Ухвала

від 21.05.2020 по справі 910/7319/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

21.05.2020Справа № 910/7319/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Антей Транс"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про поновлення коштів на особовому рахунку

представники учасників справи:

від стягувача: не з`явився

від боржника (скаржника): не з`явився

від органу державної виконавчої служби: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю. перебувала справа №910/7319/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Антей Транс" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про зобов`язання внести зміни до особового рахунка ТОВ "Антей Транс", відкритого на підставі договору №10029/ЛЗ-2018 про надання послуг від 14.02.2018 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошових коштів в сумі 10249,20 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2019 прийнято справу №910/7319/19 до провадження. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2019 позов задоволено повністю.

11.09.2019 на виконання рішення суду були виданні відповідні накази.

09.04.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшла скарга на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Боголей І.Ю.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва №05-23/379 від 09.04.2020 у зв`язку з відпусткою судді Кирилюк Т.Ю., призначено повторний автоматизований розподіл матеріалів судової справи № 910/7319/19, зареєстрованих за вхідним № 01-20/3372/20.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріалів судової справи № 910/7319/19, зареєстрованих за вхідним №01-20/3372/20, скарга Акціонерного товариства "Українська залізниця" передана на розгляд судді Турчину С.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2020 відмовлено Акціонерному товариству "Українська залізниця" у поновленні строку на подання скарги на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва), розгляд скарги призначено на 30.04.2020.

У судове засідання 30.04.2020 представники сторін та органу державної виконавчої служби не з`явилися.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2020 повідомлено сторін та орган держаної виконавчої служби про судове засідання 21.05.2020 з розгляду скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

06.05.2020 до суду від Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшли документи по скарзі з клопотанням про розгляд справи без участі представника та пояснення, в яких орган державної виконавчої служби проти скарги заперечив.

21.05.2020 до суду від Акціонерного товариства "Українська залізниця" (скаржника) надійшло клопотання про відкладення розгляду скарги.

У судове засідання 21.05.2020 представники сторін та органу державної виконавчої служби не з`явилися.

Розглянувши клопотання Акціонерного товариства "Українська залізниця" про відкладення розгляду скарги, суд відмовив у його задоволенні, з огляду на наступне.

Так, у своєму клопотанні скаржник, посилаючись на встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" карантин, просить суд відкласти розгляд скарги на іншу дату після завершення дії карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2" (зі змінами) установлено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" Кабінетом Міністрів України внесені зміни, відповідно до яких карантин продовжено до 22.05.2020.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України №343 від 04.05.2020 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України", яка набрала чинності з 11.05.2020, послаблено карантинні заходи, зокрема, дозволено діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів (підпункт 8 пункту 2 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ №343 від 04.05.2020).

В той же час,приписами п.4 розділу Х "Прикінцеві положення" ГПК України не передбачено продовження строків розгляду скарги на дії або бездіяльність державного виконавця на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Стаття 342 Господарського процесуального кодексу України визначає порядок розгляду скарги дії або бездіяльність державного виконавця. За змістом вказаної норми, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Отже, у відповідності до ч.2 ст.342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця, яких належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають розгляду скарги на дії або бездіяльність державного виконавця.

Крім того, відповідно до ухвали суду від 30.04.2020 явка представників сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалас, представник відповідача у заявленому клопотанні не повідомляє про намір взяти участь у судовому засіданні та не зазначає конкретних причин, які безпосередньо перешкоджають йому з`явитись до судового засідання, тоді як саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів.

Отже, з урахуванням вище наведеного, суд вважає можливим здійснювати розгляд скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії державного виконавця за відсутності представника скаржника, повідомленого належним чином про дату, час та місце судового засідання.

Розглянувши в судовому засіданні 21.05.2020 скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Боголей І.Ю., суд прийшов висновку про відмову у задоволенні скарги, з огляду на наступне.

Статтею 339 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

У своїй скарзі Акціонерне товариство "Українська залізниця" просить суд:

- визнати неправомірними дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), які полягають у винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.03.2020 ВП61464648.

- скасувати постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 05.03.2020 про відкриття виконавчого провадження ВП № 61464648, на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 11.09.2019 №910/7319/19.

- зобов`язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винести постанову про повернення наказу Господарського суду міста Києва від 11.09.2019 №910/7319/19 стягувачу.

Скарга мотивована тим, що Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" встановлена пряма заборона вчиняти виконавчі дії, у тому числі і щодо виконання рішень судів, якими встановлено стягнення грошових коштів з боржників. До переліку об`єктів права держаної власності, що не підлягають приватизації, включені дані щодо боржника - Акціонерного товариства "Українська залізниця". З урахуванням викладеного, скаржник зазначає, що станом на 20.10.2019 усі виконавчі провадження, в тому числі і ВП №61464648, де боржником є АТ "Українська залізниця", підлягають завершенню, а виконавчі документи - поверненню стягувачу на підставі п. 9 ч. 1ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

У відповідності до ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

У рішенні від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої п. 1 ст. 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Окрім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 12.05.2011 у справі "Ліпісвіцька проти України" однозначно визначено про те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв`язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Існування заборгованості, підтверджене обов`язковим та таким, що підлягає виконанню, судовим рішенням, надає особі, на чию користь воно було винесене, "законне сподівання" на те, що заборгованість буде їй сплачено, та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі " Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі "Фуклєв проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2019 у справі № 910/7319/19, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання та має бути виконане.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи зі змісту частини першої статті 33 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Як встановлено судом, 05.03.2020 державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Боголей І.Ю. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61464648 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва, виданого 11.09.2019 у справі №910/7319/19 про стягнення з АТ "Укрзалізниця" на користь ТОВ "Антей Транс" судового збору у сумі 1921,00 грн.

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальним законом, який регулює порядок вчинення виконавчих дій, при цьому детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Пункти 4 та 5 розділу ІІІ цієї Інструкції регламентують дії державного виконавця, які передують відкриттю виконавчого провадження, а саме:

- виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа;

- у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Судом не встановлено підстав для повернення виконавчого документа, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, а тому з огляду на наведені правові норми суд дійшов висновку, що державний виконавець, при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження, діяв у відповідності до норм чинного законодавства.

Посилання скаржника на заборону, що міститься в Законі України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" як на підставу задоволення скарги на дії та бездіяльність державного виконавця, суд вважає безпідставними, з огляду на наступне.

20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (Закон № 145-ІХ).

Згідно з п. 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" заборонено вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Судом встановлено, що до додатку 2 "Переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані" до Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" станом на 20.10.2019 включено АТ "Укрзалізниця" (код 40075815).

Суд зазначає, що з урахуванням заборони, встановленої пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", в комплексі з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону № 145-ІХ, законодавцем в основу положення, визначеного пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 145-ІХ, було покладено як принцип обов`язковості виконання рішень, закріплений Конституцією України, так і необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур.

Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Тобто, вказаною нормою Закону № 145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти.

Аналогічна позиція наведена в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №910/6948/19, постанові Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2020 у справі № 910/3976/19.

Вказані обставини спростовують доводи скаржника про заборону на звернення стягнення на кошти боржника - АТ "Укрзалізниця" у виконавчому провадженні № 61464648.

Крім того, судом враховано, що скаржником оскаржуються дії та постанова про відкриття виконавчого провадження від 05.03.2020.

В той же час, винесення постанови про відкриття виконавчого провадження не призводить до безпосереднього стягнення з боржника будь-яких грошових коштів.

Доказів вчинення державним виконавцем інших виконавчих дій, спрямованих на звернення стягнення на майно або кошти АТ "Українська залізниця", або на відчуження майна боржника у виконавчому провадженні № 61464648 матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, обставини щодо неправомірних дій державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Боголей І.Ю. не знайшли свого підтвердження.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів скаржника та відсутності підстав для задоволення скарги на бездіяльність Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва ГТУ юстиції у місті Києві.

Статтею 343 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

З огляду на вище викладене, суд відмовляє у задоволенні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Керуючись ст. ст. 233-235, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 61464648 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 11.09.2019 №910/7319/19 - відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили після її підписання процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст ухвали складено та підписано: 26.05.2020.

Суддя С.О. Турчин