Постанова

від 19.05.2020 по справі 826/6697/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/6697/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Скочок Т.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.

при секретарі Горяіновій Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2020 року в справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Живапласт до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Живапласт (далі по тексту - позивач, ТОВ Живапласт ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у місті Києві) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від від 30.01.2018 року №9826151401 та №9926151401.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2020 року значений позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст.313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не перешкоджає слухання справи.

Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.

20.05.2020 року, тобто вже після ухвалення судом апеляційної інстанції постанови, на адресу суду надійшло клопотання ГУ ДПС у місті Києві про оголошення перерви по справі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Живапласт , з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Беталінк (далі по тексту - контрагент позивача), за вересень-жовтень 2016 року.

На підставі вказаної перевірки, посадовими особами контролюючого органу складно акт перевірки №6/26-15-14-01-03/38536839 від 10.01.2018 року (далі по тексту - акт перевірки).

У висновках до вказаного акту, контролюючим органом вказано про порушення ТОВ Живапласт п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), п. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п. 1.2 ст. 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 29 301,00 грн., у тому числі за жовтень 2016 року на суму 29 301,00 грн.; завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 декларації) за жовтень 2016 року на 191 912,00 грн.

На підставі складеного акту перевірки, ГУ ДФС у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення від 30.01.2018 року, а саме:

- № 9826151401, яким ТОВ Живапласт збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 36 626,00 грн., з яких за податковим зобов`язанням нараховано 29 301,00 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 7 325,00 грн.;

- № 9926151401, яким ТОВ Живапласт зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за жовтень 2016 року у розмірі 191 912,00 грн. (далі по тексту - оскаржувані ППР).

ТОВ Живапласт скористалося своїм правом на адміністративне (досудове) оскарження оскаржуваних ППР та подало відповідну скаргу до ДФС України.

Рішенням ДФС України №12406/6/99-99-11-01-01-25 від 10.04.2018 року податкові повідомлення-рішення від 30.01.2018 №9826151401 та №9926151401 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Позивач, вважаючи оскаржувані ППР протиправними, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом не спростовано доводів позивача та не надано суду доказів, які б свідчили про відсутність факту реального здійснення операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ Беталінк , як наслідок, оскаржувані ППР є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Приписами п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинний документ - первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У силу п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, висновки контролюючого органу щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність, на думку останнього, факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ Беталінк .

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла наступних висновків.

Так, між ТОВ Живапласт (покупець) та ТОВ Беталінк (постачальник) укладено договір поставки від 01.09.2016 року №010916, у відповідності до умов якого, постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а покупець прийняти і оплатити макуху соєву врожаю 2016 року на умовах EXW ( Франко-зерновий склад Постачальника ), згідно з Інкотермс у редакції 2000 року.

Асортимент, кількість, ціна та інші характеристики товару за погодженням сторін можуть визначатись у накладних (товарно-транспортних, видаткових), виписаних у період дії даного договору, які з моменту їх підписання сторонами є невід`ємною частиною даного договору (п. 1.2 договору).

Крім того, між ТОВ Живапласт (клієнт) та ТОВ Беталінк (експедитор) укладено договір транспортного експедирування від 30.09.2016 року №300916, згідно з яким, у порядку та на умовах, визначених цим договором, експедитор бере на себе зобов`язання за рахунок клієнта виконати послуги, пов`язані з перевезенням вантажу клієнта, а саме: оформлення накладних на вантаж, що відправляється; оформлення отримання вантажу, що прибуває, його приймання за кількістю та якістю; додаткові послуги: перевірка кількості і стану вантажу під час його перевезення, навантаження та розвантаження вантажу, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення.

На підтвердження виконання умов вищезазначених договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано копії наступних документів:

- договору поставки від 01.09.2016 №010916;

- договору транспортного експедирування від 30.09.2016 року №300916;

- рахунків на оплату;

- видаткових накладних;

- акту надання послуг;

- товарно-транспортних накладних;

- податкових накладних;

- виписок з банківського рахунку позивача.

Як зазначено в акті перевірки посадовими особами відповідача, позивачем до перевірки не надано: документів, які посвідчують якість товару (сертифікати якості, відповідності, походження) із зазначенням виробника, його відповідності вимогам законодавства; документів, що підтверджують факт розвантаження-навантаження; документів, які підтверджують факт зберігання та руху товарно-матеріальних цінностей (книги складського обліку, картки складського обліку матеріалів, звіти про рух матеріальних цінностей на складі, акти списання тощо).

Разом з тим, серед переліку продукції, що підлягає обов`язковій сертифікації в Україні, затвердженої наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 року № 28 (чинний станом на момент виникнення спірних правовідносин), макуха соєва не визначена як продукція, яка підлягає обов`язковій сертифікації в Україні, відтак, твердження посадових осіб контролюючого органу про необхідність подання у межах спірних правовідносин документів, які посвідчують якість товару, є безпідставними.

У свою чергу, на підтвердження факту розвантаження-навантаження товару, поставленого ТОВ Беталінк за перевіряємий період, позивачем надано відповідні видаткові накладні та товарно-транспортні накладі.

З приводу висновків відповідача щодо документів, які підтверджують факт розвантаження-навантаження, суд зазначає наступне.

За змістом ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність , перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

У розділі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 (тут і надалі - Правила перевезень у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.1 розділу 11 Правил перевезень визначено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб`єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

На підставі викладеного, Верховним Судом у постанові від 18.12.2018 року в справі №826/13058/15 зазначено, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції в цілому.

Відтак, з урахуванням того, що переважна більшість спірних операцій стосувалась поставки товару, а не надання транспортних послуг, самі по собі товарно-транспорті накладі не є беззаперечним доказом товарності спірних операцій. При цьому, з наявних у матеріалах справи копій товарно-транспортних накладних вбачається за можливе ідентифікувати дату і місце їх складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу.

Крім того, для ведення господарської діяльності ТОВ Живапласт на постійній основі закуповує зернові та олійні культури у сільськогосподарських товаровиробників для їх подальшої реалізації третім особам, а придбаний товар одразу реалізується (день в день), у результаті чого відсутня потреба у зберіганні товару.

З урахуванням викладеного та з наявних у матеріалах справи доказів вбачається факт наявності у позивача ділової мети під час вчинення фінансово-господарських операцій з ТОВ Беталінк , які поставлені під сумнів податковим органом.

Згідно з пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Так, представником позивача зазначено, що поставлений ТОВ Беталінк товар реалізовано на користь третьої особи - ТОВ Комплекс Агромарс , на підтвердження чого надано відповідні пояснення та докази.

Слід зазначити, що платник податків (покупець товарів) не має обов`язку, повноважень та можливості здійснювати контроль за дотриманням продавцем, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо створення підприємства, ведення його господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за вчинені підприємством (продавцем) або його посадовими особами порушення.

Допущені постачальником порушення вимог законодавства при створенні підприємства та веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо нього та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість та до складу бюджетного відшкодування сплаченого у попередніх періодах постачальнику податку на додану вартість.

Суд також звертає увагу, що платник податків не може зазнавати негативних наслідків через діяння осіб, що перебувають поза межами його впливу. Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб. Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду від 14.03.2019 у справі № 818/19/16.

Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо посилань контролюючого органу на матеріали досудового розслідування, а саме: протокол допиту свідка від 30.05.2017 ( ОСОБА_1 ), суд керується ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відтак, протокол допиту свідка не є достатнім та беззаперечним доказом у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, у силу обставин даної справи, не є свідченням порушення позивачем податкового законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду від 28.05.2019 у справі №826/14073/16.

Також, що контролюючий орган в якості підстави для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень посилається на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16.11.2017 року в справі №357/7411/17, яким співзасновника ТОВ Беталінк - ОСОБА_1 - визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 Кримінального кодексу України.

Проте, у вказаному вироку не встановлені обставини вчинення ТОВ Живапласт та ТОВ Беталінк відповідного правочину та вчинення фінансово-господарських операцій.

Отже, даний вирок не стосується обставин укладення правочинів між ТОВ Живапласт та ТОВ Беталінк , оскільки такі обставини не досліджувались під час розгляду справи по обвинуваченню винних у вчиненні кримінального правопорушення, а тому не є належним доказом у межах спірних правовідносин.

У зв`язку з встановленими обставинами та зазначеними нормами чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржувані ППР є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі Гірвісаарі проти Фінляндії - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі Пономарьов проти України (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд , яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду, оскільки позивачем була доведена належними доказами законність господарських відносин з контрагентом ТОВ Беталінк .

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2020 року - залишити без змін .

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено 26.05.2020 року