Постанова

від 22.05.2020 по справі 826/8733/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 травня 2020 року

Київ

справа №826/8733/16

адміністративне провадження №К/9901/34009/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,

суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2019 року (суддя Костенко Д.А.),

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року (головуючий суддя Федотов І.В., судді: Єгорова Н.М. та Сорочко Є.О.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустар-М"

до Головного управління ДФС у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1.Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Індустар-М" (надалі також - позивач, ТОВ ""Індустар-М") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ, відповідач; правонаступник - Головне управління ДФС у м. Києві), Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - ГУ ДКСУ у м. Києві, відповідач-2), в якому просило:

- визнати протиправною бездіяльність ДПІ щодо неподання до органу Державної казначейської служби висновку із зазначенням суми податку на додану вартість (надалі також - ПДВ) у розмірі 759061 грн.;

- стягнути з Державного бюджету України через ГУ ДКСУ у м. Києві на користь позивача заборгованість бюджету з відшкодування ПДВ у розмірі 759 061 грн.;

- стягнути з Державного бюджету України через ГУ ДКСУ у м. Києві на користь позивача суму пені у розмірі 218 553,62 грн.

Також у жовтні 2016 року ТОВ "Індустар-М" звернулося до суду ще з одним позовом, в якому просило зобов`язати ДПІ скласти і подати до відповідного органу, який здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми ПДВ у розмірі 759 061 грн., що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь позивача за червень 2014 року - серпень 2014 року, листопад 2014 року, лютий 2015 року - квітень 2015 року, червень 2015 року - вересень 2015 року та листопад 2015 року. Провадження у цій справі судом першої інстанції відкрито за №826/16929/16.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2017 року №826/16929/16 задоволено клопотання про об`єднання справ в одне провадження та передано справу №826/16929/16 на об`єднання для спільного розгляду та вирішення із справою №826/8733/16.

Вважаючи бездіяльність відповідача такою, що суперечить положенням частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач послався на те, що ним сформовано суму бюджетного відшкодування, правомірність формування якої підтверджено відповідними довідками контролюючого органу, судовими рішеннями. Проте відповідачем, всупереч вимог статті 200 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) та Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року №39 (далі - Порядок №39) не подав висновків відповідному органу держказначейства, чим допустив протиправну бездіяльність. Не відшкодована сума ПДВ, за твердженням позивача, є бюджетною заборгованістю, на яку нараховується пеня.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві щодо неподання до органу Державної казначейської служби висновку із зазначенням суми податку на додану вартість у розмірі 759061 грн. (сімсот п`ятдесят дев`ять тисяч шістдесят одну гривню). Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустар-М" заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість у розмірі 759061 грн. (сімсот п`ятдесят дев`ять тисяч шістдесят одну гривню). Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустар-М" суму пені у розмірі 218553,62 грн. (двісті вісімнадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят три гривні 62 копійки). Відмовлено ТОВ "Індустар-М" у задоволенні позову в іншій частині.

Роблячи висновки про часткову обґрунтованість позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з підтвердженості факту наявності заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість у розмірі 759061 грн. Крім того, суди зазначили, що невідшкодована позивачу сума бюджетного відшкодування у загальному розмірі 759061 грн. згідно з пунктом 200.23 статті 200 ПК України є заборгованістю бюджету, на яку нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач -1 звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій.

Так, відповідач, подаючи касаційну скаргу, зазначає, що нарахування пені, передбаченої пунктом 200.23 статті 200 ПК України, можливе за умови відшкодування заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Позивач вказує, що положення чинного законодавства не містять вимог, які б передбачали зупинення, скасування чи будь-яке інше обмеження нарахування пені у разі наявності невідшкодованої заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Згідно з копією податкової декларації з ПДВ за червень 2014 року від 16 липня 2014 року, додатків 2-5 до неї позивач задекларував суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню, у розмірі 23 888 грн.

Вказана декларація не була прийнята, що підтверджується копіями квитанцій №1 від 16 липня 2014 року та від 21 липня 2014 року, проте постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2014 року №826/11160/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2014 року, визнано протиправною відмову ДПІ у прийнятті вказаної декларації позивача та визнано вказану декларацію такою, що подана у день її фактичного отримання.

Згідно з копією довідки ДПІ від 19 липня 2014 року №417/26-55-15-02 відповідачем підтверджене відображене позивачем бюджетне відшкодування на розрахунковий рахунок за червень 2014 року у сумі 23888 грн.

Відповідно до копії податкової декларації з ПДВ за липень 2014 року від 18 серпня 2014 року, додатків 2-5 до неї, позивач задекларував суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню, у розмірі 32333 грн.

Згідно з копією акта ДПІ від 10 жовтня 2014 року №65/26-55-15-02/34867324 відповідачем підтверджене відображене позивачем бюджетне відшкодування на розрахунковий рахунок за липень 2014 року у сумі 32333 грн.

Відповідно до податкової декларації з ПДВ за серпень 2014 року від 19 вересня 2014 року, додатків 2-5 до неї та уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 08.10.2014, квитанцією про її прийняття позивач задекларував суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню, у розмірі 57 998 грн.

Згідно з копією довідки ДПІ від 19 листопада 2014 року №417/26-55-15-02/34867324 відповідачем підтверджене відображене позивачем бюджетне відшкодування на розрахунковий рахунок за серпень 2014 року у сумі 57 998 грн.

За змістом копій податкової декларації з ПДВ за листопад 2014 року від 17 грудня 2014 року, додатків 2-5 до неї та уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 15 січня 2015 року, квитанції №2 про їх прийняття позивач задекларував суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню, у розмірі 43 366 грн.

Відповідно до довідки ДПІ від 9 лютого 2014 року №38/26-55-15-02/34867324 відповідачем підтверджене відображене позивачем бюджетне відшкодування на розрахунковий рахунок за листопад 2014 року у сумі 43 366 грн.

Згідно з копіями податкової декларації з ПДВ за лютий 2015 року від 17 березня 2015 року, додатків 2-5 до неї, квитанції №2 про її прийняття позивач задекларував суми, що підлягають бюджетному відшкодуванню:

- за лютий 2015 року у розмірі 57857 грн.;

- за періоди до 1 лютого 2015 року у розмірі 326709 грн.

Відповідно до акта ДПІ від 25 травня 2015 року №20/26-55-28-02/34867324 перевіркою не встановлено порушень при відображенні бюджетного відшкодування у сумі 57857 грн. та суми залишку від`ємного значення попередніх періодів, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за лютий 2015 року, у сумі 32 808 грн.

Також відповідачем зазначено про безпідставність декларування суми залишку від`ємного значення попередніх періодів, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за лютий 2015 року у розмірі 293 901 грн.

На підставі вказаного акта відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 12 червня 2015 року №3826552802, яким позивачу відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з ПДВ у сумі 293901 грн., проте постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року №826/12207/15 вказане податкове повідомлення-рішення визнано протиправним та скасовано.

Згідно з копіями податкової декларації з ПДВ за березень 2015 року від 16 квітня 2015 року, додатків 2-5 до неї, квитанції №2 про її прийняття позивач задекларував суми, що підлягають бюджетному відшкодуванню:

- за березень 2015 року у розмірі 43675 грн.;

- за періоди до 1 лютого 2015 у розмірі 2871 грн.

Як зазначено в довідці ДПІ від 19 червня 2015 року №56/26-55-28-02/34867324 перевіркою не встановлено порушень при відображенні цих сум бюджетного відшкодування.

За змістом копії податкової декларації з ПДВ за квітень 2015 року від 15 травня 2015 року, додатків 1-5 до неї, квитанції №2 про її прийняття позивач задекларував суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню, у розмірі 47191 грн.

Відповідно до копії акта ДПІ від 22 липня 2015 року №33/26-55-28-02/34867324 перевіркою не встановлено порушень при відображенні бюджетного відшкодування у сумі 5405 грн. Проте, встановлено завищення бюджетного відшкодування у сумі 41786 грн. На підставі вказаного акта відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 10 серпня 2015 року №5426552802, №5526552802, якими позивачу зменшено від`ємне значення на 41786 грн. та зменшено суму бюджетного відшкодування на 41786 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 10446 грн. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2015 року №826/17222/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року, визнано протиправними та скасовано вказані податкові повідомлення-рішення.

Згідно з копіями податкових декларацій з ПДВ за червень 2015 року, липень 2015 року, серпень 2015 року, вересень 2015 року, листопад 2015 року позивачем задекларовано суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню, у розмірі 36494 грн., 6716 грн., 24222 грн., 34164 грн., 21577 грн. відповідно.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

В силу вимог статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема податку на додану вартість врегульовані положеннями Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 200.7 статті 200 ПК України (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

За змістом пункту 200.8 статті 200 ПК України до податкової декларації платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається контролюючим органом за місцем митного оформлення контролюючому органу за місцем обліку такого платника податків в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису відповідно до закону.

Відповідно до пункту 200.10 статті 200 ПК України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки (пункт 200.11 статі 200 ПК України).

Згідно з пунктом 200.12 статті 200 ПК України контролюючий орган зобов`язаний у п`ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Виходячи із положень пункту 200.13 статті 200 ПК України на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п`яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

За змістом пункту 200.14 статті 200 ПК України якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган:

а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов`язань з цього податку в наступних податкових періодах;

б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;

в) у разі з`ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

Згідно з пунктом 200.15 статті 200 ПК України у разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або контролюючий орган розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов`язаний повідомити про це орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням.

Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п`яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов`язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Наведені норми дають підстави для висновку, що у разі виконання платником податку наведених вище вимог ПК України та підтвердження достовірності нарахованих сум бюджетного відшкодування орган державної податкової служби у п`ятиденний строк зобов`язаний подати органу казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо важливим у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. А відтак правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність і передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Учасники спору завжди повинні мати змогу орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент учинення дії.

Так, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2019 року у справі №826/7380/15 за позовом ТОВ "Аскоп-Україна" до ДПІ у Дніпровському районі м.Києва та ГУ ДКС України у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності й стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ зроблено відступ від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 2 грудня 2015 року у справі №21-2650а15, від 20 квітня 2016 року у справі №21-452а16, від 7 березня 2017 року у справі №820/19449/1, та зазначено таке.

Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Ураховуючи наведене та з огляду на те, що такі способи захисту як зобов`язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення права платника податків, ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права позивача, є стягнення з Державного бюджету України через орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, на користь позивача заборгованості бюджету із відшкодування податку на додану вартість.

Згідно із пунктом 200.23 статті 200 ПК України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Норми податкового законодавства встановлюють обов`язкове нарахування пені на суму бюджетної заборгованості, яка не виплачена в строк, визначений у статті 200 Податкового кодексу України. Обов`язок нарахування пені лежить на органі доходів і зборів, який здійснює функції держави у сфері оподаткування. Неподання контролюючим органом до органу Державної казначейської служби України висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, та непогашення у зв`язку з цим заборгованості бюджету з податку на додану вартість є підставою для виникнення у платника податку права вимоги щодо виплати пені за прострочення бюджетного відшкодування.

Неподання контролюючим органом після закінчення перевірки до органу Державного казначейства України висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, та непогашення у зв`язку з цим заборгованості бюджету з ПДВ, не позбавляє платника податку права пред`явити вимоги про стягнення зазначеної пені.

Таке застосування пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) узгоджується з правовим висновок Верховного Суду України, висловленим у постанові від 3 червня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Завод "Південкабель" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби, Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області про стягнення суми, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 6 квітня 2020 року у справі №280/4334/18.

З урахуванням наведеного, суди ухвалили рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Суд враховує і те, що, згідно з даними, що містяться в комп`ютерній системі Діловодство спеціалізованого суду , постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року №826/12207/15, якою підтверджено правомірність формування ТОВ Індустар-М суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 293901 грн., та на підставі якої суди попередніх інстанцій формували висновки щодо наявності підстав для стягнення бюджетного відшкодування та нарахування пені у відповідному розмірі, скасовано постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року.

Разом з тим, скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду, в силу вимог пункту 3 частини другої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для перегляду справи за нововиявленими обставинами, а відтак відповідач відповідно до вимог процесуального законодавства вправі звернутися до суду із відповідною заявою.

Суд звертає увагу на те, що відповідач в касаційній скарзі не зазначив жодних доводів про невідповідність зроблених в судових рішеннях висновків щодо необхідності стягнення бюджетного відшкодування, доводи зводяться виключно щодо неможливості стягнення пені до моменту відшкодування суб`єктами владних повноважень сум бюджетного відшкодування.

3.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи, правильність застосування ними норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому в задоволенні касаційної скарги Управління слід відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 3, 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Н.Є. Блажівська

Судді: М.Б.Гусак

Є.А.Усенко