Рішення
від 20.05.2020 по справі 140/2277/20
ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2020 року ЛуцькСправа № 140/2277/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Димарчук Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Смолки Я.М.,

представника відповідача Сахарчука А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог, дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 №Ф-991-52 на суму 15 819,54 грн та від 15.08.2019 №Ф-991-52 на суму 2 754,18 грн; про визнання неправомірними дій щодо направлення до Турійського РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.08.2019 №Ф-991-52; про зобов`язання відкликати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 №Ф-991-52 та від 15.08.2019 №Ф-991-51 з Турійського РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області з метою закриття виконавчого провадження.

В обґрунтування позову зазначає, що в грудні 2019 року при оплаті кредиту в банку, йому стало відомо, що у нього існує борг перед ГУ ДПС у Волинській області зі сплати єдиного внеску. Обмеження щодо користування рахунками та грошовими коштами наклав державний виконавець Турійського РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області. Звернувшись до Турійського відділу виконавчої служби, позивач отримав постанову про відкриття виконавчого провадження від 12.03.2019 з примусового виконання вимоги від 09.11.2018 №Ф-991-52 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на суму 15 819,54 грн та від 15.08.2019 №Ф-991-52 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на суму 2754,18 грн.

Зазначає, що жодних рішень про нарахування (донарахування) сум єдиного соціального внеску на адресу позивача не надходило. До вимог про сплату боргу не надано документів, які б слугували підставою нарахування боргу (недоїмки). Жодної звітності по виникнення у нього обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску позивачем не подавалось. Вказана вимога про сплату боргу (недоїмки) була оскаржена позивачем в адміністративному порядку, проте рішенням ДПС України у задоволенні скарги відмовлено.

Вказує на те, що він є застрахованою особою і єдиний внесок у період, за який винесена спірна вимога, нараховував і сплачував за нього роботодавець як страхувальник у розмірі не менше мінімального внеску, що виключає обов`язок зі сплати такого внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем з урахуванням того, що підприємницьку діяльність він не здійснював.

З наведених підстав позивач просив поновити строк звернення до суду, а позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 23.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Турійський районний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с.29-30).

Відповідач у відзиві на позов від 06.04.2020 просить відмовити у задоволенні позову (а.с.45-47). В обґрунтування своєї позиції вказав, що з 01.01.2017 набув чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким внесені зміни до Закону №2464-VI. Відповідно до вказаних змін фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов`язані сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого з 01.01.2017 становить 704,00 грн, а з 01.01. 2018 - 819,06 грн.

Проведеним аналізом картки особового рахунку встановлено, що ОСОБА_1 перебував на обліку як фізична особа-підприємець в ГУ ДПС у Волинській області з 11.06.2010 по 21.10.2019, однак свій обов`язок, передбачений статтею 6, пунктом 8 статті 9 Закону №2464-VI щодо сплати єдиного внеску не виконував.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Згідно з пунктом 4 статті 25 Закону №2464-VI, пунктом 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів позивачу як платнику єдиного внеску, який має недоїмку, що перевищує 10,00 грн, сформовано та надіслано вимоги про сплату боргу. Нарахування єдиного внеску здійснюється за обліковими даними інформаційної системи в автоматичному режимі.

Зазначає, що станом на 31.10.2018 сума заборгованості позивача становила 15819,54 грн, станом на 31.07.2019 сума заборгованості становила 23785,08 грн. На підставі цих даних ГУ ДФС у Волинській області сформовані вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018№ Ф-991-52 від 15.08.2019 №Ф-991-52, які направлені позивачу рекомендованими листами з повідомленнями про вручення. При надісланні податкових вимог від 15.08.2019 та 09.11.2018 контролюючий орган керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки позивач був фізичною особою-підприємцем (з 11.06.2010 по 21.10.2019). Крім того, позивачем не надано доказів щодо сплати ЄСВ за період 2017-2019 як ним самим так і роботодавцем.

З наведених підстав відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

У клопотанні про долучення доказів від 06.04.2010, позивач просив долучити до матеріалів справи індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за період з 2006 по 2018 рік.

В судове засідання позивач не прибув, однак 19.05.2020 подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві на позов.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, однак 18.05.2020 подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника Турійського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 11.06.2010 по 21.10.2019 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

ГУ ДФС у Волинській області відповідно до статті 25 Закону №2464-VI від 08.07.2010 Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано та направлено ОСОБА_1 вимогу від 09.11.2018 №Ф-991-52 про сплату боргу (недоїмки) станом на 15.01.2019 у сумі 154819,54 грн (за період 2017 рік та 3 квартали 2018 року) та вимогу від 15.08.2019 №Ф-991-52 про сплату боргу (недоїмки) станом на 15.10.2019 у сумі 2 754,18 грн (за період ІІ квартал 2019 року) (а.с.7-8).

Вказані вимоги направлялись позивачу рекомендованими листами з повідомленнями про вручення, однак дані поштові відправлення були повернуті на адресу податкового органу як невручені, з відміткою Укрпошти "за закінченням встановленого строку зберігання".

12.03.2019 начальником відділу Турійського районного ВДВС ГТУЮ у Волинській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №58601955 з примусового виконання вимоги ГУ ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 №Ф-991-52 про стягнення з ОСОБА_1 боргу у розмірі 15 819,54 грн.

02.01.2020 позивач оскаржив вказані вимоги до ГУ ДФС у Волинській області та ДФС України. Однак, рішенням ДФС України від 10.02.2020 №5045/6/99-00-08-06-01-06 в задоволенні скарги відмовлено (а.с.13-17).

Позивач не погодившись з оскаржуваними вимогами, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 №2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування . В силу вимог частини першої статті 2 даного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

У розумінні пункту 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI є платниками єдиного внеску.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Законом України від 06.12.2016 №1774- VIІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актівУкраїни" внесено низку змін до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підриємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які проводять незалежну професійну діяльність.

Платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини другої статті 6 Закону № 2464).

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 9 Закону № 2464).

З 01.01.2017 діяло правило, відповідно до якого у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" це положення має таку редакцію: "У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску".

За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Із врахуванням зазначеного мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн на місяць (3200,00 грн х 22%, де 3200,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн на місяць (3723,00 грн х 22%, де 3723,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року).

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (надалі - Інструкція №449), врегульований порядок стягнення заборгованості з платників.

Відповідно до пункту 1 вказаного розділу до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДФС у Волинській області було нараховано позивачу як фізичній особі-підприємцю єдиний соціальний внесок за 2017 рік та 3 квартали 2018 року на загальну суму 15 819,54 грн, про що зазначено у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 №Ф-991-52 (а.с.7). З розрахунку, наведеному відповідачем видно, що за 2017 рік сума боргу становить 8 448,00 грн (704,00 грн х 12 місяців); за 3 квартали 2018 року -7 371,54 грн (819,06 грн х 12 місяців). Крім того, позивачу як фізичній особі-підприємцю нарахований єдиний соціальний внесок за ІІ квартал 2019 року на загальну суму 2754,18 грн, про що зазначено у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 15.08.2019 №Ф-991-52 (а.с.8).

Разом з тим, судом встановлено, що у період з 2017 року по жовтень 2018 року (коли ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем), позивач був офіційно працевлаштований. Зокрема, з січня по серпень 2017 року позивач працював за основним місцем роботи у Професійно-технічному училищі №5 м. Ковель, а в період з вересня 2017 року по жовтень 2018 року у Державному навчальному закладі Ковельський центр професійно-технічної освіти .

Ці обставини підтверджуються індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за період з 2006 по 2018 рік (форма ОК-5) (а.с. 37,38), а також індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України від 14.04.2020 форма ОК-7, наданих ГУ ПФУ у Волинській області на виконання ухвали суду про витребування доказів (а.с.71-72).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з пунктом 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Отже, перераховані вище юридичні особи як роботодавці, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачували за нього як страхувальники єдиний соціальний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України. Так, роботодавцями Професійно-технічним училищем №5 м. Ковель та Державним навчальним закладом Ковельський центр професійно-технічної освіти ОСОБА_1 нараховано заробітну плату у 2017 році на загальну суму 46293,22 грн; а з січня по жовтень 2018 року - Державним навчальним закладом Ковельський центр професійно-технічної освіти позивачу нараховано заробітну плату на загальну суму 43 604,58 грн. Із вказаних сум сплачено єдиний соціальний внесок, розмір якого перевищує мінімальний страховий внесок (а.с.71-72).

Таким чином, судом встановлено, що в період нарахування податковим органом позивачу єдиного соціального внеску відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 №Ф-991-52 на суму 15 819,54 грн (2017 рік та 3 квартали 2018 року), позивач перебував у трудових відносинах, а юридичні особи як роботодавці, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачували за нього як страхувальники єдиний соціальний внесок, що підтверджується наданими документами.

Враховуючи вищевикладене, вимога Головного управління ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 №Ф-991-52 на суму 15 819,54 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

Водночас, відповідачем не надано суду доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2017- 2018 роках, отримання інших доходів ніж від трудової діяльності як найманим працівником.

Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності. Проте, із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога від 09.11.2018 №Ф-991-52, нараховував та сплачував роботодавець як страхувальник в розмірі не менше мінімального внеску, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому, підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Згідно з частинами першою, другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000, "БулвесАД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 №Ф-991-52 не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

При вирішенні даного спору, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 відповідно до яких особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Що стосується вимоги про сплату боргу від 15.08.2019 №Ф-991-52 на суму 2 754,18 грн, то вказана вимога винесена контролюючим органом законно і обгрунтовано, оскільки позивачем не надано доказів того, що у період нарахування податковим органом позивачу єдиного соціального внеску відповідно до вищевказаної вимоги про сплату боргу (за ІІ квартал 2019 року), позивач перебував у трудових відносинах, а роботодавець сплачував за нього як страхувальник єдиний соціальний внесок.

Зокрема, як вбачається з листа Управління Пенсійного фонду України у Волинській області (відділу обслуговування громадян) від 21.04.2020 №0300-0207-8/9607 в індивідуальних відомостях про застраховану особу в обліковій картці ( ОСОБА_1 ) по ідентифікаційному номеру НОМЕР_1 в Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування за 2019 рік інформація відсутня (а.с. 83).

Враховуючи наведене, позовні вимоги щодо скасування вимоги від 15.08.2019 №Ф-991-52 на суму 2 754,18 грн до задоволення не підлягають.

Стосовно вимоги позивача про визнання неправомірними дій відповідача щодо направлення до Турійського РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.08.2019 №Ф-991-52 та про зобов`язання відкликати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 №Ф-991-52 та від 15.08.2019 №Ф-991-52 з Турійського РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області суд зазначає наступне.

Законом №2464 та Інструкцією №449 визначено обов`язок податкового органу щодо формування та, у разі невиконання платником вимоги про сплату недоїмки у добровільному порядку, направлення вимоги до виконавчого органу. Так, згідно з абзацом 9 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Суд звертає увагу, що згідно з пунктом 6 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, якщо вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом, то така вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною у день набрання судовим рішенням законної сили.

Таким чином, у разі набрання рішенням суду законної сили, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 №Ф-991-52 зі сплати єдиного внеску на суму 15 819,54 грн буде відкликана в силу вимог законодавства, а тому вимоги позивача у цій частині є передчасними та до задоволення не підлягають.

Крім того, суд дійшов висновку, що позивачем не був пропущений строк звернення до суду, оскільки позивач оскаржував вимоги ГУ ДФС у Волинській області про сплату боргу до ДПС України, однак за результатами розгляду скарги рішенням ДПС України від 10.02.2020 було відмовлено у її задоволенні та роз`яснено право звернутися до суду.

Оскільки позивач оскаржував вимоги в адміністративному порядку і звернувся до суду після отримання рішення ДПС України, то строк звернення до суду є не пропущеним, а тому немає правових підстав для його поновлення.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд на підставі аналізу норм чинного законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, та встановлених обставин справи, перевірених письмовими доказами та з врахуванням позиції Верховного суду, дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 №Ф-991-52 є протиправною та підлягає скасуванню, а в задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З наведених вище підстав на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Волинській області суд присуджує до відшкодування судовий збір пропорційно задоволених позовних вимог у розмірі 716,12 грн, сплачений квитанцією №1008792633 від 14.03.2020.

Керуючись статтями 139, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Волинській області від 09.11.2018 №Ф-991-52 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на суму 15 819,54 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська обл., м. Луцьк, Київський м-н, 4, код ЄДРПОУ 43143484) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 716,12 грн (сімсот шістнадцять гривень 12 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, встановленого статтею 295 КАС України, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 25 травня 2020 року.

Головуючий-суддя Т.М. Димарчук

СудВолинський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення20.05.2020
Оприлюднено27.05.2020
Номер документу89456174
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —140/2277/20

Ухвала від 26.11.2021

Адміністративне

Волинський окружний адміністративний суд

Димарчук Тетяна Миколаївна

Ухвала від 06.11.2020

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Дашутін І.В.

Постанова від 22.09.2020

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Хобор Романа Богданівна

Ухвала від 18.09.2020

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Хобор Романа Богданівна

Ухвала від 10.09.2020

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Хобор Романа Богданівна

Ухвала від 10.09.2020

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Хобор Романа Богданівна

Ухвала від 08.07.2020

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Хобор Романа Богданівна

Рішення від 20.05.2020

Адміністративне

Волинський окружний адміністративний суд

Димарчук Тетяна Миколаївна

Рішення від 20.05.2020

Адміністративне

Волинський окружний адміністративний суд

Димарчук Тетяна Миколаївна

Ухвала від 27.04.2020

Адміністративне

Волинський окружний адміністративний суд

Димарчук Тетяна Миколаївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні