Постанова

від 22.09.2020 по справі 140/2277/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/2277/20 пров. № А/857/7722/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Затолочного В.С., Сеника Р.П.

з участю секретаря судового засідання Чопко Ю.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року, ухвалене суддею Димарчуком Т.М. у м. Луцьку об 12 год. 47 хв. у справі № 140/2277/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними дій та скасування вимог про сплату боргу з єдиного соціального внеску,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом у якому з уточненням позовних вимог просить суд:

- визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 року № Ф-991-52 на суму 15 819,54 грн та від 15.08.2019 року № Ф-991-52 на суму 2 754,18 грн;

- визнати неправомірними дії відповідача щодо направлення до Турійського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.08.2019 року № Ф-991-52;

- зобов`язати відповідача відкликати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 року № Ф-991-52 та від 15.08.2019 року № Ф-991-51 з Турійського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції з метою закриття виконавчого провадження.

У обґрунтування позовних вимог позивач зазначає те, що відповідач виніс вимоги про сплату боргу з єдиного соціального внеску за 2017 - 2019 роки. Вимоги прийняті на тій підставі, що позивач, як фізична особа-підприємець, не сплатив єдиний соціальний внесок за 2017 - 2019 роки.

Позивач вказує на те, що вимога про сплату боргу з єдиного соціального внеску є протиправною з огляду на те, що, відповідно до статті 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Оскільки, позивач не здійснює підприємницьку діяльність та не отримує доходу від цієї діяльності, то, на його думку, не зобов`язаний сплачувати єдиний внесок.

Крім того, позивач зазначив, що не отримував вимоги про сплату боргу, а тому вважає, що ці вимоги є неузгодженими.

Також позивач вказав, що у цей період був найманим працівником, є застрахованою особою і страхові внески до бюджету на його користь сплачував роботодавець.

Позивач вважає, що таким чином мета сплати страхових внесків досягнута, а тому сплата страхових внесків позивачем як фізичною особою-підприємцем призведе до їх подвійного зарахування.

Позивач зробив висновок про те, що відповідач безпідставно визначив заборгованість зі сплати єдиного внеску та виніс вимоги про сплату боргу. На думку позивача, належним способом захисту порушеного права є визнання дій щодо винесення вимог про сплату боргу з єдиного внеску протиправними та їх скасування, а також зобов`язання їх відкликати.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Волинській області від 09.11.2018 року № Ф-991-52 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на суму 15 819,54 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 716,12 грн.

Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив відповідач, Головне управління ДПС у Волинській області, подавши апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, неповно з`ясував обставини справи та зробив помилковий висновок про часткове задоволення позову.

Таку позицію відповідач пояснює тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач є фізичною особою-підприємцем і відповідно до норм Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування зобов`язаний платити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Позивач не сплатив єдиний внесок за 2017 - 2019 роки. При цьому, відповідно до частини 15 статті 106 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів за несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску не застосовується.

Тому відповідач вважає, що діяв у порядку, з підстав, у спосіб та в межах повноважень, які визначені чинним законодавством України.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Суд першої інстанції встановив те, що ОСОБА_1 з 11.06.2010 року по 21.10.2019 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Головне управління ДПС у Волинській області сформувало та направило ОСОБА_1 :

- вимогу № Ф-991-52 від 09.11.2018 року про сплату боргу (недоїмки) у сумі 15819,54 грн. (за період 2017 рік та 3 квартали 2018 року);

- вимогу № Ф-991-52 від 15.08.2019 року про сплату боргу (недоїмки) у сумі 2 754,18 грн (за період ІІ квартал 2019 року).

Вказані вимоги направлялись на адресу позивача вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, однак поштові відправлення повернулись на адресу податкового органу, з відміткою поштового відділення зв`язку за закінченням встановленого строку зберігання .

02.01.2020 року позивач оскаржив вказані вимоги до Головного управління ДФС у Волинській області та ДФС України, однак, ДФС України відмовило в задоволенні скарги про що повідомило позивача листом № 5045/6/99-00-08-06-01-06 від 10.02.2020 року.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач, у період 2017-2018 роки перебував у трудових відносинах і за позивача страхові внески сплачував роботодавець, то позивач позбавлений обов`язку сплачувати страхові внески як фізична особа-підприємець, оскільки це призведе до подвійної сплати страхових внесків, що суперечить меті сплати таких. Водночас, суд зазначив, що дані про сплату позивачем страхових внесків у 2019 році відсутні. На основі цих обставин, суд зробив висновок про часткове задоволення позову та скасування вимоги про сплату боргу № Ф-991-52 від 09.11.2018 року на суму 15 819,54 грн.

Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком з огляду на наступні обставини.

Відповідно до частини 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 року (далі - Інструкція № 449), у разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв`язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Апеляційний суд встановив те, що вимогу про сплату боргу № Ф-991-52 від 09.11.2018 року відповідач направив на адресу позивача вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців 28.11.2018 року, однак поштове відправлення 03.01.2019 року повернулось на адресу податкового органу з відміткою поштового відділення зв`язку за закінченням встановленого строку зберігання .

Вимогу про сплату боргу № Ф-991-52 від 15.08.2019 року відповідач направив на адресу позивача вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців у серпні 2019 року, однак поштове відправлення у вересні 2019 року повернулось на адресу податкового органу з відміткою поштового відділення зв`язку за закінченням встановленого строку зберігання .

Отже, апеляційний суд з урахуванням частини 4 розділу VI Інструкції № 449 вважає, що вимоги про сплату боргу вручені позивачу, оскільки надіслані за адресою вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців. Таким чином вимоги про сплату боргу є узгодженими.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19 сформував правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Апеляційний суд встановив, що заборгованість позивача утворилась у зв`язку із несплатою єдиного внеску, як фізичною особою-підприємцем за 2017 рік та 3 квартали 2018 року) у сумі 15819,54 грн. і відображена у вимозі про сплату боргу № Ф-991-52 від 09.11.2018 року та ІІ квартал 2019 року у сумі 2 754,18 грн. і відображена у вимозі про сплату боргу № Ф-991-52 від 15.08.2019 року.

Апеляційний суд, на підставі даних реєстру застрахованих осіб встановив те, що у 2017 році страхові внески на користь позивача сплатив роботодавець, а саме професійно-технічне училище № 5 міста Ковеля та державний навчальний заклад Ковельський центр професійно-технічної освіти , а у 2018 році - державний навчальний заклад Ковельський центр професійно-технічної освіти .

Враховуючи ці обставини, вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-991-52 від 09.11.2018 року, на думку апеляційного суду, необхідно скасувати.

Натомість суд першої інстанції вірно вказав, що позивач не надав доказів сплати єдиного внеску у 2019 році, а отже зробив вірний висновок про відмову в задоволенні позову з приводу скасування вимоги про сплату боргу № Ф-991-52 від 15.08.2019 року.

Отже вимога про сплату боргу від 15.08.2019 року № Ф-991-52 на суму 2 754,18 грн, винесена контролюючим органом законно і обґрунтовано, оскільки позивач не надав доказів того, що у період нарахування податковим органом позивачу єдиного соціального внеску відповідно до вищевказаної вимоги про сплату боргу (за ІІ квартал 2019 року), позивач перебував у трудових відносинах, а роботодавець сплачував за нього як страхувальник єдиний соціальний внесок.

Стосовно вимоги позивача про визнання неправомірними дій відповідача щодо направлення до Турійського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.08.2019 року № Ф-991-52 та про зобов`язання відкликати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 року № Ф-991-52 та від 15.08.2019 року № Ф-991-52 з Турійського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, то суд першої інстанції вірно вказав, що ці вимоги є передчасними, оскільки згідно з пунктом 6 Інструкції № 449, якщо вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом, то така вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною у день набрання судовим рішенням законної сили.

Тому апеляційний суд вважає, що в задоволенні вимог позивача у цій частині необхідно відмовити.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

Судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року в справі № 140/2277/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, за наявності яких постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді В. С. Затолочний Р. П. Сеник Повний текст постанови складений 23.09.2020 року