Постанова

від 30.11.2020 по справі 914/2645/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2020 р. Справа №914/2645/19

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого - судді - О.Л. Мирутенко

суддів - Г.В. Орищин

- О.С. Скрипчук

секретаря судового засідання: К. Кострик

Розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій»

на рішення Господарського суду Львівської області від 13.05.2020

у справі №914/2645/19

за позовом: Приватного підприємства «Компанія «Захід Плюс»

до: Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій»

про: стягнення 1088428,55 грн.

за участю представників:

від позивача - Асташкін А.В. - адвокат (ордер ВС № 1044564 від 09.11.2020)

від відповідача - Іваницький Я.О. - адвокат (ордер ВС №1030133 від 13.07.2020)

ВСТАНОВИВ :

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.05.2020, суддя Король М.Р., було закрито провадження у справі в частині стягнення 50000,00грн. основного боргу. Позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» (місцезнаходження: 79040, Львівська обл., місто Львів, вул. Городоцька, будинок 222; ідентифікаційний код: 08006864) на користь Приватного підприємства «Компанія «Захід Плюс» (місцезнаходження: 79007, Львівська обл., місто Львів, вулиця Наливайка, будинок 5; ідентифікаційний код: 35721121) 1023524,52грн., з яких 749834,56грн. основного боргу, 152136,21грн. пені, 55988,42грн. штрафу, 40791,56грн. інфляційних втрат та 24773,77грн. трьох процентів річних, а також 15352,87грн. судового збору. Відмовлено в частині стягнення 14914,03грн. пені.

З даним рішенням не погодилося Державне підприємство Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» і оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що воно винесене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, зокрема, ст. 120 ГПК України, ст.ст. 530, 655 ЦК України.

Приватне підприємство «Компанія «Захід Плюс» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду від 30.07.2020 справу №914/2645/19 було передано на розгляд колегії суддів у складі: Мирутенко О.Л. - головуючий суддя, Кордюк Г.Т., Данко Л.С.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 04.08.2020 апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» на рішення Господарського суду Львівської області від 13.05.2020 у справі №914/2645/19 було залишено без руху. Надано строк Державному підприємству Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» до 19 серпня 2020 року для усунення вказаних судом недоліків при поданні апеляційної скарги.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Західного апеляційного господарського суду №312 від 03.09.2020 у зв`язку із звільненням у відставку судді-члена колегії Данко Л.С. було призначено проведення автоматизованої зміни складу суду у справі №914/2645/19.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2020 справу № 914/2645/19 було передано на розгляд колегії суддів у складі: Мирутенко О.Л. - головуючий суддя, Скрипчук О.С., Кордюк Г.Т.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Західного апеляційного господарського суду №318 від 04.09.2020 у зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Кордюк Г.Т. було призначено проведення автоматизованої зміни складу суду у справі №914/2645/19.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2020 справу № 914/2645/19 було передано на розгляд колегії суддів у складі: Мирутенко О.Л. - головуючий суддя, Скрипчук О.С., Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 відкрито апеляційне провадження в даній справі.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2020 було призначено справу до розгляду на 09.11.2020.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 за клопотанням апелянта було відкладено розгляд апеляційної скарги Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» на 30.11.2020.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, заслухавши представників сторін, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 13.05.2020 у справі №914/2645/19 - без змін, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.12.2019 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «Компанія «Захід Плюс» до Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» про стягнення 1088428,55грн.

01.04.2020 у судове засідання з розгляду спору по суті сторони участь повноважних представників не забезпечили, тому суд відклав розгляд справи на 29.04.2020.

28.04.2020 на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх. №16721/20.

04.05.2020. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, враховуючи те, що судове засідання з розгляду спору по суті, призначене на 29.04.2020, у зв`язку із перебуванням судді Король М.Р. у відпустці, не відбулося, ухвалив: судове засідання призначити на 13.05.2020; викликати представників сторін у судове засідання.

12.05.2020 відповідачем подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке зареєстроване відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх. №17499/20.

13.05.2020 у судове засідання з розгляду спору по суті сторони участь повноважних представників не забезпечили.

З матеріалів справи вбачається, що 01.10.2018 між позивачем (надалі по тексту «продавець» ) та відповідачем (надалі по тексту «покупець» ) було укладено договір купівлі-продажу №104 (надалі по тексту «договір» ), відповідно до п.1.1. якого, продавець приймає на себе зобов`язання передати у встановлений у даному договорі термін у власність покупця щебінь гранітний фракція 5-20мм (надалі по тексту «товар» ), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість відповідно до умов цього договору.

Згідно з п.2.1. договору, товар поставляється продавцем покупцю за договірними цінами.

Так, додатком №1 «Специфікація» до договору, сторони визначили ціну поставки товару на ст.Скнилів, а саме: 530грн. з ПДВ за тону.

На виконання умов договору, як зазначає позивач, ним здійснено поставку товару, проте, оплата такого відповідачем здійснена частково, внаслідок чого утворився борг у розмірі 799834,56грн.

Відповідно до п.5.2. договору, покупець сплачує 30% вартості поставки товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця, а на 70% покупцю надається відстрочка оплати переданого йому товару за цим договором строком на 30 днів з моменту переходу права власності на товар, згідно з п.4.1. договору.

Проте позивач зазначає, що оплату товару відповідачем здійснено частково, внаслідок чого утворився борг у розмірі 799834,56грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивач листами-попередженнями вих. 5/05 від 30.05.2019 та вих. 4/06 від 20.06.2019 звернувся до відповідача з вимогами сплатити дебіторську заборгованість у вищевказаному розмірі. У відповідь на зазначені листи, відповідач, листами вих. №434 від 21.06.2019 та вих. №440 від 02.07.2019 відповідно, повідомив позивача про неможливість погасити борг за поставлений товар у зв`язку із важким фінансовим становищем заводу, а також про можливість повернути товар, за вимогою позивача, задля зарахування частини наявного боргу.

Також, 04.12.2019 позивач звернувся до відповідача з претензією від 02.12.2019 з вимогою про сплату, зокрема, але не виключно боргу у розмірі 799834,56грн. Однак така претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення,

Зважаючи на викладене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на користь позивача боргу у вищевказаному розмірі.

Крім того, у зв`язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання щодо оплати вартості товару, позивачем нараховано 167050,24грн. пені, 55988,42грн. штрафу, 40791,56грн. інфляційних втрат та 24773,77грн. трьох процентів річних.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів розірвання договору.

На виконання умов Договору, згідно долученої до позовної заяви видаткової накладної №РН-0000037 від 11.11.2018 позивач поставив, а відповідач прийняв товар, загальною вартістю 1249834,56грн. з ПДВ.

Враховуючи наведене, матеріалами справи підтверджено та відповідачем не спростовано факт отримання у відповідності до умов договору товару, загальною вартістю 1249834,56грн. з ПДВ.

Частиною 1 ст.691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2 ст.692 ЦК України).

Частина 1 ст.530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до п.5.2. договору, покупець сплачує 30% вартості поставки товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця, а на 70% покупцю надається відстрочка оплати переданого йому товару за цим договором строком на 30 днів з моменту переходу права власності на товар, згідно з п.4.1. договору.

При цьому, відповідно до умов договору, право власності на товар, а також усі пов`язані з ним ризики переходять від продавця до покупця з моменту передачі товару покупцю.

Враховуючи наведене, з моменту переходу права власності на товар, який співпадає з моментом передачі товару, яку оформлено шляхом підписання сторонами відповідної видаткової накладної №РН-0000037 від 11.11.2018, відповідач зобов`язаний був здійснити оплату позивачу 30% вартості такого товару, а 70% вартості - протягом наступних 30 днів.

Згідно з ч.1 ст.251 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.1 ст.255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Отже, 30% вартості товару у розмірі 374950,37грн. (1249834,56 / 100 * 30 = 374950,368 ? 374950,37) відповідач зобов`язаний був сплатити на наступний день після отримання такого товару, а саме - 12.11.2018.

Водночас, останнім днем 30-денного строку з моменту отримання товару, встановленого договором для сплати 70% вартості товару у розмірі 874884,19грн. (1249834,56 / 100 * 70 = 874884,192 ? 874884,19) був 11.12.2018.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням п.30.1 ст.30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» , моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з п.8.1 ст.8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Проте, як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, станом на момент подання позову, відповідачем здійснено лише часткову оплату вартості товару на загальну суму 450000,00грн. (250000 + 100000 + 100000 = 450000,00), що підтверджується платіжними дорученнями №2262 від 03.12.2018 на суму 250000,00грн., №2292 від 07.12.2018 на суму 10000,00грн., №2494 від 28.12.2018 на суму 10000,00грн. (копії яких містяться в матеріалах справи), внаслідок чого виник борг у розмірі 799834,56грн. (1249834,56 (загальна вартість поставленого товару) - 450000 (загальна сума здійснених відповідачем, станом на момент звернення до суду із цим позовом, оплат вартості товару) = 799834,56).

Вказаний розмір боргу відповідача перед позивачем також зазначено у підписаному сторонами акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2018-21.06.2019 (копія якого міститься в матеріалах справи).

Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищенаведене, матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем виконання передбаченого умовами договору грошових зобов`язань з оплати поставленого товару у розмірі 799834,56грн.

Разом з тим, як зазначає позивач, після відкриття провадження у цій справі, відповідачем здійснено оплату вартості товару у розмірі 50000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №562 від 23.01.2020 (копія якої міститься в матеріалах справи).

Доказів оплати у повному обсязі відповідачем вартості отриманого товару, сторонами не надано та в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 50000,00грн. основного боргу у зв`язку із відсутністю предмета спору, оскільки відповідачем у справі вжито заходів, спрямованих на добровільне часткове врегулювання господарського спору, наслідком яких стала оплата 50000,00грн. основного боргу.

Водночас, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 749834,56грн. (799834,56 (сума основного боргу відповідача перед позивачем до моменту відкриття провадження у справі) - 50000,00 (сума погашеного відповідачем після відкриття провадження у справі боргу) = 749834,56) є підставними та обґрунтованими, а відтак, підлягають до задоволення.

Крім того, у зв`язку з порушення відповідачем умов договору, а саме зобов`язання щодо оплати поставленого товару, позивачем нараховано 55988,42грн. штрафу та 167050,24грн. пені за період з 12.11.2018 по 28.06.2019.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Згідно з ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 1 ст.549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України визначено, що пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п.6.2. договору, за прострочення строків оплати товару, встановлених в договорі, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,1% вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцяти днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, судом першої інстанції вірно встановлено, що такий здійснено невірно з огляду на наступне:

1) згідно з п.2.3. Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» , перебіг періоду часу, за який нараховується пеня починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане.

Беручи до уваги викладене вище, враховуючи дату отримання відповідачем товару, борг зі сплати 30% вартості такого як і перебіг періоду, за який позивач вправі нараховувати, пеню виник/почався з 13.11.2018, а не з 12.11.2018 (як визначено позивачем);

2) відповідно до ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Водночас згідно з ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» , розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи неведене, а також те, що визначений сторонами у п.6.2. договору розмір пені (0,1%) є більшим, ніж подвійна облікова ставка Національного банку України, що діяла у період прострочення оплати товару, за прострочку платежу нарахуванню підлягає пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а не 0,1% (як визначено позивачем) від суми простроченого платежу;

3) відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Умовами договору не визначено іншого періоду нарахування штрафних санкцій, ніж зазначений вище.

Згідно з ч.3 ст.254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Враховуючи наведене, а також те, що першим днем прострочення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару в частині 30% (374950,37 грн.) вартості такого є 13.11.2018, то строк нарахування пені (з врахуванням здійснених часткових оплат) на суму вищевказаного простроченого платежу спливає 13.05.2019, а отже, останнім днем періоду, за який позивач вправі здійснювати відповідні нарахування є 12.05.2019.

Водночас, враховуючи те, що першим днем прострочення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару в частині 70% (874884,19грн.) вартості такого є 12.11.2018, то строк нарахування пені (з врахуванням здійснених часткових оплат) на суму вищевказаного простроченого платежу спливає 12.06.2019, а отже, останнім днем періоду, за який позивач вправі здійснювати відповідні нарахування є 11.06.2019.

Отже, позивач вправі нараховувати пеню на суму прострочених платежів зі сплати 30% вартості товару починаючи з 13.11.2018 по 12.05.2019 , зі сплати 70% вартості товару - з 12.12.2018 по 11.06.2020.

Не суперечить зазначеному вище та відповідає такому, здійснення відповідних нарахувань пені на прострочені платежі зі сплати:

- 30% вартості товару, починаючи з 13.11.2018 по 11.12.2018 ;

- 100% (30%+70%) вартості товару, починаючи з 12.12.2018 (перший день періоду, за який позивач вправі здійснювати нарахування пені на прострочений платіж зі сплати 70% вартості товару) по 12.05.2019 (останній день періоду, за який позивач вправі здійснювати нарахування пені на прострочений платіж зі сплати 30% вартості товару);

- 70% вартості товару, починаючи з 13.05.2019 по 11.06.2019 (останній день періоду, за який позивач вправі здійснювати нарахування пені на прострочений платіж зі сплати 70% вартості товару).

Проте, всупереч зазначеному, згідно розрахунку пені, наведеному у позовній заяві, відповідні нарахування пені позивач здійснює на прострочені платежі зі сплати:

- 30% вартості товару, починаючи з 12.11.2018 по 11.12.2018;

- 100% вартості товару, починаючи з 12.12.2018 по 28.06.2019.

Враховуючи здійснені відповідачем, до моменту відкриття провадження у цій справі, часткові оплати товару, для належного здійснення перерахунку пені судом першої інстанції вірно у нижченаведених таблицях (разом надалі по тексту - «таблиця №1» ) визначено наступні суми та періоди прострочення платежів:

- зі сплати 30% (374950,37грн.) вартості товару

Перший день періоду прострочення Останній день періоду простроченняСума простроченого платежу (грн.) 13.11.2018 (наступний день після дня, в якому відповідач повинен був здійснити оплату ) 02.12.2018 (враховуючи здійснену 03.12.2018 відповідачем оплату) 374950,37 03.12.2018 06.12.2018 (враховуючи здійснену 07.12.2018 відповідачем оплату) 124950,37 (374950,37 - 250000,00 (розмір здійсненої 03.12.2018 відповідачем оплати) = 124950,37) 07.12.2018 27.12.2018 (враховуючи здійснену 28.12.2018 відповідачем оплату у розмірі 100000,00грн., 24950,37грн. з яких підлягали зарахуванню в погашення простроченого платежу зі сплати 30% вартості Товару) 24950,37 (124950,37 - 10000,00 (розмір здійсненої 07.12.2018 відповідачем оплати) = 24950,37) - зі сплати 70% (874884,19грн.) вартості товару

Перший день періоду прострочення Останній день періоду простроченняСума простроченого платежу (грн.) 12.12.2018 (наступний день після дня, в якому відповідач повинен був здійснити оплату ) 27.12.2018 (враховуючи здійснену 28.12.2018 відповідачем оплату у розмірі 100000,00грн., 24950,37грн. з яких підлягали зарахуванню в погашення простроченого платежу зі сплати 30% вартості товару, а решта, у розмірі (100000,00-24950,37=75049,63) в погашення простроченого платежу зі сплати 70% вартості товару) 874884,19 28.12.2018існував на дату відкриття провадження у цій справі 799834,56 (874884,19 - 75049,63 (розмір частини здійсненої 28.12.2018 відповідачем оплати, що підлягала зарахуванню в погашення простроченого платежу зі сплати 70% вартості товару) = 799834,56) Беручи до уваги викладене, судом першої інстанції обгрунтовано було здійснено перерахунок пені:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 374950,37 13.11.2018 - 02.12.2018 20 18,0000 % 0,099 % 7396,28 124950,37 03.12.2018 - 06.12.2018 4 18,0000 % 0,099 % 492,95 24950,37 07.12.2018 - 13.12.2018 7 18,0000 % 0,099 % 172,26 24950,37 14.12.2018 - 27.12.2018 14 18,0000 % 0,099 % 344,52 874884,19 12.12.2018 - 13.12.2018 2 18,0000 % 0,099 % 1725,80 874884,19 14.12.2018 - 27.12.2018 14 18,0000 % 0,099 % 12080,59 799834,56 28.12.2018 - 31.01.2019 35 18,0000 % 0,099 % 27610,73 799834,56 01.02.2019 - 14.03.2019 42 18,0000 % 0,099 % 33132,87 799834,56 15.03.2019 - 25.04.2019 42 18,0000 % 0,099 % 33132,87 799834,56 26.04.2019 - 06.06.2019 42 17,5000 % 0,096 % 32212,52 799834,56 07.06.2019 - 11.06.2019 5 17,5000 % 0,096 % 3834,82 Таким чином, загальна сума пені, в межах заявленого позивачем періоду, нарахованої позивачем за прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання щодо сплати вартості товару становить 152136,21грн. (7396,28 + 492,95 + 172,26 + 344,52 + 1725,80 + 12080,59 + 27610,73 + 33132,87 + 33132,87 + 32212,52 + 3834,82 = 152136,21)

Отже, позовні вимоги про стягнення 167050,24грн. пені підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 152136,21грн. При цьому, в частині стягнення пені у розмірі 14914,03грн. (167050,24-152136,21=14914,03) слід відмовити.

Відповідно до ч.2 ст.549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Враховуючи положення п.6.2 договору, окрім пені, за прострочення встановлених в договорі строків оплати товару понад тридцяти днів, покупець додатково сплачує продавцю штраф у розмірі 7% вартості товару з яких допущено прострочення виконання.

Беручи до уваги викладене, нарахування позивачем вищевказаного штрафу на 799834,56грн. є правомірним, оскільки, як зазначено вище, починаючи з 28.12.2018, а також, станом на момент звернення позивачем до суду із цим позовом (17.12.2019), а отже впродовж періоду, тривалість якого становить понад тридцяти днів, сума боргу відповідача перед позивачем зі сплати вартості товару становила 799834,56грн.

Перевіривши правильність розрахунку штрафу (799834,56/100 * 7 = 55988,4192 ? 55988,42), суд першої інстанції вірно зазначає, що такий здійснено позивачем вірно, а тому позовні вимоги про стягнення 55988,42грн. є підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Також, позивач просив стягнути з відповідача 40791,56грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з грудня 2018 по листопад 2019, та 24773,77грн. трьох процентів річних, нарахованих за період з 12.11.2018 по 13.12.2019.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків інфляційних втрат та трьох процентів річних за заявлений період суд першої інстанції обгрунтовано встановив, що такі здійснено невірно. Зокрема, як зазначено вище, позивачем невірно визначено дату виникнення боргу зі сплати 30% вартості товару, крім того, позивачем невірно визначено кількість днів прострочення.

З врахуванням наведеного, в межах заявленого позивачем періоду, суд першої інстанції вірно встановив наступні періоди та суми боргу зі сплати вартості товару:

Перший день періоду існування боргу Останній день періоду існування боргуСума боргу (грн.) 13.11.2018 (обґрунтування міститься у Таблиці №1) 02.12.2018 (обґрунтування міститься у Таблиці №1) 374950,37 (30% вартості товару) 03.12.2018 06.12.2018 (обґрунтування міститься у Таблиці №1) 124950,37 (обґрунтування міститься у Таблиці №1) 07.12.2018 11.12.2018 (останній день строку для оплати 70% вартості товару) 24950,37 (обґрунтування міститься у Таблиці №1) 12.12.2018 27.12.2018 (враховуючи здійснену 28.12.2018 відповідачем оплату) 899834,56 (24950,37+874884,19(70% вартості Товару)= 899834,56) 28.12.2018існував на дату відкриття провадження у цій справі 799834,56 (899834,56-100000,00(сума здійсненої 28.12.2018 оплати)=799834,56) Враховуючи наведене, судом першої інстанції обгрунтовано здійснено перерахунок інфляційних втрат:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу 13.11.2018 - 02.12.2018 374950,37 1,014 5249,31 03.12.2018 - 06.12.2018 124950,37 1,000 0,00 07.12.2018 - 11.12.2018 24950,37 1,000 0,00 12.12.2018 - 27.12.2018 899834,56 1,008 7198,68 28.12.2018 - 30.11.2019 799834,56 1,043 34090,94 Таким чином, сума інфляційних втрат за заявлений позивачем період становить 46538,93грн. (5249,31 + 7198,68 + 34090,94 = 46538,93)

Крім того, враховуючи наведене, судом першої інстанції вірно здійснено перерахунок трьох процентів річних:

Сума боргу (грн.)Період заборгованостіКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 374950,37 13.11.2018 - 02.12.2018 20 3% 616,36 124950,37 03.12.2018 - 06.12.2018 4 3% 41,08 24950,37 07.12.2018 - 11.12.2018 5 3% 10,25 899834,56 12.12.2018 - 27.12.2018 16 3% 1183,34 799834,56 28.12.2018 - 13.12.2019 351 3% 23074,68 Таким чином, сума трьох процентів річних за заявлений позивачем період становить 24925,71грн.

Відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Беручи до уваги викладене вище, незважаючи на здійснені у позовній заяві помилки під час розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 40791,56грн. інфляційних втрат та 24773,77грн. трьох процентів річних, розмір яких не перевищує сум, обчислених судом першої інстанції за заявлені періоди, а тому, такі позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин справи суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Що ж стосується посилання апелянта на неправильне застосування судом першої інстанції норм ст. 120 ГПК України, ст.ст. 530, 655 ЦК України, то колегія суддів їх відхиляє як безпідставні.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 1023524,52грн., з яких 749834,56грн. основного боргу, 152136,21грн. пені, 55988,42грн. штрафу, 40791,56грн. інфляційних втрат та 24773,77грн. трьох процентів річних. При цьому, в частині стягнення пені у розмірі 14914,03грн. слід відмовити.

З огляду на викладене, колегія Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 13.05.2020 по справі №914/2645/19 винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України Західний апеляційний господарський суд

Постановив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 13.05.2020 року у справі №914/2645/19 залишити без змін.

Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» залишити без задоволення.

Постанова набуває чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена сторонами в касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий-суддя О.Л. Мирутенко

Судді: Г.В. Орищин

О.С. Скрипчук

«Повний текст постанови виготовлено 02.12.2020»