Постанова

від 19.05.2020 по справі 640/7439/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/7439/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Кучми А.Ю., Бєлової Л.В.

за участю секретаря Юрковець А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2019 р. у справі за адміністративним позовом громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській областіу якому позивач просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до чинного законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування через політичні причини, а також через систематичне порушення прав людина в країні походження позивач не може повернутись до Російської Федерації. Однак на обґрунтоване звернення до відповідача їй було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2019 року у задоволенні вищевказаного адміністративного позову - відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду позивачем подано апеляційну скаргу, в якій вона просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Зокрема, апелянт вказує, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, а відтак підлягає скасуванню.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню.

Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 рідна мова російська, іншими мовами не володіє. Одружений з 02.03.2018 року на громадянці України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

До України прибув легковим автомобілем перетнувши кордон в м. Гоптівка скориставшись паспортним документом громадянина Російської Федерації серії НОМЕР_1 та запрошенням від, на той час нареченої ОСОБА_2 .

Із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся до УДМС в Київській області 29.03.2018. Основною причиною звернення вказав побоювання переслідувань з боку правоохоронних органів за його політичні переконання.

За результатами розгляду заяви позивача та проведених із ним співбесід УДМС в Київській області склало висновок від 29.12.2018 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України від 28 березня 2019 року №107-19 зазначений висновок підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абзацу 5 частини 1 статті 6 Закону України Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту , як особі, стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 цього Закону, відсутні.

Повідомленням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 08 квітня 2019 року №81 позивача повідомлення про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно висновку по справі - у зв`язку з відсутністю у заявниці обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками політичних переконань.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем належним чином проаналізовано всі подані позивачем відомості про його особу та причини звернення за захистом, і правомірно прийняв оспорюване рішення про відмову позивачу у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону:

- біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

- особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Частиною шостою статті 8 Закону встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, визначені вищенаведеними пунктами статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Отже, у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

Частиною одинадцятою статті 9 Закону передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи зі змісту статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Також, слід зазначити, що заявник не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і не має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

Згідно п. 6.1 та 6.2 Розділу VI Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом МВС України № 649 від 07.09.2011, у разі надходження до Державної міграційної служби України особової справи заявника та письмового висновку територіального органу ДМС протягом місяця здійснюються всебічне вивчення та оцінка всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Під час здійснення заходів, передбачених пунктом 6.1 цього розділу, Державна міграційна служба України має право: а) вимагати подання додаткової інформації від територіального органу ДМС, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) з метою уточнення відомостей, що містяться у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або документів, які знаходяться в особовій справі заявника, отримувати додаткову інформацію, яка може мати суттєве значення для прийняття обґрунтованого рішення за заявою; в) звертатись з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів; г) повертати справу на доопрацювання до територіального органу ДМС, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за умови наявності недостатніх відомостей для розгляду справи і прийняття обґрунтованого та неупередженого рішення, неналежного оформлення особової справи.

Так, позивач під час співбесід зазначив, що він є учасником Штабу ОСОБА_4 в Російській Федерації, тому ситуація щодо політично вмотивованих переслідувань підтримувачів цього руху безпосередньо його стосується.

Твердження позивача щодо переслідувань через політичні погляди осіб, які підтримують опозиційного лідера - ОСОБА_4 підтверджуються публікаціями у засобах масової інформації:

- стаття Поліція прийшла в штаб ОСОБА_4 у Старому Осколі ;

- стаття В Іркутську напали на волонтерів, які роздавали газети колишнього координатора штабу ОСОБА_4 ;

- стаття В РФ вперше порушили кримінальну справу щодо мітингів меред неповнолітніх ;

- стаття Притулок отримав легко та швидко: експоліцейський і волонтер ОСОБА_4 втік у США ;

- стаття Центр Меморіал визнав ОСОБА_4 політув`язненим ;

- стаття В Москві затримані виступаючі у підтримку ОСОБА_4 .

Також, підтвердженням політично вмотивованого переслідування позивача є:

- безпідставне притягнення до адміністративної відповідальності (копія постанови по справі про адміністративне правопорушення );

- безпідставне притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 322.1 ч.1 КК РФ (політична вмотивованість підтверджується аудіо записами);

- безпідставні виклики до правоохоронних органів (копії повісток);

- психологічний тиск на близьких родичів позивача (копія листування позивача з родичами);

- психологічний тиск на позивача (копія листування позивача з представником правоохоронного органу РФ.)

У протоколі співбесіди від 12.06.2018 позивач зазначив про те, що відносно нього на території РФ порушено кримінальну справу за частиною 1 статті 322 КК РФ.

В матеріалах справи наявні роздруківки з Інтернет-джерел, які містять конкретну інформацію про переслідування учасників штабу ОСОБА_4 , що вказує про обґрунтовані побоювання в разі повернення його на батьківщину.

Також, у судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_2 , яка підтвердила політичну вмотивованість порушення щодо ОСОБА_1 кримінальної справи за ст. 322.1 ч.1 Кримінального Кодексу Російської Федерації ( Організація незаконної міграції ). Також підтвердила обставини організації та участі ОСОБА_1 у мітингах на підтримку політичної опозиції, незаконного затримання ОСОБА_1 у серпня 2017 року, здійснення на нього фізичного та психологічного тиску органами влади Російської Федерації.

Проаналізувавши всі публікації із загальнодоступних джерел, що містяться в матеріалах справи, колегією суддів встановлено причинно-наслідковий зв`язок між активною діяльністю позивача, пов`язану із кримінальним переслідуванням позивача з боку органів країни походження.

Зокрема, згідно з п. 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" № 8043/04 від 27.04.2004 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

У своїй заяві позивач обґрунтовано зазначає про свої об`єктивні побоювання за своє життя та здоров`я, оскільки він відкрито та публічно висловлював свої погляди у підтримку громадського діяча ОСОБА_4 .

Враховуючи активну громадську діяльність позивача в РФ, позивач у разі повернення до РФ може перебувати у реальній небезпеці, що в свою чергу відповідачем належним чином досліджено не було та не було враховано при прийнятті рішення.

Колегія суддів вважає, що позивач через свою діяльність щодо підтримки руху штабу ОСОБА_4 , які мали місце та не спростовані відповідачем, може претендувати на отримання статусу біженця, оскільки зазначене є саме підставою побоювання стати жертвою переслідувань, пов`язане з однією з ознак, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме політичних поглядів.

Таким чином, виходячи з аналізу відомостей, зазначених позивачем міграційній службі, суду - під час судового розгляду даної справи, а також інформація саме про позивача з Інтернет-джерел, колегією встановлено наявність фактичних обставин на підтвердження того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань у країні походження за ознаками політичних переконань можуть бути реальними.

Крім цього, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Твердження позивача щодо її обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та ув`язнення через її політичні погляди та систематичного прав в РФ підтверджується доповіддю Amnesty International 2016/17: Права людини у сучасному світі, від 22.02.2017, ISBN: 978-0-86210-496-2, ОСОБА_5 , Росія: Наступ на свободу вираження поглядів, від 07.07.2017, "Нове законодавство робить замах на анонімність в Інтернеті", від 02.08.2017.

З наданої позивачем інформації вбачається, що у країні його походження РФ систематично допускаються порушення прав людини, обмежуються релігійні права і свободи, що свідчить про обґрунтованість її побоювання стати жертвою переслідувань за релігійною ознакою, зокрема зі сторони державних органів.

Однак, відповідачем не проаналізовано належним чином вказані вище джерела інформації, не спростовано можливість загрози життю позивача, її безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення.

Таким чином, викладене та встановлені обставини свідчить про те, що у випадку, що розглядається, відносно позивача відповідач не встановив об`єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право позивачу на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, що дає підстави для висновку про необґрунтованість і передчасність оскаржуваного рішення та, відповідно, про його протиправність.

За наведених обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, апеляційна скарга позивача - задоволенню.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2019 року - скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги .

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 .

Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог законодавства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді А.Ю. Кучма

Л.В. Бєлова

Повний текст рішення складено 25 травня 2020 року.