Рішення

від 25.05.2020 по справі 640/13045/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2020 року м. Київ № 640/13045/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу за позовомКиївського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів доТовариства з обмеженою відповідальністю Коворкінг платформа артзавод простягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, ВСТАНОВИВ:

16.07.2019 Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Коворкінг платформа артзавод (надалі - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в розмірі 37 650,00 грн. та пеню в розмірі 2 055,69 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства відповідача в 2018 році становила 8 осіб, а отже у відповідача повинна була бути працевлаштована 1 особа з інвалідністю; відповідачем не виконано нормативу, призначеного до працевлаштування осіб з інвалідністю, що є порушенням ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні ; відповідно до ст. 50 Закону України Про зайнятість населення роботодавці повинні подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); натомість пасивне подання звітностей № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) не звільняє відповідача від виконання передбаченого законодавством нормативу; за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю, та не зайняте ними, відповідач до 15.04.2019 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 37 660,00 грн.; однак відповідач адміністративно-господарські санкції не сплатив; отже за період з 16.04.2019 по 15.07.2019 відповідачу нарахована пеня в розмірі 2 055,69 грн.

Справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу було передано судді Пащенку К.С.

18.07.2019 ухвалою суду було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/13045/19, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

08.08.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що у період із січня по липень 2018 року середньооблікова кількість штатних працівників відповідача була менше 8 осіб; у серпні 2018 року середньооблікова кількість штатних працівників становила 8 осіб, а отже відповідач прийняв на роботу особу з інвалідністю, а саме: наказом № 18-к від 10.08.2018 було прийнято на роботу ОСОБА_1 , який є інвалідом з дитинства; отже відповідач виконав вимоги законодавства, а тому підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій відсутні; разом з тим, в звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік відповідачем була допущена помилка, а саме: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу вказана як 8 осіб, замість 7 осіб; проте технічна описка у звіті не є підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій; оскільки відповідач виконав свій обов`язок із працевлаштування інваліда самостійно, обов`язку подавати форму №3-ПН у відповідача не виникало.

Також відповідач звернувся до суду із клопотанням про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 01.11.2019 в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін було відмовлено.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ТОВ Коворкінг платформа артзавод подало Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 8 осіб; з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів становить 1 особу.

Вважаючи, що ТОВ Коворкінг платформа артзавод порушено вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні та Закону України Про зайнятість населення , позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Основи соціальної захищеності та гарантії осіб з інвалідністю в Україні, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами врегульовані Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні .

Відповідно до абз. 1-2 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону діяльність держави щодо осіб з інвалідністю виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті та полягає у виявленні, усуненні перепон і бар`єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб, у тому числі стосовно доступу до об`єктів громадського та цивільного призначення, благоустрою, транспортної інфраструктури, дорожнього сервісу, транспорту, інформації та зв`язку, а також з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів - до освіти, праці, культури, фізичної культури і спорту.

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом (ч. 1 ст. 17 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні ).

Частиною 3 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (ч. 5 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні ).

Таким чином, з наведеного вбачається, що законодавцем встановлений норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, в розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, і кожне підприємство, яке використовує найману працю, повинно дотримуватись такого нормативу.

При цьому, роботодавці самостійно здійснюють розрахунок кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу і забезпечують їх працевлаштування. Для забезпечення виконання нормативу роботодавці можуть здійснювати пошук осіб з інвалідністю на вакантні місця самостійно або звернутися за допомогою до територіального центру зайнятості. Норматив вважається виконаним, якщо у звітному році у роботодавця працює відповідна кількість осіб з інвалідністю за основним місцем роботи.

Відповідно до ч. 9 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Отже з наведеного слідує, що роботодавці, в яких за основним місцем роботи працюють вісім і більше осіб, самостійно реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням.

Порядок реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, визначено постановою КМУ № 70 від 31.01.2007 (далі - Порядок № 70), якою встановлено процедуру реєстрації роботодавців у відділеннях Фонду.

Згідно із приписами Порядку № 70 датою реєстрації роботодавця у відділенні Фонду вважається дата подання ним документів, зазначених у п. 3 Порядку № 70, а у разі надсилання їх поштою - дата, зазначена на поштовому штемпелі.

Відділення Фонду протягом 10 робочих днів після реєстрації документів надсилає роботодавцеві рекомендованим листом повідомлення про його реєстрацію. Реєстрація роботодавців проводиться безоплатно.

Документи, надіслані або надані робото давцем для проведення реєстрації, зберігаються у відділенні Фонду протягом трьох років після ліквідації або зміни місцезнаходження юридичної особи чи місця реєстрації проживання фізичної особи-підприємця.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач зареєстрований у Київському міському відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України Про зайнятість населення роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 № 42 затверджено форми звітності N 10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів та Інструкції щодо заповнення форми звітності N 10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів (далі - Інструкція № 42).

Так, згідно із положеннями Інструкції № 42 про виконання нормативу із працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці мають відзвітувати до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх реєстрації. Для цього вони подають або надсилають рекомендованим листом щороку до 1 березня Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ.

У рядку 01 Звіту відображається середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік. У рядку 02 відображається середньо облікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність. Фізична особа, яка використовує найману працю, якщо їй відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, збільшує показник рядка 02 на одиницю. У рядку 03 відображається кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених роботодавцем, відповідно до нор мативу робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, установленого ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів (п.п. 3.1-3.3. Інструкції № 42).

Із матеріалів справи слідує, що 26.02.2019 ТОВ Коворкінг платформа артзавод подало Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів (форма N 10-ПІ (річна)) за 2018 рік, відповідно до якого:

- середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (код рядка 01) становить 8 осіб;

- з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (код рядка 02) становить 0 осіб;

- кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів (код рядка 03) становить 1 особу;

- фонд оплати праці штатних працівників (код рядка 04) становить 602,4 тис. грн.;

- середньорічна заробітна плата штатного працівника (код рядка 05) становить 75 300 грн.;

- сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (код рядка 06) становить - .

Отже із вказаного звіту вбачається, що відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів , у відповідача в 2018 році повинна працювати 1 особа з інвалідністю, при цьому фактично працювало 0 осіб.

Натомість, у відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що у Звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів (форма N 10-ПІ (річна)) за 2018 рік була допущена технічна помилка, і середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) за 2018 рік становить 7 осіб, а не 8, як було помилково зазначено у звіті.

Оцінюючи зазначені доводи позивача, суд виходить із такого.

Пунктом 3.1 Інструкції № 42 встановлено, що у рядку 01 відображається середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік, яка визначається відповідно до пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286 та зареєстрованої Міністерством юстиції України 30.11.2005 за N 1442/11722 (із змінами).

В свою чергу, п.п. 3.2.5 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286 (надалі - Інструкція № 286) передбачено, що середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.

Як вбачається із наданих відповідачем звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за формою № Д4, середньооблікова кількість штатних працівників відповідача становить:

- за січень 2018 року - 6 осіб;

- за лютий 2018 року - 6 осіб;

- за березень 2018 року - 5 осіб;

- за квітень 2018 року - 5 осіб;

- за травень 2018 року - 6 осіб;

- за червень 2018 року - 7 осіб;

- за липень 2018 року - 6 осіб;

- за серпень 2018 року - 8 осіб;

- за вересень 2018 року - 8 осіб;

- за жовтень 2018 року - 8 осіб;

- за листопад 2018 року - 8 осіб;

- за грудень 2018 року - 8 осіб.

Таким чином, середньооблікова кількість штатних працівників відповідача за 2018 рік згідно із порядком розрахунку, передбаченим п. 3.2.5 Інструкції № 286, становить 7 осіб, а не 8, як помилково зазначено відповідачем у Звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів (форма N 10-ПІ (річна)) за 2018 рік.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що 10.08.2018 на підставі наказу № 18-К до виконання обов`язків директора ТОВ Коворкінг платформа артзавод приступив ОСОБА_1 , який відповідно до висновку медико-соціальної експертної комісії є інвалідом третьої групи, причина інвалідності: інвалід дитинства.

За вказаних обставин суд вважає, що відповідачем виконаний встановлений ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідальність за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю встановлена ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів , частиною 1 якої встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів ).

Згідно із ч.ч. 3, 4 ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку (ч. 9 ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів ).

Відповідно до частини першої статті 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення. При цьому, елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками. Застосування принципу вини як умови відповідальності пов`язане з необхідністю доведення порушення зобов`язання.

Натомість, оскільки відповідачем протягом 2018 року було виконано встановлений ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а помилка, допущена у Звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів (форма N 10-ПІ (річна)) за 2018 рік, не призвела до порушення обов`язку відповідача щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, суд вважає, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення. А отже правові підстави для притягнення відповідача до відповідальності відсутні.

З приводу подання відповідачем форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , суд зазначає таке.

Згідно із приписами пунктів 3-5 Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку.

Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З огляду на вищезазначене, звіт за формою №3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.

Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників відповідача збільшилася до 8 осіб в серпні 2018 року, і в цьому ж місяці відповідач прийняв на роботу особу з інвалідністю - ОСОБА_1 (наказ № 18-К від 10.08.2018).

За вказаних обставин можна дійти висновку, що відповідач виконав свій обов`язок із працевлаштування інвалідів самостійно, а тому у нього не виникло обов`язку подання форми 3-ПН.

Принагідно суд акцентує увагу, що згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Натомість позивач по справі не довів обґрунтованість своєї правової позиції щодо стягнення із відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги не є обґрунтованими, а відтак не підлягають задоволенню.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва .

Суддя К.С. Пащенко