Постанова

від 15.09.2020 по справі 916/3316/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/3316/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного підприємства «ХАРКІВ-ПОЛІМЕР»

на рішення Господарського суду Одеської області від 15 травня 2020 року

по справі №916/3316/19

за позовом Приватного підприємства «ХАРКІВ-ПОЛІМЕР»

до відповідача Приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми «НІКА-ПЛАСТ»

про стягнення 53 632,84 грн.,

В С Т А Н О В И В:

07.11.2019 року від Приватного підприємства „Харків-Полімер» до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява (вх. №3410/19) до відповідача - Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми „Ніка Пласт» , в якій позивач просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 53632,84 грн., з яких: 20890,27 грн. - 25% річних, 20890,27 грн. - пеня, 11852,30 грн. - інфляційні, а також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу №4 від 02.07.2018 року, в частині своєчасної сплати відповідачем вартості переданого товару, що стало підставою для нарахування пені відповідно до п. 7.3 договору, а також нарахувань передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України - відсотків річних та інфляційних втрат.

В процесі розгляду справи судом першої інстанції від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій, застосованих до відповідача на 77 відсотків, а саме, суми пені і відсотків річних заявлених до стягнення позивачем, до 10000,00 грн. При цьому, обґрунтовуючи свою позицію відповідач зазначив про допущення ним незначного прострочення виконання зобов`язання, відсутність понесених позивачем збитків від такого прострочення, в зв`язку з чим вважає, що наявні підстави для зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій в порядку ст. 233 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15 травня 2020 року по справі №916/3316/19 (суддя Невінгловська Ю.М.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми „Ніка Пласт» на користь Приватного підприємства „Харків-Полімер» 20890 грн. 27 коп. пені, 4851 грн. 82 коп. інфляційних та 2500 грн. процентів річних. В решті позову відмовлено.

Стягнуто з Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми „Ніка Пласт» на користь Приватного підприємства „Харків-Полімер» 1669 грн. 35 коп. судового збору.

Судове рішення обґрунтоване наступним.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, відповідач у встановлений договором строк не здійснило в повному обсязі сплату вартості фактично отриманого 05.04.2019 року товару за договором №4 від 02.07.2018 року, тому позивачем правомірно нараховано пеню, інфляційні втрати та 25% відсотки річних, що було передбачено п. 7.3 договору.

Судом здійснено власний розрахунок пені та встановлено, що її розмір складає 28579,21 грн., однак перевищує розмір пені заявлений позивачем до стягнення, проте, дотримуючись приписів ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, суд не виходить за межі заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені, в зв`язку з чим розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача становить 20890,27 грн.

Також судом здійснено власний розрахунок інфляційних втрат та встановлено, що їх розмір складає 4851,82 грн.

Враховуючи, що сторонами за своїм волевиявленням було визначено розмір процентів річних у іншому розмірі, ніж передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України, а також те, що прострочення оплати товару існувало більше 15 календарних днів, суд дійшов висновку про правомірність здійснення позивачем нарахування відповідних процентів виходячи із розміру 25% річних. Річні також було розраховано позивачем з помилкою, отже, за розрахунком суду, встановлено, що їх розмір складає 20413,72 грн.

Разом з тим, суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України, зменшив розмір процентів річних до 2500,00 грн..

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, позивач Приватне підприємство «ХАРКІВ-ПОЛІМЕР» звернувся з апеляційною скаргою до Південно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині зменшення процентів річних, постановити нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення процентів задовольнити в сумі 20 413,72 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення в частині зменшення розміру процентів річних постановлене з порушенням діючих норм матеріального та процесуального права.

Скаржник не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо зменшення відсотків, позаяк розмір неустойки є надмірно великим порівняно зі збитками, оскільки передбачені ч.2 ст.625 ЦК України наслідки порушення боржником грошового зобов`язання не є неустойкою.

Формулювання ст.625 ЦК України орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, процентів входять до складу грошового зобов`язання. Попри подібність правової природи ст.549 ЦКУ та ст.625 ЦКУ, ці правові норми є різними.

В свою чергу, апелянт зауважує, що судом не було застосовано ст.230 ГКУ, ст.551 ЦКУ до розміру пені як складової неустойки.

Враховуючи, що при розгляді справи судом першої інстанції були допущені суттєві порушення норм матеріального права, а саме ст.549 ЦКУ, ст.ст.230, 231, 232 ГКУ, ст.1 ЗУ Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань , а також норм процесуального права, апелянт просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині зменшення процентів річних та задовольнити позов повністю.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «ХАРКІВ-ПОЛІМЕР» на рішення Господарського суду Одеської області від 15 травня 2020 року по справі №916/3316/19, вирішено розглянути апеляційну скаргу Приватного підприємства «ХАРКІВ-ПОЛІМЕР» в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відзив на апеляційну скаргу, клопотання, додаткові пояснення, заперечення до суду не надходили. Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи. Відповідач отримав копію ухвали суду про відкриття провадження у справі від 13.07.20, проте не скористався своїм правом на заперечення проти апеляційної скарги.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами справи.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 02.07.2018 року між ПП „Харків-Полімер» (надалі - продавець) та ПП ВКФ „Ніка Пласт» (надалі - покупець) було укладено договір купівлі-продажу №4 (надалі - договір), згідно умов якого продавець зобов`язався передати, а покупець прийняти та сплатити на умовах, передбачених даним договором товар (партію товару) у кількості , асортименті та за цінами, зазначеними в накладних на відпуск товару, які є невід`ємною частиною даного договору.

За умовами п. 1.3 договору право власності на товар (партію товару), який поставляється за даним договором, переходить від продавця до покупця в момент передачі товару (партії товару), що підтверджується підписом покупця у видатковій накладній.

Відповідно до п. 3.2 договору, загальну вартість договору складає сума усіх підписаних сторонами видаткових накладних до цього договору, з урахуванням можливих переоцінки вартості поставленого товару, відповідно до п. 3.3 даного договору.

За умовами п. 5.1 договору, покупець сплачує поставлений товар на умовах - відстрочки платежу протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару з умовою погашення курсової різниці відповідно до п. 3.3.1 договору.

Згідно п. 5.2 договору, оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів покупцем на поточний рахунок продавця 100% суми партії товару. Датою оплати є дата зарахування грошових коштів на рахунок продавця. Оплата товару може здійснюватись повністю або частково векселем.

У відповідності до п. 7.3 договору, у випадку невиконання та/або неналежного виконання покупцем зобов`язань по сплаті за даним договором, покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період її нарахування, за кожний день прострочки до дня фактичної оплати. У випадку прострочення оплати товару більш чим на 15 календарних днів покупець зобов`язується сплатити продавцю проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 25% річних від вартості неоплаченого в строк товару (партії товару) з дня настання строку оплати товару (партії товару) до дня його фактичної оплати.

За умовами п. 10.1 даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2019 року.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено ст. 655, ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов`язок оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Зміст доводів та вимог апеляційної скарги зводиться до необґрунтованого висновку суду першої інстанції щодо зменшення стягуваної суми відсотків річних, з огляду на таке, колегія суддів переглядає оскаржуване судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов договору №4 позивачем 05.04.2019р. було передано у власність відповідача товар на загальну суму 784080,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №21 від 05.04.2019р. ( а.с. 15). При цьому, факт передачі товару за спірною накладною саме за умовами договору №4 від 02.07.2018 року визнається сторонами у справі, що в силу приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, визнається судом як обставина, що не підлягає доказуванню.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач несвоєчасно розрахувався за поставлений товар, так вартість поставленого 05.04.2019р. товару була сплачена двома платіжками, на суму 90 963,00 грн. та на суму 693 117,00 грн.

При цьому, погашення суми 693117,00 грн. 19.06.2019 року з порушенням строку оплати договору, як зазначає відповідач - невеликим простроченням, а саме 1,5 місяця, визнається відповідачем, що вбачається із змісту відзиву на позовну заяву (а.с. 65-67). Крім того, про зазначені обставини щодо погашення суми заборгованості у розмірі 693117,00 грн. саме 19.06.2019 року також вказує позивач у своїй позовній заяві.

З урахуванням того, що сторонами визнається оплата вартості спірної поставки товару у розмірі 693117,00 грн. 19.06.2019 року за платіжним дорученням №2262 від 19.06.2019р., суд, з огляду на положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, вважає доведеним факт здійснення вказаної оплати відповідачем за договором №4 від 02.07.2018 року саме 19.06.2019 року.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що в порушення вимог ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, відповідач у встановлений договором строк не здійснив в повному обсязі сплату вартості фактично отриманого 05.04.2019 року товару за договором №4 від 02.07.2018 року.

Зміст доводів та вимог апеляційної скарги зводиться до необґрунтованого висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення стягуваної суми відсотків річних, з огляду на таке, колегія суддів переглядає оскаржуване судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 2 ст. 615 та ч. 2 ст. 625 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Водночас, згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

В силу ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

У відповідності до ч.1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов`язання.

У відповідності до п. 7.3 договору, у випадку невиконання та/або неналежного виконання покупцем зобов`язань по сплаті за даним договором, покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період її нарахування, за кожний день прострочки до дня фактичної оплати.

Згідно ч. 2 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно формули розрахунку пені, наведеної в листі Національного банку України №25-011/388-1707 від 12.03.1997р. на виконання Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» , сума простроченого платежу помножена на розмір пені за кожен день прострочення у відсотках, розділена на сто та помножена на кількість днів прострочення платежу буде дорівнювати сумі пені за прострочення платежу.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За приписами ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши розрахунки пені у розмірі 20890,27 грн., здійснені судом першої інстанції, судова колегія погоджується з висновками суду про невірне визначення періоду з урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, який правомірно визначено судом з 07.05.2019 по 18.06.2019 та становить 28579,21 грн., проте, не виходячи за межі позовних вимог, розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача становить 20890,27 грн.

Також колегія суддів зазначає про правомірність розрахунку інфляційних втрат, які за висновком суду становлять 4851,82 грн.

У відповідності до п. 7.3 договору, у випадку прострочення оплати товару більш чим на 15 календарних днів покупець зобов`язується сплатити продавцю проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 25% річних від вартості неоплаченого в строк товару (партії товару) з дня настання строку оплати товару (партії товару) до дня його фактичної оплати.

Враховуючи, що сторонами за своїм волевиявленням було визначено розмір процентів річних у іншому розмірі, ніж передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України, а також те, що прострочення оплати товару існувало більше 15 календарних днів, судом обґрунтовано зазначено про правомірність нарахування відповідних процентів виходячи із розміру 25% річних.

Судом при перевірці розрахунку 25% річних у розмірі 20890,27 грн. нарахованих за період з 06.05.2019р. по 18.06.2019р., також встановлено невірно визначений позивачем період нарахування річних, тоді як вірний період - з 07.05.2019 по 18.06.2019, та вірний розмір річних становить 20413,72 грн.

Разом з тим, судом першої інстанції, посилаючись на приписи ст. 551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України, а також висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, зменшив проценти річних до 2500 грн..

Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції про зменшення розміру процентів річних до 2500,00 грн., виходячи з наступного.

Так, згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Наведені норми визначають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій (стягуваної неустойки) у двох випадках:

- коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками (ч.1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України);

- якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України).

Кожен з таких випадків передбачає врахування різних аспектів: якщо в першому випадку суд має зважати на ступінь виконання зобов`язань боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, то в другому - законодавство передбачає необхідність врахування інтересів боржника.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц.

Зі змісту ст. 233 Господарського кодексу України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду.

Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Частина 2 статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під «іншими учасниками господарських відносин» слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Також слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно з ст.86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду.

Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Отже, дискреційні повноваження, в тому числі суду, завжди мають межі, встановлені законом.

Частина друга статті 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 колегія суддів вбачає безпідставним, оскільки обставини даної справи не є аналогічними з обставинами справи №902/417/18.

Судова колегія наголошує на приписах ст.233 ГК України, та ст.551 ЦК України, якими визначено право суду зменшувати штрафні санкції, а саме розмір пені.

Матеріали справи містять клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, викладене у відзиві на позовну заяву, мотивоване відсутністю понесених збитків кредитором, незначним простроченням оплати основного боргу (а.с.65-67).

Як зазначалось вище, умовами п. 7.3 договору сторони дійшли згоди, у випадку невиконання та/або неналежного виконання покупцем зобов`язань по сплаті за даним договором, покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період її нарахування, за кожний день прострочки до дня фактичної оплати.

Дослідивши доводи сторін та матеріали справи, колегія суддів враховує, що обов`язок відповідача сплатити за поставлений товар виник 06.05.2019 року, а фактично виконаний (проведена оплата) 19.06.2019 року, тобто прострочення платежу тривало півтора місяці, що, на думку судової колегії, є незначним простроченням, зважаючи на відсутність основного боргу.

Крім того, матеріали справи не містять доказів понесення збитків позивачем внаслідок прострочення відповідача, тому судова колегія, користуючись правом, наданим йому ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України, вважає за необхідне частково задовольнити клопотання відповідача та зменшити пеню.

Колегія суддів не вбачає порушення інтересів стягувача у даному випадку, та вважає що апеляційним судом дотримано збалансованість інтересів сторін, враховано ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором, відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах, баланс інтересів сторін.

За таких обставин, з урахуванням критеріїв справедливості, пропорційності та відповідності обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, судова колегія вважає зменшити розмір пені до 2500 грн.

Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Одеської області від 15 травня 2020 року по справі №916/3316/19 підлягає частковому скасуванню, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, та зменшення розміру пені до 2500 грн.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом підлягають віднесенню на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ХАРКІВ-ПОЛІМЕР» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 15 травня 2020 року по справі №916/3316/19 частково скасувати, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

Позов Приватного підприємства «ХАРКІВ-ПОЛІМЕР» до відповідача Приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми «НІКА-ПЛАСТ» про стягнення 53 632,84 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми „Ніка Пласт» на користь Приватного підприємства „Харків-Полімер» 2500,00 (дві тисячі п`ятсот грн.) грн. пені, 4851, 82 (чотири тисячі вісімсот п`ятдесят одна грн. 82 коп.) грн. інфляційних втрат, та 20413,72 (двадцять тисяч чотириста тринадцять грн. 72 коп.) грн. процентів річних.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми „Ніка Пласт» на користь Приватного підприємства „Харків-Полімер» 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. судового збору .

Стягнути з Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми „Ніка Пласт» на користь Приватного підприємства „Харків-Полімер» 2881,50 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна грн. 50 коп.) грн. судових витрат за апеляційний перегляд.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням реквізитів сторін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя Г.І. Діброва

Суддя Н.М. Принцевська