Постанова

від 20.05.2020 по справі 903/317/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2020 року Справа № 903/317/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Маціщук А.В.

судді Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Орловська Т.Й.

за участю представників:

позивача: Кінах Я.В. адвокат, Бовгиря Я.А. директор

відповідача: не з"явився

третьої особи: не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" на рішення Господарського суду Волинської області від 24.03.2020 року у справі № 903/317/19 (суддя Гарбар І. О., м.Луцьк, повний текст складено 26.03.2020 р.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач"

до Ковельської міської ради

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Фермерське господарство "Карола"

про визнання протиправним та скасування рішення

В С Т А Н О В И В :

І. Короткий зміст вимог і рішення суду першої інстанції.

1. Товариство з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Ковельської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Фермерське господарство "Карола" про визнання протиправним та скасування рішення Ковельської міської ради від 27.12.2018 №46/16 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки по вул. Володимира Кияна, 20" щодо надання дозволу Фермерському господарству "Карола" на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, орієнтовною площею 1108 кв.м. по вул. Володимира Кияна, 20, що знаходиться у володінні та користуванні Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" (кадастровий номер 0722182400:04:002:1266) на право проходу, проїзду на транспортному засобі до земельної ділянки Фермерського господарства "Карола".

2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що прийняте 27.12.2018 №46/16 рішення Ковельської міської ради "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки по вул. Володимира Кияна, 20" порушує права та охоронювані законом інтереси ТДВ "Ковельагроспецпостач", факт його прийняття суперечить нормам чинного законодавства, дане рішення є незаконним та підлягає скасуванню.

3. Рішенням Господарського суду Волинської області від 24.03.2020 року у справі №903/317/19 в задоволенні позову Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" до Ковельської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Фермерське господарство "Карола" про визнання протиправним та скасування рішення, відмовлено.

4. Рішення господарського суду мотивоване тим, що єдиною підставою для скасування оскаржуваного рішення позивач фактично вказує на те, що з ТзДВ Ковельагроспецпостач такого сервітуту ніхто не погодив.

5. Судом першої інстанції зазначено, що надання дозволу не є наданням права і в силу Закону України "Про землеустрій" при розробці документації із землеустрою (технічної документації), таке звернення/погодження відбудеться. Адже, підставою для встановлення земельного сервітуту є домовленість між власниками (землекористувачами) сусідніх земельних ділянок зафіксована відповідним погодженням та планом-схемою земельної ділянки з відображенням на ньому меж земельного сервітуту.

6. Суд першої інстанції дійшов висновку, що у даному випадку мають місце регулятивні правовідносини, а саме правомірна поведінка Ковельської міської ради, тобто поведінка, що виникла на підставі норм права - Земельного кодексу України, Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та відповідає цим нормам, оскільки власник земельної ділянки в особі уповноваженого органу Ковельської міської ради вправі надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки.

7. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт порушення його прав та інтересів при прийнятті рішення Ковельською міською радою від 27.12.2018 №46/16 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки по вул. Володимира Кияна, 20" щодо надання дозволу Фермерському господарству "Карола" на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, орієнтовною площею 1108 кв.м. по вул. Володимира Кияна, 20, що знаходиться у володінні та користуванні Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" (кадастровий номер 0722182400:04:002:1266) на право проходу, проїзду на транспортному засобі до земельної ділянки Фермерського господарства "Карола".

ІІ. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

8. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Волинської області по справі №903/317/19 від 24 березня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" до Ковельської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Фермерське господарство "Карола" про визнання протиправним та скасування рішення повністю.

9. Вважає, прийняття рішення Ковельською міською радою 27.12.2018 р. з порушенням права ТзДВ "Ковельагроспецпостач", адже навіть розроблення технічної документації із землеустрою щодо варіантів сервітуту через належну на праві користування (оренди) апелянту земельну ділянку передбачає втручання в таке право, оскільки відбуватиметься обстеження такої ділянки, окреслення наявних на ній елементів мікроінфраструктури ТзДВ "Ковельагроспецпостач", що порушуватиме прийнятний для апелянта порядок його господарської діяльності на його території.

10. Також рішенням Ковельської міської ради від 27.12.2018 №46/16 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки по вул. Володимира Кияна, 20" щодо надання дозволу Фермерському господарству "Карола" на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, орієнтовною площею 1108 кв.м. по вул. Володимира Кияна, 20, що знаходиться у володінні та користуванні Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач", створено всі передумови для подальшого порушення прав апелянта на користування належною йому на праві оренди земельною ділянкою, у зв'язку з чим наступним етапом після розроблення технічної документації, на яку надано дозвіл оскаржуваним рішенням Ковельської міської ради, буде затвердження такої документації та прийняття рішення про встановлення земельного сервітуту, тобто не обумовленого договором оренди землі від 03 грудня 2018 року обтяження земельної ділянки, яка є предметом вказаного договору, і приведе до зміни його істотних умов, та, відповідно, до порушення прав апелянта.

11. Скаржник також наголошує на тому, що відповідно до статті 27 Закону України Про оренду землі , орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

12. Отже, на думку скаржника прийняте Господарським судом Волинської області рішення по справі №903/317/19 від 26.03.2020 p., свідчить про порушення його прав, свобод та інтересів щодо користування та володіння земельною ділянкою, отриманої ним на умовах договору оренди №2/4 від 03.12.2018 року із дотриманням норм чинного законодавства, а також унеможливить безперешкодне та вільне здійснення господарської діяльності ТзДВ Ковельагроспецпостач , що гарантоване на законодавчому рівні державою.

ІІІ. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та заперечень інших учасників справи.

13. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" на рішення Господарського суду Волинської області від 24.03.20р. у справі № 903/317/19 та розгляд апеляційної скарги призначено на 20 травня 2020 року.

14. На адресу суду 19.05.2020 року від представника Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" надійшло клопотання про долучення доказів, а саме: копії адвокатського запиту №12/02/20 від 16.04.2020 року, відповіді Ковельського міського голови №1449/3.15/2-20 від 04.05.2020 р. разом із долученими додатками.

15. Директор та адвокат позивача в судовому засіданні 20.05.2020 підтримали доводи апеляційної скарги та надали пояснення на обґрунтування своєї позиції. Адвокат відповідача вважає, рішення Господарського суду Волинської області у справі №903/317/19 від 24.03.2020 р. незаконним і необгрунтованим, у зв'язку з неповним встановленням обставин, які мають значення для справи, та неправильністю установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного іМ€х дослідження та оцінки судом. Так прииМ†няттям даного рішення Ковельською міською радою 27.12.2018 р. вже порушено права ТзДВ "Ковельагроспецпостач", адже навіть розроблення технічної документації із землеустрою щодо варіантів сервітуту через належну на праві користування апелянту земельну ділянку передбачає втручання в таке право, оскільки відбуватиметься обстеження такої ділянки, окреслення наявних на ній елементів мікроінфраструктури ТзДВ "Ковельагроспецпостач", що порушуватиме прииМ†нятний для апелянта порядок його господарської діяльності на його території.

16. Крім того, адвокат позивача зазначила, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням процедури його прийняття, в частині надання заінтересованою особою документів до заяви про надання дозволу на розробку технічної документації на земельну ділянку для встановлення на ній сервітуту. Така процедура відбувається в порядку аналогічному для отримання земельної ділянки в користування. Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регламентований ст. 123 ЗК УкраіМ€ни, у відповідності до якої (частина 2 вказаної статті) особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовнииМ† розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельноіМ€ ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). На переконання апелянта, обтяження раніше необтяженої земельної ділянки сервітутом в суті являє собою її вилучення (оскільки щодо неіМ€ встановлюється інший правовий режим, так як землекористувач позбавляється права на використання її цілісно і в цілому згідно бачення свого порядку господарювання).

17. Адвокат позивача також відзначила, що вирішуючи питання правомірності подання позовноіМ€ заяви позивачем Господарський суд Волинської області дійшов до висновку, що право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути тільки порушено в маиМ†бутньому і щодо якого невідомо буде воно порушено чи ні. Проте, сторона апелянта не може погодитись з наведеним висновком, оскільки він суперечить ч.2 ст. 386 ЦК УкраіМ€ни, якою встановлено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею діиМ†, які можуть порушити иМ†ого право, або з вимогою про вчинення певних діиМ† для запобігання такому порушенню.

18. В судове засідання 20.05.2020 Ковельська міська рада та Фермерське господарство "Карола" своїх представників не направили, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

19. Стаття 43 ГПК України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

20. Згідно ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

21. Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 3 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

22. Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників Ковельської міської ради та Фермерського господарства "Карола".

23. Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

ІV. Мотивувальна частина постанови.

24. Заслухавши пояснення директора та адвоката Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" в судовому засіданні 20.05.2020, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 24.03.2020 року у справі № 903/317/19 залишити без змін, виходячи з наступного.

25. Як вбачається з матеріалів справи, 28.11.2017 між Товариством з додатковою відповідальністю Ковельагроспецпостач (орендар) та Дубівською сільською радою Ковельського району Волинської області (орендодавець) укладено договір оренди землі (далі за текстом - договір оренди землі) (а.с.22-24 т.1). Згідно умов договору, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,2615 га (кадастровий номер 0722182400040021166), для розміщення і обслуговування виробничих приміщень (цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості) із земель промисловості Дубівської сільської ради, не наданих у власність чи користування, яка знаходиться у с. Вербка по вул. Ватуніна, 20 в, Ковельського району Волинської області (згідно рішення Дубівської сільської ради №225/14-14 від 18.10.2017).

26. Даним договором оренди землі від 28.11.2017 Дубівська сільська рада Ковельського району Волинської області передала Товариству з додатковою відповідальністю Ковельагроспецпостач вищезгадану земельну ділянку на строк 49 років.

27. Поряд з цим, 03.12.2018 між Товариством з додатковою відповідальністю Ковельагроспецпостач (орендар) та Ковельською міською радою (орендодавцем) укладено договір оренди землі (а.с.25-27 т.1) за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування (в оренду) земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (для розміщення і обслуговування власних приміщень) на підставі рішення міської ради від 22.11.2018 №44/44.

28. Вказана земельна ділянка знаходиться за адресою: м. Ковель, вул. Володимира Кияна, 20, кадастровий номер №0722182400:04:002:1266, загальною площею 9580 кв.м. та надана Товариству з додатковою відповідальністю Ковельагроспецпостач на строк до 06.10.2054 включно.

29. Враховуючи умови договорів, зазначені вище земельні ділянки знаходяться у володінні та користуванні позивача, і використовуються останнім для забезпечення діяльності в якості єдиного суцільного майданчика.

30. Відповідно до договору купівлі-продажу № 53 від 11.08.2006 укладеного між ВАТ Ковельагроспецпостач та Фермерським господарством Карола , господарство є власником майданчика з твердим покриттям /машинного двору/ площею 1000 кв.м. для здійснення своєї статутної діяльності(а.с. 66 т.1).

31. Згідно договору купівлі-продажу № 17-01 від 30.01.2004 укладеного між ВАТ Ковельагроспецпостач та приватним підприємцем Канарським Едуардом Вікторовичем підприємець є власником майданчика з твердим покриттям площею 1000 кв.м. для здійснення своєї підприємницької діяльності(а.с. 67 т.1).

32. Згідно із договором оренди землі від 25.05.2007 укладеного між Ковельською районною державною адміністрацією та Фермерським господарством Карола , зареєстрованого у Ковельському районному відділенні земельних ресурсів 04.07.2007, ФГ Карола є орендарем земельної ділянки загальною площею 0,20 га, розташованої в межах Дубівської сільської ради по вул. Ватутіна, 20 (а.с.60-65 т.1).

33. Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка Фермерського господарства Карола межує із земельними ділянками, які перебувають в оренді ТзДВ Ковельагроспецпостач .

34. 12 листопада 2018 року Фермерське господарство Карола звернулось до Ковельської міської ради з заявою про надання дозволу на розроблення технічної документації для встановлення сервітуту на влаштування проїзду для ведення господарської діяльності і обслуговування приміщень ФГ Карола по території, що перебуває в оренді ТзДВ Ковельагроспецпостач згідно договору оренди землі №2/4 від 03.12.2018 року, яка знаходиться за адресою: м. Ковель, вул. В. Кияна, 20, кадастровий номер 0722182400:04:002:1266, загальною площею 9580 кв.м.(а.с. 59 т.1).

35. 27 грудня 2018 року, розглянувши заяву ФГ Карола Ковельська міська рада Волинської області прийняла рішення №46/16, яким надала дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, орієнтовною площею 1108 кв. м, по вул. Володимира Кияна, 20 на земельній ділянці комунальної власності площею 9580 кв. м. (кадастровий номер 0722182400:04:002:1266) на право проходу, проїзду на транспортному засобі до земельної ділянки ФГ Карола , яка знаходиться в оренді позивача(а.с.30 т.1).

36. Враховуючи викладене, позивач звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом в якому просить прийняте 27.12.2018 №46/16 рішення Ковельської міської ради "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки по вул. Володимира Кияна, 20" скасувати, оскільки останнє порушує права та охоронювані законом інтереси ТДВ "Ковельагроспецпостач", факт його прийняття суперечить нормам чинного законодавства, дане рішення є незаконним.

37. В матеріалах справи наявний висновок земельно-технічної експертизи, який замовлений представником позивача у Волинській торгово-промисловій палаті (а.с.103-107 т.1). В даному висновку на вирішення експертові були поставлені наступні питання:

1. Чи є технічна можливість влаштування проїзду та проходу до земельної ділянки ФГ Корола площею 1999,51 кв. м., розташованої за адресою: вул. Ватутіна, 20В у с. Вербка, Ковельський район, Волинської області, кадастровий номер 0722182400:04:002:0391, поза межами земельних ділянок ТзДВ Ковельагроспецпостач площею 9580 м. кв., розташованої за адресою: вул. Володимира Кияна, 20 у м. Ковель, Волинської області, кадастровий номер 0722182400:04:002:1266 та площею 2443 м. кв., розташованої за адресою: вул. Ватутіна, 20В у с.Вербка, Ковельський район, Волинської області, кадастровий номер 0722182400:04:002:1167?

2. Якщо така можливість є, які варіанти технічно можливі для влаштування проїзду та проходу до земельної ділянки ФГ Корола площею 1999,51 кв.м,, розташованої за адресою: вул. Ватутіна, 20 В у с. Вербка Ковельського району Волинської області кадастровий номер якої 0722182400:04:002:0391, поза межами земельних ділянок ТзДВ Ковельагроспецпостач площею 9580 м. кв., які розташовані за адресою: вул. Володимира Кияна, 20 у м. Ковель, Волинської області, кадастровий номер 0722182400:04:002:1266, та площею 2443 м. кв., розташованої за адресою: вул. Ватутіна, 20 В у с. Вербка, Ковельського району, Волинської області, кадастровий номер 0722182400:04:002:1167?

38. За результатами вказаного замовлення судовим експертом Охремчуком О.О. надано відповідний висновок із відповідями на поставлені запитання, а саме:

1. Враховуючи містобудівну ситуацію на місцевості, інформацію, що містить Публічна кадастрова карта України, існує технічна можливість влаштування проїзду та проходу до земельної ділянки ФГ Корола площею 1999,51 кв.м., розташованої за адресою: вул. Ватутіна, 20В у с. Вербка, Ковельський район, Волинської області, кадастровий номер 0722182400:04:002:0391, поза межами земельних ділянок ТзДВ Ковельагроспецпостач площею 9580 м.кв., розташованої за адресою: вул. Володимира Кияна, 20 у м. Ковель, Волинської області, кадастровий номер 0722182400:04:002:1266 та площею 2443 м. кв., розташованої за адресою: вул. Ватутіна, 20В у с. Вербка, Ковельський район, Волинської області кадастровий номер 0722182400:04:002:1167.

2. Варіанти влаштування проїзду тадіроходу до земельної ділянки ФГ Корола площею 1999,51 кв.м., розташованої за адресою: вул. Ватутіна, 20 В у с, Вербка, Ковельського району, Волинської області, кадастровий номер якої 0722182400:04:002:0391, поза межами земельних ділянок ТзДВ Ковельагроспецпостач площею 9580 м.кв., які розташовані за адресою: вул. Володимира Кияна, 20 у м. Ковель, Волинської області, кадастровий номер 0722182400:04:002:1266, та площею 2443 м. кв., розташованої за адресою: вул. Ватутіна, 20В у с.Вербка, Ковельського району, Волинської області, кадастровий номер 0722182400:04:002:1167 викладені в дослідницькій частині висновку по другому питанню та зображені на Планах №1,2, що додаються до висновку.

39. Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів зазначає наступне.

40. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

41. Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондують положенням статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

42. Зазначеними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

43. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

44. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

45. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

46. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

47. Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

48. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

49. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

50. Отже, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

51. Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

52. Водночас, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18).

53. Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен враховувати критерії "ефективності" таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

54. Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

55. Як вбачається з матеріалів справи, 12 листопада 2018 року Фермерське господарство Карола звернулось до Ковельської міської ради з заявою про надання дозволу на розроблення технічної документації для встановлення сервітуту на влаштування проїзду для ведення господарської діяльності і обслуговування приміщень ФГ Карола по території, що перебуває в оренді ТзДВ Ковельагроспецпостач згідно договору оренди землі №2/4 від 03.12.2018 року, загальною площею 9580 кв.м. за кадастровим номером 0722182400:04:002:1266, яка знаходиться за адресою: м. Ковель, вул. В. Кияна, 20.(а.с. 59 т.1).

56. До вказаної заяви відповідачем додано наступні документи: договір купівлі-продажу № 53 від 11.08.2006 укладеного між ВАТ Ковельагроспецпостач та Фермерським господарством Карола , господарство є власником майданчика з твердим покриттям /манинного двору/ площею 1000 кв.м. для здійснення своєї статутної діяльності(а.с. 66 т.1); договір купівлі-продажу №17-01 від 30.01.2004 укладеного між ВАТ Ковельагроспецпостач та приватним підприємцем Канарським Едуардом Вікторовичем підприємець є власником майданчика з твердим покриттям площею 1000 кв.м. для здійснення своєї підприємницької діяльності(а.с. 67 т.1); договір оренди землі від 25.05.2007 укладеного між Ковельською районною державною адміністрацією та Фермерським господарством Карола , зареєстрованого у Ковельському районному відділенні земельних ресурсів 04.07.2007, ФГ Карола є орендарем земельної ділянки загальною площею 0,20 га, розташованої в межах Дубівської сільської ради по вул. Ватутіна, 20 (а.с.60-63 т.1), графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки(а.с. 64-64 т.1).

57. Колегією суддів встановлено, що земельна ділянка Фермерського господарства Карола межує із земельними ділянками, які перебувають в оренді ТзДВ Ковельагроспецпостач , зокрема з земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: м. Ковель, вул. В. Кияна, 20 згідно договору оренди землі №2/4 від 03.12.2018 року, щодо якої Ковельською міською радою 27.12.2018 прийнято рішення №46/16 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки по вул. Володимира Кияна, 20" щодо надання дозволу Фермерському господарству "Карола" на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, орієнтовною площею 1108 кв.м. по вул. Володимира Кияна, 20, що знаходиться у володінні та користуванні Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" (кадастровий номер 0722182400:04:002:1266) на право проходу, проїзду на транспортному засобі до земельної ділянки Фермерського господарства "Карола".

58. Згідно зі статтею 395 Цивільного кодексу України сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає в обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.

59. Так, Цивільний кодекс України визначає сервітут одним з речових прав на чуже майно. Сервітут встановлюється, згідно зі статтею 401 Цивільного кодексу України, щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

60. Отже, Цивільний кодекс України поділяє сервітути на земельні та особисті.

61. Питання щодо земельного сервітуту регулює глава 16 Земельного кодексу України (статті 98 - 102).

62. У статті 98 Земельного кодексу України встановлено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

63. Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право: вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом; на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору. У разі недосягнення сторонами домовленості щодо встановлення або умов сервітуту спір вирішується судом за позовом осіб, що потребують встановлення сервітуту.

64. Стаття 99 цього Кодексу визначає види права земельних сервітутів. Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів як, зокрема, право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху (підпункт "б" частини 1 зазначеної норми).

65. За змістом статті 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

66. Частиною 1 статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

67. За змістом статті 12 ЗК України до повноважень сільських селищних, міських рад у сфері земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

68. Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

69. Чинне законодавство не передбачає обов'язку виключної передачі в оренду земельних ділянок комунальної власності, а визначає також інші способи землекористування.

70. Згідно з частиною 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

71. Статтею 2 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

72. Приписами статті 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад, організація землеустрою, підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

73. Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

74. В свою чергу стаття 123 Земельного кодексу України передбачає, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

75. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

76. Надання у користування земельної ділянки здійснюється, зокрема, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення відповідної документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

77. Статтею 25 Закону України "Про землеустрій" передбачено такий вид документації із землеустрою як технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту.

78. Статтею 55-1 Закону України Про землеустрій визначено складові частини, які повинна включати технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту.

79. Відповідно до статті 186 Земельного кодексу України технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, погоджується землевласником та землекористувачем і затверджується особою, яка набуває право суборенди або сервітуту.

80. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

81. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

82. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

83. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

84. Системний аналіз наведених правових норм дозволяє зробити висновок, що статтею 123 Земельного кодексу України передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності яких відповідний орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади може відмовити у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, зокрема, невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів.

85. Звертаючись до суду з позовом, позивач не зазначив жодного обґрунтування, яке у відповідності до положень ст. 123 Земельного кодексу України могло слугувати підставою для відмови у надані дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, що у свою чергу, як наслідок, потягло б визнання оспорюваного рішення протиправним. Посилання щодо не долучення до заяви про надання дозволу письмової згоди Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки не впливає на законність останнього.

86. Колегія суддів зазначає, що рішення Ковельської міської ради від 27.12.2018 №46/16 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки по вул. Володимира Кияна, 20" є одним з підготовчих етапів і обов'язковою передумовою до розгляду органом місцевого самоврядування питання затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки по вул. Володимира Кияна, 20 для встановлення земельного сервітуту для зацікавленої особи і зовсім не гарантує подальше встановлення земельного сервітуту на орендованій земельній ділянці Товариством з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" загальною площею 9580 кв.м. за кадастровим номером 0722182400:04:002:1266.

87. Орган місцевого самоврядування може надавати аналогічні дозволи і іншим зацікавленим особам на ту ж саму земельну ділянку, і кількість таких дозволів необмежена. При цьому усі ці дозволи, як перший, так і останній будуть чинними і можуть бути скасовані лише з підстав передбачений ст. 123 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 року у справі № 815/5987/14, постановах Верховного Суду від 13.03.2018 року у справі №766/6141/16-а, від 02.04.2019 року у справі №825/644/16.

88. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку мають місце регулятивні правовідносини, а саме правомірна поведінка Ковельської міської ради, базується на підставі норм, Конституції України, Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , Закону України "Про землеустрій" та відповідає цим нормам, оскільки власник земельної ділянки в особі уповноваженого органу Ковельської міської ради вправі надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту.

89. Окрім того, колегія суддів вважає безпідставне посилання позивача на висновок земельно-технічної експертизи Волинської торгово-промислової палати, як на доказ існування альтернативних шляхів доступу відповідачу до власної земельної ділянки, оскільки даний висновок сформований на теоретичній можливості влаштування проїзду та проходу до земельної ділянки ФГ Корола , так як сам експерт відзначає у даному висновку про те, що вказані варіанти влаштування проїзду потребують влаштування - нової дороги.(а.с.103-107 т.1), тобто, експертом зроблено висновок про фактичну відсутність іншого проїзду та проходу до земельної ділянки ФГ Корола .

90. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що надання дозволу органом місцевого саморядування на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту не є правом оформлення земельного сервітуту, оскільки при розробці технічної документації із землеустрою відповідно до ст.186 ЗК України відбувається погодження/звернення до землекористувача суміжної земельної ділянки (її частини), щодо якої може бути встановлений земельний сервітут. Адже, підставою для встановлення земельного сервітуту є домовленість між власниками (землекористувачами) сусідніх земельних ділянок зафіксована відповідним погодженням та планом-схемою земельної ділянки з відображенням на ньому меж земельного сервітуту.

91. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що надання дозволу уповноваженим органом місцевого самоврядування на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки по вул. Володимира Кияна, 20 не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом договору земельного сервітуту за умови досягнення сторонами згоди щодо умов такого договору.

92. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно умов п.26 договору оренди землі №2/4 від 03.12.2018 року укладеного між Ковельською міською радою та ТзДВ Ковельагроспецпостач , передача в оренду земельної ділянки за адресою: вул.Володимира Кияна, 20, кадастровий номер 0722182400:04:002:1266, площею 9580 кв.м. не є підставою для припинення або зміни обмежень (обтяжень) та інших прав третіх осіб на цю ділянку, яке в даному випадку є Фермерське господарство Корола .

93. Отже, Ковельська міська рада приймаючи оскаржуване рішення від 27.12.2018 №46/16 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки по вул. Володимира Кияна, 20" Фермерському господарству "Карола" на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, орієнтовною площею 1108 кв.м. по вул. Володимира Кияна, 20, що знаходиться у володінні та користуванні Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" (кадастровий номер 0722182400:04:002:1266) на право проходу, проїзду на транспортному засобі до земельної ділянки Фермерського господарства "Карола" діяла у межах повноважень, визначених статтями 19, 144 Конституції України, статтями 12, 116, 123, 186 ЗК України, статями 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування".

94. З огляду на викладене доводи апеляційної скарги про незаконність прийнятого у справі судового акту спростовуються вищевикладеним.

95. Клопотання про долучення доказів, а саме: копії адвокатського запиту №12/02/20 від 16.04.2020 року, відповіді Ковельського міського голови №1449/3.15/2-20 від 04.05.2020 р. разом із додатками, подане представником позивача до суду апеляційної інстанції, долучається до матеріалів справи, проте судом не береться до уваги, оскільки аналогічні документи містяться в матеріалах справи на сторінках 59-70 тому першого і були надані для дослідження та оцінки суду першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.

96. Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

97. Суд також вважає за необхідне послатися на рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010р. у якому зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

98. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

99. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Волинської області від 24.03.2020 року у справі №903/317/19 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

100. З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 24.03.2020 року у справі №903/317/19 без змін.

2. Справу №903/317/19 повернути Господарському суду Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "25" травня 2020 р.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.