Рішення

від 21.05.2020 по справі 953/23575/19

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/23575/19

н/п 2/953/950/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2020 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого - судді Губської Я.В.,

при секретарі Куценко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Київського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального Управління юстиції в Харківській області (адреса: м. Харків, вул. Студентська, 5/6) про відшкодування шкоди

ВСТАНОВИВ:

27.11.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального Управління юстиції в Харківській області про відшкодування шкоди в розмірі 22033,44 грн.

Згідно ухвали судді Київського районного суду м. Харкова від 03.12.2019 року позовна заява була залишена без руху для усунення недоліків позову.

26.12.2019 року до суду подана заява про прийняття позовної заяви.

Згідно ухвали судді Київського районного суду м. Харкова від 08.01.2020 року відкрито провадження по даній справі, призначено судове засідання.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що 06.03.17 року він був незаконно звільнений з УДНДІ УкрВОДГЕО і згідно з рішенням у справі № 640/4679/17 від 17.05.18 поновлений на роботі. Цим рішенням суд постановив стягнути на його користь суми невиплаченої заробітної плати та компенсації за затримку її виплати з утриманням при їх виплаті, передбачених законом податків і обов`язкових платежів. 30.05.18р. було відкрито виконавче провадження ВП № 56492379 по стягненню зарплати; 05.07.18р. відкрито ВП № 56694340 по поновленню на роботі. З того часу рішення про поновлення на роботі не виконано, а стягнення сум виконано частково. Причому, всупереч рішенню суду, з виплачених сум був не утриманий єдиний соціальний внесок, що знизило його страховий стаж. За його скаргами Київський райсуд виносив ухвали про визнання протиправною бездіяльності держвиконавців та скасування їх постанов про закінчення виконавчого провадження - 22.10.18р., 13.12.18р. та 20.02.19р. у справі № 640/4679/17. 26.08.19р.він досяг пенсійного віку і звернувся до органу Пенсійного фонду за призначенням пенсії. Після перевірки, яка тривала близько двох місяців, йому повідомили про нестачу страхового стажу, внаслідок чого призначення пенсії відкладається на 3 роки. Він не може влаштуватись на роботу з таким записом у трудовій книжці. Вказує, що затягування, тяганина і бездіяльність, допущені відповідачем при виконанні рішення суду, не тільки порушують його конституційні права і викликають в нього вкрай негативні фінансові наслідки - призначення пенсії тільки через 3 роки після досягнення пенсійного віку, а й знижують авторитет і підривають довіру до органів законодавчої, виконавчої, судової влади та до держави в цілому.

Виходячи з вищевикладеного, вважає, що тривала бездіяльність посадових осіб Київського ВДВС, які не виконують рішення суду більше року, завдає йому істотної шкоди, яку він оцінюю у розмірі 22033,44 грн., яку і просить стягнути на підставі ст. ст. 23, 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України, ст. 8, ч.3 ст. 23, ч.1 ст. 25 Загальної декларації прав людини, ст.ст. 43, 48, 56 Конституції України. Обґрунтовуючи розмір шкоди зазначає, що ВП 56492379 не виконується протягом 1 року і 6 місяців, ВП № 56694340 протягом -1 року і 5 місяців і згідно довідки Пенсійного фонду, йому не вистачає 1 року страхового стажу (мається 25 років замість 26) для оформлення пенсії. Згідно пенсійного законодавства допустима доплата страхового стажу; вартість його покупки визначається розміром мінімального ЄСВ (єдиний соціальний внесок), помноженого на коефіцієнт 2. Мінімальний ЄСВ становить 22 відсотки мінімальної зарплати, яка по 31.12.19г. дорівнює 4173грн. Отже, для оформлення пенсії з 60-ти років йому необхідно доплатити наступну суму ЄСВ за рік: 4173грн. х 0,22 х 2 х12 міс. = 22033,44грн.

23.01.2020 року до суду надійшов відзив Київського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального Управління юстиції в Харківській області, в якому просять відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 в повному обсязі у зв*язку з її необґрунтованістю та безпідставністю. Вказують, що відсутні правові підстави для задоволення позовної заяви, оскільки дії державного виконавця по примусовому виконанню виконавчого провадження вчинені суворо у відповідності чинного законодавства про виконавче провадження, і ніяким чином не порушили права сторін виконавчих проваджень, в тому числі і права боржника.

28.01.2020 року подана відповідь на відзив позивача. 11.02.2020 року та 13.03.2020 року подані заяви позивача про розгляд справи у його відсутність.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2020 року справа розподілена в провадження судді Губської Я.В.

В призначене судове засідання учасники судового розгляду не з*явилися, повідомлені належним чином про час та місце судового розгляду, від позивача надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, від відповідача доповнення до відзиву.

На підставі викладеного, враховуючи строки розгляду справи, висловлення позиції сторін щодо позову, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін, на підставі вимог ст. 223 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Як визначено ч.3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Положеннями ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України ).

Позивач ОСОБА_1 , пред`являючи позовні вимоги до Київського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального Управління юстиції в Харківській області про відшкодування шкоди в розмірі 22033,44 грн. зазначає, що протиправними діями відповідача щодо невиконання рішення суду порушені його права та спричинена йому шкода згідно вимог ст. ст. 23, 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України, ст. 8, ч.3 ст. 23, ч.1 ст. 25 Загальної декларації прав людини, ст.ст. 43, 48, 56 Конституції України, яку він оцінив у розмірі 22033,44 грн.

Судом встановлено, що дійсно на примусовому виконанні в Київському відділі державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального Управління юстиції в Харківській області перебували виконавчі провадження за №ВП № 56492379 та 56633755 у складі ЗВП №57022573 з примусового виконання: 1. виконавчого листа № 640/4679/17 від 23.05.2018 року, виданого Київським районним судом м. Харкова про стягнення з УДНДІ "УКРВОДГЕО на користь ОСОБА_1 заборгованості з нарахованої, але невиплаченої заробітної плати у розмірі 65 201,52 грн., загальної суми компенсації за порушення строків виплати заробітної плати у розмірі 55 466,38 гри., середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 28 160 гри., з утриманням при їх виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів, ВП № 56492379; 2. виконавчого листа № 640/274/18 від 18.06.2018 року, виданого Київським районним судом м. Харкова про стягнення з УДНДІ "УКРВОДГЕО на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 4904,75 грн., ВП № 56633755.

За представленими суду даними. в рамках зведеного ВП № 57032573 по ВП № 56492379 були здійснені наступні виконавчі дії: банківські рахунки, які належать боржнику - арештовані 05.06.2018 року, про що винесена постанова про арешт коштів боржника; направлялись платіжні вимоги до банків щодо списання грошових коштів з рахунків боржника. Боржником восени 2019 року відкрито новий рахунок в АТ ТАСКОМБАНК , код ЄДРПОУ 339500 - № НОМЕР_1 ; 17.10.2019 року винесена постанова про арешт коштів боржника. 07.11.2019 року старшим державним виконавцем до Київського ВП ГУНП в Харківській області подано повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності директора УДНДІ УКРВОДГЕО - ОСОБА_2 .

Також, згідно наданих суду даних, грошові кошти для задоволення вимог стягувача списані з рахунків боржника та перераховані в повному обсязі стягувачу на його картковий рахунок, що підтверджуються платіжними дорученнями № 7043 від 16.08.2018, № 10733 від 26.12.2018, № 1135 від 24.03.2020, № 1361 від 06.04.2020, № 1362 від 06.04.2020. 01.04.2020 винесені постанови про закінчення виконавчих проваджень № 56492379 та 56633755 у зв`язку з фактичним повним виконанням рішення суду.

Також, на примусовому виконанні у відділі перебуває виконавче провадження № 56694340 з примусового виконання виконавчого листа №640/4679/17, виданого 23.05.2018 року Київським районним судом м. Харкова про поновлення ОСОБА_1 на посаді інженера проектно - технологічного сектору УДНДІ УКРВОДГЕО" з 07.03.2017 року. В порядку виконання даного провадження державним виконавцем були направлені до суду подання про обмеження у праві виїзду за межі України та про примусовий привід боржника - директора Укрводгео від 24.02.2020, вживаються заходи щодо виконання рішення суду.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Вимогами ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналізуючи наведені позивачем доводи та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є недоведеними, необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Так, позивач посилається на бездіяльність дій державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального Управління юстиції в Харківській області при примусовому виконанні рішень суду, однак суд зазначає, що доказів на підтвердження неправомірності чи бездіяльності дій Київського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального Управління юстиції в Харківській області суду не надано.

Статтею 1 Закону України Про виконавче провадження визначено, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб), що являє собою сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Суду під час розгляду даної цивільної справи в порушення положень ст.ст. 76-81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивачу було спричинено матеріальну шкоду діями Київського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального Управління юстиції в Харківській області.

Також, не було надано позивачем будь-якого доказу на підтвердження реального розміру матеріальної шкоди. Ототожнення позивачем суми доплати страхового стажу з заявленою сумою шкоди, судом не може бути взята до уваги, оскільки це не відповідає вимогам закону (ст. 1166 ЦК України ), а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь грошових коштів у рахунок відшкодування майнової (матеріальної) шкоди у сумі 22033,44 грн. є такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо розрахунку суми 22033,44 грн., як несплату роботодавцем УДНДІ УКРВОДГЕО" відповідних сум заробітку та у зв*язку з цим провини державного виконавця, суд, крім іншого погоджується з доводами відповідача з приводу того, що боржник УКРВОДГЕО є податковим агентом та на нього покладається обов`язок нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету відповідних сум із заробітної плати стягувача. При цьому, питання щодо сплати відповідних коштів до бюджету роботодавцем є відповідальністю боржника та правовідносинами між боржником та стягувачем.

Згідно із ст.1, 14 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно роз*яснень, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив під час визначення сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку із заробітної плати є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає таку суму без утримання цього податку та інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до п.3 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100, який затверджений постановою КМУ від 08.02.1995, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки; умови праці; інтенсивність праці; вислугу років, премії, високі досягнення в праці та інші. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомчістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду-до виправних робіт без позбавлення волі.

Законом України Про виконавче провадження чи іншими нормативно-правовими актами не передбачено право чи обов`язок державного виконавця самостійно змінювати резолютивну частину рішення що підлягає виконанню.

Законом України Про виконавче провадження не передбачено вчинення безпосередньо державним виконавцем дій щодо нарахування, відрахування єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування із сум, що належать до виплати, у разі виконання судового рішення про виплату працівникові заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, суд погоджується з доводами відповідача, що державний виконавець позбавлений можливості перевірити правильність нарахування утриманих боржником обов`язкових податків та платежів з метою правильного визначення різниці між сумою стягнення чистої заборгованості з заробітної плати на користь стягувана та сумою утриманих боржником податків та платежів через відсутність будь-якої бухгалтерської документації УДНДІ Укрводего .

Також, суд звертає увагу на те, що позивач, розраховуючи розмір шкоди в сумі 22033,44 грн. не визначає чи є майновою ця шкодою чи моральною, з посиланням як на норми ст. 1166, так і ст. 1167 ЦК України.

У п. 28 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах судам роз`яснено, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень ст. 56 Конституції України , ст. 11 Закону України Про державну виконавчу службу , ч. 2 ст. 87 Закону України Про виконавче провадження , а також з положень ст. ст.1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

В даній цивільній справі позивачем зазначений відповідач Київський відділ державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального Управління юстиції в Харківській області і клопотань про залучення інших відповідачів, або про заміну відповідача суду надано не було.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Вказані положення відображені у правовій позиції, висловленій Верховним Судом України від 11.09.2013р. у справі № 6-48цс13.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Згідно з ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивач не надав суду доказів неправомірності (незаконності) дій державного виконавця, що призвели до завдання шкоди, встановлений у передбаченому законом порядку (ухвалою, рішенням, постановою, вироком суду). Таким чином, посилання позивача в позові на підтвердження бездіяльності державного виконавця є голослівними та нічим не підтвердженими згідно вимог ЦПК України.

Згідно зі ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

За встановлених обставин позивачем не доведено правових підстав покладання на відповідача Київський відділ державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального Управління юстиції в Харківській області обов`язку з відшкодування шкоди за позовними вимогами ОСОБА_1 , а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.

Таким чином, аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги безпідставними, таким, що не знайшли свого підтвердження в судовому засідання та не встановлено, що дії державного виконавця визнані неправомірними, тому не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 12 , 81 , 141, 247 , 263-265 , 280-283 ЦПК України , суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Київського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального Управління юстиції в Харківській області (адреса: м. Харків, вул. Студентська, 5/6) про відшкодування шкоди у розмірі 22033,44 грн. - залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

На рішення суду першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення, а у випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя: