Постанова

від 14.05.2020 по справі 1.380.2019.004902

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.004902 пров. № А/857/2807/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Качмара В.Я., Курильця А.Р.,

за участю секретаря судового засідання Кітраль Х.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Кузьменко А.В.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.004902 (рішення ухвалено в м.Львові, головуючий суддя Сидор Н.Т., повний текст рішення складено та підписано 30.01.2020) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління ДМС у Львівській області, третя особа Благодійний фонд "Святої Матері Терези" про визнання незаконними і скасування наказу в частині та рішення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 24.09.2019 звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач-1), Головного управління ДМС у Львівській області (далі - ГУ ДМС у Львівській області, відповідач-2), третя особа Благодійний фонд "Святої Матері Терези", в якому з врахуванням уточнення позовних вимог від 18.12.2019 просить:

- визнати незаконним та скасувати підпункт 1.2. п. 1 Наказу Державної міграційної служби України № 163 від 29.05.2019;

- визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 18.07.2019 № 02-02/32 про скасування дозволу на імміграцію в Україну.

В обґрунтування позову зазначає, що пп. 1.2. п. 1 оскаржуваного наказу посвідки серії НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 та № НОМЕР_3, видані позивачу на тимчасове проживання в Україні, визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню з підстав незаконного здійснення їх обміну з попередніми посвідками на тимчасове проживання в Україні. Проте, як стверджує позивач, жодного обміну посвідок на тимчасове проживання він не здійснював. Зокрема, зазначає, що в день видання оскаржуваного наказу він мав лише одну посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_3 з датою видачі 27.11.2018 та терміном дії до 21.12.2019. Інші посвідки на тимчасове проживання в Україні на день видачі Наказу Державної міграційної служби України № 163 від 29.05.2019 вже були здані у порядку, передбаченому чинним законодавством в Державну міграційну службу України та скасовані цим органом. Посвідку на тимчасове проживання в Україні серії № НОМЕР_3 з датою видачі 27.11.2018 позивач отримав після здійснення офіційного обміну з посвідкою серії ТР № 214004 з датою видачі 08.05.2018 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання" від 25.04.2018 № 322. Посвідку на тимчасове проживання серії НОМЕР_2 від 08.05.2018 позивач виробив після отримання довгострокової візи для в`їзду в Україну типу "D" № НОМЕР_4 з метою працевлаштування. Прийняття Наказу Державної міграційної служби України № 163 від 29.05.2019, який позивач вважає протиправним, спричинило прийняття відповідно протиправного рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 18.07.2019 № 02-02/32.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано підпункт 1.2 пункту 1 Наказу Державної міграційної служби України № 163 від 29.05.2019 про визнання недійсними посвідок на тимчасове проживання. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області № 02-02/32 від 18.07.2019 про скасування дозволу на імміграцію в Україну.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Державна міграційна служба України оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зокрема вказує, що під час проведення ГУ ДМС у Львівській області службової перевірки щодо оформлення посвідок на тимчасове проживання були виявлені грубі порушення вимог Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства , коли здійснювався обмін посвідки громадянину Федеративної Республіки Нігерії ОСОБА_1 на тимчасове проживання у зв`язку із провадженням культурної, наукової, освітньої та волонтерської діяльності. У зв`язку із встановленим наказом ДМС від 29.05.2019 № 163 було визнано недійсними посвідки, що видані відповідачем-2 позивачу, оскільки було встановлено факт обміну посвідок зі зміною мети тимчасового перебування, що не передбачено законом. Зазначає, що суд першої інстанції вказані обставини в порушення статті 90 КАС України не взяв до уваги. Вважає вказаний наказ законним та правомірним. Також вказує, що у ГУ ДМС України у Львівській області не було правових підстав для прийняття рішення про оформлення посвідки на тимчасове проживання за заявою позивача від 21.11.2018 про її обмін у зв`язку із закінченням строку дії. З врахуванням такого вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про дотримання позивачем порядку отримання посвідок на тимчасове проживання іноземців як у випадку здійснення волонтерської діяльності, так і працевлаштування.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідачі та третя особа, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, що у відповідності до ч.2 ст.313 КАС України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги та в їх межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції і матеріалами справи підтверджується, що 14.05.2019 ГУ ДМС України у Львівській області на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України Про імміграцію громадянину Федеративної Республіки Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , видано дозвіл № 4601/82 на імміграцію в Україну з терміном дії до 13.05.2020.

На виконання резолюції першого начальника ГУ ДМС України у Львівській області від 12.04.2019, утворено комісію для проведення службової перевірки з метою з`ясування обставин, викладених в доповідній записці начальника управління з питань імміграції, тимчасового перебування та протидії нелегальній міграції Грабчука А.С. від 12.04.2019 щодо дотримання вимог імміграційного законодавства працівниками відділу тимчасового перебування іноземців та ОБГ та Сектору централізованого оформлення документів для іноземців та ОБГ.

Згідно з Висновком за результатами проведення службової перевірки щодо оформлення посвідок на тимчасове проживання за 2018-2019 роки від 07.05.2019, під час вивчення матеріалів за 2018 - 2019 роки щодо оформлення та обміну посвідок на тимчасове проживання працівниками ГУ ДМС України у Львівській області встановлено недоліки та порушення в оформленні документів в частині дотримання вимог ст. 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Зокрема, щодо оформлення обміну посвідок на тимчасове проживання іноземцям, які відповідно до закону прибули в Україну для працевлаштування, серед яких № НОМЕР_3, видана 26.12.2018 до 21.12.2019 ОСОБА_1 , встановлено факт обміну посвідок зі зміною мети тимчасового перебування, а саме для участі в діяльності організацій та установ, що долучають до своєї діяльності волонтерів відповідно до Закону України "Про волонтерську діяльність".

Вказаний Висновок службової перевірки для визнання недійсними посвідок надіслано до ДМС України.

Згідно з пп.1.2. п. 1 Наказу Державної міграційної служби України від 29.05.2019 №163 ДМС України, відповідно до підпунктів 18, 25 пункту 10 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №360, підпункту 8 пункту 71, абзацу 3 пункту 72 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322, визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню, посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , видані ГУ ДМС України у Львівській області гр. Республіки Нігерія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1

Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 18.07.2019 № 02-02/32 позивачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" скасовано дозвіл на імміграцію в України, виданий ГУ ДМС у Львівській області 14.05.2019 № 4601/82.

Заперечуючи факт обміну посвідок зі зміною мети тимчасового перебування та вважаючи підпункт оскаржуваних наказу відповідача-1 та рішення відповідача-2 незаконними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження існування обставин, встановлених п. 71 Порядку, дійшов висновку про протиправність пп. 1.2 пп. 1 спірного Наказу ДМС України та його скасування, внаслідок чого підлягало скасуванню і оскаржуване рішення відповідача-2.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пункту 7 ч. 1 ст. 1 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства від 22.09.2011 №3773-VІ (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин - Закон №3773-VІ) передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону №3773-VІ іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону прибули в Україну для працевлаштування та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.

За правилами ч. 10 ст. 4 Закону №3773-VІ іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для провадження культурної, наукової, освітньої діяльності на підставах і в порядку, встановлених міжнародними договорами України або спеціальними програмами, а також іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою участі в міжнародних та регіональних волонтерських програмах чи участі в діяльності організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів відповідно до Закону України "Про волонтерську діяльність", інформація про які розміщена на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері волонтерської діяльності, отримали посвідку на тимчасове проживання та здійснюють волонтерську діяльність на базі зазначених організацій та установ, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період провадження такої діяльності.

Як передбачено ч. 3 ст. 5 Закону №3773-VІ, іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п`ятнадцятій та вісімнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.

Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною четвертою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства (крім іноземців та осіб без громадянства, які згідно із законодавством України мають право на працевлаштування без отримання такого дозволу) та зобов`язання роботодавця повідомити центральні органи виконавчої влади, що забезпечують реалізацію державної політики у сферах міграції, зайнятості населення та трудової міграції про дострокове розірвання чи припинення трудового договору (контракту) з таким іноземцем або особою без громадянства (ч. 4 ст. 5 Закону №3773-VІ).

Водночас, згідно ч. 10 ст. 5 Закону №3773-VІ підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною десятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, подання відповідного державного органу, відповідального за виконання культурних, освітніх, наукових, спортивних, волонтерських програм, для участі в яких іноземець чи особа без громадянства прибули в Україну, або організації чи установи, що залучає до своєї діяльності волонтерів, інформація про яку розміщена на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері волонтерської діяльності, та копія свідоцтва про державну реєстрацію такої організації чи установи.

Таким чином, Законом №3773-VІ урегульовано порядок отримання посвідок на тимчасове проживання іноземців у випадку працевлаштування та у випадку здійснення волонтерської діяльності, що мають різний механізм застосування. Однак, як вірно зауважив суд першої інстанції, можливість обміну посвідок зі зміною мети тимчасового перебування Законом №3773-VІ не передбачено.

Згідно ч. 18 ст. 5 Закону №3773-VІ технічний опис, зразки бланків посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, порядок їх оформлення, виготовлення та видачі встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 р. № 322 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі - Порядок № 322), згідно з пунктом 71 якого посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується у разі: 1) коли вона підлягає обміну у зв`язку із зміною інформації, внесеної до посвідки (крім додаткової змінної інформації); 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) непридатності посвідки для подальшого використання; 4) скасування посвідки; 5) коли вона заявлена як втрачена або викрадена та прийнято рішення про оформлення нової посвідки; 6) смерті особи, якій видано посвідку; 7) закінчення строку її дії або прийняття рішення про обмін посвідки до закінчення строку її дії; 8) оформлення посвідки з порушенням вимог законодавства; 9) неотримання її іноземцем або особою без громадянства протягом шести місяців.

Як вказано у п. 72 Порядку №322, у разі коли рішення про оформлення посвідки прийнято з порушенням вимог законодавства, керівник відповідного територіального органу/територіального підрозділу ДМС, керівник структурного підрозділу апарату ДМС проводить службову перевірку. За результатами перевірки складається висновок у двох примірниках, який підписується працівником, що провів службову перевірку, та його безпосереднім керівником і погоджується керівником територіального органу ДМС, керівником структурного підрозділу апарату ДМС. На підставі висновку посвідки, видані з порушенням вимог законодавства, визнаються недійсними за наказом ДМС.

Судом встановлено, що підпунктом 1.2. п. 1 оскаржуваного наказу ДМС України визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню, посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , видані ГУ ДМС України у Львівській області позивачу.

У свою чергу, оскаржуваним рішення ГУ ДМС України у Львівській області скасовано позивачу дозвіл на імміграцію в Україну, виданий ГУ ДМС України у Львівській області 14.05.2019 №4601 №82, на підставі пункту 1 ч. 1 ст. 12 Закону України Про імміграцію .

Згідно пункту 1 ч. 1 ст. 12 Закону України Про імміграцію дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо зокрема з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

Встановлено, що вказане рішення ґрунтується на тому, що на момент прийняття заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну позивач перебував в Україні згідно посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_3 від 27.11.2018, яка пп. 1.2 пункту 1 Наказу Державної міграційної служби України № 163 від 29.05.2019 визнана недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню.

Таким чином, у вказаних правовідносинах підлягають встановленню обставини обміну посвідок зі зміною мети тимчасового перебування, з приводу чого проводилась службова перевірка.

Так, як видно з висновку за результатами проведення службової перевірки від 07.05.2019, підставою для визнання посвідок недійсними було встановлення факту обміну посвідок позивача зі зміною мети тимчасового перебування, а саме для участі в діяльності організацій та установ, що долучають до своєї діяльності волонтерів відповідно до Закону України "Про волонтерську діяльність".

У своїх поясненнях позивач стверджує, що жодного обміну посвідок він не здійснював. Перевіряючи вказане твердження позивача, судом встановлено наступне.

Згідно матеріалів справи, посвідку на тимчасове проживання серії НОМЕР_5 від 07.07.2017 терміном дії до 06.07.2018 видано гр. Республіки Нігерія ОСОБА_1 з метою участі у діяльності волонтерської організації - Благодійному фонді "Святої Матері Терези".

Проте, вказану посвідку скасовано та вилучено рішенням ГУ ДМС України у Львівській області від 25.04.2018 на підставі повідомлення Благодійного фонду "Святої Матері Терези" від 23.04.2018 № 1620 про скасування посвідки у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 та згідно п. 19 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України" від 28.03.2012 за № 251.

Керівник Благодійного фонду "Святої Матері Терези» ОСОБА_2 , допитаний в якості свідка, підтвердив факт участі позивача у цій волонтерській організації та звільнення його на підставі заяви від 23.04.2018.

Отже, судом надається критична оцінку наказу ДМС України № 163 від 29.05.2019, яким визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню посвідка серії НОМЕР_5 з терміном дії до 06.07.2018 з врахуванням встановленого щодо її попереднього скасування та вилучення на підставі рішення ГУ ДМС України у Львівській області від 25.04.2018.

Щодо посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_2 від 08.05.2018, то як встановлено судом, така видана позивачу з метою працевлаштування.

З 1 червня 2018 року постановою Кабінету Міністрів України № 322 від 25.04.2018 запроваджено із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру оформлення і видачу посвідки на тимчасове проживання, зразок бланка якої затверджено цією постановою, іноземцям та особам без громадянства відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого цією постановою.

У додатках 1 та 2 до цієї постанови КМУ показано зразок бланка посвідки на тимчасове проживання з безконтактним електронним носієм та його технічний опис.

За матеріалами справи Посольством України у Федеративній Республіці Нігерія видано позивачу довгострокову візу для в`їзду в Україну типу "D" № НОМЕР_4 , що оформлена на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства № 4422 від 21.12.2017. Посвідку серії НОМЕР_2 від 08.05.2018, оформлену з використанням бланка посвідки на тимчасове проживання у формі книжечки, обмінено на посвідку у формі картки, що містить безконтактний електронний носій № НОМЕР_3 від 27.11.2018 у відповідності до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 322 від 25.04.2018 зразка та технічного опису бланка посвідки на тимчасове проживання з безконтактним електронним носієм. Вказана обставина не заперечується відповідачами.

Отже, позивачем як у випадку здійснення волонтерської діяльності, так і у випадку працевлаштування було дотримано порядок отримання посвідок на тимчасове проживання іноземців і територіальний орган ДМС України не мав підстав для відмови у видачі таких посвідок.

Враховуючи встановлене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що станом на дату прийняття оскаржуваного наказу відповідачем-1 позивач мав лише одну посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_3 , видану йому 27.11.2018 ГУ ДМС України у Львівській області з метою працевлаштування, а тому зазначене у Висновку за результатами проведення службової перевірки щодо оформлення посвідок на тимчасове проживання від 07.05.2019, на підставі якого прийнято оскаржуваний наказ та покликання на здійснення позивачем обміну посвідок зі зміною мети тимчасового перебування, а саме для участі в діяльності організацій та установ, що долучають до своєї діяльності волонтерів відповідно до Закону України "Про волонтерську діяльність", не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження існування обставин, встановлених п. 71 Порядку №322, за наявності яких посвідка визнається недійсною, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність пп. 1.2 пп. 1 наказу ДМС України № 163 від 29.05.2019, яким визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню посвідки, видані ГУ ДМС України у Львівській області позивачу на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 та № НОМЕР_3, та його скасування.

Приймаючи до уваги, що вимога позивача про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДМС України у Львівській області № 02-02/32 від 18.07.2019 про скасування дозволу на імміграцію в Україну є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування пп. 1.2 п. 1 наказу ДМС України № 163 від 29.05.2019 про визнання недійсними посвідок на тимчасове проживання, який судом визнається протиправним і таким, що підлягає скасуванню, то і вказана перша вимога підлягає задоволенню шляхом скасування рішення відповідача-2 про скасування дозволу на імміграцію в Україну.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів вважає, що відповідачі, які є суб`єктами владних повноважень, свою позицію перед судом щодо правомірності прийняття спірного наказу та рішення перед судом не доказали. Відтак, на підставі встановленого, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Згідно з ч.2 ст. 6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Так, у п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Згідно статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи встановлене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законними та обґрунтованим, прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та не впливають на правомірність прийнятого рішення, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 243, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.004902 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Д. М. Старунський судді В. Я. Качмар А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 25.05.2020