Постанова

від 26.05.2020 по справі 630/100/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

26 травня 2020 року

м. Харків

справа № 630/100/19

провадження № 22-ц/818/294/20

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.,

за участю секретаря - Огар І.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - Друга державна нотаріальна контора Харківського району Харківської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_3 на рішення Люботинського міського суду Харківської області від 26 вересня 2019 року в складі судді Малихіна О.О.,

у с т а н о в и в:

В березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Друга державна нотаріальна контора Харківського району Харківської області, та просив визнати недійсною його заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчену 14 червня 2011 року державним нотаріусом Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області за реєстровим № 534.

Позов мотивовано тим, що після смерті його батька - ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 . За усною домовленістю з іншим спадкоємцем - ОСОБА_2 , яка є дружиною померлого, він подав до державної нотаріальної контори заяву про відмову від спадщини на її користь. В подальшому він дізнався, що окрім них з матір`ю, із заявою про прийняття спадщини звернувся інший син спадкодавця - ОСОБА_3 . Зазначав, що державний нотаріус не повідомила їм про заяву іншого спадкоємця, а тому відмова від спадщини відбулась не тільки на користь його матері, як він бажав, але і на користь ОСОБА_3 . Він вважав, що відмовляється від спадщини на користь матері, але фактично заява оформлена таким чином, що він відмовився від своєї частки на користь усіх спадкоємців, що не було його волевиявленням.

25 квітня 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, в якому визнала позовні вимоги ОСОБА_1 та просила ухвалити рішення про задоволення позову.

Відзив мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_5 . Вона разом з сином ОСОБА_1 звернулися до державної нотаріальної контори з приводу оформлення спадщини. Син побажав відмовитись від свого права на спадщину на її користь, про що державним нотаріусом було посвідчено відповідну заяву. В 2019 році при оформленні спадщини їй стало відомо, що частина спадкового майна, від якої на її користь відмовився син, була розподілена між нею та іншим сином спадкодавця - ОСОБА_3 . Зазначала, що державний нотаріус не повідомила їм про заяву іншого спадкоємця, а заява ОСОБА_1 була оформлена таким чином, що син відмовився від своєї частки на користь усіх спадкоємців, що не було його бажанням.

26 квітня 2019 року ОСОБА_4 - представник ОСОБА_3 подав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити.

Відзив мотивовано тим, що позов є недоведеним, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.

16 квітня 2019 року ОСОБА_4 - представник ОСОБА_3 подав клопотання про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Клопотання мотивовано тим, що спір виник з приводу здійснення нотаріальної дії про прийняття відмови від спадщини. Даний спір є публічно - правовим і не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Люботинського міського суду Харківської області від 16 квітня 2019 року відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_4 - представника ОСОБА_3 про закриття провадження у справі.

Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 26 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано відмову ОСОБА_1 від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчену 14 червня 2011 року державним нотаріусом Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області Редіною І.А. за реєстровим № 534. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 по 576 грн 30 коп. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підставі належних та допустимих доказів, наданих позивачем, встановлено, що державним нотаріусом Редіною І.А. не було виконано усіх передбачених законодавством дій задля запобігання допущенню помилки при підписанні заяви про відмову від прийняття спадщини: не було встановлено наявність спадкової справи після померлого ОСОБА_5 , відкритої на підставі заяви ОСОБА_3 ; не було повідомлено позивача ОСОБА_1 про наявність іншого спадкоємця, який виявив бажання прийняти спадщину; не було встановлено, чи позивач повною мірою усвідомлював значення відмови від прийняття спадщини та не було роз`яснено правові наслідки відмови від прийняття спадщини з огляду на наявність інших спадкоємців, які не входять до кола членів його сім`ї. Відмова ОСОБА_1 від спадщини не була безумовною та беззастережною. Позивач станом на 14 червня 2011 року сприймав підписаний ним текст заяви про відмову від прийняття спадщини саме як пришвидшення процесу оформлення спадщини в цілому на ім`я матері, як формальність, а не як відмову від належної йому частини спадщини внаслідок помилки щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки не був поінформований державним нотаріусом про наявність іншого спадкоємця. Тобто, написання заяви про відмову від спадщини було зумовлене помилкою позивача щодо природи даного правочину, що, в свою чергу, є підставою для визнання відмови від прийняття спадщини недійсною.

24 жовтня 2019 року ОСОБА_4 - представник ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм процесуального права, просить: скасувати ухвалу суду першої інстанції від 16 квітня 2019 року про відмову у закритті провадження у справі; скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі; відшкодувати ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що, звернувшись до суду першої інстанції, позивач посилався на неправомірність та невідповідність дій державного нотаріуса його волевиявленню спрямованому на відмову від спадку на користь матері. Зі змісту рішення від 26 вересня 2019 року вбачається, що дослідженню в справі піддавалися виключно владні управлінські дії державного нотаріуса щодо оформлення заяви позивача. Суд помилково визначив характер спірних правовідносин як такий, що безпосередньо стосується спадкових прав сторін. Даний спір є публічного - правовим та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

25 листопада 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відзив мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, ухваленим на підставі поданих позивачем доказів, яким надана належна оцінка. Відмова від спадщини є одностороннім правочином, тому і недійсним він може бути визнаний на загальних підставах у порядку цивільного судочинства. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, на яку посилається апелянт, стосується інших правовідносин і не є тотожною або аналогічною позову ОСОБА_1 .

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

З підстав, передбачених частиною другою статті 353 ЦПК України переглядаючи рішення суду першої інстанції від 26 вересня 2019 року судова колегія надає оцінку ухвалі суду першої інстанції від 16 квітня 2019 року про відмову у закритті провадження у справі, оскільки заперечення на неї включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 цього Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, у разі якщо один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, із яких виник спір.

Частинами другою та п`ятою статті 1274 ЦК України встановлено, що спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229 -231 і 233 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 просив визнати недійсною його заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчену 14 червня 2011 року державним нотаріусом Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області за реєстровим № 534. Як на підставу свого позову ОСОБА_1 посилається на те, що на момент відмови від спадщини мала місце помилка позивача щодо природи правочину та його наслідків.

ОСОБА_1 не оскаржує владні управлінські рішення та дії нотаріуса, як суб`єкта владних повноважень, а тому спір у даній справі не носить публічно - правового характеру.

Позов, з яким ОСОБА_1 звернувся до суду до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Друга державна нотаріальна контора Харківського району Харківської області, стосується спадщини, яка відкрилась після смерті батька - ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та впливає на спадкові права відповідачів.

Спадкові відносини в Україні регулюються ЦК України, Законами України "Про нотаріат", "Про міжнародне приватне право", іншими законами та підзаконними нормативними актами, як нормами матеріального та процесуального права та підлягають розгляду судами виключно у порядку цивільного судочинства.

Таким чином, ухвалою від 16 квітня 2019 року суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_3 в задоволенні його клопотання про закриття провадження у справі та, розглянувши позов ОСОБА_1 в порядку цивільного судочинства, правил юрисдикції не порушив.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати и детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ч. 2 ст. 353, ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Люботинського міського суду Харківської області від 26 вересня 2019 року та ухвалу Люботинського міського суду Харківської області від 16 квітня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 26 травня 2020 року.

Головуючий А.В. Котелевець

Судді І.П. Коваленко

А.І. Овсяннікова