Ухвала

від 20.05.2020 по справі 826/16763/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 травня 2020 року

Київ

справа №826/16763/18

адміністративне провадження №К/9901/12252/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Гімона М.М.,

суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,

перевіривши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ІНСТИТУТ ПАПЕРУ" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі №826/16763/18 за позовом Приватного акціонерного товариства "ІНСТИТУТ ПАПЕРУ" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 01.08.2019 позов задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 18 липня 2017 року №3722615147, №3712615147, №3732615147.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 06.02.2020 рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.

Предметом спору у цій справі було визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, підставою для прийняття яких стали висновки контролюючого органу про те, що проведеною перевіркою не підтверджено документально реальність здійснення господарських операцій позивача з ТОВ Гранітбудмонтаж , ТОВ Дакстер Трен , ТОВ Атлантик у періоді, що перевірявся.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що сукупність встановлених обставин підтверджують, що операції здійснені ПАТ ІНСТИТУТ ПАПЕРУ не мали реального характеру, оскільки не підтверджено факт реалізації вищезазначених ТМЦ від контрагентів: неможливо підтвердити операції стосовно врахування реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, а також основних засобів, що економічно необхідні для виконання такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності; наявність вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 08.02.2017 у справі №755/1949/17 у відношенні директора ТОВ Дакстер Трен ОСОБА_1.

Вперше касаційна скарга Приватного акціонерного товариства "ІНСТИТУТ ПАПЕРУ" на постанову апеляційного суду надійшла 06.03.2020, яку Верховний Суд ухвалою від 10.03.2020 повернув як таку, що не містила підстав касаційного оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2020.

Приватне акціонерне товариство "ІНСТИТУТ ПАПЕРУ" направило касаційну скаргу повторно, яка надійшла до суду касаційної інстанції 23.03.2020. Верховний Суд ухвалою від 27.03.2020 її знову повернув як таку, що не містила підстав касаційного оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2020.

Верховний Суд в ухвалах зазначив, що у касаційній скарзі зазначено обставини справи, наведено перелік статей Податкового кодексу України, зроблено вказівку на постанови Верховного Суду з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням на ухвалення судом апеляційної інстанції рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що не узгоджується з положеннями частини четвертої статті 328 КАС України.

05.05.2020 Приватне акціонерне товариство "ІНСТИТУТ ПАПЕРУ" втретє подало касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції.

При вирішенні питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У цій справі підставою касаційного оскарження судових рішень визначено пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України а саме: Шостий апеляційний адміністративний суд не застосував правових позицій Верховного Суду, викладені у постановах:

від 12.12.2019 року у справі №814/1439/17, відповідно до якої: Натомість, апеляційним судом при ухваленні постанови про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в позові фактично було процитовано висновки контролюючого органу, які наведені у акті перевірки. Мотивувальна частина постанови апеляційного суду не містить жодних висновків щодо достовірності чи не достовірності даних, вказаних в первинних документах, долучених позивачем до матеріалів справи, щодо наявності в них обов`язкових реквізитів, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, не є обов`язковим свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, які є підставами формування бухгалтерського обліку. При цьому, без встановлення у судовому порядку обставин відсутності у контрагентів суб`єкта господарювання основних засобів, трудових ресурсів тощо, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій з огляду на зазначені обставини носять лише характер припущень. Разом з тим, сама по собі відсутність необхідних матеріальних чи трудових ресурсів у контрагентів платника податків не є безумовним свідченням нереальності господарської операції, оскільки їх наявність або відсутність (ресурсів) у господарюючих суб`єктів не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними правочинами. Втім, мотивуючи оскаржуване рішення, апеляційний суд посилався в обґрунтування своєї позиції лише на неподання контрагентами позивача податкової звітності, відсутності у них достатньої кількості трудових ресурсів та основних засобів, можливу підміну товарів. Разом з тим, зазначених обставин, які фактично носять характер припущень з боку контролюючого органу, недостатньо, щоб стверджувати про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами ;

від 16.01.2018 року у справі №820/4648/13-а, відповідно до якої: Крім того, колегія суддів погоджує висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що акти про результати проведення податкових перевірок контрагентів позивача не доводять обставин, з якими відповідач пов`язує висновки акту перевірки позивача та прийняті на підставі нього спірні податкові повідомлення-рішення. Твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем. В межах перевірки позивача відповідачем не досліджено можливість залучення постачальниками позивача матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів шляхом укладення цивільно-правових угод або іншій не забороненій законом формі у період поставок ТМЦ ;

від 26.06.2018 року у справі №808/2360/17, відповідно до якої: Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи. При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу ;

від 24.01.2018 року у справі № 824/942/13, відповідно до якої: Згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов`язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів. Отже, формування суб`єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту ;

від 09.10.2019 року у справі №826/16601/18, відповідно до якої: З метою підтвердження реальності спірних господарських операцій, судам попередніх інстанцій необхідно дослідити не лише наявність або відсутність відповідних первинних документів, але й їх форму та зміст, а також фактичне здійснення оподатковуваних операцій позивача з контрагентами. При цьому, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не наведено достатніх доводів та не подано належних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ Компанія Охорона Престиж , з огляду на таке. Так, в ході судового розгляду справи було встановлено, що між ТОВ Скайвелл та ТОВ Компанія Охорона Престиж здійснено наступні господарські операції: 16 жовтня 2015 року ТОВ Скайвелл придбало у ТОВ Компанія Охорона Престиж РоЕ-комутатори AVG-SP1008G8 у кількості З штуки на загальну суму 9 763,49 грн; 07 березня 2017 року працівниками ТОВ Компанія Охорона Престиж на замовлення позивача здійснено ремонт 2-х регістраторів на загальну суму 646,01 грн. Реальність вищеозначених операцій підтверджується сукупністю первинних бухгалтерських документів, що не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості. Посилання податкового органу на порушення податкової дисципліни контрагентами ТОВ Компанія Охорона Престиж по ланцюгу постачання колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на формування податкових вигод. Так само не може свідчити про відсутність адміністративно- господарських можливостей на виконання взятих на себе зобов`язань посилання податкового органу на відсутність достатньої кількості штатних одиниць, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах ;

від 07.02.2020 року у справі №820/2344/16, відповідно до якої: Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними ;

від 19.06.2018 року у справі №826/7704/16, відповідно до якої: Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентами, в тому числі тими, які не були безпосередніми постачальниками товару, податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку. Відсутність у спірного контрагента матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необгрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно- правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу ;

від 24.01.2019 року у справі №810/2741/17, відповідно до якої: норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України (кореспондується з положеннями статті 71 КАС України у редакції, яка діяла на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Доводи скаржника щодо відсутності у контрагентів позивача виробничих, складських і трудових ресурсів у необхідному для виконання зазначених договорів об`ємі, колегія суддів не бере до уваги як доказ одержання необгрунтованої податкової вигоди, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати у постачальника на праві оренди або лізингу. Понад те, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат платника податків не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами .

Колегія суддів вважає, що такі обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення не є достатніми для відкриття касаційного провадження у справі, оскільки у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, скаржник повинен зазначити висновок щодо застосування якої норми права в ній викладено, а також обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не можна визнати подібними.

Аналіз висновків суду апеляційної інстанцій у цій справі і у наведених скаржником судових рішеннях суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежно від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення, у наведених судових рішеннях Верховного Суду визнані як такі, що документально підтверджують реальність господарських операцій, здійснення яких давало право платнику зменшити свій фінансовий результат та віднести суми ПДВ до податкового кредиту, натомість у цій справі судом апеляційної інстанції визнані як такі, що не давали для цього підстав.

Крім того, у справі, у якій подана ця касаційна скарга, висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на тому, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України. Отже, необхідною умовою для віднесення сум господарських операцій на витрати з податку на прибуток є факт придбання товарів і послуг з метою їх використання у господарській діяльності. Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток має бути фактично здійснено та підтверджено належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Так само, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Такий висновок суду не суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним зокрема і у постановах, які наведені скаржником.

Отже, наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами, та стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання Приватного акціонерного товариства ІНСТИТУТ ПАПЕРУ в цій частині не узгоджуються з визначеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Крім того, скаржник не зазначає, яку саме норму права судами застосовано неправильно, висновок щодо застосування якої, на думку скаржника, наявний у наведених ним постановах Верховного Суду.

Також варто зауважити, що скаржником зроблено витяги з судових рішеннях у різних справах, в яких наведено оцінку того чи іншого аргументу контролюючого органу. Натомість, суд апеляційної інстанції у цій справі надавав оцінку сукупності обставин, оскільки надання оцінки кожному окремому аргументу сторони без урахування інших унеможливило б всебічний і об`єктивний розгляд справи.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, може унеможливити в подальшому її розгляд.

У зв`язку з наведеним, варто запропонувати скаржнику подати уточнену касаційну скаргу, зміст якої, зокрема, щодо підстав касаційного оскарження, має бути викладено з урахуванням мотивів, наведених у цій ухвалі.

Відповідно до частин другої і шостої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Питання про залишення касаційної скарги без руху вирішується колегією суддів у складі трьох суддів не пізніше двадцяти днів з дня надходження касаційної скарги. Питання про повернення касаційної скарги суд касаційної інстанції вирішує протягом двадцяти днів з дня надходження касаційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Згідно з положеннями частини першої та другої статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Водночас, 02.04.2020 набрав чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким внесено зміни, зокрема, до Кодексу адміністративного судочинства України. Розділ VI "Прикінцеві положення" КАС України доповнено пунктом 3, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 169 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину. Відповідно до абзацу другого наведеного пункту строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 169, 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ІНСТИТУТ ПАПЕРУ" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі №826/16763/18 - залишити без руху.

Надати скаржнику десятиденний строк з дня закінчення строку дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) для усунення недоліків касаційної скарги, а саме:

- для надання суду уточненої касаційної скарги, зміст якої, зокрема щодо підстав касаційного оскарження, має бути викладено з урахуванням мотивів, наведених у цій ухвалі;

Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

М.Б. Гусак

Є.А. Усенко ,

Судді Верховного Суду