Постанова

від 28.05.2020 по справі 807/2049/16

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 807/2049/16 пров. № А/857/3695/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шевчук С.М.,

суддів Кухтея Р.В., Носа С.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року (рішення ухвалене у м. Ужгород судом у складі головуючого судді Калинич Я.М., суддів Маєцької Н.Д., Плеханової З.Б. в порядку загального позовного провадження, повний текст рішення суду складено 21 лютого 2020 року) у справі №807/2049/16 за адміністративним ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Воловецької районної ради Закарпатської області, Головного управління ДФС у Закарпатській області, третя особа - Державна казначейська служба України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії, суд-

В С Т А Н О В И В :

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

30 листопада 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач 1, ДФС України), третя особа Державна казначейська служба України (далі - третя особа), якою просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень ДФС України стосовно не проведення повного розрахунку при звільненні у відставку в зв`язку з хворобою відповідно до п. б ст. 65 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України 15 лютого 2010 року ОСОБА_1 ;

2. Стягнути із відповідача індексацію вчасно невиплачених грошових коштів при звільненні у відставку за період із 15 лютого 2010 року по даний час виходячи із середньомісячного заробітку 8408,42 грн.;

3. Стягнути із відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат при звільненні у відставку за період із 15 лютого 2010 року по даний час виходячи із середньомісячного заробітку 8408,42 грн.;

4. Зобов`язати суб`єкта владних повноважень відповідача ДФС України із 15.02.2010 року по дату набрання даного судового рішення законної сили - провести повний розрахунок згідно вимог ст.ст. 116-117 КЗпПУкраїни із позивачем - ОСОБА_1 ;

17 липня 2019 року до суду від позивача надійшла заява про збільшення та уточнення позовних вимог. Відповідно до такої, позивач просив:

- визнати протиправними дії Державної фіскальної служби України та Головного управління ДФС у Закарпатській області щодо ненарахування та виплати одноразової грошової допомоги, у зв`язку із інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції, відповідно до Закону України Про міліцію в редакції від 13.02.2015р.;

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 14.06.2018 року №17811/7/99-99-04-04-02-17 щодо відмови в нарахуванні та виплаті Особа_4 одноразової грошової допомоги, у зв`язку із інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції, відповідно до статті 23 Закону України Про міліцію в редакції від 20.12.1990 року №565-ХІІ, в редакції, яка діяла до 15.02.2010 р.;

- зобов`язати Державну Фіскальну службу України та Головне управління ДФС у Закарпатській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв`язку із інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції, відповідно до статті 23 Закону України Про міліцію в редакції від 20.12.1990 року №565-ХІІ, в редакції, яка діяла до 15.02.2010 р. у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності;

- стягнути з Державної фіскальної служби України та Головного управління ДФС у Закарпатській області середньомісячний заробіток за час затримки проведення повного розрахунку в сумі 950151,46 грн.;

- стягнути з Воловецької районної ради середньомісячний заробіток за час затримки проведення повного розрахунку в сумі 874475,68 грн.;

- стягнути з Воловецької районної ради суму боргу по виплаті грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що становить 55084,20 грн.

Позивач та його представник в судовому засіданні уточнили позовні вимоги, зокрема просили не розглядати позовну вимогу про визнання протиправним та скасування рішення Державної фіскальної служби України від 14.06.2018 року №17811/7/99-99-04-04-02-17 щодо відмови у нарахуванні та виплаті Особа_4 одноразової грошової допомоги, як помилково зазначену, оскільки таке рішення відносно позивача не виносилось ДФС України. Проте просить суд визнати відмову у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції протиправною.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що з 15.02.2010 року по даний час з ним не проведено повного розрахунку при звільненні, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з даним позовом.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Воловецької районної ради Закарпатської області, Головного управління ДФС у Закарпатській області, третя особа - Державна казначейська служба України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що при винесенні рішення судом першої інстанції було вирішено позовні вимоги формально, з порушенням приписів чинного законодавства.

На обґрунтування апеляційних вимог позивач посилається на те, що одноразова грошова допомога має бути виплачена у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, оскільки позивачу встановлена ІІІ група інвалідності; грошова допомога у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, відповідно до Постанови КМ України від 17.07.1992 року № 393 повинна бути нарахована та виплачена Воловецькою районною радою виходячи із заробітку у розмірі 8408,42 грн. Також апелянт зазначає про відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме щодо компенсації за всі невикористані ним дні відпусток.

Державна фіскальна служби України та Головне управління ДФС у Закарпатській області подали відзив на апеляційну скаргу, у якому просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача. По суті доводи відзиву на апеляційну скаргу позивача співпадають з позицією, викладеною судом першої інстанції.

Воловецька районна рада Закарпатської області, третя особа - Державна казначейська служба України відзиву на апеляційну скаргу не подали.

Учасники справи були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст.124 КАС України, шляхом надіслання повідомлень засобами поштового зв`язку, що підтверджується зворотними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення та на електронну пошту, зазначену даними учасниками справи, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомили.

Представник Воловецької районної ради подав клопотання про чергове відкладення розгляду справи з покликанням на запроваджені карантинні заходи.

Позивач також повторно подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату з підстав зайнятості адвоката в іншому процесі. При цьому жодних доказів на підтвердження поданого ним клопотання суду не надав, в судове засідання не прибув, клопотань про проведення засідання в порядку відеоконференція не заявляв.

Розглядаючи вказане клопотання колегією суддів також враховано, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року статтю 195 КАС України після частини третьої доповнено новою частиною такого змісту: "4. Під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України"."

На виконання вимог приведеного закону Восьмим апеляційним адміністративним судом (на період вжитих Урядом України карантинних заходів) забезпечено доступ сторін та учасників справи до суду, в тому числі і шляхом проведення судового засідання в порядку відеоконференції поза межами суду (згідно ч.4 ст. 195 КАС України) зі всіма учасниками справи, які виявили таке бажання та повідомили про нього суд. Окрім того, судом забезпечено можливість надіслання на адресу суду процесуальних документів, пов`язаних з розглядом справи (в тому числі і письмових пояснень, відзивів, доказів тощо) засобами як поштового так і електронного зв`язку, про що повідомлено на офіційному сайті суду.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції у період дії карантинних заходів забезпечено процесуальну можливість для сторін та учасників справи доступу до суду, в тому числі і шляхом проведення судового засідання в порядку відеоконференції та надіслання до суду апеляційної інстанції необхідних процесуальних документів та письмових пояснень у даній справі для урахування їх під час розгляду апеляційної скарги.

Отож у позивача та інших учасників справи була процесуальна можливість прийняти участь у розгляді даної справи шляхом проведення судового засідання в порядку відеоконференції по за межами суду та висловлення своєї позиції як в усній так і у письмовій формі, шляхом надіслання на поштову чиелектронну адресу суду. Проте, позивач та інші учасники справи незважаючи на широкий обсяг прав, наданих їм щодо забезпечення їхніх процесуальних можливостей доступу до суду таким правом не скористалися без поважних причин.

Окрім того, судом враховано, що наявність карантинних заходів не стала перешкодою для подання позивачем та іншими учасниками справи повторного клопотання про відкладення розгляду справи та можливості висловлення ним правової позиції по суті спору.

Відтак, суд приходить до висновку, що сторони та учасники справи мали процесуальну можливість доступу до суду, в тому числі і шляхом проведення судового засідання в порядку відеоконференції по за межами суду, надіслання до суду апеляційної інстанції необхідних процесуальних документів та письмових пояснень у даній справі для урахування їх під час розгляду апеляційної скарги.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що чергове відкладення розгляду справи є необґрунтованим належними у справі доказами та є таким, що призводить до свідомого затягування сторонами розгляду справи та правової невизначеності судового рішення, ухваленого судом першої інстанції та порушення судом апеляційної інстанції процесуальних норм щодо розумних строків розгляду апеляційних скарг.

Відтак, розгляд апеляційної скарги здійснюється судом з урахуванням наявних матеріалів справи, пояснень представників сторін, як усних так і письмових та додаткових доказів наявних у матеріалах справи та таких, що надійшли на адресу суду від сторін та учасників засобами як засобами поштового так і електронного зв`язку.

За наведених обставин, колегія суддів відмовляє завникам у задоволенні клопотань про чергове відкладення розгляду справи.

З огляду на обставини щодо повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги та положення ст. 311 КАС України колегія суддів, вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження.

ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи обставини, що позивач працював в Ужгородському міжрайонному відділі податкової міліції та згідно наказу Державної податкової адміністрації України від 14.06.2006 року №587-о Про відрядження працівників податкової міліції , був відряджений до Воловецької районної ради із залишенням в кадрах податкової міліції ДПА України підполковника податкової міліції, який обраний головою Воловецької районної ради Закарпатської області, звільнивши його з посади завідувача сектору боротьби з ухиленням від сплати податків Ужгородського міжрайонного відділу податкової міліції ДПІ у м. Ужгороді.

На підставі висновку МСЕК №0381154 від 26.01.2010 року ОСОБА_1 встановлено інвалідність ІІІ групи у зв`язку з отриманням травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків.

09.03.2010 року ОСОБА_1 подав до ДПА у Закарпатській області заяву, в якій просив провести відповідне службове розслідування за фактом отримання ним травми у 2001 році 17.05.2010 року.

ДПА у Закарпатській області надала позивачу відповідь №237/Б/2660, в якій вказано, що 29.04.2010 року було видано Наказ №158 щодо проведення службового розслідування за фактом отримання позивачем 08.12.2001 року тілесних ушкоджень.

Службовим розслідуванням встановлено, що тілесні ушкодження, внаслідок яких позивач став інвалідом III групи, були отримані в період проходження служби, що дає право на отримання грошової допомоги.

15.02.2010 року Наказом №130-О ДПА України позивач був звільнений з податкової міліції у відставку у зв`язку з хворобою у відповідності до п. б ст. 65 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України на підставі рапорту від 02.02.2010 року.

17.02.2010 року Наказом Державної податкової адміністрації у Закарпатській області № 19 було оголошено вищевказаний наказ №130-О ДПА України від 15.02.2010 року і відповідно зазначено, що вислуга років позивача в органах внутрішніх справ та податковій міліції на день звільнення у календарному обчисленні складає 20 років 06 місяців 15 днів і з даним наказом позивач ознайомився 23.02.2010 року.

ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень ДФС України стосовно не проведення повного розрахунку при звільненні у відставку в зв`язку з хворобою відповідно до п. б ст. 65 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України 15 лютого 2010 року ОСОБА_1 , суд виходив з того, що зібраними у справі доказами не підтверджуються обставини на предмет відсутності у позивача будь-якого заробітку для забезпечення йому виплат щомісячної грошової допомоги згідно п. 11 Постанови КМ України №393 від 17.07.1992року.

Щодо зобов`язання суб`єкта владних повноважень відповідача ДФС України із 15.02.2010 року по дату набрання даного судового рішення законної сили - провести повний розрахунок згідно вимог ст.ст. 116-117 КЗпП України із позивачем - ОСОБА_1 , то суд зазначив, що ОСОБА_1 на момент звільнення не перебував у трудових відносинах з ДФС України, що в свою чергу виключає обов`язок останнього проведення з позивачем розрахунків при звільненні, а тому у задоволенні такої позовної вимоги слід відмовити.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Державної фіскальної служби України та Головного управління ДФС у Закарпатській області, які виразилися у не нарахуванні та не виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності, яка настала в період проходження служби в податковій міліції, відповідно до Закону України Про міліцію в редакції від 13.02.2015 р. та зобов`язання вказаних відповідачів здійснити відповідні дії по нарахуванню та виплаті названої одноразової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідностісуд виходив з того, що відповідачами забезпечено виплату одноразової грошової допомоги у встановленому порядку, який діяв на час встановлення позивачу інвалідності.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Державної фіскальної служби України та Головного управління ДФС у Закарпатській області середньомісячного заробітку за час затримки проведення повного розрахунку в сумі 950 151,46 грн., то суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 ні в первісному адміністративному позові, ні в заяві про уточнення позовних вимог не обґрунтував та під час судового розгляду не довів обставин, саме які виплати грошового забезпечення йому мали бути нараховані та виплачені ДПА України після звільнення з податкової міліції відповідно до наказу ДПА України від 15.02.2010 року № №130-о, а також з якого розрахунку останній виходив вимагаючи стягнення з ДФС середньомісячного заробітку за час затримки проведення повного розрахунку в сумі 950 151,46 грн.

Також суд вказав, що позовна вимога про стягнення з Воловецької районної ради середньомісячного заробітку за час затримки проведення повного розрахунку в сумі 874475,68 грн. та суми боргу по виплаті грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що становить 55 084,20 грн. є безпідставною, оскільки із змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2013 року у справі за № 2а-415/10 (2-а-48/11) слідує, що виплату одноразової допомоги проводять ті органи, із служби в яких звільняється особа. Воловецька районна рада до вказаних органів не належить, а відтак вимога позивача про стягнення із 102 464 грн. одноразової допомоги у зв`язку із звільненням є безпідставною, а як наслідок також є необґрунтованими доводи позивача про не проведення з ним Воловецькою районною радою повного розрахунку при звільнені протягом 104 місяців.

Також судом встановлено, що позивачу проведено виплату коштів у розмірі 7007 грн. за час вимушеного прогулу на підставі постанови Міжгірського районного суду від справа № 2-а-48/11. Разом з тим, в цій же постанові, судом встановлено обставини з приводу того, що вимоги про стягнення відпускних та матеріальної допомоги за 2009 та 2010 роки не підлягають до задоволення, оскільки стягнення відпускних та матеріальної допомоги у зв`язку з цим можливе тільки при реальному виході особи у відпустку, а оскільки ОСОБА_1 не працював, був звільнений, то і не мав права на відпустку як таку у вказані періоди.

Окрім того, судом першої інстанції встановлено, що на виконання постанови ЛААС від 04.07.2018 року позивачу виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби в загальному розмірі 29 540,34 грн., що підтверджується платіжними дорученнями.

Щодо позовних вимог про стягнення із Воловецької районної ради Закарпатської області індексації вчасно невиплачених грошових коштів при звільненні у відставку за період із 15 лютого 2010 року по даний час виходячи із середньомісячного заробітку 8408,42 грн. та стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат при звільненні у відставку за період із 15 лютого 2010 року по даний час виходячи із середньомісячного заробітку 8408,42 грн., суд прийшов до висновку, що затримка повного розрахунку з позивачем при звільненні відсутня, а тому у задоволенні таких позовних вимог відмовив. На виконання рішень судів із позивачем проведено повний розрахунок, зокрема нараховано і виплачено індексацію заробітної плати за період з 20.10.2009 року по 16.10.2010 року та компенсацію втрати частини доходу за період з 20.10.2009 року по 26.03.2012 року, що підтверджується довідкою Воловецької районної ради №69 від 16.05.2019 року. Факт виконання рішення суду встановлено також постановою Львівського апеляційного адміністративного суду у справі №876/8/17.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів встановила таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 97 Закону України Про Національну поліцію одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі:

1) загибелі поліцейського, що настала внаслідок протиправних дій третіх осіб, або під час учинення дій, спрямованих на рятування життя людей або усунення загрози їхньому життю, чи в ході участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України або смерті поліцейського внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого за зазначених обставин;

2) смерті поліцейського, що настала під час проходження ним служби в поліції;

3) визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті;

4) визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті;

5) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із здійсненням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності;

6) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності.

Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Абзацом 3 пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію визначено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

З огляду на приведені положення законодавства з питань виплати одноразової грошової допомоги, колегія суддів апеляційного суду застосовує законодавство, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин.

Станом на дату набуття позивачем інвалідності (26.01.2010 року) діяв Закон України Про міліцію в редакції 11.06.2009 року. Частина 6 статті 23 цього Закону передбачала, що у разі поранення ( контузії, травми або каліцтва ), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності працівника податкової міліції визначалися Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року №707 в редакції станом на 05.05.2009 року.

Відповідно до вимог п.1 Постанови Кабінету Міністрів України №707 від 12.05.2007р. "Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника податкової міліції", одноразова грошова допомога (далі - грошова допомога) виплачується у разі: 1) загибелі (смерті) працівника міліції, податкової міліції під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю. Грошова допомога виплачується членам сім`ї загиблого (померлого), а в разі їх відсутності - його батькам та утриманцям у розмірі десятирічного грошового забезпечення; 2) установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: під час виконання службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі: трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи; у період проходження служби, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією; 3) поранення (контузії, травми або каліцтва), що сталося: під час виконання службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, - у розмірі річного грошового забезпечення; у період проходження служби, - у відсотках до розміру річного грошового забезпечення, встановленого відповідно до ступеня втрати працездатності, що визначається медико-соціальною експертною комісією.

Згідно із вимогами п.3 вищевказаної Постанови Кабінету Міністрів України, розмір грошової допомоги визначається відповідно до грошового забезпечення за останньою посадою, яку особа рядового або начальницького складу займала на день загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва), установлення інвалідності. До грошового забезпечення, виходячи з якого здійснюється розрахунок грошової допомоги працівнику міліції, включається посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, відсоткова надбавка за вислугу років та щомісячна надбавка в розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років) згідно із законодавством.

Відтак, розмір одноразової грошової допомоги для інвалідів 3 групи визначається виходячи з трирічного грошового забезпечення з урахуванням коефіцієнта втрати працездатності, який обраховується із грошового забезпечення на дату встановлення інвалідності.

Таким чином, моментом виникнення спірних правовідносин є час встановлення інвалідності позивачу і відповідно виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності, тобто 26.01.2010 року.

Судовими рішеннями у справі №2а-3066/10/0770(від 27.02.2014р. та 13.10.2014р.) які набрали законної сили встановлено, що Державною податковою адміністрацією України у Закарпатській області (далі ДПА у Закарпатській області) проводилась службова перевірка і розслідування за фактом отримання тілесних ушкоджень позивачем, тодішнім старшим оперуповноваженим оперативного відділу головного відділу ПМ ДПІ у м. Ужгороді, за наслідками чого 11 травня 2010 року складено відповідний висновок.

Вказаним висновком визначено, що тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забою кісток носа, забою м`яких тканин обличчя та лівого стегна ОСОБА_1 отримав 2001 року у період проходження служби. Згідно витягу із акту огляду МСЕК, ОСОБА_1 встановлено 40% втрати працездатності.

Отже, у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги за пунктом 2 частини 2 Порядку №707, оскільки інвалідність настала в період проходження служби.

Також вказаними судовими рішенням у справі №2а-3066/10/0770 встановлено, що згідно довідки про грошове забезпечення для виплати одноразової грошової допомоги у відповідності до Постанови КМУ №707 від 12.05.2007 р., розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 в податковій міліції становив 1725,30 грн. Коефіцієнт втрати працездатності ОСОБА_1 , згідно витягу із акту огляду у МСЕК становить 40%. Згідно висновку про призначення одноразової грошової допомоги в разі інвалідності вказано суму, яка становить 24844,32 грн. Отже, відповідачами правомірно було визначено суму одноразової грошової допомоги, виходячи із суми грошового забезпечення ОСОБА_1 , а не із довідки про заробітну плату ОСОБА_1 на посаді голови Воловецької районної ради. Відтак, сума допомоги відповідачами визначена вірно (1725, 30 грн. - розмір грошового забезпечення Х36 місяців Х 40% - ступінь втрати працездатності = 24844, 32 грн.) В подальшому, ОСОБА_1 отримав 550,00 грн. від страхової компанії Оранта (т.1 а.с.56), а ДПА в Закарпатській області згідно платіжного доручення №472 від 14.06.2011 р. виплатила 24294, 32 грн. У цій справі суд прийшов до висновку про те, що на час винесення постанови суду, всі необхідні виплати одноразової грошової допомоги відповідачами були здійснені, а відтак, у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення 368871,12 грн. одноразової грошової допомоги судом відмовлено.

З огляду на приведені обставини справи та положення законодавства, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо необхідності виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб у разі встановлення ІІІ групи інвалідності.

Зміни до Закону України Про міліцію , якими встановлено розмір одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності ІІІ групи у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, були внесені Законом України Про внесення змін до статті 23 Закону України Про міліцію щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції від 13.02.2015 року.

Юридичним фактом, що підтверджує закінчення правовідносин щодо виплати одноразової грошової допомоги позивачу у зв`язку із встановленням йому інвалідності є виплата ДПА в Закарпатській області згідно платіжного доручення №472 від 14.06.2011 р. 24294, 32 грн., що встановлено у справі №2а-3066/10/0770.

Відтак, станом на дату внесення обумовлених змін (13.02.2015 року) правовідносини щодо виплати одноразової грошової допомоги позивачу у зв`язку із встановленням позивачу інвалідності та виплати одноразової грошової допомоги у розмірах, встановлених на дату визначення інвалідності себе вичерпали, тому на них не можуть поширюватися норми закону, що вступили в дію значно пізніше після встановлення інвалідності та проведених виплат.

А тому в даному випадку, застосуванню підлягають такі порядок і розмір одноразової допомоги, які передбачались чинним законодавством станом на момент виникнення у позивача права, тобто встановлення йому інвалідності (26 січня 2010 року) оскільки стаття 23 Закону України Про міліцію таке право (отримання одноразової грошової допомоги) пов`язує саме з настанням інвалідності за умови її настання в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 810/937/16.

Щодо вимоги апеляційної скарги щодо виплати грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби колегія суддів зазначає наступне.

Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей затверджений Постановою КМ України від 17 липня 1992 р. № 393.

Пунктом 11 постанови КМУ №393 від 17.07.1992 року №393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей , (чинної в редакції на момент звільнення) особам звільненим із служби за віком, станом здоров`я чи у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів без права на пенсію, протягом одного року після звільнення зі служби виплачується щомісячна грошова допомога в розмірі окладу за військовим (спеціальним) званням.

Відповідно до пункту 11 Постанови КМ №393, визначено, що щомісячна грошова допомога виплачується тим особам, що під час служби мали право на отримання окладу за військовим (спеціальним) званням. Річний строк для виплати щомісячної грошової допомоги особам, зазначеним у абзаці першому цього пункту, обчислюється з дня звільнення їх із служби. Допомога виплачується з дня, що настає за датою, по яку особі нараховано грошове забезпечення при звільненні.

Виплата щомісячної грошової допомоги здійснюється Міністерством оборони, Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством транспорту та зв`язку, Державною податковою адміністрацією, Державною прикордонною службою, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації, Державною кримінально-виконавчою службою, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Управлінням державної охорони через уповноважені ними органи.

Абзацом 4 пункту 11 даної Постанови, визначено, що особам, які в період отримання щомісячної грошової допомоги: знову прийняті (призвані) на службу або поновлені на службі (посаді), виплата допомоги припиняється з місяця, що настає за місяцем прийняття (призову) на службу або поновлення на службі (посаді); були зареєстровані в установленому порядку в державній службі зайнятості, виплата допомоги припиняється з місяця, що настає за місяцем реєстрації; набули право на пенсію, зокрема від органів соціального захисту населення, виплата допомоги припиняється з місяця, що настає за місяцем призначення пенсії. Якщо виплату пенсії припинено відповідно до законодавства протягом одного року після звільнення, виплата допомоги поновлюється з місяця, що настає за місяцем припинення виплати пенсії. Про прийняття (призов) на службу або поновлення на службі (посаді), реєстрацію в державній службі зайнятості, призначення пенсії особа, якій виплачувалася щомісячна грошова допомога, зобов`язана у тижневий строк повідомити органу, який здійснює її виплату.

Пунктом 14 Постанови КМ України №393, визначено, що одноразова та щорічна грошова допомога, передбачена пунктами 10 і 11 цієї Постанови, виплачується Міністерством оборони, Міністерством надзвичайних ситуацій, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством транспорту та зв`язку, Державною податковою адміністрацією, Державною прикордонною службою, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації, Державною кримінально-виконавчою службою, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Державною інспекцією техногенної безпеки, Державною службою з надзвичайних ситуацій та Управлінням державної охорони за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для їх утримання (за винятком випадків, передбачених абзацом другим цього пункту).

З огляду на приведені положення законодавства необхідною умовою для виплати щомісячної грошової допомоги згідно п. 11 Постанови КМ №393 є відсутність будь- якого заробітку в силу вимог абз.п.5 та 6 п.11 названої Постанови.

Судовими рішеннями у справі у справі 807/2000/14 (постанова Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.10.2014року, ухвала ЛААС від 26.02.2015року, ухвала ВАС України від 10.08.2016року) встановлено, що позивач з 15.11.2004 року працював за сумісництвом в Ужгородському національному університеті на посаді викладача 0,25 ставки, а з 01.10.2010 року прийнятий на посаду доцента 0,25 ставки кафедри теорії та історії держави і права за сумісництвом.

Крім того, позивачу з 16 лютого 2010 року призначена пенсія по інвалідності, тобто, з наступного дня після звільнення зі служби податкової міліції ДПА України.

На посаді голови Воловецької районної ради ОСОБА_1 працював в період та після звільнення зі служби з ДПА України - до 11 жовтня 2010 року та відповідно отримував там заробітну плату на посаді Голови Воловецької районної ради.

За наказом №19-0 від 17.02.2010 року позивач мав вислугу років в органах внутрішніх справ та податкової міліції на день звільнення 20 років 06 місяців 15 днів.

Окрім того, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 10 серпня 2016 року по справі 807/2000/14 прийшов також до висновку, що необхідною умовою для встановлення щомісячної грошової допомоги по пункту 11 постанови №393 є відсутність будь-якого заробітку таких осіб в силу абзацу 5 та 6 пункту 11 даної постанови.

За наведених положень законодавства та фактичних обставин справи з яких слідує, що у позивача після звільнення зі служби був наявний дохід, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для відмови позивачу у задоволенні апеляційної скарги у названій частині.

Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно допункту 11 Постанови КМ України №393 від 17 липня 1992 р. Воловецька районна рада не відноситься до переліку установ та органів, які виплачують щомісячну грошову допомогу, обумовлену названим пунктом Постанови КМ України.

В апеляційній скарзі позивач згадує про відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме про компенсацію за дні невикористаної відпустки у разі звільнення працівника, однак відповідно до постанови Міжгірського районного суду Закарпатської області від 19.10.2015 року у справі №704/1435/2012 (яка набрала законної сили 15.02.2016) встановлено, що вимоги про стягнення відпускних та матеріальної допомоги за 2009 та 2010 роки не підлягають до задоволення оскільки стягнення відпускних та матеріальної допомоги є можливим тільки при реальній роботі позивача, а поскільки ОСОБА_1 не працював, був звільнений, то і не мав права на відпустку як таку .

Також, вказаною Постановою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 19.10.2015 року у справі №704/1435/2012 встановлено, що періодом вимушеного прогулу ОСОБА_1 після звільнення з посади голови Воловецької районної ради є 20.10.2009 року - 16.10.2010 року, втрачений середньомісячний заробіток у цей період установлений рішенням суду у розмірі 8408,42 грн. Вказану суму середнього заробітку за період вимушеного прогулу повністю виплачено органом виконавчої служби. втрачений заробіток у вказаний вище період. Виплату проведено такими сумами по датам: 8408,42 - 25.02.2011р., 1366,75 грн. - 15.12.2011р.; 84026 грн. - 26.03.2012 року.

Тобто, судом встановлено, що з позивачем було проведено повний розрахунок, і за час його вимушеного прогулу.

З огляду на вищевикладене вимога апеляційної скарги про невиплату компенсації за невикористані дні відпустки і як наслідок застосування відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не знайшла свого підтвердження в процесі розгляду справи.

Враховуючи все вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи та враховано висновки, що зроблено судами в інших справах за участю позивача. Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не встановив порушення норм матеріального чи недотримання норм процесуального права судом першої інстанції.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги, в силу викладеного вище, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року у справі № 807/2049/16 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос Повне судове рішення складено 28 травня 2020 року.