Рішення

від 12.05.2020 по справі 916/3754/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/3754/19

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі судового засідання Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача - не з`явився,

від відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Кредо" до Фермерського господарства "З відокремленою садибою "Садовських" про стягнення заборгованості в загальній сумі 397327,66 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Кредо" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фермерського господарства "З відокремленою садибою "Садовських" про стягнення заборгованості в загальній сумі 397327,66 грн., у т.ч.: основного боргу в сумі 269055,00 грн., 20% штрафу в сумі 86297,40 грн., пені в сумі 34837,42 грн., 3% річних в сумі 3102,00 грн. та інфляційних втрат в сумі 4035,84 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 71 від 13.05.2019 р. щодо здійснення повної оплати за поставлений товар.

Зокрема, позивач вказує, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Кредо" (постачальник) та ФГ "З відокремленою садибою "Садовських" (покупець) у письмовій формі було укладено договір поставки № 71 від 13.05.2019 р., відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити покупцю насіння, добрива з мікроелементами для позакореневого підживлення, засоби захисту рослин або іншу хімічну продукцію (надалі "товар"), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.1. договору ціна за одиницю, строки, умови оплати та загальна вартість товару зазначаються у специфікаціях до даного договору.

Як зазначає позивач, товар було поставлено покупцю у відповідності до умов договору, згідно із специфікаціями та видатковими накладними.

При цьому позивач зазначає, що зобов`язання з оплати за поставлений товар встановлюється специфікаціями до договору: специфікація № 1 від 13.05.2019 р. встановлює строк оплати за товар "Сантал" в обсязі 320 л ціною 203040,00 грн. двома частинами - 20% в сумі 40608,00 грн. до 06.06.2019 р., - 80% в сумі 162432,00 грн. до 01.08.2019 р.; специфікація № 2 від 29.05.2019 р. встановлює строк оплати за товар вартістю 269055,00 грн. до 01.08.2019 р.; специфікація № 3 від 30.05.2019 р. встановлює строк оплати за товар вартістю 107190 грн. до 01.08.2019 р.

Таким чином, як стверджує позивач, зобов`язання з оплати за товар в загальному розмірі 431487,00 грн. виникло у відповідача 01.08.2019 р. Однак, в порушення встановлених договором зобов`язань, відповідач визначені суми за товар у встановлений строк не сплатив. Згодом, за ствердженнями позивача, відповідачем було сплачено 162432,00 грн., але повну вартість поставленого товару до цього дня не сплачено.

Водночас позивач додає, що на підтвердження дебіторської заборгованості між позивачем та відповідачем було складено акт звірки взаємних розрахунків за період 9 місяців 2019 р., який підтверджує заборгованість відповідача у розмірі 269055,00 грн.

Наразі позивач зауважує, що рахунки на оплату неодноразово направлялись відповідачу за його поштовою адресою та разом з рахунком відповідачу було направлено вимогу про сплату заборгованості, яку відповідач отримав 24.10.2019 р., однак ніякої відповіді не надав, зобов`язання не виконав.

Відтак, як зазначає позивач, відповідач у порушення вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, п. 1.1., 2.1., 2.2., 3.1. договору, зобов`язання виконав неналежним чином, сплативши лише частину вартості товару, на неодноразові звернення (включаючи вимогу) щодо сплати заборгованості не реагує.

Таким чином, позивач стверджує, що сума грошового зобов`язання відповідача складає 269055,00 грн.

Відповідно до п. 7.2 договору у випадку порушення строків та/або умов оплати товару, покупець зобов`язаний сплатити останньому пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла на час порушення зобов`язання) за кожний день прострочення оплати. При простроченні оплати на строк понад 3 (три) календарних дні, покупець, окрім пені, сплачує штраф у розмірі 20 (двадцяти) відсотків від суми простроченої заборгованості. Відтак, з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за договором розмір нарахованої пені за неналежне виконання відповідачем умов договору складає 34837,42 грн. та розмір штрафу за неналежне виконання відповідачем умов договору складає 86297,40 грн.

Крім того, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані відповідачу 3% річних від простроченої суми в розмірі 3102,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 4035,84 грн., що заявлені до стягнення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.12.2019 р. позовну заяву ТОВ "Агро Кредо" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3754/19, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 20.01.2020 р.

02.01.2020 р. відповідачем подано до господарського суду відзив на позовну заяву разом з клопотанням про зменшення розміру штрафу та пені. Так, у вказаному відзиві відповідач позовну заяву визнав частково, а саме визнав суму основного боргу у розмірі 269055,00 грн. та 3% річних у розмірі 3102,00 грн., однак не погодився з нарахуванням позивачем інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 4035,84 грн. та з розміром нарахованої неустойки. Так, відповідач зазначає, що відповідно до п. 3.2 договору поставки № 71 від 13.05.2019 р., укладеного між ФГ З ВС "Садовських" та ТОВ "Агро Кредо", у випадку поставки на умовах оплати товару після його отримання, сторони встановлюють ціну та загальну вартість товару в гривнях, а також визначають еквівалент ціни в доларах США або євро, по курсу продажу долару США або євро (відповідно до валюти специфікації) за гривню, що склався на міжбанківському валютному ринку України (за даними сайту http://minfin.com. uа/) на банківський день, що передує підписанню специфікації. У п. 3.3 договору поставки № 71 від 13.05.2019 р. визначено порядок застосування еквіваленту іноземної валюти ти на день виконання грошового зобов`язання та визначено формулу, яка регулює визначення розміру грошових зобов`язань у випадку збільшення курсу долара США або євро. Так, згідно умов даного пункту, в тому випадку, якщо курс долара США або євро (відповідно до валюти специфікації) до гривні на момент здійснення платежу за товар буде вищим, ніж курс долара США або євро зазначений у специфікації, що діяв на момент укладення цього договору, то для визначення суми яка підлягає до сплати покупцем за товар використовується формула: Вт=(Ко/Кп) х Вгрн, де Вт - вартість товару до сплати з врахуванням різниці між встановленим курсом продажу долару США (євро) за гривню; Вгрн - вартість товару у національній валюті, зазначена у відповідній специфікації; Ко - курс продажу долару США або євро (відповідно до валюти специфікації) за гривню, що склався на міжбанківському валютному ринку України (за даними сайту http://minfin.com.ua/, а у разі її недоступності визначається як курс готівкового продажу долара США або євро (відповідно до валюти специфікації) у банку ПАТ КБ "ПриватБанк") в день здійснення платежу; Кп - курс гривні до долара США або євро, зазначений у відповідній Специфікації.

Відповідно до п. 3.4 договору поставки № 71 від 13.05.2019р. розрахунок зобов`язання з оплати за товар відповідно до п. 3.3 цього договору здійснюється сторонами до моменту повного розрахунку покупцем за поставлений товар.

У п. 3.5, п. 3.6, п. 3.7 договору поставки № 71 від 13.05.2019 р. також зазначено про залежність суми оплати за товар від збільшення курсу долару США або євро (відповідно до валюти специфікації).

Наразі відповідач зауважує, що у специфікації № 1 від 13.05.2019 р., специфікації № 2 від 29.05.2019 р., специфікації № 3 від 30.05.2019 р., укладених до договору поставки № 71 від 13.05.2019 р., сторони визначили еквівалент вартості товару, що підлягає оплаті у доларах США (специфікація № 1 від 13.05.2019 р.- 7520 доларів США, специфікація № 2 від 29.05.2019 р. - 9965 доларів США, специфікація № 3 від 30.05.2019 р. - 3970 доларів США), вказали курс долару США у розмірі 27 грн. за 1 долар США, а також зазначили, що у випадку зміни курсу долара США, євро (відповідно до валюти специфікації), розрахунок зобов`язання з оплати за товар здійснюється згідно п. 3.3 договору. Викладені вище обставини, на думку відповідача, свідчать про те, що фактичною валютою договору поставки є долари США, а у національній валюті здійснюється виключно виконання зобов`язання (перерахування коштів).

Посилаючись на ст. 99 Конституції України, ст. ст. 192, 524, 533, 625 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", відповідач зазначає, що офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто, купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, як зазначає відповідач, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. При цьому відповідач додає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Разом із тим, відповідач зазначає, що у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Так, за ствердженнями відповідача, наведений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 01.03.2017 р. у справі № 6-284цс17, від 07.02.2018р. у справі № 910/11249/17, від 11.10.2018р. у справі № 905/192/18.

Наразі із посиланнями на ч. 1 ст. 546 ст. 549, ч. 3 ст. 551, ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України відповідач вказує, що зі змісту наведених норм убачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, а також повинен врахувати інші інтереси сторін. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для нього і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Як зазначає відповідач, така правова позиція викладена у рішенні Конституційного Суду України № 7- рп/2013 від 11.07.2013. Так, відповідач додає, що Конституційний суд зауважує, що захист від цих зловживань має базуватись на положеннях законодавства, зокрема ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. За практикою судів загальної юрисдикції України істотними обставинами в розумінні вказаних положень Кодексу вважаються, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання). Аналогічну правову позицію, за ствердженнями відповідача, викладено у постановах Вищого господарського суду України від 23.09.2019р. у справі № 920/1013/18, від 16.03.2016 у справі № 906/1599/15, від 23.02.2016 у справі № 903/861/15, від 22.11.2016 у справі № 920/458/16, 07.12.2011 у справі № 17/77, від 21.10.2015 у справі № 906/575/15 тощо, що свідчить про широку імплементацію судами України положень та позиції, викладеної у рішення КСУ.

Таким чином, відповідач вважає, що у даному випадку є підстави для зменшення розміру штрафу та пені на 80% від розмірів, заявлених позивачем.

Підставами для зменшення розміру штрафу та пені у вказаному розмірі відповідач вказує наступні. По-перше, в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків внаслідок прострочення боржника, а також відсутні докази, що свідчать про можливе погіршення фінансового стану чи ускладнення в господарській діяльності для кредитора. Це, на думку відповідача, є однією з підстав зменшення розміру неустойки, що підтверджується судовою практикою - постановами ВГСУ від 17.05.2017 р. у справі № 911/3032/16, від 28.11.2017 р. у справі № 905/3376/16, від 24.01.2017 р. у справі № 915/693/16, від 04.04.2017 р . у справі № 916/4590/15, від 23.05.2017 р . у справі № 910/15430/16, від 04.07.2018 р . у справі № 904/11327/16, від 24.10.2017 р . у справі № 916/1419/16, від 11.07.2017 р . у справі № 917/1608/16, постановою ВС від 25.04.2018 р. у справі № 904/12429/16. По-друге, розмір неустойки, нарахованої позивачем, має значний розмір відносно суми основного боргу та досить незначного часу прострочення виконання зобов`язання, а тому це є однією з підстав для зменшення розміру неустойки, що підтверджується судовою практикою - постановами ВГСУ від 17.05.2017 р. у справі № 911/3032/16, від 28.11.2017 р. у справі № 905/3376/16, від 28.02.2017 р. у справі № 904/6888/16, від 23.05.2017 р. у справі № 910/15430/16, від 20.06.2017 р. у справі № 904/9947/16. Також відповідач вказує, що сума основного боргу за договором поставки № 71 від 13.05.2019 р. становить 269055,00грн., а сума нарахованої позивачем неустойки за прострочення оплати за період з 04.08.2019 р. по 10.12.2019 р. (близько 4 місяців) становить 121134,82 грн. (86297,40 грн. штраф за порушення строків оплати + 34837,42 грн. пеня за порушення строків оплати), що становить 45,02 % від суми заборгованості за договором поставки, а тому розмір неустойки є значним відносно суми боргу та періоду прострочення. По-третє, однією з підстав для прийняття рішення про зменшення розміру неустойки є скрутне фінансове становище боржника та значна кількість зобов`язань перед третіми особами - постанови ВГСУ від 17.05.2017 р. у справі № 911/3032/16, від 24.01.2017 р. у справі № 915/693/16, від 28.02.2017 р. у справі № 902/613/16, від 28.02.2017 р. у справі № 904/6888/16, від 12.04.2017 р. у справі № 904/11360/16, від 23.05.2017 р. у справі № 910/15430/16, від 13.06.2017 р. у справі № 904/11374/16, від 04.07.2018 р. у справі № 904/11327/16, від 24.10.2017 р. у справі № 916/1419/16, постанова ВС від 20.09.2018 р. у справі № 905/2953/17. Наразі відповідач зауважує, що основним видом діяльності ФГ З ВС "Садовських" згідно з даними ЄДРПОУ є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (код КВЕД 01.1 ); прибуток безпосередньо залежить від погодних умов, врожайності та попиту на вирощену продукцію (ціну реалізації). Як вказує відповідач, згідно звіту про фінансові результати ФГ З ВС "Садовських" за 9 місяців 2019р. чистий прибуток (код рядка 2350) склав 372000 грн., у той час як за аналогічний період попереднього року - 1108300 грн.; згідно балансу за 3 квартал 2019р. у ФГ З ВС "Садовських" є дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги у розмірі 759400 грн. (код рядка 1125). Викладене вище, за ствердженнями відповідача, свідчить про досить незначний прибуток товариства за 9 місяців 2019р. та значну кількість зобов`язань третіх осіб перед ФГ З ВС "Садовських". Також відповідач додає, що Головним управлінням національної поліції в Одеській області розслідується кримінальне провадження № 42018161390000024, у межах якого ФГ З ВС "Садовських" є потерпілим на суму 549075,00грн., що підтверджується витягом з вказаного кримінального провадження. По-четверте, однією з підстав для зменшення розміру неустойки є фактичне виконання зобов`язання - постанови ВГСУ від 17.05.2017 р. у справі № 911/3032/16, від 28.11.2017 р. у справі № 905/3376/16, від 28.02.2017 р. у справі № 904/6888/16, від 24.01.2017 р. у справі № 915/693/16, від 04.04.2017 р. у справі № 916/4590/15, від 12.04.2017 р. у справі № 904/1360/16, від 23.05.2017 р. у справі № 910/15430/16, від 13.06.2017 р. у справі № 904/11374/16, від 04.07.2018 р. у справі № 904/11327/16, від 24.10.2017 р. у справі № 916/1419/16, від 11.07.2017 р. у справі № 917/1608/16. Як вказує відповідач, незважаючи на фінансовий стан, незначний прибуток, наявність дебіторської заборгованості та значний розмір кредиторської заборгованості, ФГ З ВС "Садовських" перерахувало позивачу до подачі позову в суд, в рахунок погашення заборгованості: 05.06.2019р. згідно платіжного доручення № 50 суму у розмірі 40608,00 грн.; 25.07.2019р. згідно платіжного доручення № 67 суму у розмірі 107190,00 грн.; 28.08.2019 р. згідно платіжного доручення № 95 суму у розмірі 100000,00 грн.; 29.08.2019р. згідно платіжного доручення № 73 суму у розмірі 62432,00 грн., всього на виконання умов договору відповідачем було перераховано 310230,00 грн. Тобто, як стверджує відповідач, ним вживались заходи щодо погашення заборгованості, при цьому від сплати залишку заборгованості ФГ З ВС "Садовських" не відмовляється, не заперечує наявність цієї заборгованості, але існує необхідність узгодження з позивачем реальних строків погашення цієї заборгованості, узгодження розміру неустойки, 3% річних. Таким чином, враховуючи добровільне часткове виконання відповідачем своїх зобов`язань, значний розмір нарахованої позивачем неустойки, відсутність збитків у кредитора, скрутне фінансове становище боржника, наявність дебіторської заборгованості, відповідач просить суд зменшити розмір штрафу та пені на 80% відносно їх розміру, нарахованого позивачем.

15.01.2020 р. позивачем подано до господарського суду відповідь на відзив, в якому позивач зазначає, що підтримує факт визнання відповідачем основного боргу у розмірі 269055,00 грн., а також 3% річних у розмірі 3102,00 грн., але не погоджується з аргументами відповідача щодо нарахування інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 4035,84 грн. та щодо нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму 34837 грн. 42 коп. Так, позивач зазначає, що відповідач обґрунтовує свою позицію щодо неправомірності нарахування інфляційних витрат тим, що останні не підлягають стягненню, оскільки витрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції нібито відновлені еквівалентом іноземної валюти та представником відповідача наведено низку постанов Верховного Суду України, які підтримують аналогічні правові висновки. Втім, позивач звертає увагу на те, що як в позовній заяві, так і в договорі, ціна товару та розмір заборгованості визначений в національній валюті України - гривні, а посилання відповідача на те, що п. 3.2. договору встановлений еквівалент вартості товару у валюті, на думку позивача, не мають братись до уваги, оскільки в даному випадку умови договору, які передбачають перерахунок вартості товару, взагалі не застосовуються, оскільки п. 3.2. та п. 3.3. застосовуються лише у випадку зростання курсу долара США відносно української гривні на день виконання зобов`язань, не йдеться про валютний еквівалент вартості товару й у позовній заяві. Враховуючи наведене, позивач вважає аргументи відповідача з посиланням на судову практику щодо відмови в стягнення інфляційних витрат неспроможними, а вимоги щодо відмови в задоволенні позовних вимог зі стягнення інфляційних витрат такими, що підлягають відхиленню.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій позивач зауважує, що ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України передбачає одночасну наявність декількох факторів для можливості зменшення штрафних санкцій - ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, а також позивач посилається на п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Щодо кожного з цих факторів позивач зазначає наступне: 1) розраховані відповідно до договору та норм діючого законодавства штрафні санкції не є надмірно великими та, враховуючи, що у встановлений строк виконання зобов`язань, а саме 01.08.2019 р., заборгованість відповідача за поставлений товар складала 431487 грн., то, за ствердженнями позивача, нарахування штрафу в розмірі 20% на суму заборгованості неможна вважати надмірно великим. При цьому, позивач додає, що встановлений в п. 7.2. договору розмір пені повністю узгоджується зі ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а тому посилання відповідача на те, що сума нарахованої позивачем неустойки за прострочення оплати становить 45,02% від суми заборгованості, на думку позивача, є помилковим; 2) ступінь виконання зобов`язань боржником є незадовільним, оскільки сплачено лише 310230,00 грн. з належних 579285,00 грн. що складає 53,5% зобов`язань, передбачених договором, подальше виконання договору відповідачем не здійснюється; 3) майновий стан сторін, які приймають участь в зобов`язанні заслуговує окремої оцінки, оскільки з наданих відповідачем копій фінансової звітності та звіту про збирання врожаю сільськогосподарських культур, неможна дійти висновку про незначний прибуток відповідача за 9 місяців 2019р., а наявність невиконаних зобов`язань третіх осіб перед відповідачем ніяким чином не відноситься до виконання ним зобов`язань за договором, укладеним з позивачем. Як вказує позивач, відповідачем не надано також доказів скрутного фінансового становища боржника та значної кількості зобов`язань перед третіми особами.

Окрім цього, позивач звертає увагу на те, що договір поставки № 71 та специфікації до нього передбачають постачання товару з відстроченням платежу, у зв`язку з чим сторони договору, враховуючи ризик порушення зобов`язань, передбачили розумні, справедливі та пропорційні умови відповідальності у вигляді нарахування неустойки у вигляді штрафу в розмірі 20% та пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення зобов`язань (п.7.2. договору). З врахуванням того, що ризикова обставина відбулась, застосування встановлених договором штрафних санкцій, за ствердженнями позивача, виправдовує ризик останнього.

Також позивач додає, при вирішенні питання щодо стягнення штрафних санкцій, передбачених договором, слід врахувати, що юридична особа позивача не є виробником товару, що ним поставляється, основним видом діяльності позивача є оптова торгівля хімічними продуктами, а позивач сам закуповує товар за договорами дистриб`юції в третіх осіб для подальшого продажу, зокрема й відповідачу. Враховуючи неналежне виконання зобов`язань відповідачем, позивач вказує, що не одержав доходи, які розраховував одержати у разі належного виконання зобов`язання відповідачем, у зв`язку з чим останній завдав збитків позивачу, проте відшкодування збитків позивачем в позовній заяві не заявляється.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що відсутні умови для застосування ст. 233 ГК та ч. З ст. 551 ЦК щодо зменшення штрафних санкцій та, керуючись ст. 167, 169, 170 просить в задоволенні клопотання про зменшення штрафу та пені на 80% відносно їх розміру, нарахованому позивачем, відмовити та позовні вимоги, зазначені в позовній заяві, задовольнити повністю.

03.02.2020 р. відповідачем подано до господарського суду клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку справи № 296/10217/15-ц.

Вказане клопотання відповідача про зупинення провадження у справі було розглянуто судом у підготовчому засіданні 17.02.2020 р., за результатами чого судом було відмовлено у задоволенні цього клопотання.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.04.2020 р. у справі № 916/3754/19 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 12 травня 2020 р.

В засідання суду, призначене на 12.05.2020 р., представники сторін не з`явились.

Разом з тим, з урахуванням положень ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін не перешкоджає розгляду справи по суті.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

13.05.2019 р. між Фермерським господарством "З відокремленою садибою "Садовських" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Кредо" (постачальник) укладено договір поставки № 71, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити покупцю насіння, добрива з мікроелементами для позакореневого підживлення, засоби захисту рослин або іншу хімічну продукцію (надалі "товар"), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.

Згідно п. 1.2 договору кількість та асортимент товару зазначаються в специфікаціях та/або накладних, які є невід`ємними частинами даного договору.

Відповідно до п. 2.1 договору ціна за одиницю, строки, умови оплати та загальна вартість товару зазначаються у специфікаціях до даного договору. У випадку відсутності відповідної специфікації, умови оплати та загальна вартість товару визначаться на підставі видаткових накладних на товар, що поставляється за цим договором.

За умовами п. 2.2 оплата товару здійснюється покупцем в строк, передбачений даним договором, у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів у національній валюті на зазначений в договорі розрахунковий рахунок.

В п. 3.1 договору зазначено, що покупець зобов`язаний сплатити вартість товару відповідно до виставленого постачальником рахунку протягом 3-х календарних днів з моменту отримання рахунку та видаткової накладної на товар.

За положеннями п. 3.2 договору у випадку поставки на умовах оплати товару після його отримання, сторони встановлюють ціну та загальну вартість товару в гривнях, а також визначають еквівалент ціни в доларах США або Євро, по курсу продажу долару США або Євро (відповідно до валюти специфікації) за гривню, що склався на міжбанківському валютному ринку України (за даними сайту http://minfin.com.ua/) на банківський день, що передує підписанню специфікації.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що в тому випадку, якщо курс долара США або Євро (відповідно до валюти специфікації) до гривні на момент здійснення платежу за товар буде вищим, ніж курс долара США або Євро, зазначений у специфікації, що діяв на момент укладення цього договору, то для визначення суми, яка підлягає до сплати покупцем за товар використовується формула:

Вт=(Ко/Кп) х Вгрн, де

Вт - вартість товару до сплати з врахуванням різниці між встановленим курсом продажу долару США (євро) за гривню;

Вгрн - вартість товару у національній валюті, зазначена у відповідній специфікації;

Ко - курс продажу долару США або євро (відповідно до валюти специфікації) за гривню, що склався на міжбанківському валютному ринку України (за даними сайту http://minfin.com.ua/, а у разі її недоступності визначається як курс готівкового продажу долара США або євро (відповідно до валюти специфікації) у банку ПАТ КБ "ПриватБанк") в день здійснення платежу;

Кп - курс гривні до долара США або євро, зазначений у відповідній специфікації.

Розрахунок зобов`язання з оплати за товар відповідно до п. 3.3. цього договору здійснюється сторонами до моменту повного розрахунку покупцем за поставлений товар (п. 3.4 договору).

Згідно п. 3.7 договору при зверненні постачальника до суду із позовною заявою про стягнення з покупця заборгованості за цим договором, суми прострочених і несплачених покупцем платежів розраховуються у вищевказаному порядку на дату складання позовної заяви постачальником про стягнення із покупця заборгованості за цим договором. Якщо показник Ko під час розгляду справи в суді зменшується, то перерахунок вартості товару не проводиться. Якщо показник Ko під час розгляду справи в суді збільшується порівняно із таким показником на дату складання позовної заяви, то постачальник має право провести перерахунок вартості товару на день подання заяви про збільшення позовних вимог.

Відповідно до п. 4.1 договору поставка товару здійснюється на умовах EXW - склад постачальника (згідно міжнародних правил ІНКОТЕРМС) або на інших умовах, якщо такі зазначені в специфікаціях до даного договору.

Умовами п. 4.2 сторони визначили, що товар повинен бути поставлений покупцю в строки, вказані у специфікаціях. Допускається поставка товару окремими партіями.

В п. 4.3 договору зазначено, що якщо протягом дії цього договору буде укладено декілька специфікацій, то кожна специфікація вважається такою, що регулює окрему поставку товару в рамках цього договору й не скасовує та не змінює дії інших специфікацій, якщо інше не передбачено окремою домовленістю сторін.

За положеннями п. 5.1 договору якість товару за цим договором повинна відповідати вимогам стандартів (технічних умов) на даний вид товару.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що приймання товару по кількості та якості здійснюється відповідно до вимог Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання по кількості № П-6, Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання по якості № П-7 та інших нормативних документів, які регламентують приймання товару з врахуванням умов, встановлених цим договором.

Приймання товару по кількості і якості проводиться покупцем в момент його отримання від постачальника. Покупець зобов`язаний перевірити кількість товару, його вагу, цілісність тари, пломб на ній (якщо вони присутні), відсутність ознак ушкодження і псування товару, й у випадку їхнього виявлення негайно, до закінчення прийому, письмово про це заявити постачальнику. При відсутності такої заяви товар вважається прийнятим покупцем по кількості та якості (п. 5.3 договору).

Згідно п. 5.4 договору покупець має право за власний рахунок перевірити якість товару у лабораторії, акредитованій на проведення таких досліджень, за умови наявності в лабораторії аналітичного стандарту діючої речовини, необхідного обладнання та реактивів. Відбір проб товару для такого дослідження має бути проведений з використанням зразків товару із непошкодженої та опломбованої тари (за наявності тари) за обов`язкової участі повноважних представників постачальника та покупця.

Відповідно до п. 5.5 договору претензії покупця щодо кількості та якості товару розглядаються постачальником і можуть бути визнані обґрунтованими тільки при умовах: а) виклику представника постачальника для складання акту про невідповідність якісному та кількісному складу товару не пізніше, ніж через 2 (два) дні після отримання товару або отримання покупцем письмової згоди постачальника на складання такого акту без участі представника постачальника; б) дотримання покупцем вимог пунктів 5.2, 5.3, 5.4 цього договору, а також вимог інструкцій виробника, інших нормативних документів по транспортуванню, зберіганню і застосуванню товару.

Умовами п. 7.1 сторони визначили, що у випадку невиконання чи неналежного виконання договору, сторони несуть відповідальність згідно діючого законодавства та умов даного договору.

В п. 7.2 договору зазначено, що у випадку порушення строків та/або умов оплати товару, покупець зобов`язаний сплатити останньому пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла на час порушення зобов`язання) за кожний день прострочення оплати. При простроченні оплати на строк понад 3 (три) календарних дні, покупець, окрім пені, сплачує штраф у розмірі 20 (двадцяти) відсотків від суми простроченої заборгованості.

За положеннями п. 7.6 договору у разі невиконання покупцем зобов`язань щодо термінів оплати товару та/або невиконання інших зобов`язань, передбачених цим договором, покупець відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості 25% річних від суми зобов`язання, розрахованої відповідно до п. 3.3 цього договору.

Пунктом 7.7 договору передбачено, що сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов`язань за цим договором не припиняється строком, визначеним п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України і здійснюється до моменту повного розрахунку, а строк позовної давності щодо стягнення таких санкцій, відповідно до положень ст. 259 Цивільною кодексу України, продовжується до трьох років.

Відповідальність постачальника в будь-якому випадку обмежується сумою, що дорівнює вартості товару, поставленого покупцеві за цим договором.

Згідно п. 9.1 договору усі спори, які виникають з даного договору, вирішуються шляхом переговорів або в судовому порядку.

Відповідно до п. 9.2 договору останній вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. У випадку невиконання або неналежного виконання покупцем вимог даного договору, постачальник має право в односторонньому порядку розірвати договір, надіславши письмове повідомлення покупцю.

Умовами п. 9.4 сторони визначили, що специфікації та інші додатки до договору вважаються невід`ємною частиною договору та є дійсним лише за умови підписання та скріплення печатками кожної з Сторін. Належними представниками сторін вважаються особи, які підписали цей Договір, а у випадку передачі відповідних повноважень іншим представникам сторін - особи, повноваження яких підтверджені діючими довіреностями.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір, який за своєю правовою природою відноситься до договору поставки, є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки № 71 від 13.05.2019 р. між позивачем та відповідачем складено специфікацію № 1 від 13.05.2019 р. до договору № 71 від 13.05.2019 р. на загальну суму 203040,00 грн., в якій сторонами погоджені наступні строки для оплати: 40608,00 грн. до 06.06.2019 р. (курс дол. США на дату укладення специфікації - 27,00 за 1 грн.) та 162432,00 грн. до 01.08.2019 р. (курс дол. США на дату укладення специфікації - 27,00 за 1 грн.); специфікацію № 2 від 29.05.2019 р. до договору № 71 від 13.05.2019 р. на загальну суму 269055,00 грн., в якій сторонами погоджені наступні строки для оплати: 269055,00 грн. до 01.08.2019 р. (курс дол. США на дату укладення специфікації - 27,00 за 1 грн.); специфікацію № 3 від 30.05.2019 р. до договору № 71 від 13.05.2019 р. на загальну суму 107190,00 грн., в якій сторонами погоджені наступні строки для оплати: 107190,00 грн. до 01.08.2019 р. (курс дол. США на дату укладення специфікації - 27,00 за 1 грн.). Вказані специфікації підписані представниками постачальника та покупця, а також скріплені відповідними печатками сторін.

Також, як встановлено судом, на виконання умов договору поставки № 71 від 13.05.2020 р. позивачем - ТОВ "Агро Кредо" було здійснено поставку обумовленого договором товару на адресу відповідача на загальну суму 579285,00 грн., що підтверджується видатковими накладними від 05.06.2019 р. № 232 на суму 12150,00 грн., від 05.06.2019 р. № 235 на суму 269055,00 грн., від 13.06.2019 р. № 266 на суму 203040,00 грн., від 26.06.2019 р. № 313 на суму 95040,00 грн.

При цьому, поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, що вбачається з підпису голови господарства ОСОБА_1 на вищезазначених накладних, а також скріплено відповідною печаткою покупця.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить висновку про належне виконання позивачем своїх зобов`язань перед відповідачем за укладеним договором щодо поставки товару згідно вищевказаних видаткових накладних.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

В свою чергу отримання відповідачем поставленого з боку позивача товару є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору поставки № 71 від 13.05.2019 р. та вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Так, згідно п.п. 2.2 та 3.2 договору оплата товару здійснюється покупцем в строк, передбачений даним договором, у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів у національній валюті на зазначений в договорі розрахунковий рахунок. У випадку поставки на умовах оплати товару після його отримання, сторони встановлюють ціну та загальну вартість товару в гривнях, а також визначають еквівалент ціни в доларах США або Євро, по курсу продажу долару США або Євро (відповідно до валюти специфікації) за гривню, що склався на міжбанківському валютному ринку України (за даними сайту http://minfin.com.ua/) на банківський день, що передує підписанню специфікації.

При цьому, в специфікації № 1 від 13.05.2019 р. до договору поставки № 71 від 13.05.2019 р. сторони встановили, що відповідачеві постачається товар - Сантал, 10 л. в кількості 320 л на загальну суму 203040,00 грн., строк оплати якого визначено до 01.08.2019 р.; в специфікації № 2 від 29.05.2019 р. до договору поставки № 71 від 13.05.2019 р. сторони встановили, що відповідачеві постачається товар - Кайт, 5 л. в кількості 70 л, Триатлон, 0,5 кг. в кількості 18 кг, Фенікс Дуо, 5 л. в кількості 270 л на загальну суму 269055,00 грн., строк оплати якого визначено до 01.08.2019 р.; в специфікації № 3 від 30.05.2019 р. до договору поставки № 71 від 13.05.2019 р. сторони встановили, що відповідачеві постачається товар - Командор Гранд, 5 л. в кількості 10 л, Отаман, 10 л. в кількості 800 л на загальну суму 107190,00 грн., строк оплати якого визначено до 01.08.2019 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Наразі, як свідчать матеріали справи, відповідач частково розрахувався за отриманий товар на суму 310230,00 грн., а саме 05.06.2019 р. здійснено оплату в розмірі 40608,00 грн. згідно платіжного доручення № 50 від 05.06.2019 р. на суму 40608,00 грн.; 25.07.2019 р. здійснено оплату в розмірі 107190,00 грн. згідно платіжного доручення № 67 від 25.07.2019 р. на суму 107190,00 грн.; 28.08.2019 р. здійснено оплату в розмірі 100000,00 грн. згідно платіжного доручення № 95 від 28.08.2019 р. на суму 100000,00 грн.; 29.08.2019 р. здійснено оплату в розмірі 62432,00 грн. згідно платіжного доручення № 73 від 29.08.2019 р. на суму 62432,00 грн.

Відтак, сума заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 269055,00 грн . (579285,00 грн. поставленого товару - 310230,00 грн. сплаченого відповідачем).

При цьому докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем отриманого товару згідно умов договору поставки № 71 від 13.05.2019 р., в матеріалах справи відсутні. Наразі відповідач визнав наявність у нього невиконаного зобов`язання з оплати за поставлений позивачем товар згідно спірного договору в розмірі 269055,00 грн. Так, несплатою позивачу у повному обсязі вартості отриманого товару за вказаними накладними в межах спірного договору поставки № 71 від 13.05.2019 р. відповідач порушив прийняті на себе зобов`язання за цим договором, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відтак, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про наявність у відповідача заборгованості в розмірі 269055,00 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення 20% штрафу за прострочення оплати за поставлений товар в сумі 86297,40 грн. та пені в сумі 34837,42 грн. суд зазначає наступне.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем як покупцем вартості поставленого товару у встановлений строк) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За положеннями ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 7.2 договору у випадку порушення строків та/або умов оплати товару, покупець зобов`язаний сплатити останньому пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла на час порушення зобов`язання) за кожний день прострочення оплати. При простроченні оплати на строк понад 3 (три) календарних дні, покупець, окрім пені, сплачує штраф у розмірі 20 (двадцяти) відсотків від суми простроченої заборгованості.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до п. 7.7 договору сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов`язань за цим договором не припиняється строком, визначеним п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України і здійснюється до моменту повного розрахунку, а строк позовної давності щодо стягнення таких санкцій, відповідно до положень ст. 259 Цивільною кодексу України, продовжується до трьох років.

Так, з огляду на невиконання відповідачем зобов`язань за спірним договором щодо оплати вартості поставленого товару позивачем нараховано відповідачу штраф у розмірі 20% у розмірі 86297,40 грн. та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення у розмірі 34837,42 грн., розрахунки яких наведено в позові (а.с. 8).

Враховуючи вищенаведене та невиконання відповідачем зобов`язань за спірним договором щодо оплати вартості поставленого товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано штраф та пеню. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми штрафу в розмірі 86297,40 грн. (431487,00 грн. х 20%), судом встановлено, що розрахунок штрафу було здійснено позивачем вірно, також вказані розрахунки відповідачем не оспорювались. Відтак, з відповідача підлягає стягненню штраф в розмірі 86297,40 грн.

Поряд з цим слід зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 р. у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 р. у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 р. у справі № 917/194/18).

Також слід зазначити, що п. 7.2 договору поставки № 71, яким на відповідача як покупця покладається відповідальність у вигляді сплати на користь постачальника пені та штрафу за несвоєчасне виконання своїх зобов`язань щодо сплати поставленого товару, не оспорювався відповідачем, в зв`язку з чим в силу вимог статті 204 ЦК України презюмується правомірність вказаного правочину.

Згідно ч. 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Відтак, за загальним правило частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України. Так, нарахування пені можливо за шість місяців, визначених частиною шостою статті 232 ГК України, а право на стягнення такої пені може бути заявлено в межах передбаченого пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України річного строку позовної давності.

Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми пені в розмірі 34837,42 грн., суд вважає його арифметично помилковим. Так, враховуючи умови специфікацій №№ 1, 2, 3 до договору поставки № 71 від 13.05.2019 р., строк оплати отриманого за вказаним договором товару визначено сторонами до 01.08.2019 р., а відтак, не розрахувавшись за отриманий товар до 01.08.2019 р. відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, саме з 02.08.2019 р., а відтак з 02.08.2019 р. позивач мав право нараховувати штрафні санкції. У зв`язку з цим судом здійснено самостійно перерахунок нарахованої пені, яка за розрахунком суду складає:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 431487.00 02.08.2019 - 27.08.2019 26 17.0000 % 0.093 %* 10450.26 331487.00 28.08.2019 - 28.08.2019 1 17.0000 % 0.093 %* 308.78 269055.00 29.08.2019 - 05.09.2019 8 17.0000 % 0.093 %* 2005.01 269055.00 06.09.2019 - 24.10.2019 49 16.5000 % 0.090 %* 11919.51 269055.00 25.10.2019 - 10.12.2019 47 15.5000 % 0.085 %* 10740.09 Таким чином, загальна сума пені за прострочення оплати за поставлений товар згідно умов спірного договору складає 35423,64 грн. Зважаючи на те, що заявлена до стягнення сума пені є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума пені, яка заявлена позивачем в розмірі 34837,42 грн.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу та пені на 80% суд зазначає наступне.

За положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому неустойка, виходячи з приписів ст.ст. 546, 549 ЦК України та ст. 230 ГК України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Правовий аналіз названих статей ЦК і ГК свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.

Так, судом враховано, що позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зокрема, з наданого відповідачем до суду звіту про фінансові результати ФГ З ВС "Садовських" за 9 місяців 2019 р. вбачається отримання відповідачем прибутку, а не збитковість. Також наявність у відповідача значної кількості зобов`язань перед третіми особами не є тим виключним випадком для зменшення розміру неустойки. Посилання відповідача у клопотанні на наявність відносно нього кримінального провадження, в межах якого є потерпілі на суму 549075,00 грн., судом до уваги також не приймаються, оскільки ці обставини не є підставою для звільнення відповідача від зобов`язань за спірним договором.

При цьому суд вважає безпідставними доводи відповідача про відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок затримки оплати товару як на підставу щодо зменшення розміру неустойки. Адже закон не ставить в залежність зменшення штрафних санкцій виключно від наявності понесених збитків.

Дослідивши клопотання відповідача про зменшення штрафу та пені на 80%, перевіривши всі доводи, які містяться в ньому, врахувавши розмір несвоєчасного виконання відповідачем свого зобов`язання та розмір штрафу та пені; обставини, на які посилався відповідач як на підставу зменшення штрафу та пені, та які відповідач згідно ст. 74 ГПК України не довів, що вони є винятковими, суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання. Адже відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та вірогідних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов`язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу і пені наслідкам порушення.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, сторонами в спірному договорі визначено 25% річних, однак це не виключає можливість позивача реалізувати право на нарахування саме 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України.

Враховуючи те, що відповідачем несвоєчасно були виконані зобов`язання за договором поставки № 71 від 13.05.2019 р. щодо здійснення оплати за поставлений товар суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Однак, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних в розмірі 3102,00 грн., судом встановлено, що розрахунок 3% річних було здійснено позивачем невірно. Так, враховуючи умови специфікацій №№ 1, 2, 3 до договору поставки № 71 від 13.05.2019 р., строк оплати отриманого за вказаним договором товару визначено сторонами до 01.08.2019 р., тому, як вже зазначалось вище, право нараховувати 3% річних у позивача виникло з 02.08.2019 р. У зв`язку з цим судом здійснено самостійно перерахунок нарахованих 3% річних, які за розрахунком суду складають:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 431487.00 02.08.2019 - 27.08.2019 26 3 % 922.08 331487.00 28.08.2019 - 28.08.2019 1 3 % 27.25 269055.00 29.08.2019 - 10.12.2019 104 3 % 2299.87 Тому загальний розмір 3% річних у зв`язку з простроченням відповідачем оплати за договором поставки № 71 від 13.02.2019 р. складає 3249,20 грн. Оскільки заявлена до стягнення сума 3% річних є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума 3% річних, яка заявлена позивачем в розмірі 3102,00 грн.

Стосовно інфляційних втрат, то індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 ЦК України).

Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини 1 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина 2 статті 533 Цивільного кодексу України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Разом із тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.10.2018 р. у справі № 905/192/18.

Відповідно до п. 2.1 договору ціна за одиницю, строки, умови оплати та загальна вартість товару зазначаються у специфікаціях до даного договору. У випадку відсутності відповідної специфікації, умови оплати та загальна вартість товару визначаться на підставі видаткових накладних на товар, що поставляється за цим договором.

За положеннями п. 3.2 договору у випадку поставки на умовах оплати товару після його отримання, сторони встановлюють ціну та загальну вартість товару в гривнях, а також визначають еквівалент ціни в доларах США або Євро , по курсу продажу долару США або Євро (відповідно до валюти специфікації) за гривню, що склався на міжбанківському валютному ринку України (за даними сайту http://minfin.com.ua/) на банківський день, що передує підписанню специфікації.

Згідно специфікації № 1 від 13.05.2019 р. до договору № 71 від 13.05.2019 р., підписаною сторонами, постачанню позивачем відповідачеві підлягав товар - Сантал у кількості 320 л. на суму 203040,00 грн., строк оплати поставленого товару: 40608,00 грн. до 06.06.2019 р. та 162432,00 грн. до 01.08.2019 р. При цьому, відповідно до вказаної специфікації, ціна, загальна вартість товару і сума специфікації, вказана в гривнях, але зафіксована в еквіваленті дол. США на дату укладення специфікації - 27,00 грн., а також визначено еквівалент частини вартості товару, що підлягає оплаті доларів США - 1504,00 дол. США до 06.06.2019 р., 6016,00 дол. США до 01.08.2019 р. Наразі у вказаній специфікації сторони погодили, що у випадку зміни курсу долара США, Євро (відповідно до валюти специфікації), розрахунок зобов`язань з оплати за товар здійснюється згідно п. 3.3 договору.

Відповідно до специфікації № 2 від 29.05.2019 р. до договору № 71 від 13.05.2019 р., підписаною сторонами, постачанню позивачем відповідачеві підлягав товар - Кайт, 5 л. в кількості 70 л, Триатлон, 0,5 кг. в кількості 18 кг, Фенікс Дуо, 5 л. в кількості 270 л на загальну суму 269055,00 грн., строк оплати якого визначено до 01.08.2019 р. При цьому, відповідно до вказаної специфікації, ціна, загальна вартість товару і сума специфікації, вказана в гривнях, але зафіксована в еквіваленті дол. США на дату укладення специфікації - 27,00 грн., а також визначено еквівалент частини вартості товару, що підлягає оплаті доларів США - 9965,00 дол. США до 01.08.2019 р. Наразі у вказаній специфікації сторони погодили, що у випадку зміни курсу долара США, Євро (відповідно до валюти специфікації), розрахунок зобов`язань з оплати за товар здійснюється згідно п. 3.3 договору.

Згідно специфікації № 3 від 30.05.2019 р. до договору поставки № 71 від 13.05.2019 р., підписаною сторонами, постачанню позивачем відповідачеві підлягав товар - Командор Гранд, 5 л. в кількості 10 л, Отаман, 10 л. в кількості 800 л на загальну суму 107190,00 грн., строк оплати якого визначено до 01.08.2019 р. При цьому, відповідно до вказаної специфікації, ціна, загальна вартість товару і сума специфікації, вказана в гривнях, але зафіксована в еквіваленті дол. США на дату укладення специфікації - 27,00 грн., а також визначено еквівалент частини вартості товару, що підлягає оплаті доларів США - 3970,00 дол. США до 01.08.2019 р. Наразі у вказаній специфікації сторони погодили, що у випадку зміни курсу долара США, Євро (відповідно до валюти специфікації), розрахунок зобов`язань з оплати за товар здійснюється згідно п. 3.3 договору.

Відтак, судом встановлено, що умовами спірного договору поставки від 13.05.2019 р. та погодженими сторонами специфікаціями від 13.05.2019 р. № 1, від 29.05.2019 р. № 2 та від 30.05.2019 р. № 3, які є невід`ємними частинами цього договору, у випадку поставки товару на умовах оплати товару після його отримання, сторонами визначено обов`язок оплати у національній валюті України, з відповідним еквівалентом ціни в доларах США або Євро, а у випадку зміни курсу дол. США або Євро зі здійсненням коригування пропорційно зміні курсу відповідної іноземної валюти (долара США, Євро) на дату оплати товару.

Таким чином, господарський суд зауважує, що оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта індексації не підлягає, відповідно норма ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Наразі слід зазначити, що у даному випадку вартість поставленого позивачем товару була визначена сторонами в еквіваленті іноземної валюти, і ризик понесення позивачем як кредитором будь-яких матеріальних втрат передбачено в п. 3.3 договору. Вказані положення договору визначають, що у тому випадку, якщо курс долара США або Євро (відповідно до валюти специфікації) до гривні на момент здійснення платежу за товар буде вищим, ніж курс долара США або Євро, зазначений у специфікації, що діяв на момент укладення цього договору, то для визначення суми, яка підлягає до сплати покупцем за товар використовується відповідна формула: Вт=(Ко/Кп) х Вгрн. Ті обставини, що позивачем не застосовано вказані умови договору, не свідчать про наявність підстав для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України для нарахування інфляційних втрат на суму боргу у гривневому еквіваленті. Тому посилання позивача на те, що індекс інфляції застосовано ним до суми боргу, яка визначена у гривневому еквіваленті, судом оцінюються критично.

За приписами ст. ст. 627, 628 Цивільного України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відтак, оскільки судом встановлено, що вартість поставленого позивачем товару була визначена сторонами договорі в еквіваленті іноземної валюти, то вимога позивача про стягнення з відповідача 4035,84 грн. інфляційних втрат задоволенню судом не підлягає.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідіність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Кредо" частково обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим підлягають частковому задоволенню.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що дорівнює 5899,37 грн. (393291,82 грн.х 5959,92 грн./397327,66 грн.)

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Кредо" до Фермерського господарства "З відокремленою садибою "Садовських" про стягнення заборгованості в загальній сумі 397327,66 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Фермерського господарства "З відокремленою садибою "Садовських" (67223, Одеська область, Іванівський район, с. Гудевичеве, вул. Миру, буд. 89Б; код ЄДРПОУ 22504052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Кредо" (65005, м. Одеса, вул. Бугаївська, буд. 35; код ЄДРПОУ 41013655; р/р НОМЕР_1 в ПАТ "ОТП БАНК" м. Київ, МФО 300528) основний борг в сумі 269055/двісті шістдесят дев`ять тисяч п`ятдесят п`ять/грн. 00 коп., пеню в сумі 34837/тридцять чотири тисячі вісімсот тридцять сім/грн. 42 коп., штраф у розмірі 86297/вісімдесят шість тисяч двісті дев`яносто сім/грн. 40 коп., 3% річних в сумі 3102/три тисячі сто дві/грн. 00 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 5899/п`ять тисяч вісімсот дев`яносто дев`ять/грн. 37 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Кредо" до Фермерського господарства "З відокремленою садибою "Садовських" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 22 травня 2020 р.

Суддя В.С. Петров