Рішення

від 15.05.2020 по справі 916/3316/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" травня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/3316/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Горнович Л.О.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явились;

від відповідача: не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства „Харків-Полімер» (49021, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Симиренківська, буд. 4а, кімната 202-1; поштова адреса: 49000, м. Дніпро, вул. Тернова 3б);

до відповідача: Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми „Ніка Пласт» (65005, м. Одеса, вул. Дальницька, 25);

про стягнення 53 632,84 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 07.11.2019 року від Приватного підприємства „Харків-Полімер» до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява (вх. №3410/19) до відповідача - Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми „Ніка Пласт» , в якій позивач просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 53632,84 грн., з яких: 20890,27 грн. - 25% річних, 20890,27 грн. - пеня, 11852,30 грн. - інфляційні, а також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу №4 від 02.07.2018 року, в частині своєчасної сплати відповідачем вартості переданого товару, що стало підставою для нарахування пені відповідно до п. 7.3 договору, а також нарахувань передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 09.12.2019 року за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/3316/19 за правилами спрощеного позовного провадження із призначенням судового засідання для розгляду справи по суті на 27.12.2019 року.

27.12.2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. ГСОО №26898/19) згідно якого відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій, застосованих до відповідача на 77 відсотків, а саме, суми пені і відсотків річних заявлених до стягнення позивачем, до 10000,00 грн. При цьому, обґрунтовуючи свою позицію відповідач зазначив про допущення ним незначного прострочення виконання зобов`язання, відсутність понесених позивачем збитків від такого прострочення, в зв`язку з чим вважає, що наявні підстави для зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій в порядку ст. 233 Господарського кодексу України.

У судовому засіданні від 27.12.2019 року судом було оголошено перерву у розгляді справи до 05.02.2020р.

У судовому засіданні від 05.02.2020 року судом було встановлено, що в матеріалах справи містяться докази проплати за здійснену поставку товару за іншим договором, ніж тим що є підставою позову в даній справі. З метою встановлення факту здійснених відповідачем проплат за поставлений товар, який здійснювався на підставі договору купівлі-продажу №4 від 02.07.2018 року, представник позивача заявив усне клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 05.02.2020р., приймаючи до уваги, що дана справа за критерієм ціни позову була призначена судом до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, між тим, під час розгляду справи були встановлені обставини, що обумовлюють необхідність розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з метою ефективного захисту прав і законних інтересів сторін та дотримання завдань господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, в порядку ст. 250 Господарського процесуального кодексу України, було призначено справу №916/3316/19 до розгляду за правилами загального позовного провадження, замінивши засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням із призначенням підготовчого засідання на 19.02.2020 року.

У судовому засіданні від 19.02.2020 року представником відповідача було заявлено клопотання про відкладення підготовчого засідання, оскільки між сторонами у справі тривають перемовини щодо мирного врегулювання спору.

У судовому засіданні 19.02.2020 року судом, враховуючи вищезазначене клопотання представника відповідача, судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України на 16.03.2020 року.

У судовому засіданні від 16.03.2020 року судом було оголошено протокольну ухвалу, в порядку ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, якою підготовче провадження було закрито та призначено розгляд справи по суті на 06.04.2020 року.

02.04.2020 року до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи №916/3316/19, у зв`язку з ситуацією, що склалась через запровадження карантинних заходів, перебування працівників відповідача на самоізоляції та необхідності надати докази по справі (а.с. 120).

Ухвалою суду від 06.04.2020 року, приймаючи до уваги виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь представника позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції, а також наявне клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у зв`язку з оголошенням на державному рівні карантину та введенням на території України режиму надзвичайної ситуації, з метою запобігання поширенню коронавірусу COVID-19, для забезпечення процесуальних прав учасників справи, зокрема щодо участі у судових засіданнях, можливість здійснення яких на даний час обмежена, з урахуванням дотримання принципу розумності строків розгляду справи, розгляд справи по суті було відкладено на 29.04.2020 року.

28.04.2020 року до суду від відповідача надійшло аналогічне клопотання про відкладення розгляду справи вх. ГСОО №10691/20.

У судовому засіданні 29.04.2020 року, приймаючи до уваги зазначене вище клопотання відповідача, у зв`язку з оголошенням на державному рівні карантину та введенням на території України режиму надзвичайної ситуації, з метою запобігання поширенню коронавірусу COVID-19, для забезпечення процесуальних прав учасників справи, зокрема щодо участі у судових засіданнях, можливість здійснення яких на даний час обмежена, у судовому засіданні від 29.04.2020 року судом було оголошено перерву у розгляді справи до 15.05.2020 року.

13.05.2020 року до суду від відповідача надійшли пояснення вх. ГСОО №12031/20, згідно яких відповідач посилаючись на правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року по справі №902/417/18 просив суд зменшити розмір штрафних санкцій (пені та 3% річних), застосованих до відповідача на 77% до розміру 10000,00 грн.

15.04.2020 року до суду від відповідача надійшла заява вх. ГСОО №12217/20, в якій він просив суд розглянути справу за відсутності представника Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми „Ніка Пласт» з огляду на запровадження урядом карантинних заходів. При цьому, у даній заяві відповідач зазначив, що підтримує свою позицію, викладено у відзиві на позовну заяву.

У судове засідання 15.05.2020 року представники сторін не з`явились, між тим, про дату час та місце розгляду справи були повідомлені, шляхом направлення ухвали суду.

Враховуючи, що нез`явлення представника позивача у судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті з метою дотримання розумних строків розгляду справи, а також заяву представника відповідача про розгляд справи за його відсутності, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.

В судовому засіданні 15.05.2020 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 25.05.2020 року.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення щодо договору поставки містяться і у ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Як встановлено матеріалами справи, 02.07.2018 року між ПП „Харків-Полімер» (надалі - продавець) та ПП ВКФ „Ніка Пласт» (надалі - покупець) було укладено договір купівлі-продажу №4 (надалі - договір), згідно умов якого продавець зобов`язався передати, а покупець прийняти та сплатити на умовах, передбачених даним договором товар (партію товару) у кількості , асортименті та за цінами, зазначеними в накладних на відпуск товару, які є невід`ємною частиною даного договору.

За умовами п. 1.3 договору право власності на товар (партію товару), який поставляється за даним договором, переходить від продавця до покупця в момент передачі товару (партії товару), що підтверджується підписом покупця у видатковій накладній.

Відповідно до п. 3.2 договору, загальну вартість договору складає сума усіх підписаних сторонами видаткових накладних до цього договору, з урахуванням можливих переоцінки вартості поставленого товару, відповідно до п. 3.3 даного договору.

За умовами п. 5.1 договору, покупець сплачує поставлений товар на умовах - відстрочки платежу протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару з умовою погашення курсової різниці відповідно до п. 3.3.1 договору.

Згідно п. 5.2 договору, оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів покупцем на поточний рахунок продавця 100% суми партії товару. Датою оплати є дата зарахування грошових коштів на рахунок продавця. Оплата товару може здійснюватись повністю або частково векселем.

У відповідності до п. 7.3 договору, у випадку невиконання та/або неналежного виконання покупцем зобов`язань по сплаті за даним договором, покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період її нарахування, за кожний день прострочки до дня фактичної оплати. У випадку прострочення оплати товару більш чим на 15 календарних днів покупець зобов`язується сплатити продавцю проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 25% річних від вартості неоплаченого в строк товару (партії товару) з дня настання строку оплати товару (партії товару) до дня його фактичної оплати.

За умовами п. 10.1 даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2019 року.

Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов договору №4 позивачем 05.04.2019р. було передано у власність відповідача товар на загальну суму 784080,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №21 від 05.04.2019р. ( а.с. 15). При цьому, факт передачі товару за спірною накладною саме за умовами договору №4 від 02.07.2018 року визнається сторонами у справі, що в силу приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, визнається судом як обставина, що не підлягає доказуванню.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач несвоєчасно розрахувався за поставлений товар, так вартість поставленого 05.04.2019р. товару була сплачена двома платежами, на суму 90 963,00 грн. та на суму 693117,00 грн.

При цьому, погашення суми 693117,00 грн. 19.06.2019 року з порушенням строку оплати договору, як зазначає відповідач - невеликим простроченням, а саме 1,5 місяця, визнається відповідачем, що вбачається із змісту відзиву на позовну заяву (а.с. 65-67). Крім того, про зазначені обставини щодо погашення суми заборгованості у розмірі 693117,00 грн. саме 19.06.2019 року також вказує позивач у своїй позовній заяві.

З урахуванням того, що сторонами визнається оплата вартості спірної поставки товару у розмірі 693117,00 грн. 19.06.2019 року за платіжним дорученням №2262 від 19.06.2019р., суд, з огляду на положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, вважає доведеним факт здійснення вказаної оплати відповідачем за договором №4 від 02.07.2018 року саме 19.06.2019 року.

Разом з тим суд зазначає, що сторони у справі, посилаючись на тривалі відносини, не заперечували щодо зазначених ними обставин здійснених проплат, а також не надали до суду доказів з яких суд мав би обгрунтовані підстави вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

Згідно з положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, відповідач у встановлений договором строк не здійснило в повному обсязі сплату вартості фактично отриманого 05.04.2019 року товару за договором №4 від 02.07.2018 року.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Водночас, згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ч.1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов`язання.

У відповідності до п. 7.3 договору, у випадку невиконання та/або неналежного виконання покупцем зобов`язань по сплаті за даним договором, покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період її нарахування, за кожний день прострочки до дня фактичної оплати.

Згідно ч. 2 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно формули розрахунку пені, наведеної в листі Національного банку України №25-011/388-1707 від 12.03.1997р. на виконання Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» , сума простроченого платежу помножена на розмір пені за кожен день прострочення у відсотках, розділена на сто та помножена на кількість днів прострочення платежу буде дорівнювати сумі пені за прострочення платежу.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За приписами ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Суд, перевіривши розрахунки позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 20890,27 грн. нарахованої за період з 06.05.2019р. по 18.06.2019р., розрахованої виходячи із розміру подвійної облікової ставки НБУ, встановив, що позивач невірно визначив правомірний період нарахування пені, а саме не врахував положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України.

Отже, враховуючи, що 30-денний строк з моменту поставки припадає на вихідний день, зобов`язання відповідача щодо оплати вартості поставленого товару мало було виконано 06.05.2019 року, то правомірним є нарахування відповідачу пені з 07.05.2019 року.

З огляду на викладене вище, суд за допомогою системи „Ліга Закон» здійснив власний розрахунок пені та встановив, що її розмір складає 28579,21 грн., однак перевищує розмір пені заявлений позивачем до стягнення.

Розрахунок пені

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 693117.00 07.05.2019 - 06.06.2019 31 17.5000 % 0.096 %* 20603.61 693117.00 07.06.2019 - 18.06.2019 12 17.5000 % 0.096 %* 7975.59 Всього: - - - - 28579,21 Враховуючи вищевикладене суд, дотримуючись приписів ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, не виходить за межі заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені, в зв`язку з чим розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача становить 20890,27 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних у сумі 11852,30 грн. за квітень-травень 2019 року, встановив його помилковість у визначені місяців прострочення. Так, суд зазначає, що у квітні місяці відповідачем прострочення виконання зобов`язання не було допущено, оскільки обов`язок щодо оплати вартості товару мав бути виконаний відповідачем 06.05.2019р.

Листом Верховного Суду України від 03.04.1997 р. №62-67р „Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ " визначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується ні на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, в зв`язку з чим умовно слід вважати, що сума, внесена у період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За таких обставин, суд з урахуванням зазначеного вище, а також визначеного позивачем періоду нарахування інфляційних по травень 2019 року за допомогою системи „Ліга Закон» здійснив власний розрахунок інфляційних та встановив, що їх розмір складає 4851,82 грн.

Розрахунок інфляційних

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу 07.05.2019 - 31.05.2019 693117 1.007 4851.82

При цьому, судом не приймається до уваги контррозрахунок інфляційних, наведений відповідачем у відзиві на позовну заяву, оскільки він є частково невірним, а саме відповідачем невірно визначено суму боргу.

Отже, загальний розмір інфляційних, нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, який підлягає стягненню з відповідача становить 4851,82 грн.

У відповідності до п. 7.3 договору, у випадку прострочення оплати товару більш чим на 15 календарних днів покупець зобов`язується сплатити продавцю проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 25% річних від вартості неоплаченого в строк товару (партії товару) з дня настання строку оплати товару (партії товару) до дня його фактичної оплати.

Враховуючи, що сторонами за своїм волевиявленням було визначено розмір процентів річних у іншому розмірі, ніж передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України, а також те, що прострочення оплати товару існувало більше 15 календарних днів, суд вважає правомірним здійснення позивачем нарахування відповідних процентів виходячи із розміру 25% річних.

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача 25% річних у розмірі 20890,27 грн. нарахованих за період з 06.05.2019р. по 18.06.2019р., встановив, що позивач допустив аналогічну помилку, як і при здійсненні розрахунку пені, а саме, невірно визначив правомірний період нарахування річних, в зв`язку з чим суд здійснив власний розрахунок річних та встановив, що їх розмір складає 20413,72 грн.

Розрахунок процентів

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 693117 07.05.2019 - 18.06.2019 43 25 % 20413.72

Отже, загальний розмір річних, що підлягає сплаті відповідачем становлять 20413,72 грн.

Водночас, вирішуючи питання щодо зменшення розміру пені та відсотків річних, з урахуванням відповідного клопотання відповідача, наведеного у відзиві на позовну заяву, суд вказує таке:

Відповідно до ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч. 1 ст. 627 визначено, що відповідно до статті 6цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порядку, порівняно зі стягненням збитків, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України.

Так суд зазначає, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша ст. 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Разом з тим, така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення.

Отже, право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

З зазначеного вище, можна дійти висновку, що принципи справедливості, добросовісності, розумності як загальні засади цивільного законодавства підлягають застосуванню у питаннях врегулювання господарсько-правової відповідальності.

За приписами ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Водночас суд зазначає, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

При цьому суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто у такому разі має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Так, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Відповідно до ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Окрім того, суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, що стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання, тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Таким чином суд, опираючись на встановлені обставини справи, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, з огляду на вимоги розумності та справедливості, користуючись правом, наданим суду ст. 551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України, вважає за необхідне зменшити розмір пені і процентів річних.

При цьому суд враховує:

- правовий зміст інституту неустойки та взагалі інституту господарської-правової відповідальності, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- ступінь виконання основного зобов`язання, тобто відсутність основного боргу та не триваюче його існування;

- встановлений у договорі збільшений розмір процентів річних є мірою цивільно-правової відповідальності, що є додатковим тягарем для боржника;

- відсутність підстав вважати, що порушення зобов`язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача;

- очевидну неспівмірність заявлених до стягнення суми процентів річних, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для одночасного зменшення як пені так і відсотків річних з огляду на теке:

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Водночас, суд зазначає, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення неустойки і процентів річних, і дане питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України, зменшує розмір процентів річних до 2500,00 грн.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача процентів річних у розмірі 2500,00 грн., пені у розмірі 20890,27 грн. та інфляційних у розмірі 4851,82 грн.

При здійсненні вищевказаних висновків суд враховує, що ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено здійснення правосуддя на засадах верховенства права, забезпечення кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Крім того, суд вважає за необхідне окремо наголосити, що добросовісність у правовідносинах означає здійснення сторонами заходів, спрямованих на уникнення правопорушення.

В силу приписів ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому такий розподіл судових витрат є обґрунтованим лише в частині покладення на позивача безпідставно заявлених до стягнення сум, внаслідок неправильно здійсненого останнім розрахунку. В частині зменшення суми процентів річних витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі відповідно до ч. 9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми „Ніка Пласт» (65005, м. Одеса, вул. Дальницька, 25; код ЄДРПОУ 24777928) на користь Приватного підприємства „Харків-Полімер» (49021, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Симиренківська, буд. 4а, кімната 202-1; код ЄДРПОУ 37189421) 20890/двадцять тисяч вісімсот дев`яносто/грн. 27 коп. пені, 4851/чотири тисячі вісімсот п`ятдесят одна/грн. 82 коп. інфляційних та 2500/дві тисячі п`ятсот/грн. процентів річних.

3.В решті позову відмовити.

4.Стягнути з Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми „Ніка Пласт» (65005, м. Одеса, вул. Дальницька, 25; код ЄДРПОУ 24777928) на користь Приватного підприємства „Харків-Полімер» (49021, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Симиренківська, буд. 4а, кімната 202-1; код ЄДРПОУ 37189421) 1669/одну тисячу шістсот шістдесят дев`ять/грн. 35 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його підписання.

Повний текст складено 25 травня 2020 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська