/17 та № 826/162/18 відповідно).

Згідно зі статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Положеннями статті 42 Конституції України визначено, що підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Вчинення будь-яких юридично значущих дій в контексті спеціальних санкцій, в тому числі їх встановлення, зупинення або ж продовження їх дії, окрім скасування, є діями, вчиненими поза межами площини законодавства України, оскільки не регулюється ним. Наведене, в контексті вимог ч. 2 статті 19 Конституції України, свідчить про наявність підстав для скасування наказу відповідача №1398.

Продовження дії спеціальної санкції та чинність зазначеного вище наказу в частині, яка стосується ТОВ Хімфарма суперечить статтям 8, 19, 42, 58 Конституції України, статтям 2, 3 Закону, позбавляє позивача вільно, на засадах рівності перед Законом всіх суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати власну зовнішньоекономічну діяльність та бути протиправно обмеженим з боку органу державної влади такими заходами (спеціальними санкціями), які не передбачені чинним законодавством України.

За правилами ч. 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Виходячи з наведеного у сукупності, суд дійшов до висновку про необхідність виходу за межі заявлених позовних вимог та визнання протиправною бездіяльності Міністерства, яка полягає у не вчиненні дій по скасуванню наказу відповідача №1398 від 02 жовтня 2018 року в частині застосування спеціальної санкції до ТОВ Хімфарма .

Відповідно до змісту статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі Чуйкіна проти України (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Законодавством передбачено право суду, у випадку визнання протиправною бездіяльності, зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини справи, в контексті наведених норм, суд вважає, що для прийняття рішення про скасування спірного наказу в частині, яка стосується позивача, виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення у даному випадку не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З метою належного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про скасування наказу Міністерства №1398 від 02 жовтня 2018 року в частині застосування до позивача спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, оскільки це буде дотриманням гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Водночас, суд не знайшов підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Міністерства в частині не виконання постанови Кабінету Міністрів України № 1180 від 04 грудня 2019 року Про скасування дії спеціальних санкцій, застосованих відповідно до статті 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність щодо скасування наказу № 1398 від 02 жовтня 2018 року в частині застосування до товариства з обмеженою відповідальністю Хімфарма спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, з огляду на її безпідставність та необґрунтованість.

Так само, не підлягає задоволенню позовна вимога про зобов`язання відповідача видати наказ про скасування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, застосованої до товариства з обмеженою відповідальністю Хімфарма та направити копію такого наказу позивачу та Державні податковій службі України, оскільки судом приймається рішення про визнання його протиправним та скасування.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89) , Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 14 листопада 2019 року (справа № 826/2966/16).

Стосовно ж вимоги позивача зобов`язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, а також зважаючи на приписи статті 14 КАС України щодо обов`язковості судових рішень, статті 287 КАС України щодо можливості сторони виконавчого провадження оскаржити дії державного виконавця в ході виконання судового рішення, та на відсутність об`єктивних обставин, які вказують на невиконання відповідачем рішення суду, суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Беручи до уваги вищевикладене, оскаржувані в межах розгляду даної справи бездіяльність та наказ не можуть вважатись таким, що вчинені (прийняті) з урахуванням критеріїв, визначених ч. 2 статті 2 КАС України.

Згідно з положеннями статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до ч. 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Всупереч наведеним вимогам відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності винесення оскаржуваного рішення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов до висновку про те, що вимоги позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

За таких умов, судовий збір, сплачений позивачем у розмірі 1 921, 00 грн., стягується відповідно до ч. 3 статті 139 КАС України на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю Хімфарма (02223, місто Київ, вулиця Райдужна, будинок 10, квартира 106; код ЄДРПОУ 30404284) до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (01008, місто Київ, вулиця М. Грушевського, будинок 12/2; код ЄДРПОУ 37508596), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна податкова служба України (04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8; код ЄДРПОУ 43005393) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України по не скасуванню наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 1398 від 02 жовтня 2018 року Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності в частині застосування спеціальної санкції до товариства з обмеженою відповідальністю Хімфарма .

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 1398 від 02 жовтня 2018 року Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності в частині застосування спеціальної санкції до товариства з обмеженою відповідальністю Хімфарма .

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь товариства з обмеженою відповідальністю Хімфарма понесені останнім витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921, 00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня).

Рішення відповідно до статті 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України, з урахуванням п. 3 розділу VI Прикінцеві положення цього Кодексу.

Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.В. Вовк