Рішення

від 27.05.2020 по справі 612/626/19

БЛИЗНЮКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

612/626/19

2/612/20/20

РІШЕННЯ

Іменем України

20 травня 2020 року смт. Близнюки

Близнюківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді - Масло С.П.,

за участю секретаря судового засідання - Чміль Т.А.,

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Павлюченко ОСОБА_3 ,

третьої особи на стороні позивача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Близнюки в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_6 , 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_4 про визнання правочину попереднім договором, стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні: відповідача ОСОБА_6 , позивача ОСОБА_4 , в якому просить визнати розписку укладену між ним та ОСОБА_5 від 10.02.2016 попереднім договором купівлі - продажу земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 , стягнути з ОСОБА_5 на його користь грошові кошти у сумі 68 000 грн., з яких 34 000 грн. становить сума завдатку та 34 000 грн. становить додаткове стягнення грошових коштів у розмірі завдатку. Крім того просять стягнути судовий збір та витрати на правову допомогу в розмірі 10000 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що 10 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за попередньою домовленістю була укладена розписка в простій письмові формі, основною умовою якої була згода ОСОБА_5 щоб ОСОБА_1 виготовив технічну документацію на земельну ділянку яка розташована по АДРЕСА_1 з метою її подальшого продажу ОСОБА_1 . З зазначеної розписки від 10.02.2016р. вбачається, що ОСОБА_1 взяв на себе обов`язок виготовити технічну документацію на земельні ділянки для ОСОБА_5 , а останній взяв на себе обов`язок продати ОСОБА_1 земельну ділянку після з виготовлення технічної документації. Розписка укладалася у присутності свідка громадянина ОСОБА_7 . За попередньою домовленістю сторони узгодили, що оформленням документації буде займатися дружина позивача ОСОБА_4 . Згодом, ОСОБА_5 уповноважив третю особу ОСОБА_4 , яка є законною дружиною ОСОБА_1 , замовити проект землеустрою щодо відведення суміжних земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 , а також укласти договір на проведення зазначених видів робіт з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_8 . На підтвердження реальності намірів щодо продажу належної і відповідачу земельної ділянки, останній (відповідач) дав свою згоду у формі довіреності дружині позивача на виготовлення та отримання нею усіх необхідних документів від його імені. З укладеної довіреності від 03.09.2016 р. вбачається, що згідно з попередньою усною домовленістю відповідач надав право ОСОБА_4 від свого імені подавати та отримувати будь-які документи які будуть стосуватися оформлення земельної ділянки. Згодом, 11 листопада 2016 року, ОСОБА_5 звернувся до ОСОБА_1 з проханням взяти у борг грошові кошти у сумі яка становить 34,000 (тридцять чотири тисячі грн. 00 кой.) в рахунок укладання майбутнього договору купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 , зазначена розписка також була укладена у присутності свідка ОСОБА_7 , беручи у борг грошові кошти у сумі 34 000 грн. фактично взяв на себе обов`язок у майбутньому укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_1 , а тому вказана розписка за своєю правовою природою фактично є завдатком в рахунок майбутнього договору купівлі-продажу, оскільки з тексу розписки вбачається, що ОСОБА_5 бере у борг грошові кошти в рахунок купівлі-продажу земельної ділянки. Уклавши між собою розписки від 10.02.2016р. та від 11.11.2016р. сторони дійшли попередньої згоди про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу земельної ділянки. У зазначених розписках не було точно визначено часу, у який угода повинна була бути виконана, оскільки сторони не знали скільки часу буде витрачено на виготовлення технічної документація земельної ділянки, тому орієнтовно було зазначено, що договір купівлі-продажу повинен бути укладений після виготовлення усіх необхідних документів. Через деякий час уся технічна документація була виготовлена, однак відповідач продавати земельну ділянку не поспішав, посилаючись на різні обставини. ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_4 неодноразово звертались до відповідача з пропозицією укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, однак через деякий час стало відомо, що земельна ділянка, яка розташована по АДРЕСА_1 після виготовлення технічної документації була відчужена ОСОБА_5 третій особі ОСОБА_6 . Зазначене свідчить про винне ухилення одної зі сторін від виконання укладеного з дотриманням встановленої законом форми договору, який забезпечений завдатком. Посилаючись на ст.ст. 526, 546, 570, 571, 625, 626, 628,629, 635, 638 ЦК України, просить позов задовольнити.

Відповідач відзив на позов не надав. Треті особи письмові пояснення щодо позову не надали.

Ухвалою судді Близнюківського районного суду Харківської області від 26.09.2019 вказану справу прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та відкрито провадження по справі. Ухвалою судді Близнюківського районного суду Харківської області від 05 грудня 2019 року вказану справу призначено до розгляду по суті.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, зазначена справа надійшла у провадження судді Масло С.П.

Ухвалою судді від 01.04.2020 вказана справа прийнята до розгляду та призначена до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та просили його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала та просила відмовити в його задоволенні.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_6 в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи положення п.2 ч.3 ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності ОСОБА_6 та за відсутності відповідача, враховуючи положення п.4 ч.3 ст. 223 ЦПК України.

Суд, вислухавши учасників справи та їх представників, дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 10 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 була укладена розписка, згідно якої ОСОБА_5 домовився з ОСОБА_1 про те, що останній виготовить технічну документацію на земельну ділянку яка розташована по АДРЕСА_1 з метою її подальшого продажу. Зазначено, що розписку написана власноручно, добровільно, при здоровому глузді.

Відповідно до рішення Новоукраїнської сільської ради № 71 від 02.03.2016 ОСОБА_5 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1 .

Рішенням Новоукраїнської сільської ради № 87 від 20.05.2016 ОСОБА_5 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 .

На підставі замовлення ОСОБА_5 , рішень Новоукраїнської сільської ради від 02.03.2016, 20.05.2016, договору № 066 від 24.03.2016 ФОП ОСОБА_8 було складено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в АДРЕСА_1 сільської ради АДРЕСА_1 датований 29.09.2016.

Згідно довіреності від 03.09.2016 ОСОБА_5 уповноважив третю особу ОСОБА_4 , яка є дружиною ОСОБА_1 , замовити проект землеустрою щодо відведення суміжних земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 , а також укласти договір на проведення зазначених видів робіт з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_8 .

Згідно розписки від 11 листопада 2016 року, ОСОБА_5 взяв у борг на перед у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 34000 (тридцять чотири тисячі грн.) в рахунок купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 . Зазначено, що розписку написана власноручно, добровільно, при здоровому глузді.

Рішенням Новоукраїнської сільської ради № 173 від 06.03.2017 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 .

Згідно витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 23.03.2017 земельна ділянка кадастровий номер 6320684701:01:000:0083 площею 0,92 га по АДРЕСА_1 на праві власності належала ОСОБА_5

04.01.2018 за договором купівлі-продажу земельної ділянки укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , земельна ділянка кадастровий номер 6320684701:01:000:0083 площею 0,92 га по АДРЕСА_1 була продана ОСОБА_6 .

Згідно висновку оцінювача від 19.01.2018 до звіту про вартість земельної ділянки, вартість земельної ділянки по АДРЕСА_1 складає 10429 грн.

Відповідно до Претензії від 01.07.2019 складеною на адресу ОСОБА_5 просив протягом 7 календарних днів з моменту отримання претензії сплатити суму основного боргу в розмірі 34000 грн. та суму збитку у розмірі завдатку у розмірі 34000 грн. Вказана претензія отримана ОСОБА_5 особисто 06.07.2019.

Частиною 1 ст.15 ЦК передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також органи і особи, уповноважені захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ч.3 ст.175 Цивільного процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої палати ВС від 25.06.2019 у справі №924/1473/15).

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові КЦС від 23.10.2019 у справі №761/6144/15-ц).

Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Щодо вимог про визнання розписки укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 від 10.02.2016 попереднім договором купівлі - продажу земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 6 ЦК встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Як вже встановлено судом , 10 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 була укладена розписка, згідно якої ОСОБА_5 домовився з ОСОБА_1 про те, що останній виготовить технічну документацію на земельну ділянку яка розташована по АДРЕСА_1 з метою її подальшого продажу. Зазначено, що розписку написана власноручно, добровільно, при здоровому глузді.

В судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що зазначена розписка підписана ОСОБА_5 .

Системний аналіз цивільного законодавства та змісту вказаної розписки дозволяє дійти висновку, що умови викладені у розписці від 10.02.2016 містить елементи договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Приписами ч.ч. 1,2 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.1 ст.655 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається в письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню (ст.657 ЦК).

Відповідно до ч.1 ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Таким чином, суд зазначає, що попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки повинен був укладатись в письмовій формі й підлягав нотаріальному посвідченню.

Відповідно до чч.1, 2 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1 - 3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ч.1 ст.216 ЦК).

Частиною 1 ст.220 ЦК встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Отже, правочин у формі розписки, що укладена 10 лютого 2016 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , та містить елементи договору купівлі-продажу земельної ділянки, є нікчемним (недійсним в силу закону), оскільки укладений у простій письмовій формі і нотаріально не посвідчений, а тому його умови не створюють правових наслідків для сторін.

Таким чином, позовні вимоги про визнання розписки укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 від 10.02.2016 попереднім договором купівлі - продажу земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо позовних про стягнення з ОСОБА_5 на його користь грошових коштів у сумі 68 000 грн., з яких 34 000 грн. становить сума завдатку та 34 000 грн. становить додаткове стягнення грошових коштів у розмірі завдатку.

Згідно розписки від 11 листопада 2016 року, ОСОБА_5 взяв у борг на перед у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 34000 (тридцять чотири тисячі грн.) в рахунок купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 . Зазначено, що розписку написана власноручно, добровільно, при здоровому глузді.

В судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що розписка від 11 листопада 2016 року дійсно підписана ОСОБА_5 , проте зазначені у розписці гроші відповідач не отримував.

Згідно ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Судом в судовому засіданні був оглянутий оригінал розписки від 11.11.2016, яка перебуває у ОСОБА_1 .

З вищенаведеного вбачається, що наявний оригінал розписки від 11.11.2016 у ОСОБА_1 підтверджує, по-перше, факт отримання грошей в сумі 34000 грн. ОСОБА_5 , по-друге, отримані ОСОБА_5 кошти ОСОБА_1 не повернуті.

Таким чином, доводи представника відповідача щодо не отримання відповідачем зазначених у розписці коштів є необґрунтованими та відхиляються судом.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, договір купівлі-продажу земельної ділянки, який за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому. При цьому, судом зроблено висновок, що правочин у формі розписки, що укладений 10 лютого 2016 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , та містить елементи договору купівлі-продажу земельної ділянки, є нікчемним.

Крім того, в судовому засіданні представник відповідача та позивач ОСОБА_1 зазначили, що ОСОБА_5 не ухилявся від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки. На цьому, також в судовому засіданні наголосила третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4 .

Враховуючи положення ч.1 ст. 82 ЦПК України, ця обставина не підлягає доказуванню.

З огляду на викладене, передані ОСОБА_1 і прийняті ОСОБА_5 11.11.2016 грошові кошти у розмірі 34000 грн. не мають забезпечувальної функції, отже є авансом і правові наслідки, передбачені статтею 571 ЦК в цьому випадку не застосовуються.

Таким чином, аванс у розмірі 34000 грн. підлягає поверненню ОСОБА_5 , отже позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню. В задоволенні позовних вимог про стягнення ще 34000 грн. в якості додаткового стягнення грошових коштів у розмірі завдатку слід відмовити, у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Щодо розподілу судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем за вимогу про немайнового характеру щодо визнання розписки попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки був сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн.

За вимоги про стягнення грошових коштів в сумі 68000 грн., з яких 34000 грн. завдаток та 34000 грн. додаткове стягнення у розмірі завдатку, позивачем був доплачений судовий збір у розмірі 769 грн.

Актом виконаних робіт від 01.08.2019 підтверджується, що ОСОБА_2 з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої склали акт виконаних робіт до договору № 07/06-19 від 07.06.2019 про надання правової допомоги на загальну суму 10000 грн. з описом наданих та прийнятих юридичних послуг.

Як вбачається з прибуткового касового ордеру № 3 від 01.08.2019 ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_2 10000 грн. на підставі договору № 07/06-19 від 07.06.2019 про надання правової допомоги.

Представник відповідача заперечувала проти стягнення витрат на правову допомогу у зазначеному розмірі посилаючись на їх не співмірність із складністю справи, виконаних адвокатом робіт та обсягом наданих послуг.

Відповідно до ч.ч. 2-6 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Проте, суд, враховуючи складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, вважає, що представником відповідача не доведена не співмірність витрат на оплату правничої допомоги адвоката ОСОБА_2 . Дідичем В.В., у зв`язку з чим цей розмір витрат на правничу допомогу зменшенню не підлягає.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що згідно договору № 164 укладеного 13 листопада 2019 року між ОСОБА_5 та адвокатом Павлюченко О.В. про надання правової допомоги та додатку № 1 до нього, сторонами було погоджено перелік послуг та їх вартість у розмірі 5000 грн.

15.11.2019 року ОСОБА_5 та адвокатом Павлюченко О.В. був складний акт наданих послуг на загальну суму 5000 грн.

15.11.2019 на рахунок адвоката була сплачена обумовлена сума за надану правову допомогу.

Як пояснила адвокат Павлюченко О.В. на її рахунок була зарахована сума у розмірі 5000 грн. згідно квитанції АТ ПриватБанк , а сума у розмірі 25 грн. 13 коп. є безготівковою комісією за послуги Банку.

Отже, суд дійшов висновку, що комісія за послуги Банку у розмірі 25 грн. 13 коп. не підпадає під інститут судових витрат, отже не враховується судом під час їх розподілу.

Позивач та його представник не заперечували щодо розміру витрат ОСОБА_9 на правничу допомогу адвоката Павлюченко О.В., натомість представник відповідача просила стягнути ці витрати з позивача по справі.

Також, судом на підставі п.4 ч.3 ст. 133, ст.. 140 ЦПК України, враховуються як витрати пов`язані з розглядом справи та вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи, сума у розмірі 57 грн. 72 коп., яка пов`язана з направленням учасникам судового процесу засобами поштового зв`язку клопотання про стягнення судових витрат. Вказану суму представник відповідача просила стягнути з позивача по справі.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині вимог про визнання розписки попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки, за якими був сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн., а вимоги про стягнення грошових коштів в сумі 68000 грн., за якими був сплачений судовий збір у розмірі 769 грн., - задоволені на половину, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору у розмірі 384 грн. 50 коп.

Крім того, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача, 1/3 частини від задоволених позовних вимог, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3330 грн. (10000 грн.*33,3%/100%), а з позивача на користь відповідача відповідно - 2/3 частини позовних вимог в задоволенні яких було відмовлено, втрат на професійну правничу допомогу і витрат пов`язаних з розглядом справи та вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи у розмірі 3368, 44 грн. ((5000 грн.+ 57 грн. 72 коп.)*66,6%/100%).

Приписами ч.10 ст. 141 ЦПК України визначено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З відповідача з урахуванням витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу підлягає до стягнення сума у розмірі 3714 грн. 50 коп. (3330 грн.+384,50 грн.), з позивача на користь відповідача - 3368,44 грн.

Таким чином, з урахуванням наведених положень ч.10 ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 слід стягнути різницю в сумі 346 гривень 06 коп. за понесеними судовими витратами.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 76-81, 89 , 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_6 , 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_4 про визнання правочину попереднім договором, стягнення коштів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у виді авансу у розмірі 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень.

В іншій частині позовних вимог в задоволенні відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 різницю в сумі 346 (триста сорок шість) гривень 06 коп. за понесеними судовими витратами.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Близнюківський районний суд Харківської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення або в порядку ч.2 ст. 354 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасника справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст судового рішення складено 27.05.2020 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 .

Суддя С.П. Масло