Постанова

від 20.05.2020 по справі 1.380.2019.006917

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.006917 пров. № А/857/3199/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Обрізка І.М., Хобор Р.Б.,

з участю секретаря судових засідань Гром І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі за його позовом до Винниківської міської ради м. Львова про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

суддя у І інстанції Москаль Р.М.,

час ухвалення рішення 16 год 09 хв,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складення повного тексту судового рішення 03 лютого 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність Винниківської міської ради м. Львова (далі - Рада) щодо незатвердження проекту землеустрою земельної ділянки площею 0,0304 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4610160300:01:003:0179) та зобов`язати відповідача розглянути його заяву про затвердження проекту землеустрою та затвердити проект землеустрою вказаної земельної ділянки.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.006917 позов було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Ради щодо прийняття рішення за заявами ОСОБА_1 ВХ № 2294/04-18/35 від 28 листопада 2018 року та ВХ № 1141/04-18/35 від 28 травня 2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0304 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4610160300:01:003:0179) для ведення особистого селянського господарства та зобов`язано відповідача розглянути по суті заяви ОСОБА_1 ВХ № 2294/04-18/35 від 28 листопада 2018 року та ВХ № 1141/04-18/35 від 28 травня 2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та прийняти рішення у порядку статті 118 Земельного кодексу України (про затвердження/відмову в затвердженні проекту землеустрою). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що Рада, отримавши звернення ОСОБА_1 від 28 листопада 2018 року та 28 травня 2019 року, у встановлений законом строк не прийняла жодного із передбачених статтею 118 Земельного кодексу України рішень, а отже допустила протиправну бездіяльність. Тому відповідача слід зобов`язати виконати вимоги закону і розглянути звернення позивача із прийняттям відповідного рішення. Водночас суд вважав передчасним прийняття рішення про зобов`язання/спонукання Ради прийняти конкретне рішення про затвердження поданого позивачем проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки орган місцевого самоврядування за визначених законом умов може прийняти рішення як про затвердження проекту землеустрою, так і про відмову в його затвердженні. Оскільки відповідач ще не прийняв жодного рішення щодо заяви позивача, то суд не бачить підстав приймати таке рішення замість нього.

У апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 із посиланням на практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини просив скасувати рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні його позовних вимог та задовольнити позов у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при вирішенні спору не врахував відповідні висновки Верховного Суду у аналогічних спорах. Вважає, що належним способом захисту порушеного права у випадку, що розглядається, є саме зобов`язання Ради не тільки розглянути його заяву про затвердження проекту землеустрою земельної ділянки, але і зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою.

У відзиві на апеляційну скаргу Рада просила у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

При цьому звертає увагу апеляційного суду на те, апелянт помилково ототожнює органи виконавчої влади з органами місцевого самоврядування, а отже наведені правові позиції Верховного Суду не підлягають застосуванню до правовідносин, що виникають між сторонами у справі, що розглядається. Наполягає на тому, що до компетенції суду не входить зобов`язання відповідача приймати на сесії будь-яке конкретне рішення, оскільки відповідно до чинного законодавства України суд не має права перебирати на себе повноваження, віднесені до компетенції органів місцевого самоврядування.

Представник позивача у ході апеляційного розгляду підтримав вимоги, викладені у апеляційній скарзі. Просив рішення суду першої інстанції скасувати у частині відмови у задоволенні позову, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_2 у повному обсязі.

Представник Ради, належним чином повідомленої про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибув, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_1 є мешканцем м. Винники.

18 травня 2017 року Рада прийняла рішення № 915, відповідно до якого надала ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0304 га у власність для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 .

На замовлення позивача фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було виготовлено проект вказаної землеустрою земельної ділянки.

Висновком про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 05 листопада 2018 року № 11915, виготовленого експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, цей проект землеустрою визнано таким, що відповідає земельному законодавству.

Згідно із витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4608166302018 від 26 листопада 2018 року земельну ділянку, що пропонується до відведення, зареєстровано у Державному земельному кадастрі із присвоєнням кадастрового номера 4610160300:01:003:0179.

28 листопада 2018 року ОСОБА_1 подав Раді на затвердження вказаний проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (вх. № 2294/04-18/35).

Листом від 17 квітня 2019 року № 35/04-20/2489 за підписом заступника міського голови м. Винники позивача було повідомлено, що його звернення від 28 листопада 2018 року про затвердження проекту землеустрою було включене до порядку денного сесії Ради 04 квітня 2019 року, однак рішення не прийнято у зв`язку із недостатньою кількістю голосів.

28 травня 2019 року позивач повторно подав на ім`я міського голови м. Винники заяву (вх. №1141/04-18/35) про затвердження проекту землеустрою означеної земельної ділянки.

28 жовтня 2019 року ОСОБА_1 знову подав міському голові м. Винники заяву з проханням повідомити коли буде розглянуто його первісна заява про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства по

АДРЕСА_1 відповіді на цей запит не надала, жодного рішення щодо розгляду питання про затвердження проекту землеустрою земельної ділянки ОСОБА_1 не прийняла.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до приписів частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України).

З урахуванням наведених правових норм та вимог, викладених у апеляційній скарзі ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов висновку, що суть вимог скаржника, а відтак і предмет апеляційного перегляду, зводиться до перевірки обґрунтованості висновків суду першої інстанції у частині можливості зобов`язання Ради прийняти рішення про затвердження поданого позивачем проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян в межах норм безоплатної приватизації врегульовано приписами статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК).

Згідно із положеннями частини 1 статті 118 ЗК громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Частиною 4 статті 118 ЗК передбачено, що відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Приписами частини 7 статті 118 ЗК встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 -1 цього Кодексу (частина 8 статті 118 ЗК).

Частиною 9 статті 118 ЗК передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина 10 статті 118 ЗК).

Згідно із приписами частини 1 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, звернення ОСОБА_1 до Ради щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0304 га у власність для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 відповідачем належним чином із прийняттям рішення у порядку, передбаченому законом, розглянуті не були.

При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що зобов`язання затвердити проект щодо відведення вказаної земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Згідно з рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Протиправна бездіяльність відповідача полягала у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені статтею 118 Земельного кодексу України, і судом першої інстанції обґрунтовано його було зобов`язано усунути порушення вимог закону шляхом зобов`язання розглянути по суті заяви ОСОБА_1 ВХ № 2294/04-18/35 від 28 листопада 2018 року та ВХ № 1141/04-18/35 від 28 травня 2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та прийняти рішення у встановленому порядку (про затвердження/відмову у затвердженні проекту землеустрою).

Таким чином, оскільки на час вирішення спору судом першої інстанції Радою не було прийнято будь-якого рішення за наслідками розгляду звернень ОСОБА_1 , а законом передбачена можливість як задоволення, так і відмови у задоволенні його вимог, то зобов`язання відповідача у судовому порядку до прийняття рішення на користь позивача на даний час є передчасним і буде втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.

Практика Верховного Суду, зазначена скаржником у апеляційній скарзі, на переконання апеляційного суду, не може бути врахована при вирішення спору, що розглядається, оскільки вона стосується випадків безпідставної відмови відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, а у випадку, що розглядається, рішення про відмову відповідачем прийняте не було.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.006917 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням приписів пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді І. М. Обрізко Р. Б. Хобор Постанова у повному обсязі складена 21 травня 2020 року.