Постанова

від 20.10.2020 по справі 910/7319/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2020 р. Справа№ 910/7319/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Скрипки І.М.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 20.10.2020,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії Львівська залізниця АТ Укрзалізниця

на ухвалу

Господарського суду міст Києва

від 21.05.2020 за розглядом скарги скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

у справі №910/7319/19 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Антей Транс"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про поновлення коштів на особовому рахунку

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Антей Транс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про зобов`язання внести зміни до особового рахунка ТОВ "Антей Транс", відкритого на підставі договору №10029/ЛЗ-2018 про надання послуг від 14.02.2018 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошових коштів в сумі 10249,20 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2019 прийнято справу №910/7319/19 до провадження. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2019 позов задоволено повністю. Зобов`язано Акціонерне товариство Українська залізниця внести зміни до особового рахунка ТОВ "Антей Транс", відкритого на підставі договору №10029/ЛЗ-2018 про надання послуг від 14.02.2018, шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошових коштів в сумі 10249,20 грн. За рішенням суду присуджено до стягнення з Акціонерного товариства Українська залізниця на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Антей Транс 1921,00 грн судового збору.

11.09.2019 на виконання рішення суду були видані відповідні накази.

09.04.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшла скарга на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Боголей І.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2020 у справі №910/7319/19 у задоволенні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні 61464648з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 11.09.2019 №910/7319/19- відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії Львівська залізниця АТ Укрзалізниця звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржувану ухвалу, ухвалити нове рішення, яким визнати неправомірними дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), які полягають у винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.03.2020 ВП №614646448. Скасувати постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження від 05.03.2020 ВП №614646448, на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 11.09.2019 №910/7319/19.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, скаржник зазначає, що оскаржувана ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, апелянт стверджує, що Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" встановлена пряма заборона вчиняти виконавчі дії, у тому числі і щодо виконання рішень судів, якими встановлено стягнення грошових коштів з боржників. До переліку об`єктів права держаної власності, що не підлягають приватизації, включені дані щодо боржника - Акціонерного товариства "Українська залізниця". Скаржник також доводить, що грошові кошти АТ Укрзалізниця відносяться до об`єктів права державної власності, на які прямо встановлено заборону на вчинення виконавчих дій.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця АТ Укрзалізниця передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Тищенко А.І., судді Пашкіна С.А., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2020 апеляційну скаргу відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця АТ Укрзалізниця на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.05.2020 у справі №910/7319/19; розгляд апеляційної скарги призначено на 15.09.2020.

Розпорядженням Керівника апарату від 18.02.2020 №09.1-08/3069/20 у зв`язку з перебуванням судді Пашкіної С.А. у відпустці справу № 910/7319/19 передано на повторний автоматизований розподіл судових справ.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2020 справу №910/7319/19 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Тищенко А.І., судді: Скрипка І.М., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №910/7319/19 в складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Тищенко А.І., судді: Скрипка І.М., Михальська Ю.Б., справу призначено до розгляду на 20.10.2020

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем та представником ДВС не було надано відзивів на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

В судове засідання 20.10.2020 представники відповідача та ДВС не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за штрих-кодом 0411632174543 та 0411632174551.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 342 Господарського процесуального кодексу України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача та ДВС, оскільки вони не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Як зазначалось вище, Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Боголей І.Ю у якій просить суд:

- визнати неправомірними дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), які полягають у винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.03.2020 ВП61464648.

- скасувати постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 05.03.2020 про відкриття виконавчого провадження ВП № 61464648, на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 11.09.2019 №910/7319/19.

- зобов`язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винести постанову про повернення наказу Господарського суду міста Києва від 11.09.2019 №910/7319/19 стягувачу.

Скарга мотивована тим, що Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" встановлена пряма заборона вчиняти виконавчі дії, у тому числі і щодо виконання рішень судів, якими встановлено стягнення грошових коштів з боржників. До переліку об`єктів права держаної власності, що не підлягають приватизації, включені дані щодо боржника - Акціонерного товариства "Українська залізниця". З урахуванням викладеного, скаржник зазначає, що станом на 20.10.2019 усі виконавчі провадження, в тому числі і ВП №61464648, де боржником є АТ "Українська залізниця", підлягають завершенню, а виконавчі документи - поверненню стягувачу на підставі п. 9 ч. 1ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2020 у справі №910/7319/19 у задоволенні скарги відмовлено повністю.

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженої ухвали, дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими для виконання на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України "Про виконавче провадження" .

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Положеннями статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Частина 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Стаття 4 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює, однією з обов`язкових вимог до виконавчого документа дату набрання рішенням законної сили.

Відповідно до статті 5 Закону України Про виконавче провадження примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

У рішенні від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої п. 1 ст. 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Окрім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 12.05.2011 у справі "Ліпісвіцька проти України" однозначно визначено про те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв`язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Існування заборгованості, підтверджене обов`язковим та таким, що підлягає виконанню, судовим рішенням, надає особі, на чию користь воно було винесене, "законне сподівання" на те, що заборгованість буде їй сплачено, та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі "Фуклєв проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2019 у справі № 910/7319/19, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання та має бути виконане.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи зі змісту частини першої статті 33 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.03.2020 державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Боголей І.Ю. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61464648 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва, виданого 11.09.2019 у справі №910/7319/19 про стягнення з АТ "Укрзалізниця" на користь ТОВ "Антей Транс" судового збору у сумі 1921,00 грн.

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальним законом, який регулює порядок вчинення виконавчих дій, при цьому детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Пункти 4 та 5 розділу ІІІ цієї Інструкції регламентують дії державного виконавця, які передують відкриттю виконавчого провадження, а саме:

- виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа;

- у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Судом першої інстанції правильно не встановлено підстав для повернення виконавчого документа, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, а тому з огляду на наведені правові норми суд дійшов до обґрунтованого висновку, що державний виконавець, при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження, діяв у відповідності до норм чинного законодавства.

Посилання скаржника на заборону, що міститься в Законі України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" як на підставу задоволення скарги на дії та бездіяльність державного виконавця, є безпідставними, з огляду на таке.

20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (Закон № 145-ІХ).

Згідно з п. 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" заборонено вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Судом встановлено, що до додатку 2 "Переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані" до Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" станом на 20.10.2019 включено АТ "Укрзалізниця" (код 40075815).

Суд зазначає, що з урахуванням заборони, встановленої пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", в комплексі з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону № 145-ІХ, законодавцем в основу положення, визначеного пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 145-ІХ, було покладено як принцип обов`язковості виконання рішень, закріплений Конституцією України, так і необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур.

Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Тобто, вказаною нормою Закону № 145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти.

Аналогічна позиція наведена в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №910/6948/19.

Вказані обставини спростовують доводи скаржника про заборону на звернення стягнення на кошти боржника - АТ "Укрзалізниця" у виконавчому провадженні № 61464648.

Крім того, судом враховано, що скаржником оскаржуються дії та постанова про відкриття виконавчого провадження від 05.03.2020.

Як вірно вказано судом першої інстанції, винесення постанови про відкриття виконавчого провадження не призводить до безпосереднього стягнення з боржника будь-яких грошових коштів.

При цьому, доказів вчинення державним виконавцем інших виконавчих дій, спрямованих на звернення стягнення на майно або кошти АТ "Українська залізниця", або на відчуження майна боржника у виконавчому провадженні № 61464648 матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, обставини щодо неправомірних дій державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Боголей І.Ю. не знайшли свого підтвердження.

Статтею 343 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи наведене вище, доводи скаржника є необґрунтованими, у зв`язку з чим у задоволенні скарги АТ Укрзалізниця на бездіяльність Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва ГТУ юстиції у місті Києві слід відмовити.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятої ухвали наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарг в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в оскаржуваній ухвалі висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 21.05.2020 у справі №910/7319/19 обґрунтована, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а, отже, підстав для її скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії Львівська залізниця АТ Укрзалізниця на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.05.2020 у справі №910/7319/19 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.05.2020 у справі №910/7319/19 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/7319/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст складено: 30.11.2020.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.М. Скрипка

Ю.Б. Михальська