Рішення

від 13.05.2020 по справі 914/2645/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2020 справа №914/2645/19

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Чорної І.Б., провівши судове засідання з розгляду спору по суті у справі

за позовом: Приватного підприємства Компанія Захід Плюс

до відповідача: Державного підприємства Міністерства оборони України Львівський завод збірних конструкцій

про: стягнення 1088428,55грн.,

Представники сторін: не з`явились,

ВСТАНОВИВ:

17.12.2019р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства Компанія Захід Плюс до Державного підприємства Міністерства оборони України Львівський завод збірних конструкцій про стягнення 1088428,55грн.

23.12.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 20.01.2020р.

11.03.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 01.04.2020р.

01.04.2020р. у судове засідання з розгляду спору по суті сторони участь повноважних представників не забезпечили.

При цьому, 27.03.2020р. на електронну адресу суду (через особистий кабінет в системі Електронний суд ) від позивача надійшла заява про вступ у справу, як представника, у якій, містяться: клопотання про залучення у справу в якості представника позивача та надання доступу до електронної справи №914/2645/19 в підсистемі Електронний суд ; клопотання про розгляд справи без участі його представника, за наявними в матеріалах справи документами; заява про те, що розрахунок та докази понесення витрат на правничу допомогу, які позивач сплатив та сплатить у зв`язку з розглядом цієї справи, будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Вказану заява про вступ у справу, як представника зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№14058/20; 01.04.2020р. на електронну адресу суду (через особистий кабінет в системі Електронний суд ) від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності учасника справи, в якому містяться: 1) заява про підтримання вищевказаного клопотання про розгляд справи без участі його представника, за наявними в матеріалах справи документами; 2) клопотання про відкладення розгляду справи за відсутності можливості розглянути таку без участі представника позивача. Вищевказане клопотання зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№14643/20.

01.04.2020р. Господарськи суд Львівської області постановив ухвалу, якою ухвалив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 29.04.2020р.

28.04.2020р. на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№ 16721/20.

04.05.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, враховуючи те, що судове засідання з розгляду спору по суті, призначене на 29.04.2020р., у зв`язку із перебуванням судді Король М.Р. у відпустці, не відбулося, ухвалив: судове засідання призначити на 13.05.2020р.; викликати представників сторін у судове засідання.

12.05.2020р. відповідачем подано до суду клопотання про відкладення розшляду справи, яке зареєстроване відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№17499/20.

Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

13.05.2020р. у судове засідання з розгляду спору по суті сторони участь повноважних представників не забезпечили.

Враховуючи наведене, 13.05.2020р. фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалося.

Разом з тим, розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд зазначає наступне:

наявність підстав для відкладення розгляду справи відповідач обґрунтовує введенням на території України карантинних заходів, а тому, з метою недопущення розповсюдження коронавірусу COVID-19, для убезпечення від ризику життя та здоров`я людей, зокрема, учасників справи та працівників суду, просить відкласти розгляду справи на інший день.

Відповідно до ч.1 ст.216 ГПК України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.202 ГПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Суд враховує запровадження на території України карантинних заходів, а також рекомендації Ради суддів України, затверджених Рішенням №19 від 17.03.2020р., відповідно до яких, громадянам та сторонам, які є учасниками судових процесів рекомендовано утриматися від участі в судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової їх присутності.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленні законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справі поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті б згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

У ч.3 ст.2 ГПК України визначені як основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та розумність строків розгляду справи судом (п.п.2 і 10 ч.3 зазначеної статті).

Беручи до уваги викладене, а також те, що зібрані у підготовчому провадженні у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими позивач обґрунтовує свої вимоги та які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдання розгляду справи по суті, визначеного положеннями ч.1 ст.194 ГПК України, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідач наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву в межах визначеного строку до суду не скористався, що підтверджується, зокрема, але не виключно, наступним:

- згідно повідомлення про вручення поштового відправлення №7901412958198 із вкладеною у нього ухвалою про відкриття провадження у цій справі від 23.12.2019р., яке, 03.01.2020р. судом надіслано на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу місцезнаходження відповідача, вручено адресату 10.01.2020р. Вказане також підтверджується відміткою на копії вищевказаної ухвали, яку долучено відповідачем до клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№2915/20 від 17.01.2020р.), відповідно до якої таку ухвалу зареєстровано відповідачем за вх.№5 від 10.01.2020р. Водночас, відповідно до ухвали про відкриття провадження у цій справі від 23.12.2019р., відповідач вправі був подати відзив на позов не пізніше 15 днів з дня вручення вказаної ухвали. Отже, враховуючи те, що 25.01.2020р. та 26.01.2020р. - вихідні дні, останнім днем встановленого строку до подання відзиву був 27.01.2020р. (до запровадження на території України карантинних заходів);

- представник відповідача, на підставі поданого ним 07.02.2020р. (до запровадження на території України карантинних заходів) клопотання (вх.№6622/20), 10.03.2020р. ознайомився з матеріалами справи, що підтверджується відповідною відміткою на вказаному клопотанні. Водночас, як до початку так і після запровадження на території України карантинних заходів, окрім клопотань про відкладення розгляду справи та вищевказаного клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, відповідач із жодними заяви, клопотаннями, тощо до суду не звертався.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 ГПК України, надання відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Позиція позивача:

Позивач з підстав неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати вартості товару, поставленого у відповідності до умов договору купівлі-продажу №104 від 01.10.2018р., просить суд стягнути з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 799834,56 грн., пеню - 167050,24 грн., штраф - 55988,42 грн., інфляційні втрати - 40791,56 грн., три проценти річних - 24773,77грн.

За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

01.10.2018р. між позивачем (надалі по тексту Продавець ) та відповідачем (надалі по тексту Покупець ) укладено договір купівлі-продажу №104 (надалі по тексту Договір ), відповідно до п.1.1. якого, Продавець приймає на себе зобов`язання передати у встановлений у даному договорі термін у власність Покупця щебінь гранітний фракція 5-20мм (надалі по тексту Товар ), а Покупець зобов`язується прийняти Товар та оплатити його вартість відповідно до умов цього договору.

Згідно з п.2.1. Договору, Товар поставляється Продавцем Покупцю за договірними цінами.

Так, Додатком №1 Специфікація до Договору, сторони визначили ціну поставки Товару на ст.Скнилів, а саме: 530грн. з ПДВ за тону.

На виконання умов Договору, як зазначає позивач, ним здійснено поставку Товару, проте, оплата такого відповідачем здійснена частково, внаслідок чого утворився борг у розмірі 799834,56грн.

Відповідно до п.5.2. Договору, Покупець сплачує 30% вартості поставки Товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця, а на 70% Покупцю надається відстрочка оплати переданого йому Товару за цим договором строком на 30 днів з моменту переходу права власності на Товар, згідно з п.4.1. договору.

Проте позивач зазначає, що оплату Товару відповідачем здійснено частково, внаслідок чого утворився борг у розмірі 799834,56грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивач листами-попередженнями вих.5/05 від 30.05.2019р. та вих.4/06 від 20.06.2019р. звернувся до відповідача з вимогами сплатити дебіторську заборгованість у вищевказаному розмірі. У відповідь на зазначені листи, відповідач, листами вих№434 від 21.06.2019р. та вих.№440 від 02.07.2019р. відповідно, повідомив позивача про неможливість погасити борг за поставлений Товар у зв`язку із важким фінансовим становищем заводу, а також про можливість повернути Товар, за вимогою позивача, задля зарахування частини наявного боргу.

Також, 04.12.2019р. позивач звернувся до відповідача з претензією від 02.12.2019р. з вимогою про сплату, зокрема, але не виключно боргу у розмірі 799834,56грн. Однак така претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення,

Зважаючи на викладене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на користь позивача боргу у вищевказаному розмірі.

Крім того, у зв`язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання щодо оплати вартості Товару, позивачем нараховано 167050,24грн. пені, 55988,42грн. штрафу, 40791,56грн. інфляційних втрат та 24773,77грн. трьох процентів річних.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного:

згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено судом, 01.10.2018р. між сторонами укладено Договір, який за своєю правовою природою є договором поставки та відповідно до п.1.1. якого, Продавець приймає на себе зобов`язання передати у встановлений у даному договорі термін у власність Покупця щебінь гранітний фракція 5-20мм (надалі по тексту Товар ), а Покупець зобов`язується прийняти Товар та оплатити його вартість відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п.7.4. Договору, даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2019р., але, в будь-якому випадку, до повного його виконання сторонами.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів розірвання Договору.

Отже, на підставі укладеного Договору у сторін виникли відповідні права та обов`язки.

Так, на виконання умов Договору, згідно долученої до позовної заяви видаткової накладної №РН-0000037 від 11.11.2018р. позивач поставив, а відповідач прийняв Товар, загальною вартістю 1249834,56грн. з ПДВ.

Враховуючи наведене, матеріалами справи підтверджено та відповідачем не спростовано факт отримання у відповідності до умов Договору Товару, загальною вартістю 1249834,56грн. з ПДВ.

Частиною 1 ст.691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2 ст.692 ЦК України).

Частина 1 ст.530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до п.5.2. Договору, Покупець сплачує 30% вартості поставки Товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця, а на 70% Покупцю надається відстрочка оплати переданого йому Товару за цим договором строком на 30 днів з моменту переходу права власності на Товар, згідно з п.4.1. договору.

При цьому, відповідно до умов Договору, право власності на Товар, а також усі пов`язані з ним ризики переходять від Продавця до Покупця з моменту передачі Товару Покупцю.

Враховуючи наведене, з моменту переходу права власності на Товар, який співпадає з моментом передачі Товару, яку оформлено шляхом підписання сторонами відповідної видаткової накладної №РН-0000037 від 11.11.2018р., відповідач зобов`язаний був здійснити оплату позивачу 30% вартості такого товару, а 70% вартості - протягом 30 днів.

Згідно з ч.1 ст.251 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.1 ст.255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Отже, 30% вартості Товару у розмірі 374950,37грн. (1249834,56 / 100 * 30 = 374950,368 ? 374950,37) відповідач зобов`язаний був сплатити на наступний день після отримання такого товару, а саме - 12.11.2018р.

Водночас, останнім днем 30-денного строку з моменту отримання Товару, встановленого Договором для сплати 70% вартості Товару у розмірі 874884,19грн. (1249834,56 / 100 * 70 = 874884,192 ? 874884,19) був 11.12.2018р.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням п.30.1 ст.30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з п.8.1 ст.8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Проте, як зазначає позивач та не заперечено відповідачем, станом на момент подання позову, відповідачем здійснено часткову оплату вартості Товару на загальну суму 450000,00грн. (250000 + 100000 + 100000 = 450000,00), що підтверджується платіжними дорученнями №2262 від 03.12.2018р. на суму 250000,00грн., №2292 від 07.12.2018р. на суму 10000,00грн., №2494 від 28.12.2018р. на суму 10000,00грн. (копії яких містяться в матеріалах справи), внаслідок чого виник борг у розмірі 799834,56грн. (1249834,56 (загальна вартість поставленого Товару) - 450000 (загальна сума здійснених відповідачем, станом на момент звернення до суду із цим позовом, оплат вартості Товару) = 799834,56).

Вказаний розмір боргу відповідача перед позивачем також зазначено у підписаному сторонами акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2018-21.06.2019 (копія якого міститься в матеріалах справи).

Згідно з ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищенаведене, матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем виконання передбаченого умовами Договору грошових зобов`язань з оплати поставленого Товару у розмірі 799834,56грн.

Разом з тим, як зазначає позивач, після відкриття провадження у цій справі, відповідачем здійснено оплату вартості Товару у розмірі 50000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №562 від 23.01.2020р. (копія якої міститься в матеріалах справи).

Доказів оплати у повному обсязі відповідачем вартості отриманого Товару, сторонами не надано та в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідачем у справі вжито заходів, спрямованих на добровільне врегулювання господарського спору, наслідком яких стала оплата 50000,00грн. основного боргу, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 50000,00грн. основного боргу підлягає закриттю у зв`язку із відсутністю предмета спору.

Водночас, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 749834,56грн. (799834,56 (сума основного боргу відповідача перед позивачем до моменту відкриття провадження у справі) - 50000,00 (сума погашеного відповідачем після відкриття провадження у справі боргу) = 749834,56) є підставними та обґрунтованими, а відтак, підлягають до задоволення.

Крім того, у зв`язку з порушення відповідачем умов Договору, а саме зобов`язання щодо оплати поставленого Товару, позивачем нараховано 55988,42грн. штрафу та 167050,24грн. пені за період з 12.11.2018р. по 28.06.2019р.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Згідно з ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 1 ст.549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України визначено, що пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п.6.2. Договору, за прострочення строків оплати Товару, встановлених в договорі, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі 0,1% вартості Товару, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцяти днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що такий здійснено невірно з огляду на наступне:

1) згідно з п.2.3. Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , перебіг періоду часу, за який нараховується пеня починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане.

Беручи до уваги викладене вище, враховуючи дату отримання відповідачем Товару, борг зі сплати 30% вартості такого як і перебіг періоду, за який позивач вправі нараховувати, пеню виник/почався з 13.11.2018р., а не з 12.11.2018р (як визначено позивачем);

2) відповідно до ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Водночас, суд звертає увагу на те, що згідно з ст.3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України , що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи неведене, а також те, що визначений сторонами у п.6.2. Договору розмір пені (0,1%) є більшим, ніж подвійна облікова ставка Національного банку України, що діяла у період прострочення оплати Товару, за прострочку платежу нарахуванню підлягає пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а не 0,1% (як визначено позивачем) від суми простроченого платежу;

3) відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд звертає увагу, що умовами Договору не визначено іншого періоду нарахування штрафних санкцій, ніж зазначений вище.

Згідно з ч.3 ст.254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Враховуючи наведене, а також те, що першим днем прострочення виконання грошового зобов`язання щодо оплати Товару в частині 30% (374950,37грн.) вартості такого є 13.11.2018р. , то строк нарахування пені (з врахуванням здійснених часткових оплат) на суму вищевказаного простроченого платежу спливає 13.05.2019р., а отже, останнім днем періоду, за який позивач вправі здійснювати відповідні нарахування є 12.05.2019р.

Водночас, враховуючи те, що першим днем прострочення виконання грошового зобов`язання щодо оплати Товару в частині 70% (874884,19грн.) вартості такого є 12.11.2018р. , то строк нарахування пені (з врахуванням здійснених часткових оплат) на суму вищевказаного простроченого платежу спливає 12.06.2019р., а отже, останнім днем періоду, за який позивач вправі здійснювати відповідні нарахування є 11.06.2019р.

Отже, позивач вправі нараховувати пеню на суму прострочених платежів зі сплати 30% вартості Товару починаючи з 13.11.2018р. по 12.05.2019р. , зі сплати 70% вартості Товару - з 12.12.2018р. по 11.06.2020р.

Також, суд звертає увагу, що не суперечить зазначеному вище та відповідає такому, здійснення відповідних нарахувань пені на прострочені платежі зі сплати:

- 30% вартості Товару, починаючи з 13.11.2018р. по 11.12.2018р.;

- 100% (30%+70%) вартості Товару, починаючи з 12.12.2018р. (перший день періоду, за який позивач вправі здійснювати нарахування пені на прострочений платіж зі сплати 70% вартості Товару) по 12.05.2019р . (останній день періоду, за який позивач вправі здійснювати нарахування пені на прострочений платіж зі сплати 30% вартості Товару);

- 70% вартості Товару, починаючи з 13.05.2019р. по 11.06.2019р. (останній день періоду, за який позивач вправі здійснювати нарахування пені на прострочений платіж зі сплати 70% вартості Товару).

Проте, всупереч зазначеному, згідно розрахунку пені, наведеному у позовній заяві, відповідні нарахування пені позивач здійснює на прострочені платежі зі сплати:

- 30% вартості Товару, починаючи з 12.11.2018р. по 11.12.2018р.;

- 100% вартості Товару, починаючи з 12.12.2018р. по 28.06.2019р.

Враховуючи здійснені відповідачем, до моменту відкриття провадження у цій справі, часткові оплати Товару, для належного здійснення перерахунку пені судом у нижченаведених таблицях (разом надалі по тексту - Таблиця №1 ) визначено наступні суми та періоди прострочення платежів:

- зі сплати 30% (374950,37грн.) вартості Товару

Перший день періоду прострочення Останній день періоду простроченняСума простроченого платежу (грн.) 13.11.2018 (наступний день після дня, в якому відповідач повинен був здійснити оплату ) 02.12.2018 (враховуючи здійснену 03.12.2018 відповідачем оплату) 374950,37 03.12.2018 06.12.2018 (враховуючи здійснену 07.12.2018 відповідачем оплату) 124950,37 (374950,37 - 250000,00 (розмір здійсненої 03.12.2018р. відповідачем оплати) = 124950,37) 07.12.2018 27.12.2018 (враховуючи здійснену 28.12.2018 відповідачем оплату у розмірі 100000,00грн., 24950,37грн. з яких підлягали зарахуванню в погашення простроченого платежу зі сплати 30% вартості Товару) 24950,37 (124950,37 - 10000,00 (розмір здійсненої 07.12.2018р. відповідачем оплати) = 24950,37) - зі сплати 70% (874884,19грн.) вартості Товару

Перший день періоду прострочення Останній день періоду простроченняСума простроченого платежу (грн.) 12.12.2018 (наступний день після дня, в якому відповідач повинен був здійснити оплату ) 27.12.2018 (враховуючи здійснену 28.12.2018 відповідачем оплату у розмірі 100000,00грн., 24950,37грн. з яких підлягали зарахуванню в погашення простроченого платежу зі сплати 30% вартості Товару, а решта, у розмірі (100000,00-24950,37=75049,63) в погашення простроченого платежу зі сплати 70% вартості Товару) 874884,19 28.12.2018існував на дату відкриття провадження у цій справі 799834,56 (874884,19 - 75049,63 (розмір частини здійсненої 28.12.2018р. відповідачем оплати, що підлягала зарахуванню в погашення простроченого платежу зі сплати 70% вартості Товару) = 799834,56) Беручи до уваги викладене, судом здійснено перерахунок пені:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 374950,37 13.11.2018 - 02.12.2018 20 18,0000 % 0,099 % 7396,28 124950,37 03.12.2018 - 06.12.2018 4 18,0000 % 0,099 % 492,95 24950,37 07.12.2018 - 13.12.2018 7 18,0000 % 0,099 % 172,26 24950,37 14.12.2018 - 27.12.2018 14 18,0000 % 0,099 % 344,52 874884,19 12.12.2018 - 13.12.2018 2 18,0000 % 0,099 % 1725,80 874884,19 14.12.2018 - 27.12.2018 14 18,0000 % 0,099 % 12080,59 799834,56 28.12.2018 - 31.01.2019 35 18,0000 % 0,099 % 27610,73 799834,56 01.02.2019 - 14.03.2019 42 18,0000 % 0,099 % 33132,87 799834,56 15.03.2019 - 25.04.2019 42 18,0000 % 0,099 % 33132,87 799834,56 26.04.2019 - 06.06.2019 42 17,5000 % 0,096 % 32212,52 799834,56 07.06.2019 - 11.06.2019 5 17,5000 % 0,096 % 3834,82 Таким чином, загальна сума пені, в межах заявленого позивачем періоду, нарахованої позивачем за прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання щодо сплати вартості Товару становить 152136,21грн. (7396,28 + 492,95 + 172,26 + 344,52 + 1725,80 + 12080,59 + 27610,73 + 33132,87 + 33132,87 + 32212,52 + 3834,82 = 152136,21)

Отже, позовні вимоги про стягнення 167050,24грн. пені підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 152136,21грн. При цьому, в частині стягнення пені у розмірі 14914,03грн. (167050,24-152136,21=14914,03) слід відмовити.

Відповідно до ч.2 ст.549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Враховуючи положення п.6.2 Договору, окрім пені, за прострочення встановлених в договорі строків оплати Товару понад тридцяти днів, Покупець додатково сплачує Продавцю штраф у розмірі 7% вартості Товару з яких допущено прострочення виконання.

Беручи до уваги викладене, нарахування позивачем вищевказаного штрафу на 799834,56грн. є правомірним, оскільки, як зазначено вище, починаючи з 28.12.2018р., а також, станом на момент звернення позивачем до суду із цим позовом (17.12.2019р.), а отже впродовж періоду, тривалість якого становить понад тридцяти днів, сума боргу відповідача перед позивачем зі сплати вартості Товару становила 799834,56грн.

Перевіривши правильність розрахунку штрафу (799834,56 / 100 * 7 = 55988,4192 ? 55988,42), суд зазначає, що такий здійснено позивачем вірно, а тому позовні вимоги про стягнення 55988,42грн. є підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Також, позивач просив стягнути з відповідача 40791,56грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з грудня 2018р. по листопад 2019р., та 24773,77грн. трьох процентів річних, нарахованих за період з 12.11.2018р. по 13.12.2019р.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків інфляційних втрат та трьох процентів річних за заявлений період суд встановив, що такі здійснено невірно. Зокрема, як зазначено вище, позивачем невірно визначено дату виникнення боргу зі сплати 30% вартості Товару, крім того, позивачем невірно визначено кількість днів прострочення.

З врахуванням наведеного, в межах заявленого позивачем періоду, суд встановив наступні періоди та суми боргу зі сплати вартості Товару:

Перший день періоду існування боргу Останній день періоду існування боргуСума боргу (грн.) 13.11.2018 (обґрунтування міститься у Таблиці №1) 02.12.2018 (обґрунтування міститься у Таблиці №1) 374950,37 (30% вартості Товару) 03.12.2018 06.12.2018 (обґрунтування міститься у Таблиці №1) 124950,37 (обґрунтування міститься у Таблиці №1) 07.12.2018 11.12.2018р. (останній день строку для оплати 70% вартості Товару) 24950,37 (обґрунтування міститься у Таблиці №1) 12.12.2018 27.12.2018 (враховуючи здійснену 28.12.2018 відповідачем оплату) 899834,56 (24950,37+874884,19(70% вартості Товару)= 899834,56) 28.12.2018існував на дату відкриття провадження у цій справі 799834,56 (899834,56-100000,00(сума здійсненої 28.12.2018 оплати)=799834,56) Враховуючи наведене, судом, здійснено перерахунок інфляційних втрат:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу 13.11.2018 - 02.12.2018 374950,37 1,014 5249,31 03.12.2018 - 06.12.2018 124950,37 1,000 0,00 07.12.2018 - 11.12.2018 24950,37 1,000 0,00 12.12.2018 - 27.12.2018 899834,56 1,008 7198,68 28.12.2018 - 30.11.2019 799834,56 1,043 34090,94 Таким чином, сума інфляційних втрат за заявлений позивачем період становить 46538,93грн. (5249,31 + 7198,68 + 34090,94 = 46538,93)

Крім того, враховуючи наведене, судом, здійснено перерахунок трьох процентів річних:

Сума боргу (грн.)Період заборгованостіКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 374950,37 13.11.2018 - 02.12.2018 20 3% 616,36 124950,37 03.12.2018 - 06.12.2018 4 3% 41,08 24950,37 07.12.2018 - 11.12.2018 5 3% 10,25 899834,56 12.12.2018 - 27.12.2018 16 3% 1183,34 799834,56 28.12.2018 - 13.12.2019 351 3% 23074,68 Таким чином, сума трьох процентів річних за заявлений позивачем період становить 24925,71грн.

Відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Беручи до уваги викладене вище, незважаючи на здійснені у позовній заяві помилки під час розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 40791,56грн. інфляційних втрат та 24773,77грн. трьох процентів річних, розмір яких не перевищує сум, обчислених судом за заявлені періоди, а тому, такі позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 1023524,52грн., з яких 749834,56грн. основного боргу, 152136,21грн. пені, 55988,42грн. штрафу, 40791,56грн. інфляційних втрат та 24773,77грн. трьох процентів річних. При цьому, в частині стягнення пені у розмірі 14914,03грн. слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем за подання позову у цій справі, сплачено судовий збір у розмірі 16338,44грн., що підтверджується платіжним дорученням №3304 від 22.10.2019р.

Водночас, відповідно до ч.2 ст.123 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України Про судовий збір , судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За змістом пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір , за подання юридичною особою до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст.7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік , з 1 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1921 гривня.

Отже, оскільки, відповідно до прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача 799834,56грн. основного боргу, 167050,24грн. пені, 55988,42грн. штрафу, 40791,56грн. інфляційних втрат та 24773,77грн. трьох процентів річних, то ціною цього позову є 10884 3 8,55грн., а не 1088428,55грн., як зазначено позивачем у тексті вказаної заяви, а тому, за подання до суду цієї позовної заяви, позивач повинен був сплати судовий збір у розмірі 16326,58грн. (1088438,55 / 100 * 1,5 = 16326,57825 ? 16326,58).

Разом з тим, оскільки провадження у справі в частині стягнення 50000,00грн. основного боргу підлягає закриттю, беручи до уваги наведене, розподілу між сторонами підлягають 15576,58грн. (16326,58 (сума судового збору, яка підлягала сплаті за подання цього позову) - 750,00 (сума судового збору, яка підлягала сплаті за подання цього позову в частині позовних вимог, провадження щодо яких підлягає закриттю (50000 / 100 * 1,5 = 750)) = 15576,58) судового збору.

При цьому, суд звертає увагу позивача, що, відповідно до п.п.1,5 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір , сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (ч.2 ст.7 Закону України Про судовий збір ).

Проте, враховуючи, що, станом на момент ухвалення цього рішення, позивачем не подано відповідного клопотання, питання щодо повернення переплаченої суми судового збору (16338,44-16326,58=11,86), а також суми судового збору (50000 / 100 * 1,5 = 750), яка підлягає поверненню у зв`язку із закриттям провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 50000,00грн. основного боргу, судом не вирішується.

Беручи до уваги вказане вище, 15576,58грн. судового збору слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стягнути з відповідача на користь позивача 15352,87грн. (1023524,52 (сума, яка підлягає стягненню) / 1038438,55 (сума, яку заявлено до стягнення за виключенням суми, провадження в частині стягнення якої підлягає закриттю) * 15576,58 (сума судового збору, яка підлягає розподілу між сторонами) = 15352,86952 ? 15352,87) судового збору.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 231, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині стягнення 50000,00грн. основного боргу.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України Львівський завод збірних конструкцій (місцезнаходження: 79040, Львівська обл., місто Львів, вул. Городоцька, будинок 222; ідентифікаційний код: 08006864) на користь Приватного підприємства Компанія Захід Плюс (місцезнаходження: 79007, Львівська обл., місто Львів, вулиця Наливайка, будинок 5; ідентифікаційний код: 35721121) 1023524,52грн., з яких 749834,56грн. основного боргу, 152136,21грн. пені, 55988,42грн. штрафу, 40791,56грн. інфляційних втрат та 24773,77грн. трьох процентів річних, а також 15352,87грн. судового збору.

4. Відмовити в частині стягнення 14914,03грн. пені.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України з врахуванням положень абз.1 п.4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015 .

Повний текст рішення складено та підписано 25.05.2020р.

Суддя Король М.Р.