Ухвала

від 28.05.2020 по справі 520/6604/2020

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

28 травня 2020 р. Справа № 520/6604/2020

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Ніколаєва О.В., розглянувши позовну заяву і додані до неї документи

за позовом ОСОБА_1

до Державного реєстратора сектору державної реєстрації Близнюківської районної державної адміністрації Харківської області Мацюк Тетяни Тарасівни

про визнання дій неправомірними та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) 25.05.2020 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державного реєстратора сектору державної реєстрації Близнюківської районної державної адміністрації Харківської області Мацюк Тетяни Тарасівни (далі по тексту - відповідач, державний реєстратор, вул. Незалежності, 39, смт. Близнюки, Близнюківський район, Харківська область, 64801), в якому просить:

- визнати неправомірними дії відповідача, скасувати рішення від 02.12.2015 індексний номер: 26693390 державного реєстратора Мацюк Тетяни Тарасівни сектору державної реєстрації Близнюківської районної державної адміністрації, Харківської області, яка при відсутності необхідних підстав та документів для проведення реєстрації відповідно до вимог пункту 10 статті 16 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень ( відсутність довіреності від мене на проведення реєстраційних дій), про державну реєстрацію припинення іншого речового права, та внесення запису в реєстр на право оренди моєї власності земельної ділянки кадастровий номер 6320686300:02 001:0014, що розташована за адресою: Харківська область, Близнюківський район, с/рада Софіївська, скасувати запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.12.2015 індексний номер: 48929499 на право оренди землі.

У силу положень пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічно-правовий спір у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Для визначення юрисдикції спору важлива кінцева мета, яку переслідує позивач, а не підстави порушення права.

Використаний у процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частина перша статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процессуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

З абзацом 2 частини першої статті 19 ЦПК України вбачається, суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Із змісту позову вбачається у даному випадку спір виник щодо земельної ділянки, яка знаходиться на праві оренди право на яку, на думку, заявника було порушено.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Спір, про вирішення якого звернувся позивач з вимогами про скасування державної реєстрації припинення іншого речового права, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, приймаючи таке рішення, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте державним реєстратором оскаржуване рішення та вчинені дії стосувались реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Таким чином, вимоги про скасування рішення державного реєстратора та вчиненого на підставі нього запису щодо реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за третьою особою, пов`язані з намаганням заявника відновити порушене право на цю земельну ділянку як власника, тобто спрямовані на захист свого цивільного права.

Водночас, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Враховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов`язані з розпорядженням майном суд незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, вважає що цей спір є не публічно-правовим, а має вирішуватися за правилами ЦПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №804/2001/16 (провадження №11-751апп18), від 26.06.2019 у справі №455/1496/16-ц (провадження №14-279цс19).

Слід зазначити, що у рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09.09.2010 №19-рп/2010 забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24.12.2004 №22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви №29458/04 та №29465/04) зазначив, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі Занд проти Австрії (заява №7360/76, доповідь Комісії від 12.10.1978) Комісія висловила думку, що термін судом, встановленим законом у пункті 1 статті 6 передбачає усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...) .

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суддя відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про неможливість розгляду справи за правилами адміністративного судочинства та про наявність підстав для відмови у відкритті провадження, оскільки позовні вимоги позивача не віднесені до юрисдикції Харківського окружного адміністративного суду, а мають розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Керуючись статтями 170, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №520/6604/2020 за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора сектору державної реєстрації Близнюківської районної державної адміністрації Харківської області Мацюк Тетяни Тарасівни про визнання дій неправомірними та скасування рішення.

Роз`яснити заявникові, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строк, визначені частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Ніколаєва