Постанова

від 25.05.2020 по справі 922/3642/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2020 р. Справа №922/3642/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача - Мовчан М.В., посвідчення №3033 від 31.12.2020 року, розпорядження №146/2к від 07.02.2019 року, рішення від 20.11.2015 року №7/15;

відповідача - Захарова О.О., посвідчення №1614 від 10.12.2008 року, договір про надання правової допомоги від 11.03.2020 року, ордер серія ХВ№547 від 29.04.2020 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Громадської організації Харківська обласна організація Громадської організації Всеукраїнська спілка автомобілістів , м.Харків, (вх.№1037Х/1-40) на рішення Господарського суду Харківської області від 25.02.2020 року по справі №922/3642/19,

за позовом Харківської міської ради, м.Харків,

до Громадської організації Харківська обласна організація Громадської організації Всеукраїнська спілка автомобілістів , м.Харків,

про стягнення 2903946,17 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2019 року Харківська міської рада звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Громадської організації Харківська обласна організація Громадської організації Всеукраїнська спілка автомобілістів про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 2903946,17 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, набувши право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності площею 0,9786 га по пров. Істомінському 2-му, 22-А у м.Харкові, належним чином у встановленому законодавством порядку не оформив речового права на вказану земельну ділянку.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.02.2020 року у справі №922/3642/19 (повний текст складено 05.03.2020 року, суддя Кухар Н.М.) позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Громадської організації Харківська обласна організація Громадської організації Всеукраїнська спілка автомобілістів на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 2903946,17 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 43559,19 грн.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 25.02.2020 року та прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно та незаконно не прийняв до уваги, що нежитлова будівля літ. А-4 загальною площею 2728,5 кв.м., розташована в м.Харкові по пров. Істомінському 2-му, №22-а є колективною власністю Громадської організації Всеукраїнська спілка автомобілістів , місцезнаходження юридичної особи: 04050, м.Київ, вул. Дегтярівська, буд. 8-а і значна земельна ділянка під вказаною будівлею використовується саме цією юридичною особою, а не відповідачем у справі.

Скаржник вказує, що позивач у даній справі повинен був надати докази існування протягом зазначеного у позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України Про оренду землі у зазначений період, а також обґрунтування розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна - коштів). Проте, позивач відповідного не вчинив, а місцевий господарський таким обставинам неправомірно оцінки не надав.

Не погоджується відповідач з висновками суду першої інстанції про законність та обґрунтованість наданого позивачем розрахунку. Так, розрахунок проведений виходячи з площі земельної ділянки - 0,9786 га, однак матеріали справи свідчать і позивачем не спростовано, що відповідач використовує значно меншу площу земельної ділянки - 148,8 кв.м. Невірним є застосування у розрахунку Кф із значенням 2,0 і 3,0, а також застосування коефіцієнта індексації.

Крім того, апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на безпідставне не прийняття доказів щодо сплати орендних платежів за спірну земельну ділянку і не врахування такої обставини при проведенні розрахунку.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.04.2020 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача; встановлено строк на протязі якого позивач має право подати відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі; справу призначено до розгляду в судове засідання.

23.04.2020 року позивач надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№3760), в якому пояснив, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Позивач вказує, що будівлі літ. А-4 , літ. Б-1 , літ. В-1 , літ. Е-1 та літ. Д-1 зареєстровані за Громадською організацією Харківська обласна організація Громадської організації Всеукраїнська спілка автомобілістів , що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи та внаслідок чого її обрано відповідачем у справі.

Позивач наполягає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність між сторонами даної справи кондиційних правовідносин та підстав для стягнення безпідставно збережених коштів. При цьому, позиція щодо кондиційних правовідносин підтверджується значною судовою практикою.

Позивач вважає довільним тлумаченням доводи апелянта щодо невірності розрахунку та наполягає на тому, що докази у підтвердження сплати податку за землю є неналежними.

Ухвалою суду від 04.05.2020 року задоволено клопотання відповідача та відкладено розгляд справи на іншу дату, а саме на 25.05.2020 року.

У судовому засіданні 25.05.2020 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні.

Представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, Харківською міською радою, відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України, здійснено заходи самоврядного контролю з питань використання та охорони земель територіальної громади міста Харкова, додержання вимог земельного законодавства.

Зокрема, Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 04.11.2019 року здійснено обстеження земельної ділянки з урахуванням звіту з геодезичної зйомки земельної ділянки по пров. Істомінському 2-му, 22-А у м.Харкові, розробленого ТОВ Геодезично-вишукувальний центр та витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по пров. Істомінському 2-му, 22-А у м.Харкові (кадастровий номер 6310137500:05:030:0072) від 06.06.2019 року №941/0/45-19, виданого Відділом у м.Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Згідно з вказаним витягом, а також витягом з Державного земельного кадастру від 06.08.2019 року №НВ-0003546812019 про земельну ділянку по пров. Істомінському 2-му, 22-А у м.Харкові (кадастровий номер 6310137500:05:030:0072), площа вказаної земельної ділянки складає 0,9786 га. Дана земельна ділянка зареєстрована як об'єкт цивільних прав 12.02.2008 року. Форма власності земельної ділянки - комунальна.

За результатами обстеження земельної ділянки по пров. Істомінському 2-му, 22-А у м.Харкові складено акт обстеження від 04.11.2019 року.

Обстеженням на місцевості встановлено, що земельна ділянка площею 0,9786 га по пров. Істомінському 2-му, 22-А у м. Харкові, кадастровий номер 6310137500:05:030:0072 огороджена, на земельній ділянці розташовано п'ять нежитлових будівель: літ. А-4 , літ. Б-1 , літ. В-1 , літ. Д-1 та літ. Е-1 .

Як зазначає позивач, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 04.11.2019 року №187414588, право власності на нежитлові будівлі по пров. Істомінському 2-му, 22-А у м.Харкові зареєстроване за Харківською обласною організацією Всеукраїнської спілки автомобілістів наступним чином:

- з 11.09.2004 року - літ. А-4 , загальною площею 2728,5 кв.м., на підставі свідоцтва про право власності б/н від 01.09.2004 року;

- з 07.05.2009 - літ. Б-1 , загальною площею 29,7 кв.м., та літ. Е-1 , загальною площею 9,9 кв.м., на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 25.02.2009 року у справі №57/265-08;

- з 25.05.2012 - літ. В-1 , загальною площею 44,5 кв.м., та літ. Д-1 , загальною площею 64,7 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу від 07.05.2012 року №1575.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що Громадська організація Харківська обласна організація Громадської організації Всеукраїнська спілка автомобілістів , набувши право власності на вищевказані об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином у встановленому законодавством порядку не оформила речового права на вказану земельну ділянку.

Враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав на земельну ділянку по пров. Істомінському 2-му, 22-А у м.Харкові з кадастровим номером 6310137500:05:030:0072, та з урахуванням приписів ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України, земельна ділянка площею 0,9786 га з кадастровим номером 6310137500:05:030:0072 по пров. Істомінському 2-му, 22-А у м.Харкові перебуває у власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради, що також підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06.08.2019 року №НВ-0003546812019.

Як вказує позивач, у період з 01.11.2016 року по 31.10.2019 року відповідач не сплачував за користування земельною ділянкою по пров. Істомінському 2-му, 22-А у м.Харкові, кадастровий номер 6310137500:05:030:0072, плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міської ради, як власника земельної ділянки за вказаною адресою майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.

Згідно з інформацією ГУ ДФС у Харківській області від 21.03.2018 року №5873/9/20-40-12-03-19, Громадська організація Харківська обласна організація Громадської організації Всеукраїнська спілка автомобілістів є платником орендної плати з юридичних осіб за земельні ділянки, розташовані у Московському районі м. Харкова та здійснила вказані у листі платежі. У зв'язку з тим, що відповідач використовує декілька земельних ділянок, які розташовані у Московському районі, а лист ГУ ДФС у Харківській області не містить конкретної інформації щодо наявних сплат за використання земельною ділянкою по пров. Істомінському 2-му, 22-А у м. Харкові кадастровий номер 6310137500:05:030:0072, зазначена у листі інформація не була врахована позивачем під час здійснення розрахунку.

Розрахунок розміру безпідставно збережених Громадською організацією Харківська обласна організація Громадської організації Всеукраїнська спілка автомобілістів коштів у розмірі орендної плати здійснено Харківською міською радою на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по пров. Істомінському 2-му, 22-А у м.Харкові (кадастровий номер 6310137500:05:030:0072) від 06.06.2019 941/0/45-19, виданого Відділом у м.Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Таким чином, позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою до Громадської організації Харківська обласна організація Громадської організації Всеукраїнська спілка автомобілістів про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності по пров. Істомінському 2-му, 22-А у м. Харкові.

Колегія суддів відзначає, що за змістом позовної заяви, предметом спору у даній справі є сума, нарахована позивачем, як доходи, отримані або які можна було б отримати від безпідставно набутого майна, в порядку статей 1212, 1213, 1214 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Отже, за змістом ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.

Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Згідно із частиною 1 статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.

Пунктом 14.1.147 Податкового кодексу України встановлено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є: територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Приписами частини 1 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування (ч.1 ст. 123 Земельного кодексу України).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" ч.1 ст. 96 Земельного кодексу України).

Отже, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, проте матеріали справи не містять доказів належного оформлення власником будівель права користування земельною ділянкою, на якій розташоване таке майно, зокрема, укладення відповідного договору оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права.

Відтак, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі №922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі №922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах №922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16). При цьому, судом апеляційної інстанції враховано висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 20.11.2018 року по справі №922/3412/17.

Водночас за змістом визначення, наведеного у ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 цього Кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про оренду землі об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина 1 статті 21 Закону України Про оренду землі ).

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 року по справі №920/739/17.

Відповідно до ч.2 ст. 20 і ч.3 ст. 23 Закону України Про оцінку земель дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Таким чином, для встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є спірна земельна ділянка сформованим об'єктом цивільних прав, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.01.2008 року між Харківською міською радою, як орендодавцем, та Харківською обласною організацією Всеукраїнської спілки автомобілістів, як орендарем, було укладено договір оренди землі, згідно п. 1 якого орендодавець на підставі рішення 14 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 04.07.2007 року №135/07 Про надання фізичним та юридичним особам земельних ділянок для експлуатації об'єктів самочинного будівництва надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться у м. Харків, пров. Істомінський 2-й, 22-А.

За умовами вищевказаного договору, в оренду була передана земельна ділянка загальною площею 0,9786 га (кадастровий номер 6310137500:05:030:0072) для експлуатації самочинно побудованих прохідної (літ. Б-1 ), господарчих будівель (літ. В-1 , літ. Д-1 ) та каплиці (літ. Е-1 ).

Згідно з п. 8 договору оренди землі від 11.01.2008 року, цей договір був укладений строком до 01.07.2012 року та станом на даний час припинив свою дію, що не заперечується сторонами по справі.

Досліджуючи зміст цього договору, судом встановлено, що земельна ділянка з відповідним кадастровим номером, дійсно не містила умов про передачу в оренду для обслуговування нежитлової будівлі А-4 та була передана виключно для використання під об'єкти нерухомості - літ. Б-1 , літ. В-1 , літ. Д-1 та літ. Е-1

З плану спірної земельної ділянки вбачається, що в її межах розташована нежитлова будівля літ. А-4 загальною площею 2728,5 кв.м., яка, за поясненнями відповідача, належить на праві колективної власності Громадській організації Всеукраїнська спілка автомобілістів (код ЄДРПОУ: 00023857; місцезнаходження: 04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 8-а). Отже, відповідач заперечуючи проти позовних вимог вказує, що загальна площа земельної ділянки, на якій розташовані належні йому об'єкти нерухомості, становить 148,8 кв.м., а загальна площа земельної ділянки, на якій розташований об'єкт нерухомості, який не належить відповідачу, становить 1501,1 кв.м. Таким чином, заперечуючи проти позову, відповідач наполягає на тому, що спірна земельна ділянка використовується ним частково, лише в частині 148,8 кв.м.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 04.11.2019 року №187414588, право власності на нежитлову будівлю літ. А-4 зареєстровано за Всеукраїнською спілкою автомібілістів з ідентифікаційним кодом ЄДРПОУ 05508915. Підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності б/н 01.09.2004 року.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом 05508915 зареєстрована Громадська організація Харківська обласна організація Громадської організації Всеукраїнська спілка автомобілістів (ХОО ВСА).

У матеріалах справи наявна копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.09.2004 року, яке видане на підставі розпорядження Харківського міського голови від 31.08.2004 року №2380 та яке посвідчує, що нежитлова будівля літ. А-4 загальною площею 2728,5 кв.м., розташована в м.Харкові по пров. Істомінському 2-му за №22-А належить Всеукраїнській спілці автомібілістів на праві колективної власності.

Ідентифікаційний код Всеукраїнської спілки автомібілістів - 00023857, що знаходиться за адресою 04050, м.Київ, вул. Дегтярівська, буд. 8-А і це окрема юридична особа.

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Відповідний висновок викладено у постанові Об'єднаної палати касаційного господарського суду Верховного Суду від 24.01.2020 року по справі №910/10987/18.

Таким чином, зазначення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно ідентифікаційного коду юридичної особи відповідача не свідчить про те, що саме відповідач є власником відповідного майна. Так, власником будівлі, що частково займає спірну земельну ділянку за використання якої позивач просить стягнути кошти як безпідставно збережені, належить не відповідачу по справі, а іншій юридичній особі. Крім того факт тотожності адреси будівлі А-4 з будівлями Б-1 , літ. В-1 , літ. Д-1 та літ. Е-1 не є свідченням того, що саме відповідач використовує відповідну будівлю і в нього наявний обов'язок здійснювати сплату за користування земельною ділянкою на якій така будівля знаходиться.

У сфері приватних відносин власності діє принцип - власність зобов'язує . Однак, як встановлено вище, відповідач не є власником майна - будівлі літ. А-4 і на нього не може бути покладено зобов'язальних дій (оформлення правовідносин щодо земельної ділянки на якій розташована така будівля) щодо такого майна.

Колегія суддів відзначає, що позивачем не доведено та не обґрунтовано належними, допустимими і достатніми доказами, що відповідач використовує будівлю А-4 , а отже не доведено тієї обставини, що відповідач за відсутності правових підстав зберіг (заощадив) у себе майно за рахунок позивача - кошти у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування земельною ділянкою саме загальною площею у розмірі 0,9786 га у м. Харків, по пров. Істомінському 2-му за №22-А.

Фактично відповідачу належить на праві власності наступне майно: з 07.05.2009 - літ. Б-1 , загальною площею 29,7 кв.м., та літ. Е-1 , загальною площею 9,9 кв.м., на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 25.02.2009 року у справі №57/265-08; з 25.05.2012 року - літ. В-1 , загальною площею 44,5 кв.м. та літ. Д-1 , загальною площею 64,7 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу від 07.05.2012 року №1575.

При цьому, відповідач не заперечує того, що ним не оформлено належним чином земельну ділянку на якій розташоване вищевказане майно, тобто не врегульовано правовідносини з радою.

Матеріали справи свідчать, що 04.11.2019 року було складено акт обстеження земельної ділянки за адресою: м.Харків по пров. Істомінському 2-му 22-А. Позивач посилається на вказаний акт як доказ фактичного використання земельної ділянки площею 0,9786 га., кадастровий номер 6310137500:05:030:0072. Однак, такий акт складено без участі представників відповідача. Вказаний акт підтверджує факт використання відповідачем земельної ділянки, однак не є належним і допустимим доказом у підтвердження використання відповідачем земельної ділянки саме у розмірі 0,9786 га., враховуючи що майно, яке розташоване на відповідній сформованій земельній ділянці (кадастровий номер 6310137500:05:030:0072) не належить частково відповідачу у справі.

Тобто, відповідач - Громадська організація Харківська обласна організація Громадської організації Всеукраїнська спілка автомобілістів , з огляду на наявне в неї право власності на будівлі фактично використовує меншу площу земельної ділянки ніж та що заявлена у позові, визначена як сформована і вказана в акті.

В матеріалах справи відсутня технічна документація стосовно земельної ділянки м.Харків по пров. Істомінському 2-му 22-А, яка фактично використовується відповідачем.

Таким чином, колегія суддів вважає, що наразі відповідач використовує земельну ділянку, яка не є сформованою у відповідності до вимог чинного законодавства, тобто не є об'єктом цивільних прав.

Відповідно до статті 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно з положеннями частини п'ятої статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Частиною першою статті 13 Закону України Про оцінку земель передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до статті 1 Закону України Про оцінку земель , нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Статтею 18 Закону України Про оцінку земель встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше, ніж один раз на 5 - 7 років.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України Про землеустрій .

Підставою для проведення оцінки земель згідно ст. 15 Закону України Про оцінку земель є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Процедуру проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів регламентовано Методикою нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів від 23.03.1995 року №213, та Порядком нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (далі - Порядок), затвердженим спільним наказом Держкомзему, Мінагрополітики, Мінбудархітектури, Української академії аграрних наук від 27.01.2006 року №18/15/21/11 та зареєстрованим у Мін'юсті 05.04.2006 року за №388/12262.

Згідно з вимогами статей 20, 21 Закону, за результатами проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів складається технічна документація, яка підлягає державній експертизі відповідно до закону.

Технічна документація, зокрема, містить визначення середньої (базової) вартості одного квадратного метра земель населеного пункту, середньої для економіко-планувальної зони вартості одного квадратного метра земель різного функціонального використання та схему зон впливу локальних факторів, які виявляються в межах окремої земельної ділянки.

Положеннями статті 23 закону визначено, що технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

Частиною 2 ст. 20 Закону України Про оцінку земель визначено, що дані про нормативну грошову оцінку стосовно окремої земельної ділянки оформлюються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно п. 4 Порядку, за результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки згідно з додатком 2.

Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями статті 288 Податкового кодексу України.

Отже, системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що нормативна грошова оцінка землі проводиться в обов'язковому порядку для визначення розміру орендної плати за землі комунальної та державної форм власності. При цьому, технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, затверджується рішенням відповідної сільської, селищної чи міської ради.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 02.03.2016 року у справі №3-476гс15; Верховного Суду від 31.07.2018 року у справі №804/7823/14, від 30.10.2018 року у справі №804/2111/14.

Наразі в матеріалах справи відсутня технічна документація з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яку фактично займає відповідач.

Позивачем заявлено до стягнення кошти, які останній кваліфікує як безпідставно збережене майно у розмірі орендної плати, у зв`язку з чим нарахування має здійснюватись позивачем саме на підставі технічної документації та Витягу з нормативної грошової оцінки землі і щодо належної земельної ділянки: виділення земельної ділянки, її кадастрового номеру та площі, розміру фактичного використання.

Проте, наданий позивачем розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, заявленої до стягнення позивачем вчинений всупереч вказаних обставин і не може прийматись до уваги.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивач просив суд стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти за період з 01.11.2016 року по 31.10.2019 року. У якості додатків до позовної заяви надано розрахунки за період з 01.11.2016 року по 31.12.2016 року, з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року, з 01.01.2018 року по 31.07.2018 року та з 01.08.2018 року по 31.10.2019 року.

Відповідно до статті 5 Закону України Про оцінку земель нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Частинами першою, другою статті 20 Закону України Про оцінку земель встановлено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

При цьому із наведених норм законодавства не вбачається можливості зазначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж оформлення витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Тому будь-які розрахунки, зроблені за відсутності такого витягу (зокрема, на підставі базової вартості одного квадратного метра землі із застосуванням відповідних коефіцієнтів), а також доводи про необов'язковість витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель для розрахунку розміру орендної плати - є необґрунтованими.

Вказаний висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, яким неодноразово зазначалося, що при стягненні безпідставно збереженого майна (коштів) у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно - шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі - а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (відповідні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі №922/902/18, від 08.08.2019 року у справі №922/1276/18, від 01.10.2019 року у справі №922/2082/18, від 16.11.2019 року у справі №922/3607/18).

У матеріалах справи наявний витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 06.08.2019 року, а отже розрахунок саме з цієї дати можливо вважати належним. Щодо періоду з 01.11.2016 року по 05.08.2019 року, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано суду першої та апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження здійсненого розрахунку, а саме, витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Крім того важливою обставиною є те, що розрахунок здійснювався позивачем без урахування сплаченого позивачем земельного податку. При цьому помилковим є судження позивача, що оскільки він не в змозі дослідити розмір сплати такого податку, то враховувати його при проведенні розрахунку немає підстав. Таке судження є помилковим і призводить до порушення прав платника. Неможливість проведення певної роботи - розрахунку, не повинно перетворюватись на тягар для протилежної сторони.

У апеляційній скарзі апелянт зазначає, що при проведенні розрахунку позивачем, невірним є застосування Кф із значенням 2,0 і 3,0, а також застосування коефіцієнта індексації.

В редакції наказу Міністерства аграрної політики та продовольства від 25.11.2016 року №489, яка діяла на період з 01.01.2017 року по 31.07.2018 року, зазначено, що у разі якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель, коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), застосовується із значенням 2,0.

Додатком 1 до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства від 25.11.2016 року №489 у вигляді таблиці затверджено коефіцієнти, які характеризують функціональне використання земельної ділянки (Кф) в залежності від коду КВЦПЗ (далі - Наказ).

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства від 27.03.2018 року №162 зміни до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства від 25.11.2016 року №489, а саме: У примітках до додатку 1 до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 року №489, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 19.12.2016 року №1647/29777, цифри "2,0" замінити цифрами "3,0" .

Позивачем до матеріалів справи надано витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №941/0/45-19 від 06.06.2019 року, в якому зазначено, що цільове призначення земельної ділянки - у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код класифікації видів цільового призначення земель.

У матеріалах справи наявний витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0003546812019 від 06.08.2019 року, в якому у графі Цільове призначення зазначено код - 1.12.9.

Таким чином у витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №941/0/45-19 від 06.06.2019 року міститься суперечлива інформація, що ставить під сумнів і проведені позивачем на підстав такого витягу розрахунки.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів вважає, що твердження відповідача щодо суті спору, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, доведені належними, допустимими та достатніми доказами, тоді як господарським судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішенні суду не відповідають обставинам справи.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Громадської організації Харківська обласна організація Громадської організації Всеукраїнська спілка автомобілістів підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду від 25.02.2020 року у справі №922/3642/19 скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Щодо судових витрат, які складаються з судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, то колегія суддів дійшла висновку про їх розподіл у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, п.2, ч.1 ст.275, п.1 п.3 ст. 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Громадської організації Харківська обласна організація Громадської організації Всеукраїнська спілка автомобілістів задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 25.02.2020 року по справі №922/3642/19 скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити.

Стягнути з Харківської міської ради (61003, м.Харків, м-н. Конституції, 7, ідентифікаційний код 04059243) на користь Громадської організації Харківська обласна організація Громадської організації Всеукраїнська спілка автомобілістів (61110, м.Харків, пров. Істомінський 2-й, 22-А, ідентифікаційний код 05508915) 65338,78 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 28 травня 2020 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя О.В. Ільїн

Суддя В.В. Россолов