Постанова

від 21.05.2020 по справі 910/8839/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2020 р. Справа№ 910/8839/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

Секретар судового засідання: Огірко А.О.

За участю представників учасників процесу:

від позивача: адвокат Климюк В.Ю. - за ордером серія АІ № 1018229 від 20.05.2020; адвокат Пелих О.Д. - за довіреністю № 3531 від 20.06.2019; заступник начальника юридичного відділу Прилепа Г.В. - за довіреністю № 688 від 12.07.2019;

від відповідача (скаржника): адвокат Ракітін С.П. - за довіреністю б/н від 27.01.2020.

Розглянувши у відкритому судому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі № 910/8839/19 (суддя Ковтун С.А., м. Київ, повний текст рішення складено 19.02.2020)

за позовом Державного підприємства "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест", м. Київ

про стягнення 2 947 757,16 грн

За результатами розгляду апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Державне підприємство "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" (надалі-позивач/ДП "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест" (надалі-відповідач/ТОВ "БК "Міськбудінвест") про стягнення 2 947 757,16 грн (т.1, а.с.1-12).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за Інвестиційним договором № 318/01 від 28.11.2001 "Про забудову земельної ділянки на вул. Золотоустівській, 47-49 у Шевченкіському районі м. Києва" (надалі- Інвестиційний договір № 318/01 від 28.11.2001) щодо відшкодування позивачеві витрат, пов`язаних з оплатою земельного податку і орендної плати за утримання земельних ділянок, на яких будується об`єкт. За твердженням позивача, відповідач заборгував позивачеві 2 947 757,16 грн з яких: 1 249 220,47 грн - відшкодування орендної плати за 2017 рік та 1 207 243,81 грн - відшкодування орендної плати за 2018 рік.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі № 910/8839/19 (суддя Ковтун С.А., м. Київ, повний текст рішення складено 19.02.2020) позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що:

- відповідно до підпункту 2.2.4 додаткової угоди № 5 до Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001 відповідач зобов`язався відшкодовувати позивачу в повному обсязі витрати, пов`язані з оплатою земельного податку і орендної плати за утримання земельних ділянок, на яких будується об`єкт за інвестиційним договором з моменту підписання цієї додаткової угоди до закінчення будівництва об`єкту та оформлення земельної ділянки на експлуатуючу організацію;

- на час укладення додаткової угоди № 5 до Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001 права позивача на земельні ділянки по вул. Золотоустівській, 47-49 у м. Києві засновувались на Договорах оренди земельних ділянок укладених між позивачем та Київською міською радою від 28.10.2008;

- Договори оренди земельної ділянки № 91-6-00814 від 28.10.2008 та 91-6-00814 від 28.10.2008 були укладені строком на 5 (п`ять) років, а саме до 28.10.2013 (п. 3.1. Договорів оренди земельної ділянки № 91-6-00814 від 28.10.2008 та 91-6-00814 від 28.10.2008);

- Договори оренди земельної ділянки № 91-6-00814 від 28.10.2008 та 91-6-00814 від 28.10.2008 були поновлені у порядку ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі , тобто на той самий строк і на тих самих умовах, а саме до 28.10.2018;

- процедура отримання земельних ділянок по вул. Золотоустівській, 47-49 у м. Києві у постійне користування не була завершена, а тому саме Договори оренди земельних ділянок № 91-6-00814 від 28.10.2008 та 91-6-00814 від 28.10.2008 у період з 28.10.2013 по 28.10.2018 є правовими підставами землекористування позивачем;

- після поновлення Договорів оренди земельної ділянки № 91-6-00814 від 28.10.2008 та 91-6-00814 від 28.10.2008, тобто після 28.10.2013, плата за земельні ділянки позивачем здійснювалась у формі орендної плати, про що свідчать надані позивачем податкові декларації з плати за землю за 2017 та 2018 роки;

- за 2017 рік та за січень-жовтень (по 28 число) 2018 року позивач сплатив до бюджету 2 947 757,16 грн (1 499 064,60 грн за 2017 рік та 1 448 692,56 грн за 2018 рік);

- чинність цього обов`язку (підпункт 2.2.4 додаткової угоди № 5 до Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001) не пов`язана зі строком дії Інвестиційного договору, а містить посилання на подію, якою є зміна суб`єкта правовідносин з користування земельними ділянками;

- однак навіть після введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту (22.12.2014) та закінчення строку Інвестиційного договору (31.12.2015) відповідач продовжував компенсовувати позивачу орендну плату за утримання земельних ділянок на вул. Золотоустівській, 47-49 у Шевченківському районі м. Києва.

При цьому суд першої інстанції керувався положеннями ст.ст. 3, 11, 14, 525, 526, 530, 626 Цивільного кодексу України, ст. 42 Земельного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 33 Закону України Про оренду землі та ст.ст.129, 232, 233, 236, 238, 240, 248 Господарського процесуального кодексу України (т.2, а.с.18-24).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ "БК "Міськбудінвест" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове відмову у позові.

Узагальнені доводи апеляційної скарги ТОВ "БК "Міськбудінвест" зводяться до того, що:

- строк Договорів оренди земельної ділянки № 91-6-00814 від 28.10.2008 та 91-6-00814 від 28.10.2008 закінчився 28.10.2013, оскільки процедури і строків поновлення договорів оренди які передбачено положеннями як ч. 5 ст. 33 так і ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі позивачем не дотримано, а тому місцевий господарським судом було невірно визначено строк дії зазначених договорів оренди земельних ділянок, а саме до 28.10.2018.

- місцевим господарським судом було неправильно визначено правовий режим земельних ділянок, за які справляється плата та правову природу сплачених коштів;

- пунктом 2.2.4 додаткової угоди № 5 від 18.11.2013 до Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001 передбачено, що відповідач зобов`язується відшкодувати не будь-які витрати з користування землею, а витрати, пов`язані з оплатою саме земельного податку і орендної плати;

- судом першої інстанції не було належним чином досліджено лист ДП "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" до Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації № 748 від 17.06.2014, лист № 273 від 10.05.2017 на адресу ТОВ БК Міськбудінвест , лист № 866 від 30.07.2018 до Київської міської ради, в яких позивач вказував про закінчення 28.10.2013 строку дії договорів оренди землі, а також лист Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації № 0570291-21363 від 27.11.2017, у якому зазначено, що рішенням Київської міської ради від 15.03.2007 № 299/960 земельні ділянки загальною площею 0,32 га на вул. Золотоустівській, 47-49 у Шевченківському районі м. Києва передані позивачу в короткострокову оренду на 5 років, строк дії закінчився 28.10.2013;

- сплата коштів позивачем за землю мала місце на підставі Податкового кодексу України, а не на підставі договорів, а тому у відповідача відсутній обов`язок відшкодовувати орендну плату;

- місцевий господарський суд неправильно визначив термін відшкодування витрат, який встановлений п. 2.2.4 додаткової угоди № 5 від 18.11.2013 до Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001;

- після введення будинку в експлуатацію сторонами виконані права і обов`язки за Інвестиційним договором № 318/01 від 28.11.2001 і цей договір є припиненим;

- умова договору щодо компенсації до оформлення права на землю іншою юридичною особою не є встановленням сторонами строку дії даного договору, оскільки не відповідає поняттю строку/терміну у розумінні ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України;

- передбачена Інвестиційним договором № 318/01 від 28.11.2001 процедура переоформлення земельної ділянки на експлуатуючу організацію є неможливою, оскільки ст. 42 Земельного кодексу України передбачає інший режим землекористування;

- місцевим господарським судом не було перевірено наданий позивачем розрахунок;

- податкова звітність, складена самостійно позивачем та яка подається відповідно до положень п. 286.2 Податкового кодексу України не пізніше 20 лютого поточного року наперед за рік до сплати податку не є доказам понесених витрат з орендної плати;

- місцевий господарський суд в обґрунтування фактичної сплати позивачем орендної плати за 2017 рік та до 28.10.2018 в сумі 2 947 757,16 грн послався на лист Державної фіскальної служби від 21.10.2019 № 2718/10/2810-44-06-26, проте у зазначеному листі взагалі відсутня сума сплаченої орендної плати та період за який проводилися нарахування;

- надані позивачем податкові декларації містять інші кадастрові номери та стосуються інших земельних ділянок, ніж ті за які стягнута сума відшкодування, тому не можуть вважатися належним та допустимими доказами;

- порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, а саме - ст.ст. 11, 202, 212, 251, 252, 509, 525, 526, 530,612, 626, 629, 631, 1212 Цивільного кодексу України, ст.ст. 15, 19, 31, 33 Закону України Про оренду землі , ст. ст. 42, 206 Земельного кодексу України та ст.ст. 6, 7, п. 14.1.136. ст. 14, ст. 282, п. 286.1 ст. 286, п. 1 ст. 287, п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України ( т. 2, а.с. 34-44).

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

27.04.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ДП "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ БК Міськбудінвест , у якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі № 910/8839/19- без змін.

Заперечення позивача викладені у відзиві на апеляційну скаргу відповідача зводяться до того, що:

- місцевим господарським судом було вірно встановлено, що після закінчення строку дії Договорів оренди земельної ділянки № 91-6-00814 від 28.10.2008 та 91-6-00814 від 28.10.2008 ДП "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" продовжував користуватися земельними ділянками і заперечень від Київської міської ради не надходило, а відтак, такі договори автоматично продовжили свій термін до 28.10.2018 відповідно до ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі ;

- обов`язок відповідача щодо компенсації позивачу витрат, пов`язаних з оплатою орендної плати за утримання земельних ділянок, на яких будується об`єкт, жодним чином не може регулюватися Податковим кодексом України, оскільки тут наявні господарські відносини між сторонами, які виникли на підставі укладеного Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001, а тому судом першої було вірно визначено правовий режим земельних ділянок, за які справляється плата та правову природу сплачених позивачем коштів;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "БК "Міськбудінвест" регулярно виконувало вимоги Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001 і систематично з 18.11.2013 по 01.01.2017 відшкодовувало позивачу всі витрати по сплаті орендної плати за земельні ділянки, таким чином виконуючи встановлені за взаємною згодою сторін зобов`язання;

- судом першої інстанції було вірно визначено термін відшкодування витрат, який встановлений у п. 2.2.4 додаткової угоди № 5 від 18.11.2013 до Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001, оскільки початком для відліку сплати відповідачем всіх витрат позивачу було визначено конкретну дату- 18.11.2013 (дата підписання додаткової угоди № 5 до Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001), а завершення компенсаційних платежів передбачалось з настанням певних подій, а саме: закінчення будівництва об`єкту та оформлення земельної ділянки на експлуатуючу організацію;

- доводи ТОВ "БК "Міськбудінвест" про те, що умова договору ( п. 2.2.4 додаткової угоди № 5 від 18.11.2013 до Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001) про компенсацію до оформлення права на землю іншою юридичною особою не є встановленням строку дії даного договору є необґрунтованими, оскільки в договорі чітко встановлений момент завершення виконання зобов`язання (закінчення будівництва об`єкту та оформлення земельної ділянки на експлуатуючу організацію), який і є закінченням строку дії договору та який цілком і повністю залежить від волі та дій відповідача;

- відповідач жодного разу не ставив під сумнів правильність розрахунку позивачем орендної плати за земельні ділянки та не пропонував здійснити його звірку;

- правильність здійснення розрахунку позивачем орендної плати за земельні ділянки підтверджується листом Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 26.07.2016 № 16125/10/10-01-03-11;

- відповідачем був залишений поза увагою доданий позивачем до позовної заяви лист Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 26.07.2016 № 16125/10/10-01-03-1, який є доказом понесених позивачем витрат з орендної плати, а тому посилання відповідача про те, що в основу рішення місцевого господарського суду покладені податкові декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за 2017 та 2018 роки, оскільки в матеріалах справи відсутні інші докази понесених позивачем витрат з орендної плати є недоведеним;

- позивачем у податкових деклараціях з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за 2017 та 2018 роки вірно було зазначено кадастрові номери земельних ділянок.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2020 апеляційну скаргу ТОВ БК Міськбудінвест у справі № 910/8839/19 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді: Разіної Т.І., суддів: Тарасенко К.В., Іоннікової І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2020 у справі № 910/8839/19 відкрито апеляційне провадження у даній справі; розгляд апеляційної скарги ТОВ БК Міськбудінвест на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі № 910/8839/19 призначено на 21.05.2020.

Явка учасників справи, позиція представників сторін у справі

21.05.2020 в судове засідання з`явилися представники позивача та відповідача (скаржника).

Представник скаржника у судовому засіданні 21.05.2020 підтримав вимоги апеляційної скарги з викладених у ній підстав та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі № 910/8839/19 скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

21.05.2020 у судовому засіданні представники позивача заперечували проти доводів апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві на неї та просили апеляційну скаргу ТОВ БК Міськбудінвест залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі № 910/8839/19 без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 28.11.2001 між Комунальним підприємством "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв", (правонаступником якого є Державне підприємство "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв") (сторона-1), як замовником та Дочірнім підприємством "Міськбудінвест" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест") (сторона-2), як інвестором було укладено інвестиційний договір № 318/01 про забудову земельної ділянки на вул. Золотоустівській, 47-49 у м. Києві (надалі - Інвестиційний договір № 318/01 від 28.11.2001).

Предметом Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001, відповідно до п. 1.1 цього договору є участь позивача та відповідача у забудові земельної ділянки на вул. Золотоустівській, 47-49 у м. Києві, що складається з житлової частини, офісних приміщень та підземної автостоянки (надалі - об`єкт).

За умовами Інвестиційного договору внеском позивача у будівництво об`єкта, зокрема, є надання права на забудову земельної ділянки на вул. Золотоустівській, 47-49 у м. Києві (п. 2.2.1 Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001).

Рішення про надання позивачу земельної ділянки на вул. Золотоустівській, 47-49 для будівництва житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення прийнято Київською міською радою 15.03.2007 року за № 299/960 ( т. 1, а.с. 15-17).

На виконання зазначеного рішення позивач уклав з Київською міською радою два Договори оренди земельних ділянок (надалі - Договори оренди земельної ділянки № 91-6-00814 від 28.10.2008 та 91-6-00814 від 28.10.2008), які 28.10.2008 були зареєстровані Головним управлінням земельних ресурсів, а саме:

1. Договір оренди земельної ділянки, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 91-6-00814 ( т. 1, а.с. 18-23);

2. Договір оренди земельної ділянки від 28.10.2008, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 91-6-00815 ( т. 1, а.с. 27-32).

Місцевим господарським судом встановлено, що договори оренди (пункти 3.1) укладені строком на 5 (п`ять) років.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем вносилися зміни до Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001 шляхом укладення додаткових угод № 1 від 19.04.2004, № 2 від 09.11.2004, № 3 від 15.12.2004, № 4 від 25.11.2011 та № 5 від 18.11.2013.

Так, згідно з умовами додаткової угоди № 3 від 15.12.2004 до Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001 попередній строк закінчення будівництва визначено четвертим кварталом 2009 року. Остаточні строки будівництва, за умовами цієї ж угоди, сторони домовились визначити після розробки та затвердження проектно-кошторисної документації та оформлення відведення земельної ділянки під будівництво.

Такі остаточні строки будівництва сторонами встановлено 25.07.2011 шляхом укладення додаткової угоди № 4, в якій зазначено, що:

- виконання будівельно-монтажних робіт - IV квартал 2014 року;

- введення об`єкту в експлуатацію та передача під заселення - І квартал 2015 року.

Крім того, додатковою угодою № 4 сторони дійшли згоди змінити п. 9.10 Договору, виклавши його в наступній редакції:

9.10. Договір вступає в дію з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2015 року, а в частині взаєморозрахунків-до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором ( т. 1, а.с. 45).

Як вбачається з матеріалів справи, 18.11.2013 сторони уклали додаткову угоду № 5 до Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001, в якій погодили доповнити розділ 2 пункту 2.2 Інвестиційного договору, зокрема, підпунктом 2.2.4 в наступній редакції:

2.2.4. Сторона-2 зобов`язується відшкодовувати стороні-1 в повному обсязі витрати, пов`язані з оплатою земельного податку і орендної плати за утримання земельних ділянок, на яких будується об`єкт за Договором з моменту підписання даної додаткової угоди до закінчення будівництва об`єкту та оформлення земельної ділянки на експлуатуючу організацію. ( т. 1, а.с. 46-47).

Місцевим господарським судом встановлено, що у 2014 році ДП "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" розпочала процедуру отримання земельних ділянок по вул. Золотоустівській, 47-49 у м. Києві у постійне користування, в рамках якої 10.12.2014 Київською міською радою прийнято рішення № 660/660 про надання ДП "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки в постійне користування для будівництва та експлуатації житлового будинку.

В кінці 2014 року житловий будинок з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: вул. Золотоустівська, 47-49 у м. Києві, закінчено будівництвом, у зв`язку з чим 30.12.2014 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано державному підприємству "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв", відповідний сертифікат серії ІУ № 165143640710.

Місцевим господарським судом встановлено, що з 01.06.2015 року на підставі договору № 150601, укладеного між ТОВ "БК "Міськбудінвест" та товариством з обмеженою відповідальністю "Житлосервіс плюс", останнє здійснює експлуатацію житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом по вул. Золотоустівська, 47-49 у м. Києві.

Позивач у позовній заяві зазначає, що ТОВ "БК "Міськбудінвест" з 18.11.2013, тобто з моменту укладення додаткової угоди № 5 до Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001 компенсував ДП "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" витрати по сплаті орендної плати за утримання земельних ділянок, на яких будується об`єкт за Інвестиційним договором № 318/01 від 28.11.2001.

Державне підприємство "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" вказує, що з 01.01.2017 відповідач безпідставно перестав виконувати взяті на себе зобов`язання за Інвестиційним договором № 318/01 від 28.11.2001, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 2 947 757,16 грн.

Позивачем направлялися відповідачу претензії № 951 від 22.08.2019 та № 192 від 14.09.2019 про сплату заборгованості в розмірі 2 947 757,16 грн.

Однак, кошти у розмірі 2 947 757,16 грн відповідачем позивачу відшкодовані не були.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши думку учасників справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга ТОВ БК Міськбудінвест підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001 "Про забудову земельної ділянки на вул. Золотоустівській, 47-49 у Шевченкіському районі м. Києва"

У відповідності до ст. 1 Закону України Про інвестиційну діяльність (у редакції, чинній на момент укладання договору), що визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України, інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, зокрема, об`єкти житлового будівництва, інші об`єкти власності, а також майнові права (стаття 2 Закону).

За змістом ст. 7 вказаного Закону (у відповідній редакції) всі суб`єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов`язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб`єктів інвестиційної діяльності (стаття 9 Закону).

Отже зміст інвестиційного договору складають взаємні права та обов`язки учасників інвестиційної діяльності, спрямовані на реалізацію інвестицій з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Інвестиційний договір, як окремий вид цивільно-правових договорів, може містити положення різних видів цивільно-правових договорів залежно від предмету та цілей інвестування (договору інвестування, доручення, спільну діяльність, капітального будівництва, кредитування, позички, купівлі-продажу, довірчого управління майном тощо). Відтак, зазначений договір передбачає як грошові, так і майнові права (обов`язки) сторін договору.

Як вже зазначалось вище, 28.11.2001 між Комунальним підприємством "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв", (правонаступником якого є Державне підприємство "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв") (сторона-1), як замовником та Дочірнім підприємством "Міськбудінвест" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест") (сторона-2), як інвестором було укладено інвестиційний договір № 318/01 про забудову земельної ділянки на вул. Золотоустівській, 47-49 у м. Києві.

У п. 9.10 в редакції додаткової угоди № 4 до Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001 сторони погодили, що цей договір вступає в дію з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2015 року, а в частині взаєморозрахунків-до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк дії Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001 закінчився 31.12.2015.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що умова додаткової угоди № 5 від 18.11.2013 року до Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001 (підпункт 2.2.4.) про зобов`язання відповідача відшкодовувати позивачу в повному обсязі витрати, пов`язані з оплатою земельного податку і орендної плати за утримання земельних ділянок, на яких будується об`єкт за Інвестиційним договором, з моменту підписання цієї додаткової угоди до закінчення будівництва об`єкту та оформлення земельної ділянки на експлуатуючу організацію не містить конкретно визначеного строку настання такої події.

Відповідно до ч. 1 ст. 251, ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення; строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України).

Отже, умова укладеної додаткової угоди № 5 від 18.11.2013 року до Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001 (підпункт 2.2.4) щодо обов`язку відповідача відшкодовувати позивачу в повному обсязі витрати, пов`язані з оплатою земельного податку і орендної плати за утримання земельних ділянок до закінчення будівництва об`єкту та оформлення земельної ділянки на експлуатуючу організацію не містить конкретну календарну дату або чітко визначений період у часі, і, відповідно, не є встановленим строком виконання зобов`язання, оскільки суперечать ч. 1 ст. 251, ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України.

Так само, оформлення земельної ділянки на експлуатуючу організацію не може розглядатись як подія, з якою пов`язано початок перебігу строку виникнення зобов`язання, оскільки подія є об`єктивним явищем, що не залежить від волі учасників правовідносин, тоді як оформлення земельної ділянки на експлуатуючу організацію є саме дією, яка є вираженням суб`єктивної волі учасників правовідносин.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 6-53цс14, у справі № 6-33цс12 від 23.05.2012, у справі № 6-78цс12 від 18.07.2012 та у постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 905/2508/15.

Згідно з ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Частиною 4 ст. 631 Цивільного кодексу України визначено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Аналогічні положення містяться у ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України, відповідно до якої строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття строк виконання зобов`язання і термін виконання зобов`язання охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили його строк.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

Отже, враховуючи те, що сторони укладаючи додаткову угоду № 5 від 18.11.2013 року до Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001 не встановили строк виконання зобов`язання, а саме, обов`язку відповідача відшкодовувати позивачу в повному обсязі витрати, пов`язані з оплатою земельного податку і орендної плати за утримання земельних ділянок до закінчення будівництва об`єкту та оформлення земельної ділянки на експлуатуючу організацію, з урахуванням ч. 1 ст. 251, ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України, та те, що сторонами визначено строк дії Інвестиційного договору від 08.11.2001 - до 31.12.2015, зважаючи на приписи ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України, вищезазначені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що обов`язок у відповідача виконувати п. 2.2.4 додаткової угоди № 5 від 18.11.2013 року до Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001 припинився закінченням строку дії Інвестиційного договору від № 318/01 від 28.11.2001.

З огляду на викладене, є хибними висновки суду першої інстанції про те, що чинність обов`язку, передбаченого п. 2.2.4 додаткової угоди № 5 від 18.11.2013 року до Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001 не пов`язана зі строком дії Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001.

Також суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що відповідач після закінчення строку дії Інвестиційного договору № 318/01 від 28.11.2001 продовжував компенсувати позивачу орендну плату за утримання земельних ділянок, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів (платіжних доручень, квитанцій, банківських виписок) на підтвердження даних висновків.

Крім того, суд апеляційної інстанції бере до уваги те, що всі документи подані сторонами, окрім позовної заяви з додатками, залишені судом першої інстанції без розгляду на підставі ст. 118 ГПК України, а тому не можуть братись до уваги.

У ч. 3 ст.2 ГПК України визначено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Вказана правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18.

Отже, з урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме ДП "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв", як позивач у справі та особа, яка стверджує обставину того, що ТОВ "БК "Міськбудінвест" повинно було відшкодувати витрати, які пов`язані з оплатою орендної плати за утримання земельних ділянок, а також мав довести належними та допустимими доказами розмір таких витрат (сплата орендної плати за утримання земельних ділянок), які позивач сплатив до бюджету.

В якості доказів, які підтверджують розмір сплати орендної плати за утримання земельних ділянок позивачем було надано копії податкових декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за 2017 та 2018 роки та лист Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби № 2718/10/28-10-44-06-26.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав доказів, які б свідчили про перерахування (сплату) позивачем відповідних витрат зі сплати орендної плати за утримання земельних ділянок саме в розмірі 2 947 757,16 грн, зокрема, платіжних доручень, квитанцій, чи банківських виписок.

Щодо наданих позивачем копій податкових декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за 2017 та 2018 роки слід зазначити наступне.

Так, в наданих позивачем копіях податкових декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за 2017 та 2018 роки визначено різну інформацію щодо розміру нормативного грошової оцінки земель.

За змістом ст. 13 Закону України Про оцінку земель (у відповідній редакції) при визначенні розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов`язковим є проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Статтею 1 зазначеного Закону України унормовано, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Відповідно до ст. 15 Закону України Про оцінку земель підставою для проведення оцінки земель (нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

За змістом ст. 15 Закону України Про оцінку земель нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності юридичними особами, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою.

Частиною 2 ст. 20 цього Закону передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до ст. 289 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Так, у поданих копіях податкових декларацій з плати за землю позивачем визначено, що нормативно грошова оцінка земельних ділянок становить 963 013,00 грн та 14 44519,00 грн.

Разом з тим матеріали справи не містять витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, з яких (витягів) вбачалося, яка саме сума нормативно грошової оцінки визначена щодо кожної земельної ділянки за період за який позивачем стягується з відповідача відшкодування зі сплати орендної плати, що в свою чергу виключає можливість встановлення, і, відповідно, обчислення розміру нормативно грошової оцінки (коефіцієнт індексації), який був зазначений позивачем за спірний період у поданих деклараціях зі плати за землю.

З наведених позивачем розрахунків неможливо встановити чи вірними є застосовані функціональні призначення, коефіцієнти та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені як вихідні дані для розрахунку сплати орендної плати за утримання земельних ділянок, заявленої до стягнення.

Крім того, визначена у Договорах оренди земельної ділянки № 91-6-00814 та № 91-6-00815 від 28.10.2008 визначено інші розміри нормативно грошових оцінок земельних ділянок.

Так, у п. 2.2. Договору оренди земельної ділянки № 91-6-00814 від 28.10.2008 визначено, що згідно з технічної документації № 44398/2007 Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 06.08.2007 нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 1 337 785,65 грн.

Згідно з технічної документації № 44399/2007 Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 06.08.2007 нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 622 647,64 грн (п. 2.2. Договору оренди земельної ділянки № 91-6-00815 від 28.10.2008).

Крім того, відповідно до ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, платник орендної плати - орендар земельної ділянки, об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

При цьому розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (п. 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України).

Згідно з ч. 5 ст. 5 Закону України "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.

За змістом ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Аналіз наведених положень Податкового кодексу України, Закону України "Про оцінку земель" та Закону України "Про оренду землі" дає підстави для висновку, що зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретного розміру орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначено в договорі оренди. Податковий кодекс України передбачає порядок визначення орендної плати за землю, а тому саме у договорі оренди визначаються розмір та умови сплати орендної плати.

З моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб`єктами та у подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору.

Вказана правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 1917/1188/2012 (№ 826/1291/17), у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 16.03.2020 у справі № 922/1658/19.

Як вбачається з матеріалів справи, у п. 4.7 Договорів оренди земельної ділянки № 91-6-00814 та № 91-6-00815 від 28.10.2008 сторони визначили умови сплати орендної плати, відповідно до яких орендна плата вноситься орендарем щомісячно на відповідний рахунок.

Отже, належними та допустимими доказами виконання позивачем, як орендарем за Договорами оренди земельної ділянки № 91-6-00814 та № 91-6-00815 від 28.10.2008, своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати можуть бути платіжні доручення, квитанції, банківські виписки, які підтверджували факт внесення орендарем орендних платежів на визначений сторонами рахунок.

Однак, як зазначалось вище, таких доказів позивач не надав.

Відтак, подані ДП "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" податкові декларації зі плати за землю не можуть вважатися беззаперечними доказами понесення позивачем витрат зі сплати орендної плати за утримання земельних ділянок.

Наданий лист Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 21.01.2019 № 2718/10/28-10-44-06-26 (т.1,а.с.92), який за твердженням позивача підтверджує факт сплати ДП "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" орендної плати за земельні ділянки в повному обсязі та відсутність заборгованості з такої оплати також не може вважатися належним та допустимим доказом, оскільки даний лист не містить інформації щодо суми сплаченої позивачем плати за земельні ділянки та, відповідно, періоду за який проводилося нарахування.

Враховуючи вище викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що в порушення вимог ст.ст. 77-79 ГПК України позивач не підтвердив належними та допустимими доказами здійснення ним витрат зі сплати орендної плати за утримання земельних ділянок у сумі, заявленій до стягнення з відповідача.

Як вже зазначалось вище, рішення про надання позивачу земельної ділянки на вул. Золотоустівській, 47-49 для будівництва житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення прийнято Київською міською радою 15.03.2007 року за № 299/960 ( т. 1, а.с. 15-17).

На виконання зазначеного рішення позивач уклав з Київською міською радою два Договори оренди земельних ділянок, які 28.10.2008 були зареєстровані Головним управлінням земельних ресурсів, а саме:

1) Договір оренди земельної ділянки, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 91-6-00814 (надалі - Договір оренди земельної ділянки № 91-6-00814 від 28.10.2008).

Відповідно до п. 1.1 Договору оренди земельної ділянки № 91-6-00814 від 28.10.2008 орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 15.03.2007 року № 229/960, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку.

Місце розташування земельної ділянки - вул. Золотоустівська, 47-49 у Шевченківському районі м. Києва; розмір - 2 213 (дві тисячі двісті тринадцять) кв. м; цільове призначення - для будівництва житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення; кадастровий номер - 8000000000:88:144:0017 ( п. 2.1 Договору земельної ділянки № 91-6-00814 від 28.10.2008).

Згідно з витягом з технічної документації № 44398/2007 Головного управління земельних ресурсів виконавчого комітету Київради (Київської міської державної адміністрації) від 06.08.2007 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1 337 785,65 грн (п. 2.3. Договору земельної ділянки № 91-6-00814 від 28.10.2008).

Згідно з п. 3.1. Договору земельної ділянки № 91-6-00814 цей договір укладено на 5 (п`ять) років.

Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 4 (чотирьох) відсотків від її нормативної грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством ( п. 4.2. Договору земельної ділянки № 91-6-00814 від 28.10.2008).

У п. 11.3. Договору земельної ділянки № 91-6-00814 від 28.10.2008 передбачено, що цей договір припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 11.7. Договору земельної ділянки № 91-6-00814 від 28.10.2008 після закінчення строку на який було укладено цей договір, позивач, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії договору письмового повідомити орендодавця про намір продовжити його дію.

28.10.2008 згідно із Актом прийому-передачі земельної ділянки за Договором оренди земельної ділянки від № 91-6-00814 від 28.10.2008, Київська міська рада передала, а позивач прийняв у своє володіння і користування земельну ділянку: місце розташування земельної ділянки - вул. Золотоустівська, 47-49 у Шевченківському районі м. Києва; розмір 2 213 (дві тисячі двісті тринадцять) кв. м; цільове призначення - для будівництва житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення; кадастровий номер - 8000000000:88:144:0017.

2. Договір оренди земельної ділянки від 28.10.2008, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 91-6-00815 (надалі-Договір оренди земельної ділянки № 91-6-00814 від 28.10.2008).

Відповідно до п. 1.1. Договору оренди земельної ділянки № 91-6-00815 від 28.10.2008 орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 15.03.2007 року № 229/960, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку.

Місце розташування земельної ділянки -вул. Золотоустівська, 47-49 у Шевченківському районі м. Києва; розмір 1 030 (одна тисяча тридцять) кв. м, у тому числі в межах червоних ліній площею 466 (чотириста шістдесят шість) кв.м; цільове призначення - для організації будівельних робіт; кадастровий номер - 8000000000:88:144:0020 ( п. 2.1 Договору оренди земельної ділянки № 91-6-00815 від 28.10.2008).

Згідно з п. 3.1 Договору земельної ділянки № 91-6-00815 цей договір укладено на 5 (п`ять) років.

Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 4 (чотирьох) відсотків від її нормативної грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством (п. 4.2 Договору земельної ділянки № 91-6-00815 від 28.10.2008).

У п. 11.3 Договору земельної ділянки № 91-6-00814 від 28.10.2008 передбачено, що цей договір припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 11.7 Договору земельної ділянки № 91-6-00815 від 28.10.2008 після закінчення строку на який було укладено цей договір, позивач, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії договору письмового повідомити орендодавця про намір продовжити його дію.

28.10.2008 згідно із Актом прийому-передачі земельної ділянки за Договором оренди земельної ділянки від № 91-6-00815 від 28.10.2008, Київська міська рада передала, а позивач прийняв у своє володіння і користування земельну ділянку: місце розташування земельної ділянки -вул. Золотоустівська, 47-49 у Шевченківському районі м. Києва; розмір 1 030 ( одна тисяча тридцять) кв. м, у тому числі в межах червоних ліній площею 466 (чотириста шістдесят шість) кв.м; цільове призначення - для організації будівельних робіт; кадастровий номер - 8000000000:88:144:0020.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідно до умов Договорів оренди земельної ділянки № 91-6-00814 від 28.10.2008 та 91-6-00814 від 28.10.2008 ( п. 3.1 договорів ) вказані договори припинили свою дію саме після 23 год. 59 хв. 28.10.2013.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 31 Закону України Про оренду землі (в редакції, чинній станом на 28.10.2013) договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з ч.ч. 6, 8 ст. 33 Закону України Про оренду землі у наведеній редакції:

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:

- власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);

- уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк обов`язковому порядку."

Отже, у контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті Закону України Про оренду землі , необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов`язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України Про оренду землі , і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України Про оренду землі . При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 10.09.2018 № 920/739/17, а також у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 912/645/17 та від 09.04.2020 у справі № 908/848/18.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Проте, доказів того, що позивачем вчинялися дії, спрямовані на укладення Договорів оренди земельної ділянки № 91-6-00814 від 28.10.2008 та 91-6-00814 від 28.10.2008 в установленому законом порядку, суду не надано.

Оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено факту укладення додаткової угоди про поновлення вищевказаного договору оренди, яка згідно з ч. 8 ст. 33 Закону України Про оренду землі має бути укладена в обов`язковому порядку у місячний строк, зазначене свідчить про те, що відповідно до умов Договорів оренди земельної ділянки № 91-6-00814 від 28.10.2008 та 91-6-00814 від 28.10.2008 вказані договори припинили свою дію саме після 23 год. 59 хв. 28.10.2013, та спростовує доводи позивача в цій частині, як і висновки місцевого господарського суду, що такі договори діяли до 28.10.2018.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених відповідачем в апеляційній скарзі та позивачем у відзиві на апеляційну скаргу.

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги ТОВ "БК "Міськбудінвест", зокрема, щодо неправильно визначення місцевим господарським судом строку дії Договорів оренди земельної ділянки № 91-6-00814 від 28.10.2008 та 91-6-00814 від 28.10.2008, терміну відшкодування витрат, встановленого пунктом 2.2.4. додаткової угоди № 5 від 18.11.2013 до Інвестиційного договору від 08.11.2001 та недоведеністю заявлених позивачем позовних вимог.

Наведені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу аргументи, що строк дії Договорів оренди земельної ділянки № 91-6-00814 від 28.10.2008 та 91-6-00814 від 28.10.2008 закінчився 28.10.2018, оскільки такі договори оренди земельних ділянок були поновлені у порядку ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі , тобто на той самий строк і на тих самих умовах; що у п. 2.2.4. додаткової угоди № 5 від 18.11.2013 до Інвестиційного договору від 08.11.2001 чітко встановлений момент завершення виконання зобов`язання (закінчення будівництва об`єкту та оформлення земельної ділянки на експлуатуючу організацію); обґрунтованістю та доведеністю заявлених позивачем вимог (податкові декларацій з плати за землю за 2017 та 2018 роки та лист Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 26.07.2016 № 16125/10/10-01-03-11) є необґрунтованими та такими, що спростовуються висновками наведеними у цій постанові.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з п.п. 1, 2 , 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. (або) резолютивної частини; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності та наявні у справі матеріали, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги ДП "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" належними чином недоведені та обґрунтовані.

Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог

ДП "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, суд першої інстанції помилково визнав встановленими недоведені обставини справи та зробив висновки, які не відповідають обставинами справи, а також неправильно застосував норми матеріального права, що згідно з п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України є підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю та ухвалення в апеляційному порядку нового рішення про відмову у позові.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подання апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладається на Державне підприємство "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" (позивача).

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі № 910/8839/19 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Державного підприємства "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест" про стягнення 2 947 757,16 грн.

4. Стягнути Державного підприємства "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" (01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 84; ідентифікаційний код 04013583) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест" (04073, м. Київ, вул. Скляренка, 17; ідентифікаційний код 31175387) 66 324 (шістдесят шість тисяч триста двадцять чотири) грн 56 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарського суду міста Києва видати наказ.

6. Справу № 910/8839/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 25.05.2020.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова