Постанова

від 20.05.2020 по справі 910/12436/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2020 р. Справа№ 910/12436/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ УКРІНТЕРБУД

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2019

у справі №910/12436/19 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю КАБ СТРОЙ

до Товариства з обмеженою відповідальністю БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ УКРІНТЕРБУД

про стягнення 1 000 690,18 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю КАБ СТРОЙ (далі - ТОВ КАБ СТРОЙ , позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ УКРІНТЕРБУД (далі - ТОВ БК УКРІНТЕРБУД , відповідач) про стягнення 1 000 690,18 грн, з яких 954 458,10 грн основного боргу, 14 424,18 грн 3% річних та 31 807,90 грн інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки №26/12 від 26.12.2018 щодо оплати поставленого товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2019 у справі №910/12436/19 позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача заборгованості за поставлений товар на підставі договору; відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим є підстави для застосування встановленої законом відповідальності; перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, суд визнав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі; відповідач письмового відзиву на позов та свого контррозрахунку позовних вимог не надав, тверджень позивача не спростував.

Крім того, беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн та відсутність клопотань відповідача про їх зменшення, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання позивача та покладення зазначених витрат на відповідача.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ТОВ БК УКРІНТЕРБУД звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, за невідповідності висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування скарги відповідач вказував на те, що предметом договору поставки №26/12 від 26.12.2018 є продаж позивачем плит теплоізоляційних з мінеральної вати на синтетичному зв`язуючому Izovat 135, Izovat 160, Izovat 80 українського виробництва, проте, позивач не виконав взяті на себе за договором зобов`язання щодо якості товару, відвантаживши відповідачеві товар російського виробництва, який за якісними характеристиками не відповідає характеристикам українського виробництва та є гіршим, у зв`язку з чим останній скористався правом відмови від зобов`язання щодо оплати вартості товару; відповідач є підрядною організацією на будівельному об`єкті, замовником якого не було здійснено повного та своєчасного фінансування будівельних робіт, у зв`язку з чим відповідач не має можливості розрахуватися за отриманий від позивача товар; видаткові накладні позивача складені невстановленою особою, дані якої не відомі відповідачеві, а відтиск печатки на накладних не відповідає відтиску печатки, якою скріплено підпис на договорі, відтак, у відповідача виникають сумніви щодо правомірності складених первинних документів та отримання товару за цими накладними саме від позивача.

Також, на думку апелянта, понесені позивачем витрати на правову допомогу є завищеними та неспіврозмірними зі складністю справи, ціною позову та обсягом наданих адвокатом послуг, зокрема витраченим часом на підготовку позовної заяви; позивачем не надано відомостей щодо порушення його особистих немайнових прав, ділової репутації, а також детального опису робіт, які виконали його представники, у зв`язку з чим апелянт вважає, що вартість правничої допомоги, яка підлягає відшкодуванню за його рахунок, має бути зменшено у п`ять разів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ БК УКРІНТЕРБУД на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2019 у справі №910/12436/19, призначено до розгляду на 01.04.2020, встановлено ТОВ КАБ СТРОЙ строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі та залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач наголошував на тому, що під час здійснення розгляду справи судом першої інстанції відповідач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, не скористався своїм правом надати відзив на позовну заяву та взяти участь у судових засіданнях; відповідачем до апеляційної скарги не надано жодних доказів на спростування позовних вимог та висновків суду першої інстанції; вперше про незадоволення якістю поставленого позивачем товару відповідачем заявлено в апеляційній скарзі, жодних повідомлень або претензій позивачеві від відповідача не надходило; видаткові накладні підписані уповноваженими представниками обох сторін без зауважень та заперечень; наявність заборгованості відповідача перед позивачем є доведеною наявними в матеріалах справи доказами.

Крім того, позивач вказує на безпідставність тверджень апелянта щодо неспівмірності витрат на правову допомогу адвоката, оскільки такі витрати є доведеними та становлять менше одного відсотка ціни позову, що неможливо вважати надмірним в межах даної справи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 зі змінами від 16.03.2020 №215 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 установлено з 12 березня 2020 до 3 квітня 2020 року на усій території України карантин.

Враховуючи рекомендаційний лист Ради суддів України від 16.03.2020 № 9рс-186/20 щодо встановлення на період з 16.03.2020 до 03.04.2020 особливого режиму роботи судів України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 учасників судового процесу було повідомлено про те, що розгляд апеляційної скарги ТОВ БК УКРІНТЕРБУД 01.04.2020 не відбудеться, а датою наступного судового засідання є 22.04.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211. Зокрема, карантин продовжено до 24.04.2020.

З урахуванням наведеного, у зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2020 учасників судового процесу було повідомлено про те, що розгляд апеляційної скарги ТОВ БК УКРІНТЕРБУД 22.04.2020 не відбудеться, наступне судове засідання призначено на 20.05.2020, доведено до відома учасників апеляційного провадження, що їх участь у судовому засіданні не є обов`язковою та нез`явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті.

У судове засідання відповідач явку свого уповноваженого представника не забезпечив, про день, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача, заслухавши думку представника позивача, з огляду на те, що явка сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи неподання відповідачем клопотань про відкладення розгляду справи, а також те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування його пояснень, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без його участі.

У судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а оскаржуване судове рішення законним, у зв`язку з чим просив залишити його без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

Також представник позивача заявив про намір подати докази понесених останнім витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в порядку та строки, передбачені ч. 8 ст. 129 ГПК України.

20.05.2020 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваних рішень норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 26.12.2018 між ТОВ КАБ СТРОЙ (у тексті договору постачальник) та ТОВ БК УКРІНТЕРБУД (у тексті договору - покупець) було укладено договір поставки № 26/12 (далі - договір), за умовами якого позивач зобов`язався поставити та передати у власність покупця товар відповідно до специфікації та/або товаросупроводжувальних документів на умовах, викладених у договорі, а відповідач - прийняти та сплатити вартість товару в порядку та в строки, вказані у пп.4.1, 4.2, 4.3 договору.

Ціна договору складається з суми вартості партій товарів, поставлених постачальником протягом строку дії цього договору та суми, яка була затрачена на перевозку товару (п.3.4 договору).

Сторони у п. 4.1 договору визначили, що покупець здійснює 100% попередню оплату за кожну партію товару згідно виставленого постачальником рахунку, сторони можуть погодити інші строки розрахунків, про що зазначається у рахунку на оплату.

Оплата здійснюється шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у реквізитах постачальника в цьому договорі. Товар вважається оплаченим тільки після документального підтвердження зарахування банком на поточний рахунок постачальника коштів від покупця за партію товару (п. 4.2 договору).

Згідно з п. 9.1 договору, цей договір набуває чинності з моменту підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2019 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами умов за даним договором.

В обґрунтування позовних вимог, позивач стверджував, що на виконання умов договору ТОВ КАБ СТРОЙ поставило ТОВ БК УКРІНТЕРБУД товар партіями на загальну суму 1 421 218,10 грн, проте, відповідач за отриманий товар розрахувався лише частково, сплативши кошти в сумі 466 760,00 грн, у зв`язку з чим за останнім утворилась заборгованість у розмірі 954 458,10 грн.

Посилаючись на те, що зазначену заборгованість відповідач добровільно не погасив, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з ТОВ БК УКРІНТЕРБУД основного боргу, а також нарахованих на нього інфляційних втрат та 3% річних.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, за своєю правовою природою договірні відносини, що склалися між сторонами у справі, мають ознаки договору поставки, за яким, відповідно до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладення ТОВ КАБ СТРОЙ та ТОВ БК УКРІНТЕРБУД договору поставки № 26/12 від 26.12.2018 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції з передачі товару підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції Закону України № 1724-VIII від 03.11.2016) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту виконання господарської операції про передачу відповідачеві товару позивачем було надано суду видаткові накладні на загальну суму 1 421 218,10 грн, а саме, № 22 від 08.02.2019 на суму 102 840,62 грн, № 23 від 08.02.2019 на суму 89 754,52 грн, № 37 від 14.02.2019 на суму 455 452,48 грн, № 38 від 18.02.2019 на суму 482 299,48, № 39 від 19.02.2019 на суму 266 760,00 грн, №40 від 19.02.2019 на суму 24 111,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що вищенаведені видаткові накладні підписані уповноваженими особами обох сторін, скріплені їх печатками, оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положення Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку , затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 № 88, а тому є належними та допустимими доказами на підтвердження факту поставки позивачем товару відповідачеві на виконання умов договору.

При цьому, твердження відповідача про те, що предметом договору поставки №26/12 від 26.12.2018 є продаж позивачем плит теплоізоляційних з мінеральної вати на синтетичному зв`язуючому Izovat 135, Izovat 160, Izovat 80 українського виробництва, однак, позивачем відвантажений відповідачеві товар російського виробництва, який за якісними характеристиками не відповідає характеристикам українського виробництва та є гіршим, суд апеляційної інстанції відхиляє з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження вказаних обставин, зокрема, щодо домовленості сторін про поставку товару саме українського виробництва, а також здійснення фактичної поставки товару російського виробництва.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що за вищевказаними накладними, на яких ґрунтуються позовні вимоги, поставлялися не лише теплоізоляційні плити, а також інший товар.

Крім того, вищезазначені видаткові накладні підписані відповідачем без зауважень та заперечень, у тому числі щодо найменування товару та його якості, а також апелянтом не надано жодних доказів звернення до позивача з відповідними повідомленнями або претензіями про поставку товару неналежної якості.

Доводи апелянта про те, що видаткові накладні позивача складені невстановленою особою, дані якої не відомі відповідачеві, а відтиск печатки на накладних не відповідає відтиску печатки, якою скріплено підпис на договорі, у зв`язку з чим у відповідача виникають сумніви щодо правомірності складених первинних документів та отримання товару за цими накладними саме від позивача, колегія суддів також відхиляє як безпідставні та такі, що не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що вищенаведені видаткові накладні, які і договір поставки № 26/12 від 26.12.2018 підписані від імені позивача директором ТОВ КАБ СТРОЙ Антоненко Я.О., підпис якого засвідчений печаткою товариства.

Вказані обставини, у тому числі автентичність відтиску печатки ТОВ КАБ СТРОЙ , не заперечуються самим позивачем, а відповідачем протилежного не доведено.

В силу положень ст. 62 ГК України, відтиск печатки підприємства, наявний на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи у здійсненні певної господарської операції.

Відповідно до п. 101 постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію №736 від 19.10.2016 документи і справи з грифом Для службового користування зберігаються у шафах, сейфах, що розташовані у службових приміщеннях або сховищах архіву. Шафи, сейфи, службові приміщення, сховища архіву повинні надійно замикатися і опечатуватися металевими печатками. Порядок виготовлення, ведення обліку, використання металевих печаток та порядок ведення обліку шаф, сейфів і ключів від них визначаються керівником установи. Зберігання документів і справ із грифом Для службового користування здійснюється працівниками, які безпосередньо отримали їх під розписку, у спосіб, що унеможливлює доступ до них сторонніх осіб.

Отже, сторони несуть повну відповідальність за законність використання ними печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, накладних, а тому за відсутності доказів втрати печатки ТОВ КАБ СТРОЙ , спірні видаткові накладні вважаються такими, що скріплені печаткою позивача.

Таким чином, відтиск печатки товариства, наявний зокрема на первинних документах, є свідченням участі такого товариства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції, у даному випадку - здійснення поставки позивачем та прийнятті товару відповідачем.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 13.02.2018 у справі № 910/12680/17 та від 24.01.2019 у справі №924/234/18.

При цьому, підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Положеннями статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

У п. 4.1 договору сторони визначили, що покупець здійснює 100% попередню оплату за кожну партію товару згідно виставленого постачальником рахунку, сторони можуть погодити інші строки розрахунків, про що зазначається у рахунку на оплату.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, позивач виставив відповідачеві для оплати рахунки №11 від 01.02.2019 на суму 558 293,10 грн, № 15 від 07.02.2019 на суму 596 164,99 грн, №20 від 18.02.2019 на суму 266 760,00 грн.

За приписами ст. 693 ЦК України, відповідно до якої, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Разом з тим, строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України, за приписами якої покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, як правильно зазначив місцевий господарський суд, покупець зобов`язаний розрахуватися з продавцем (постачальником) за придбаний (поставлений) товар з моменту його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 911/1215/17.

Виходячи з системного аналізу наведених норм, з урахуванням умов договору, судова колегія дійшла висновку про настання строку для проведення відповідачем кінцевого розрахунку за поставлений позивачем згідно наявних в матеріалах справи видаткових накладних товар, в межах даного правочину.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару на загальну суму 466 760,00 грн на підставі виставлених рахунків №11 від 01.02.2019 та №20 від 18.02.2019, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача, у зв`язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 954 458,10 грн.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про неможливість здійснення оплати за отриманий товар у зв`язку з відсутністю повного та своєчасного фінансування будівельних робіт замовником об`єкту, на якому відповідач виконує підрядні роботи, оскільки такі твердження не підтверджені жодними доказами.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 ЦК України і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно зі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

З огляду на викладене, невиконання замовником (контрагентом) відповідача зобов`язань щодо здійснення своєчасного та повного фінансування будівельних робіт не є підставою для звільнення останнього від обов`язку оплатити товар згідно умов укладеного між сторонами у даній справі договору та відповідальності за порушення договірного зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 ЦК України).

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що строк оплати відповідно до договору настав, доказів повної оплати поставленого за спірними видатковими накладними товару відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення у повному обсязі не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та відповідачем не спростовано, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню повністю в розмірі 954 458,10 грн.

Крім суми основного боргу, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача 14 424,18 грн 3% річних та 31 807,90 грн інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за кожною окремою видатковою накладною за загальний період з 09.02.2019 до 15.07.2019 з урахуванням часткових оплат.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом ( ч.1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та втрат від інфляції за заявлений позивачем період прострочення, враховуючи здійснені відповідачем часткові оплати товару, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 14 424,18 грн 3% річних та 31 807,90 грн інфляційних втрат, а відтак, вказані позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог повністю, а саме, стягнення з ТОВ БК УКРІНТЕРБУД на користь ТОВ КАБ СТРОЙ 954 458,10 грн основного боргу, 14 424,18 грн 3% річних та 31 807,90 грн інфляційних втрат.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, виходячи з наступного.

За приписами ч. 1, п. п. 1, 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

При цьому, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).

Відповідна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, а також у додатковій постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 914/633/18.

Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивачем було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат та заявленого вимогу про стягнення з відповідача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу .

В якості доказів понесення витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, позивачем надано наступні документи:

- копію договору про надання правової допомоги №19/08-1Ю від 19.08.2019, укладеного між АБ Грушка Олексія та ТОВ КАБ СТРОЙ ;

- копію Специфікації № 1 від 19.08.2019 до договору, відповідно до якої гонорар за надання правової допомоги з питань стягнення за договором поставки № 26/12 від 26.12.2018 складає 10 000,00 грн;

- копію Акту прийняття-передання послуг від 15.11.2019 на суму 10000,00 грн;

- копію платіжного доручення №1211 від 22.08.2019 на суму 12000,00 грн;

- ордер серії КС № 404739 від 10.09.2019;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії № 2585/10 від 29.04.2004.

Отже, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що розмір судових витрат позивача в частині витрат на правничу допомогу документально підтверджений та становить 10 000,00 грн.

При цьому, твердження апелянта про те, що понесені позивачем витрати на правову допомогу є завищеними, неспіврозмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України ).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Разом з тим, за приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, під час її розгляду судом першої інстанції не скористався своїм правом на подання відповідного клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги та жодним чином не заперечив заявлений позивачем до стягнення розмір таких витрат.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що до переліку виконаних адвокатом робіт, витрати щодо яких були заявлені позивачем та детальний опис яких міститься в Акті прийняття-передання послуг від 15.11.2019, були включені виключно ті роботи, що були необхідними для представництва інтересів позивача у даній справі.

Суд апеляційної інстанції також вважає, що розмір заявлених витрат є розумним, адже відповідає часу, що витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт та, як обґрунтовано вказує позивач, не перевищує одного відсотка ціни позову.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи, ціну позову, розумну необхідність витрат для даної справи у суді першої інстанції, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, з урахуванням часу здійснення представництва адвокатом інтересів позивача у даній справі, на переконання колегії суддів, співмірною є компенсація витрат відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Враховуючи, що позовні вимоги у даній справі задоволено повністю, з огляду на приписи ч. 4 ст.129 ГПК України та наявні в матеріалах справи докази понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції норм процесуального права при стягненні з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у вказаній сумі.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2019 у справі №910/12436/19 прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ БК УКРІНТЕРБУД має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ УКРІНТЕРБУД на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2019 у справі №910/12436/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2019 у справі №910/12436/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/12436/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 25.05.2020.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз