Рішення

від 27.05.2020 по справі 942/248/20

НОВОПСКОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 27.05.2020

ЄУ № 942/248/20

Провадження №2/942/316/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2020 року Новопсковський районний суд Луганської області

у складі: головуючого судді Проньки В.В.,

за участю секретаря судового засідання Колесник Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Новопсков в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Новопсковської селищної ради Новопсковського району Луганської області,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до Новопсковського районного суду Луганської області з вказаною вище позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить позбавити його батьківських прав стосовно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що перебувала у шлюбі з відповідачем, який рішенням Краснолуцького міського суду Луганської області від 26.04.2013 було розірвано. Від шлюбу вони з відповідачем мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач посилається на те, що відповідач після розірвання шлюбу і початку бойових дій в зоні проведення АТО з 2014 року виїхав з місця свого проживання, не підтримує зв`язок із нею, жодного разу не відвідував дитину, не з`являвся, на телефонні дзвінки не відповідає, за місцем проживання не перебуває, до своїх батьків і друзів не приїздить. Відповідач матеріального забезпечення та жодної допомоги їхній спільній дитині не надає, з дитиною не спілкується, а тому неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки та нехтує ними. Позивач вказує, що 02.04.2013 Краснолуцьким міським судом Луганської області ухвалено рішення про стягнення аліментів з відповідача на її користь на утримання доньки у розмірі 1/4 всіх доходів, однак аліменти жодного разу сплачено не було. Посилаючись на те, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, не піклується про фізичний та духовний розвиток доньки, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує дитину харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, не спілкується з нею взагалі, позивач просила позбавити відповідача батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 04.03.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі, розпочато підготовче провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 03.04.2020.

03.04.2020 ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.04.2020.

30.04.2020 судове засідання відкладено до 27.05.2020 у зв`язку з неявкою відповідача.

Позивач до судового засідання не з`явилася, про дату, час і місце судового засідання повідомлена належним чином, надала заяву про розгляд справи без її участі, на позовних вимогах наполягає, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином на підставі п.19 Перехідних Положень ЦПК України та Законів України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України та Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на сайті Новопсковського районного суду Луганської області, однак останній до судового засідання не з`явився, про наявність поважних причин для цього суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи до суду не направив, відзиву на позовну заяву не надав.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі, а також пояснення, в яких зазначила, що служба у справах дітей Новопсковської селищної ради Луганської області на даний час не може висловити свою думку про доцільність чи недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав у зв`язку з тим, що дитина та її батьки на території Новопсковської об`єднаної громади не проживали та не проживають.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних у справі доказів та без фіксування судового засідання технічними засобами, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України

Дослідивши наявні у справі письмові докази, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що позивач та відповідач є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про її народження серії НОМЕР_1 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Краснолуцького міського управління юстиції Луганської області 02.10.2010; випискою з рішення Краснолуцького міського суду Луганської області ЄУ № 413/1956/13-ц від 26.04.2013 про розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем, згідно якого після розірвання шлюбу позивачу присвоєно прізвище ОСОБА_3 ; свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції у Харківській області 11.06.2015. згідно якого позивачу після реєстрації шлюбу присвоєно прізвище ОСОБА_5 .

Матеріалами справи встановлено, що відповідач рішенням Краснолуцького міського суду Луганської області від 02 квітня 2013 року зобов`язаний сплачувати аліменти на користь позивача на утримання дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 18.03.2013 року і до досягнення дитиною повноліття.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року і відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За змістом ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, додержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку доказам, наданим позивачем на підтвердження своїх вимог, суд виходить з наступного.

Так, позивачем на підтвердження своїх доводів надано суду акт про фактичне місце проживання та довідку про склад сім`ї, видані 14.01.2020 Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку Ленина 50 , з яких вбачається, що малолітня донька сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .

Також позивачем надано довідку Краснолуцького ясла-садка №11 Ромашка від 16.01.2020 за вих. № 03, зі змісту якої вбачається, що малолітня донька сторін ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2013 року по 2017 рік відвідувала вказаний дошкільний заклад. З 2014 року батько дитини в дитячому садку не з`являвся, участі у виховному процесі не приймав. Всі питання щодо відвідування дитиною садка та її виховання вирішувалися виключно матір`ю.

Крім того, позивачем надано довідку Краснолуцької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №10 від 13.01.2020 за вих. №7, зі змісту якої вбачається, що малолітня донька сторін ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, дійсно навчається у вказаній школі в 3-Б класі. За роки навчання вихованням дитини займається мати ОСОБА_1 . Батько ОСОБА_2 у вихованні дитини участі не приймає, зв`язок зі школою не підтримує.

Оцінюючи вказані документи, видані на тимчасово окупованій території Україні, суд приходить до такого.

Постановою ВРУ Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Місто Хрустальний (Красний Луч) Луганської області відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р, є тимчасово окупованою територією, не підконтрольною українській владі.

Відповідно до ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки : документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів .

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі Лоізіду проти Туреччини (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі Мозер проти Республіки Молдови та Росії наголосив, що першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою) (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016, §142). При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи ( Намібійські винятки ), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки доказів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як джерела інформації, та приймає до уваги обставини, викладені в акті та довідках, виданих на тимчасово окупованій Україні території.

Крім того, в якості доказів в обґрунтування заявлених вимог позивачем надані письмові пояснення свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які підтвердили, що з 2014 року відповідач ОСОБА_2 повністю нехтує своїми батьківськими обов`язками щодо виховання та утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , жодного разу не відвідував доньку, на телефонні дзвінки не відповідає, не надає їй матеріальної допомоги, не створює необхідних умов для розвитку дитини, отримання нею освіти тощо.

Даючи оцінку допустимості таких доказів, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Порядок допиту свідків встановлений ст. 230 ЦПК України, зі змісту якої вбачається, що свідок надає показання безпосередньо суду під час судового засідання.

При цьому, в п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 №2 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції зазначено, що не можуть бути використані як показання свідків їх письмові пояснення, тому у відповідних випадках (наприклад, якщо пояснення таких осіб мають значення для справи і допитати їх неможливо) вони приймаються судом як письмові докази.

Оскільки громадянки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 проживають на тимчасово окупованій території України та не мали можливості особисто з`явитися до суду в якості свідків, то їх пояснення підлягають врахуванню як письмові докази з огляду на те, що зазначені заяви написані ними власноруч та містять паспортні дані вказаних осіб.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків відносно своєї малолітньої доньки ОСОБА_3 , покладених на нього сімейним законодавством, не піклується про стан здоров`я дитини, здобуття нею освіти, не надає матеріальної допомоги. Вихованням та утриманням доньки, піклуванням про її здоров`я та майбутнє займається матір дитини ОСОБА_1 .

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Згідно із ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтями 3, 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, діючої в Україні з 27.09.1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.

Згідно ст.150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до положення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч.ч.7,8 ст.7 СК України при вирішенні будь - яких питань щодо дітей суд повинен керуватися максимальним забезпеченням інтересів дітей.

В п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Пунктом 16 вказаної Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до ст. 11 Закону України Про охорону дитинства сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

В Рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі Савіни проти України встановлено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

Згідно зі ст. 12 Закону України Про охорону дитинства батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Таким чином, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, їх належність, допустимість, достовірність, а також враховуючи, що відповідач заперечень на позов та доказів на їх підтвердження суду не надав, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки в ході судового розгляду підтверджено факт свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, покладених на нього ст. 150 Сімейного кодексу України, відносно малолітньої дитини.

Відповідно до ч.5 ст.164 СК України рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Згідно ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, понесений нею при зверненні до суду.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 77-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Новопсковської селищної ради Новопсковського району Луганської області, задовольнити повністю.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.) в рахунок відшкодування понесеного судового збору.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: служба у справах дітей Новопсковської селищної ради Новопсковського району Луганської області, код ЄДРПОУ 42886818, місцезнаходження: вул. Шкільна, 3, смт. Новопсков Луганської області.

Копію рішення суду після набрання ним законної сили надіслати до Новопсковського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається до Луганського апеляційного суду через Новопсковський районний суд Луганської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відповідно до п. 3 розділу XII Прикінцеві положення ЦПК України зазначені в рішенні строки продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя: В.В. Пронька