Рішення

від 11.06.2020 по справі 914/2645/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2020 Справа №914/2645/19

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р. , за участі секретаря судового засідання Чорної І.Б., у справі

за позовом: Приватного підприємства Компанія Захід Плюс

до відповідача: Державного підприємства Міністерства оборони України Львівський завод збірних конструкцій

про: стягнення 1088428,55грн.,

Представники

позивача: не з`явився;

відповідача: Іваницький Я. О. (ордер серії ВС №1014959 від 05.02.2020р.),

ВСТАНОВИВ:

13.05.2020р. Господарський суд ухвалив рішення у справі №914/542/19 (надалі по тексту - Рішення ), відповідно до якого, суд, вирішив: закрити провадження у справі в частині стягнення 50000,00грн. основного боргу; позов задовольнити частково; стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України Львівський завод збірних конструкцій (місцезнаходження: 79040, Львівська обл., місто Львів, вул. Городоцька, будинок 222; ідентифікаційний код: 08006864) на користь Приватного підприємства Компанія Захід Плюс (місцезнаходження: 79007, Львівська обл., місто Львів, вулиця Наливайка, будинок 5; ідентифікаційний код: 35721121) 1023524,52грн., з яких 749834,56грн. основного боргу, 152136,21грн. пені, 55988,42грн. штрафу, 40791,56грн. інфляційних втрат та 24773,77грн. трьох процентів річних, а також 15352,87грн. судового збору; відмовити в частині стягнення 14914,03грн. пені.

Відповідно до ч.1 ст.221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Згідно з ч.8 ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо); такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву; у разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, у поданій 27.03.2020р. заяві про вступ у справу як представника (вх.№14058/20) позивачем заявлено про те, що докази понесення позивачем витрат на правничу допомогу будуть надані ним протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.

02.06.2020р. від позивача на адресу суду надійшла заява про вирішення питання щодо судових витрат (в порядку частини 8 статті 129 ГПК України), яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№1279/20р. До вищевказаної заяви позивачем долучено докази, які, на думку позивача, підтверджую понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у цій справі.

Також, у заяві (вх.№1279/20 від 02.06.2020р.) позивачем заявлено клопотання про поновлення позивачу строку для подання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Пунктом 3 ч.1 ст.244 ГПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно ч.3 та ч.4 ст.129 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Враховуючи викладене, з підстав зазначених в ухвалі від 04.06.2020р., Господарський суд Львівської області ухвалив поновити позивачу строк для подання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу; призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл витрат позивача на професійну правничу допомогу у справі №914/2645/19 на 11.06.2020р.

У судове засідання 11.06.2020р. з`явився представник відповідача, який проти розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу у цій справі заперечив повністю. Позивач участі повноважного представника у вищевказаному судовому засіданні не забезпечив, при цьому, у заяві (вх.№1279/20 від 02.06.2020р.) позивач просив здійснювати розгляд такої заяви без його участі.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п.1 ч.3 ст.123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ГПК України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.126 ГПК України).

Згідно ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У поданій заяві (вх.№1279/20 від 02.06.2020р.) позивач просить вирішити питання про розподіл між сторонами 24000,00 грн. понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у цій справі.

право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст.16 ГПК України.

У відповідності до статті 131-2 Конституції України, для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Судом встановлено, що 03.12.2019р. між Приватним підприємством Компанія Захід Плюс (надалі по тексту - Замовник , позивач ) та Адвокатським об`єднанням Адвокатська компанія Прокопишин і Партнери (надалі по тексту - Виконавець , Адвокатське об`єднання ) укладено договір про надання правової допомоги (надалі по тексту - Договір ), згідно п.1.1. Договору якого, позивач доручає, а Адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надати правову допомогу щодо представництва та захисту інтересів позивача у спорі з Державним підприємством Міністерства оборони України Львівський завод збірних конструкцій (відповідачем у цій справі) про стягнення заборгованості, що виникла на підставі Договору №104 від 01.10.2018 року, у зв`язку із майбутнім розглядом та вирішенням такого спору судом першої інстанції, а позивач бере на себе зобов`язання сплатити Адвокатському об`єднанню гонорар за надання правової допомоги, на умовах та в порядку, визначених цим договором.

Відповідно до ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з п.4.1. Договору, за надання правової допомоги відповідно до предмету договору позивач сплачує Адвокатському об`єднанню гонорар у сумі 24000,00грн., що визначений сторонами з врахуванням характеру спору, обсягу часу, який необхідно затратити Адвокатському об`єднанню для належного виконання доручення, ступеня складності вирішуваних завдань, значення спору для позивача. При цьому, згідно з п.4.5 Договору, на підтвердження надання правової допомоги за цим договором сторони складають акт виконаних робіт (надання правової допомоги).

Відповідно до ч.3 ст.126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до поданого разом із заявою (вх.№1279/20 від 02.06.2020р.) акту приймання виконаних робіт (надання правової допомоги) від 29.05.2020р. (надалі по тексту - Акт ), який містить детальний опис та вартість виконаних робіт (наданих послуг), Адвокатським об`єднання, відповідно до умов Договору, надано позивачу послуги з професійної правничої допомоги, загальна вартість яких становить 24000,00грн., що також відповідає загальній вартості правової допомоги, визначеної умовами Договору.

Крім того, на підставі Договору, позивачем здійснено оплату Адвокатському об`єднанню вартості виконаних робіт (наданих послуг) у розмірі 24000,00грн., що підтверджується платіжними дорученнями №401 від 06.12.2019р. на суму 12000,00грн. та №459 від 29.05.2020р. на суму 12000,00грн., копії яких містяться в матеріалах справи.

Частиною 4 ст.126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Так, у судовому засіданні 11.06.2020р. представник відповідача усно заперечив повністю щодо розподілу між сторонами витрат позивача на правову допомогу у цій справі та просив відмовити у стягненні таких витрат з відповідача, а отже, вказане за своє правовою природою є клопотанням відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 100%, розглянувши яке, суд зазначає наступне:

відповідно до ч.6 ст.126 ГПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, суд враховує, що самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 15.05.2020р. у справі №910/5410/19, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/89704699 ).

Водночас, згідно позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 13.05.2020р. у справі №922/2749/19, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/89212623 , беручи до уваги принцип змагальності, який знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.

Наявність підстав для зменшення розміру витрат позивача на правову допомогу у цій справі та відмови у розподілі таких між сторонами представник відповідача обґрунтовує, зокрема, тим, що:

1) зазначені в Акті роботи (надані послуги) щодо представництва позивача у судових засіданнях не стосуються розгляду цієї справи, оскільки, при зазначенні номеру справи, участь в судових засіданнях, у яких брав адвокат, зазначено №914/2445/19, що не відповідає номеру, присвоєному цій справі, а саме, №914/2645/19.

Проте, згідно інформації, що міститься на веб-сайті Судова влада України , позивач не є учасником справи №914/2445/19. Більше того, справа №914/2445/19 стосується заяви про скасування судового наказу, яка, відповідно до положень ГПК України, у разі відсутності підстав для повернення, розглядається судом не пізніше двох днів після її подання без проведення судового засідання.

Також, зазначені в Акті дати судових засідань повністю відповідають датам судових (підготовчих) засідань у цій справі, участь в яких взяв представник позивача.

Крім того, згідно Акту, перелік зазначених у ньому робіт (послуг) є наданою Адвокатським об`єднанням позивачу правовою допомогою саме, відповідно до умов Договору. При цьому, як зазначено вище, предметом Договору, є надання правової допомоги щодо представництва та захисту інтересів позивача у спорі з Державним підприємством Міністерства оборони України Львівський завод збірних конструкцій - відповідачем у цій справі, про стягнення заборгованості, що виникла на підставі Договору №104 від 01.10.2018 року - що повністю відповідає предмету спору у цій справі.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог так, як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

У рішенні від 13.01.2000р. у справі Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії та у рішенні від 28.10.1998 у справі Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п.1 ст.6 Конвенції.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що роботи (послуги), перелік яких міститься в Акті, в тому числі, щодо представництва інтересів позивача у судових засіданнях є такими, що виконі (надані) Адвокатським об`єднання позивачу як правова допомога у цій справі, а отже, витрати щодо оплати вартості таких робіт (послуг) є витратами, пов`язаними з розглядом цієї справи.

2) тривалість усних консультацій та послуг щодо складання позовної заяви та представництва у системі Електронний суд , наданих Адвокатським об`єднанням позивачу, є завищеною.

Проте, суд звертає увагу, що відповідно до Акту, тривалість надання усних консультацій, включає також тривалість вивчення наданих позивачем документів.

Крім того, предметом позову у цій справі було стягнення з відповідача на користь позивача не лише суми основного боргу, а і сум штрафу, пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних, необхідність подання розрахунку кожної із яких, є передбаченою вимогами ГПК України умовою для звернення до суду із позовом. При цьому, відповідно до Рішення, з відповідача на користь позивача стягнуто майже 95% (273689,96 (загальна сума задоволених вимог про стягнення штрафу, пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних) / 288603,99 (заявлена до стягнення сума штрафу, пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних) = 0,948323549 ? 0,95) із заявлених позовних вимог, що в свою чергу, вказує на те, що наведені у позовній заяві розрахунки є, в більшості, обґрунтованими.

Також, суд зазначає, що у системі Електронний суд передбачена можливість не лише подачі документів, а і ознайомлення (вивчення) вже наявних у матеріалах справи документів, доступ до яких надається через вищевказану систему.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що тривалість усних консультацій, вивчення документів, послуг щодо складання позовної заяви та представництва у системі Електронний суд не є завищеною.

Враховуючи наведене, тривалість виконання робіт (надання послуг) не є завищеною. Більше того, суд відхиляє вказані доводи щодо завищення тривалості таких з огляду на правову позицію Верховного Суду у постановах від 13.12.2018р. у справі №816/2096/17, від 16.05.2019р. у справі №823/2638/18, від 09.07.2019р. у справі № 923/726/18, від 26.02.2020р. у справі №910/14371/18, згідно з якою від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

3) відсутність рахунків, на підставі яких, у відповідності до п.4.2. Договору, здійснена оплата вартості правової допомоги.

Так, призначенням здійснених платежів у загальному розмірі, який повністю відповідає розміру гонорару, визначеному позивачем та Адвокатським об`єднанням, зазначено: надання правової допомоги згідно з договором від 03.12.19 . При цьому, суд звертає увагу, що вищезазначені реквізити договору є реквізитами Договору, укладеного позивачем з Адвокатським об`єднанням.

Вказаним підтверджується, що відповідні оплати, здійснено позивачем на підставі Договору, а отже спростовуються вищенаведені доводи представника відповідача.

Беручи до уваги все вищевикладене, а також те, що відповідачем не подано та в матеріалах справи відсутні будь-які докази, підтверджуючі неспівмірність витрат позивача на правову допомогу у цій справі, суд відхиляє доводи представника відповідача, усно наведені ним в судовому засіданні 11.06.2020р.

Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Як зазначено вище, зазначені в Акті послуги (роботи) щодо надання правової допомоги є такими, що виконі (надані) Адвокатським об`єднанням позивачу як правова допомога у цій справі, а отже, пов`язаними з розглядом цієї справи, при цьому розмір таких є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, оскільки сума таких становить 2% (24000,00 / 1088428,55 (ціна позову) = 0,022050138 ? 0,02) від ціни позову. При цьому, загальна вартість робіт (послуг), зазначена в Акті не виходить за межі вартості правової допомоги, визначеної в п.4.1. Договору.

Крім того, суд враховує, що з метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача листами-попередженнями вих.5/05 від 30.05.2019р. та вих.4/06 від 20.06.2019р., претензією від 02.12.2019р. Однак, станом на момент звернення до суду із позовом, відповідачем сума боргу так і не була погашена.

При цьому, під час розгляду справи, відповідач здійснив оплату, розмір якої становив лише 6% (50000,00/799834,56=0,062512928?0,062512928) від суми боргу з оплати вартості товару, стягнення, зокрема, але не виключно, якої було предметом спору.

Щодо поведінки сторін, суд звертає увагу на те, що під час розгляду справи відповідачем 6 разів було подано клопотання про відкладення розгляду справи, в тому числі, з метою надання можливості підготувати та подати відзив. Однак, від відповідача на адресу суду жодної заяви (клопотання), окрім зазначених вище про відкладення розгляду справи, не надходило. Водночас, поведінка позивача під час розгляду цієї справи не мала наслідком затягування розгляду справи.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, за результатами дослідження та оцінки наявних у справі доказів та доводів сторін, на підставі перевірки відповідності заявленої до стягнення суми виконаному обсягу робіт (послуг), та витраченим на їх виконання часом, враховуючи складність справи, а також з огляду на їх співмірність з розумною необхідністю витрат для цієї справи, в тому числі складність здійснених позивачем розрахунків, встановивши при цьому, що відповідачем не доведено неспівмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката, яка є необхідною підставою для зменшення цих витрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для розподілу між сторонами 24000,00грн. витрат позивача на професійну правничу допомогу у цій справі..

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для розподілу між сторонами витрат позивача на професійну правничу допомогу у цій справі не спростовує.

Відповідно до п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, враховуючи те, що провадження у справі в частині стягнення 50000,00грн. було закрито, при цьому Рішенням позовні вимоги задоволено частково, то 23655,31грн. (1023524,52 (сума, яку вирішено стягнути з відповідача) / 1038438,55 (сума, яку заявлено до стягнення з відповідача, за виключенням суми, провадження в частині стягнення якої закрито) * 24000,00 (витрати позивача на професійну правничу допомогу у цій справі, які підлягають розподілу між сторонами) = 23655,31257 ? 23655,31) понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу підлягають покладенню на відповідача.

Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 221, 233, 238, 241, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України Львівський завод збірних конструкцій (місцезнаходження: 79040, Львівська обл., місто Львів, вул. Городоцька, будинок 222; ідентифікаційний код: 08006864) на користь Приватного підприємства Компанія Захід Плюс (місцезнаходження: 79007, Львівська обл., місто Львів, вулиця Наливайка, будинок 5; ідентифікаційний код: 35721121) 23655,31грн. витрат на професійну правничу допомогу.

2. Наказ видати після набрання додатковим рішенням законної сили.

Додаткове рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Додаткове рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України з врахуванням положень абз.1 п.4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015 .

Повний текст додаткового рішення складено та підписано 15.06.2020р.

Суддя Король М.Р.