Рішення

від 19.05.2020 по справі 902/994/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" травня 2020 р. Cправа №902/994/19

Суддя Господарського суду Вінницької області Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД"", м.Київ

до Приватного сільськогосподарського підприємства "Промінь", с.Дяківка Бершадського району Вінницької області

про стягнення 158678,50 грн заборгованості згідно договору поставки

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області 25.11.2019 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" про стягнення на його користь з Приватного сільськогосподарського підприємства "Промінь" заборгованості у розмірі 158678,50 грн, що складається з: 120873,06 грн - суми основного боргу; 30218,26 грн - штрафу в розмірі 25% від суми боргу; 4278,90 грн - суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів; 3308,28 грн - 3% річних. Вказана заборгованість нарахована з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки №АІ-01553 від 05.09.2017 в частині здійснення оплати за товар.

Ухвалою суду від 02.12.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/994/19, постановлено її розгляд здійснити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

16.12.2019 надійшов відзив №10/2-19 від 10.12.2019 на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що не визнає позовних вимог в повному обсязі. Обґрунтовуючи свою процесуальну позицію останній вказує, що у відповідності до п.7.1 Договору відповідач перерахував на поточний рахунок, який належить позивачу, грошові кошти відповідно до рахунків-фактур на загальну суму 997416,12 грн. При цьому, 20.12.2018 відбулася часткова поставка товару позивачу на суму попередньої оплати в розмірі 120873,06 грн. Таким чином, відповідач вказує, що сторони договору поставки приступили до виконання умов договору та будь-яких застережень з боку відповідача на адресу позивача не надходило.

Також представник ПСП "Промінь" вказує, що:

"Ні в договорі, а ні в специфікаціях (№СП-АІ-01553/14 від 14.12.2018 та № СП-АІ-01553/15 від 14.12.2018) не вказано на який конкретно поточний рахунок відповідачу потрібно сплачувати. Посилання позивача, що відповідач сплатив на інший, ніж вказаний в рахунку-фактурі, поточний рахунок є безпідставним, оскільки рахунки - фактури №АІ-00014113 від 14.12.2018 на суму 756000,00 грн та №АІ-00014114 від 14.12.2018 на суму 241746,12 грн не фіксують у них узгоджених сторонами істотних умов договору, який є предмет, ціна та строк його дії (ч.3 ст. 180ГК України)... .

Вимога позивача стягнути грошові кошти з відповідача у розмірі основного боргу 120873,06 грн у даній справі, які ним отримані 17.12.2018, - є ніщо іншим, як намагання повторно отримати кошти за вже сплачений товар."

23.12.2019 позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій останній поміж іншого вказує, що грошові кошти, які сплачено за платіжними дорученнями №1100 від 17.12.2018 та №1101 від 17.12.2018 не є виконанням грошового зобов`язання відповідача за договором, оскільки сторони не погодили зарахування зазначених коштів у якості оплати саме за Договором поставки №АІ-01553 від 05.09.2017.

08.01.2020 на адресу суду надійшли заперечення відповідача №04/01-20 від 04.01.2020 на відзив, із зазначенням наступних обставин:

"1. Відповідачем не заперечується отримання товару на загальну суму 120873,06 грн.

2. Позивачем розрахунок інфляційних нарахувань здійснено невірно. Сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, складає 3281,76 грн.

Умовами договору №АІ-01553 від 05.09.2017 не передбачена відповідальність відповідача за порушення зобов`язання щодо строків здійснення розрахунків за отриманий товар у вигляді штрафу у розмірі 25% вартості неоплаченого товару. Таким чином, вимога позивача про стягнення штрафу є необґрунтованою та безпідставною, а отже, не підлягає задоволенню.

04.01.2020 відповідач на адресу позивача направив заяву за №03/01-20 від 03.01.2020 про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 127463,10 грн, в тому числі: основний борг в розмірі 120873,06 грн, 3% річних в розмірі 3308,28 грн, інфляційні в розмірі 3281,76 грн".

На підставі вказаних обставин відповідач вважає, що грошові зобов`язання ПСП "Промінь" перед ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" припинені, у зв`язку із чим, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

08.01.2020 на адресу суду надійшло клопотання відповідача №04/02-20 від 04.01.202 про закриття провадження у справі в частині стягнення 127463,10 грн, в тому числі: суми основного боргу в розмірі 120873,06 грн, 3% річних в розмірі 3308,28 грн, інфляційних втрат в розмірі 3281,76 грн. Обґрунтовуючи подане клопотання відповідач зазначає, що 04.01.2020 ним була надіслана на адресу позивача заява №03/01-20 від 03.01.2020 про припинення зобов`язання на суму 127463,00 грн шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав.

В ухвалі від 23.01.2020 суд повідомив сторони, що клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі в означеній останнім частині буде розглянуто судом за результати розгляду даної справи по суті.

17.01.2020 від позивача надійшла заява №14/01/20 від 14.01.2020, в якій останній просить суд визнати недійсним односторонній правочин - заяву приватного сільськогосподарського підприємства "Промінь" про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог №03/01-20 від 03.01.2020.

Ухвалою суду від 23.01.2020 вказану заяву на підставі ч.3 ст.237 ГПК України прийнято до розгляду разом з первісним позовом.

22.01.2020 на електронну адресу суду надійшов відзив відповідача на заяву №14/01/20 від 14.01.2020 про визнання недійсним правочину, в якому останній обґрунтовує свої заперечення.

Так, представник відповідача вказує наступне:

"зобов`язання на суму 127463,10 грн є дійсним та безспірним, вимоги існували на момент зарахування та між сторонами не має спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання та розміру, а також, спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання та суми заборгованості.

В даній справі зараховані Відповідачем зустрічні вимоги є однорідними (мають грошовий характер), за своєю правовою природою зобов`язання за цими вимогами є однаковими, оскільки сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо).

Оспорюваний правочин - Заява Відповідача про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог №03/01-20 від 03.01.2020 про припинення його зобов`язань на суму 127463,10 грн - не суперечить жодному акту цивільного законодавства".

20.02.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив №12/02/20 від 12.02.2020, в якій останній вказує, що: "оскільки позивач не визнає зобов`язання по сплаті відповідачу грошових коштів, між сторонами існує неузгодженість щодо заявленого відповідачем зустрічного зобов`язання, а відтак, відсутня безспірність заявлених відповідачем зустрічних вимог, направлення відповідачем Заяви про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог №03/01-20 від 03.01.2020 не припиняє обов`язку Відповідача розрахуватись за отриманий товар за Договором поставки №АІ-01553 від 05.09.2017 з урахуванням штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних нарахувань, які є предметом розгляду даної справи".

В свою чергу відповідач в запереченнях на відповідь на відзив №26/1-20 від 26.02.2020 зазначив, що рішенням Господарського суду м.Києва у справі №910/12845/19 від 16.12.2019 встановлено, що відповідач здійснив перерахування грошових коштів в розмірі 997416,12 грн на поточний рахунок № НОМЕР_1 в "ВТБ Банк" МФО 321767, який належить позивачу. Таким чином, відповідач вважає, що в матеріалах справи відсутні докази існування спору щодо зустрічності вимог, однорідності вимог, а також спору щодо строків виконання.

20.02.2020 на адресу суду надійшла заява позивача №06/02/20 від 06.02.2020 про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просить суд стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Промінь" заборгованість у сумі 166705,78 грн, яка складається з основного боргу в розмірі 120873,06 грн, штрафної санкції в сумі 38245,54 грн, інфляційних втрат в сумі 4278,90 грн, 3% річних за користування грошовими коштами в сумі 3308,28 грн.

Ухвалою суду від 12.03.2020 вказану заяву прийнято до розгляду.

12.03.2020 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи для судового розгляду по суті.

Під час судового засідання, 14.05.2020, судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про оголошено перерви в його проведенні до 18.05.2020.

На визначену судом дату, 18.05.2020, з`явилися представники обох сторін.

Під час судового розгляду, 18.05.2020, представник позивача підтримував позовні вимоги та просив суд їх задовольнити, при цьому представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Після закінчення судових дебатів суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для прийняття рішення по суті справи та орієнтовний час повернення - 19.04.2020.

На оголошення вступної та резолютивної части рішення (19.04.2020) представники сторін не з`явилися.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

05.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД"" (далі по тексту також - постачальник/позивач) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Промінь" (далі по тексту також - покупець/відповідач) був укладений договір поставки №АІ-01553 (далі по тексту також - Договір).

Відповідно до предмету вказаного Договору у порядку та на умовах, визначених ним, Постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки покупцеві мінеральні добрива (далі по тексту також - товар), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.1.2. Договору загальна кількість товарів, що підлягають поставці, одиниця виміру, їх часткове співвідношення (асортимент) за видами, сортами, марками, визначаються за згодою сторін у специфікації, що додається договору та є його невід`ємною частиною.

Згідно п.2.1. Договору постачальник поставляє товар покупцю за цінами, визначеними у специфікації до договору.

Загальна сума цього договору обчислюється, як вартість усього товару, поставленого постачальником покупцю, згідно із специфікаціями до договору, протягом строку дії договору (п.2.4 Договору).

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що товар, який є предметом поставки за цим договором, поставляється протягом 30 (тридцяти) календарних днів моменту повної попередньої оплати покупцем його вартості, якщо інші строки не передбачені специфікацією до договору.

Відповідно до п.7.1. Договору покупець зобов`язаний повністю оплатити товар до його передання постачальником (попередня оплата), якщо інші умови оплати не передбачені специфікацією до договору.

Згідно п.7.2. Договору покупець повинен здійснити оплату товару протягом 3 днів з моменту підписання специфікації, якщо інші строки оплати не передбачені специфікацією до договору та (або) рахунком-фактурою постачальника на відповідну партію товару.

При цьому в пункті 7.4. сторони узгодили, що оплата товару та (або) відшкодування витрат на його перевезення здійснюється шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок постачальника вказаний у рахунку-фактурі та (або) специфікації до договору.

Датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів, сплачених покупцем за товар, на поточний рахунок постачальника. При здійсненні кожного платежу покупець вказує наступні реквізити щодо призначення платежу: назву, дату, номер цього договору та специфікації, за якою здійснюється поставка товару, з посиланням на виставлений постачальником рахунок-фактуру (п.п. 7.6, 7.7. Договору).

Відповідно до п.8.4.1 Договору за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

За цим Договором нарахування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за прострочення виконання зобов`язання припиняється через 12 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (п. 8.10 Договору).

Пунктом 8.11 Договору визначено, що за домовленістю сторін до вимог про стягнення штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) встановлюється позовна давність тривалістю у 3 роки.

У відповідності до п.12.1, п.12.2: договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним, але не довше, ніж до 31.12.2017. Строк дії договору буде продовжуватись на кожен наступний календарний рік, якщо жодна із сторін за 1 місяць до його закінчення не виявить бажання у письмовій формі припинити дію договору.

14.12.2018 сторони підписали специфікацію №СП-АІ-01553/14 до договору поставки №АІ-01553 від 05.09.2017, відповідно до якої вони погодили поставку товару, а саме: аміачну селітру у кількості 70 т на суму 756000,00 грн на умовах попередньої оплати до 18.12.2018 включно. При цьому, у специфікації зазначені наступні банківські реквізити ТзОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД"": р/р НОМЕР_2 в Банк Восток ПАТ, МФО 307123.

Також 14.12.2018 сторони підписали специфікацію №СП-АІ-01553/15 до договору поставки №АІ-01553 від 05.09.2017, відповідно до якої погодили поставку товару, а саме: амонію сульфат добривний, у кількості 30,6 т на суму 241746,12 грн на умовах попередньої оплати до 18.12.2018 включно. У цій специфікації сторони погодили наступні банківські реквізити ТзОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД"": р/р НОМЕР_2 в Банк Восток ПАТ, МФО 307123.

Відповідно до вказаних специфікацій відповідачем було виставлено позивачу рахунки-фактури №АІ-00014113 та №АІ-00014114 від 14.12.2018 на суму 756000,00 грн та на суму 241746,12 грн, із зазначенням банківських реквізитів відповідача: р/р НОМЕР_2 в Банк Восток ПАТ, МФО 307123.

В подальшому, позивачем згідно видаткової накладної №АІ-00019074 від 20.12.2018 поставлено відповідачу товар на суму 120883,06 грн.

26.05.2019 ПСП "Промінь" звернулось до ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" з листом, в якому просило повідомити про дату та час поставки недопоставлений товар обсягом 15,3 тони. При цьому відповідач зазначив про отримання товару на загальну суму 120873,06 грн.

У відповідь на вказане звернення ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" відреагувало листом №2105/19/1-1 від 21.05.2019, із змісту якого слідує наступна позиція позивача:

"Відповідачем здійснено оплату не на підставі рахунку фактури №АІ-00014114, як це передбачено Договором, а здійснено оплату за наступними реквізитами: АТ ВТБ Банк р/р НОМЕР_1 , відносно якого на момент здійснення оплати введено тимчасову Адміністрацію, в зв`язку з чим обслуговування всіх поточних рахунків банку зупинене, і позивач не маємо можливості скористатися коштами які розташовані на р/р НОМЕР_1 AT ВТБ Банк .

В зв`язку з допущеної з боку ПСП "Промінь" помилки, а саме перерахування коштів не на той рахунок, який передбачено договірними відносинами, Продавець Товару на підставі договору поставки №АІ-01553 від 05.09.2017 згідно Специфікації №СП-АІ-01553/15 від 14.12.2018 не отримав коштів, а отже підстави для поставки Амоній сульфату добривного у кількості 15,3 тон відсутні".

З огляду на викладене, позивач, зазначаючи про відсутність оплати з боку відповідача за поставлений товар, звернувся до суду з даним позовом.

Враховуючи встановлені обставини суд дійшов наступних висновків.

Згідно із п.3 ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З моменту укладення сторонами Договору №АІ-01553 від 05.09.2017 між ними виникли зобов`язання, які мають правову природу договору поставки.

Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Так, відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положення частини 1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Поряд з тим, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу (ч.1 ст.693 ЦК України).

Згідно до ч.ч. 1, 2 ст.538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач, посилаючись на платіжні доручення №1100 від 17.12.2018 про сплату 756000,00 грн та №1101 від 17.12.2018 про сплату 241416,12 грн, стверджує про виконання ним зобов`язання в повному обсязі. Тоді як позивач заперечує виконання останнім зобов`язання, з огляду на перерахування вказаних коштів на інший, ніж передбачено домовленістю сторін, банківський рахунок, до якого у нього відсутній доступ.

Таким чином, між сторонами виник спір щодо виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором поставки в частині здійснення розрахунків за отриманий товар.

При цьому суд зауважує, що зазначені вище грошові кошти в розмірі 997416,12 грн були предметом дослідження у господарській справі №910/12845/19.

Так, ПСП "Промінь" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД"" про стягнення 1065792,04 грн в тому числі: суми попередньої оплати - 876543,06 грн, пені - 154535,75 грн, інфляційних втрат - 17566,61 грн та 3 % річних - 17146,62 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог, ПСП "Промінь" зазначив, що свої зобов`язання щодо оплати товару виконав належним чином шляхом здійснення передоплати в сумі 997416,12 грн. Проте, відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконав, оскільки здійснив поставку товару частково на суму 120873,06 грн, у зв`язку з чим повинен повернути позивачу вартість непоставленого товару на суму 876543,06 грн.

16.12.2019 Господарським судом м.Києва по справі №910/12845/19 прийнято рішення про відмову у задоволенні позову.

При розгляді вказаної справи Господарський суд м.Києва встановив наступне:

"Між сторонами був укладений договір поставки №АІ-01553, відповідно до якого відповідач зобов`язався передати (поставити) у зумовлені строки покупцеві мінеральні добрива, а позивач зобов`язався прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, відповідно до п.7.1. договору покупець зобов`язаний повністю оплатити товар до його передання постачальником (попередня оплата), якщо інші умови оплати не передбачені специфікацією до договору.

Судом також вище встановлено, що у відповідності до умов цього договору між сторонами було підписано дві специфікації №СП-АІ-01553/14 на суму 756000,00 грн та №СП-АІ-01553/15 на суму 241416,12 грн, в яких були зазначені наступні банківські реквізити відповідача: НОМЕР_2 в Банк Восток ПАТ, МФО 307123.

Крім того, вказані банківські реквізити були зазначені також в рахунках-фактурах №АІ-00014113 та № АІ-00014114, які були виставлені ТзОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД"" позивачу.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, всупереч умовам п.7.4 договору, останнім було здійснено оплату на інші банківські реквізити, а саме: р/р НОМЕР_1 , банк отримувача: АТ "ВТБ Банк", МФО 321767.

Отже, з наведеного вбачається, що відповідачем в специфікаціях №СП-АІ-01553/14 та №СП-АІ-01553/15, а також в рахунках-фактурах №АІ-00014113 та №АІ-00014114 було зазначено певні банківські реквізити останнього, проте позивачем було здійснено оплату на інші банківські реквізити, тому суд приходить до висновку, що позивачем не виконано належним чином умови п.7.4. та п.7.7. договору поставки щодо попередньої оплати за товар, відповідно згідно п.7.6. договору відповідачем грошові кошти на виконання договору поставки № АІ-01553 від 05.09.2017 не отримані.

За вказаних обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог Приватного сільськогосподарського підприємства "Промінь" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД"" попередньої оплати за договором поставки №АІ-01553 від 05.09.2017 в розмірі 876543,06 грн".

Зазначене рішення Господарського суду м.Києва від 16.12.2019 по справі №910/12845/19 в апеляційному порядку не оскаржувалося у зв`язку із чим, відповідно до приписів ч.1 ст.241 ГПК України, - набрало законної сили 14.01.2020.

Згідно ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Аналогічні положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26 грудня 2011 року, згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Таким чином, суд визнає встановленим та не потребуючим повторного доведення факт "...невиконання ПСП "Промінь" належним чином умов п.7.4. та п.7.7. Договору поставки щодо попередньої оплати за товар, відповідно згідно п.7.6. Договору ТОВ "ТД Агроімпорт ЛТД" грошові кошти на виконання договору поставки №N АІ-01553 від 05.09.2017 не отримані. ..."

Водночас суд враховує, що відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, також посилається на Заяву №03/01-20 від 03.01.2020 про припинення зобов`язання на суму 127463,10 грн зарахуванням зустрічних однорідних вимог. При цьому, з огляду на наявність вказаної Заяви, відповідач вважає, що між сторонами у даній справі (№902/994/19) відсутній спір, у зв`язку із чим останнім подано відповідне клопотання про закриття провадження у справі.

Поряд з тим, ухвалою суду від 23.01.2020, на підставі ч.3 ст. 237 ГПК України прийнято до розгляду разом з первісним позовом заяву позивача №14/01/20 від 14.01.2020, в якій останній просить суд визнати недійсним односторонній правочин - заяву приватного сільськогосподарського підприємства "Промінь" про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог №03/01-20 від 03.01.2020.

Обґрунтовуючи вказану вимогу позивач зазначає, що не визнає зобов`язання по сплаті відповідачу грошових коштів, а тому між сторонами існує неузгодженість щодо заявленого відповідачем зустрічного зобов`язання, а відтак, відсутня безспірність заявлених відповідачем зустрічних вимог.

З огляду на викладене, позивач стверджує, що направлення відповідачем Заяви про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог №03/01-20 від 03.01.2020 не припиняє обов`язку Відповідача розрахуватись за отриманий товар по Договору поставки №АІ-01553 від 05.09.2017 з урахуванням штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних нарахувань, які є предметом розгляду даної справи".

При розгляді вказаної вимоги позивача суд враховує наступне.

Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

За правовою природою припинення зобов`язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї із сторін, згідно вимог ст.601 ЦК України, однак якщо ця угода суперечить вимогам чинного законодавства та інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування , то сторона має право звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав з позовом до суду про визнання її недійсною, з урахування п.2 ч.2, ч.1 ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України.

Відповідно до ст.601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Зазначене кореспондується із положенням ч.3 ст.203 ГК України, відповідно до якого, господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому).

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними, тобто вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов`язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов`язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов`язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов`язані з виконанням.

Отже, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов`язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов`язанні є боржником в іншому зобов`язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав.

Разом з тим, ще одною важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог , які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов`язань.

Наведеної правової позиції дотримується також Касаційний господарський суд у складі Верховного суду.

Так, в постанові від 05.07.2018 по справі №914/3013/16 Касаційний суд зазначив, що з аналізу положень ст.203 ГК України та ст.601 ЦК України можна зробити висновок, що метою даних норм є:

1. уникнення зайвого та непотрібного перерахування чи передачі сторонами одна одній та повернення в зворотному напрямку тієї частини однорідних зустрічних основних зобов`язань, які однакові за розміром для обох сторін, а отже можуть бути зараховані, що відповідатиме принципу розумності.

2. уникнення ситуації, коли одна сторона добросовісно повністю виконає своє зустрічне однорідне основне зобов`язання, а інша, внаслідок власної недобросовісної поведінки або з інших підстав, своє зобов`язання не виконає, що дозволить добросовісній стороні зменшити свої втрати (або взагалі їх уникнути) на ту частину основного зобов`язання, яку можна зарахувати, що відповідатиме принципам справедливості та добросовісності.

При цьому основне зобов`язання, як правило, носить ясний та безспірний характер, оскільки зазвичай підтверджується первинними документами, підписаними обома сторонами. Крім того, строк виконання основного зобов`язання детально регламентований вищенаведеною ст.530 ЦК України. В свою чергу, пеня та штраф, наприклад, можуть бути зменшені судом на підставі ч.3 ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України або між сторонами може виникнути спір щодо застосування ч.6 ст.232 ГК України при нарахуванні пені.

Разом з тим, згідно з ч.11 ст.238 ГПК України (далі ГПК): "У разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму."

Аналіз даної норми свідчить, що її мета є по суті аналогічною меті ст.203 ГК України та ст.601 ЦК України, оскільки в даному випадку судовим рішенням будуть чітко зафіксовані розміри грошових сум, які сторони винні одна одній, тобто, їх розмір носитиме ясний та безспірний характер , а з моменту набрання таким судовим рішенням законної сили відповідно до п.9 ч.3 ст.129 та ч.1 ст.129-1 Конституції України таке судове рішення підлягатиме обов`язковому виконанню, тобто, буде відсутній будь-який спір між сторонами з приводу настання чи ненастання строку виконання зобов`язання з такої сплати.

При цьому, зазначена норма ГПК України не проводить жодної диференціації, які за правовою природою чи підставами виникнення мають бути ці грошові суми.

На підставі викладеного, Верховний Суд при розгляді справи №914/3013/16 дійшов висновку, що незважаючи на те, що формально зараховані, як зустрічні, можуть бути лише саме основні зобов`язання, проте, за аналогією ст.203 ГК України, ст.601 ЦК України та ч.11 ст.238 ГПК України, задля досягнення тієї ж мети, на яку направлені вищевказані статті, та з урахуванням наведених засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, може мати місце зарахування і вимог про сплату штрафних санкцій та передбачених ч.2 ст.625 ЦК України інших нарахувань у випадку, якщо у кожної із сторін наявне судове рішення, яке набрало законної сили, про стягнення таких вимог, оскільки в такому випадку будуть чітко зафіксовані розміри грошових сум, які сторони винні одна одній по таким вимогам, тобто, їх розмір носитиме ясний та безспірний характер , а з моменту набрання такими судовими рішеннями законної сили відповідно до п.9 ч.3 ст.129 та ч.1 ст.129-1 Конституції України такі судові рішення підлягатимуть обов`язковому виконанню.

Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що заява відповідача №03/01-20 від 03.01.2020 про зарахування зустрічних однорідних вимог не відповідає вимогам ст.601 ЦК України.

В обґрунтування вказаного висновку суду слід зазначити, що на дату правочину - 03.01.2020, між сторонами не існували зустрічні, однорідні, безспірні вимоги, які підтверджені в тому числі відповідними судовими рішеннями та щодо яких настав строк виконання.

Так, відповідач в оскаржуваній заяві зазначає: "ПСП "Промінь" має перед ТОВ "ТД"Агроімпорт ЛТД" непогашене грошове зобов`язання у розмірі 127463,10 грн, яке складається з наступних сум: суми основного боргу в розмірі 120873,06грн, 3 % річних в розмірі 3308,28 грн, інфляційних в розмірі 3281,76 грн, які заявлені в межах справи №902/994/19.

В той же час, 17.12.2018 ПСП "Промінь", поза межами договору поставки №АІ-01553 від 05.09.2017, перерахував ТОВ "ТД"Агроімпорт ЛТД" на поточний рахунок № НОМЕР_1 в "ВТБ Банк" МФО 321767, грошові кошти у сумі 997416,12 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1100 від 17.12.2018 на суму 756000,00 грн, платіжним дорученням №1101 від 17.12.2018, а також обставинами, встановленими в межах справи №910/12845,/19, що розглянута Господарським судом міста Києва".

Таким чином, на переконання відповідача, ТОВ "ТД"Агроімпорт ЛТД" має непогашене зобов`язання перед ПСП "Промінь" у розмірі 997416,12 грн, оскільки останній не заперечує факт отримання вказаних грошових коштів, тоді як повернення платнику коштів, що були помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, є обов`язком такого неналежного отримувача.

Надаючи оцінку вказаним обставинам суд враховує, що предметом розгляду господарської справи №910/12845/19 були вимоги ПСП "Промінь" про стягнення на його користь з ТОВ "ТД"Агроімпорт ЛТД" вартість непоставленого товару згідно умов Договору поставки №АІ-01553 від 05.09.2017 на суму 876543,06 грн.

Як зазначалось раніше: рішенням Господарського суду м.Києва від 16.12.2019 в задоволенні вказаних вимог було відмовлено. Поряд з тим, як слідує із змісту вказаного рішення, господарським судом не встановлено наявність грошового зобов`язання ТОВ "ТД"Агроімпорт ЛТД" перед ПСП "Промінь". При цьому зазначена в рішенні обставина наступного змісту: "Проте, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується ПСП "Промінь", всупереч умовам п.7.4 договору, останнім було здійснено оплату на інші банківські реквізити, а саме: р/р НОМЕР_1 , банк отримувача: АТ "ВТБ Банк", МФО 321767" не вказує на наявність у ТОВ "ТД"Агроімпорт ЛТД" безспірного зобов`язання перед ПСП "Промінь" повернути перераховані грошові кошти.

Окрім того, відповідачем включено до зобов`язання зі своєї сторони визначені ним 3% річних та інфляційні втрати, про стягнення яких станом на момент вчинення правочину (03.01.2020) відсутнє відповідне судове рішення, що як зазначалось вище, виключає безспірний характер вказаних нарахувань.

Також, суд вважає за необхідне вказати, що грошові кошти в розмірі 997416,12 грн, які відповідач зазначає в оспорюваній заяві, як борг позивача, були досліджені при розгляді даної справи №902/994/19 на предмет належного виконання грошового зобов`язання за договором поставки №АІ-01553 від 05.09.2017 та в іншому аспекті не оцінювалися.

Відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для дослідження та встановлення обставин щодо наявності/відсутністі зобов`язання "ТД"Агроімпорт ЛТД" перед ПСП "Промінь" відносно перерахування грошових коштів в розмірі 997416,12 грн.

Враховуючи встановлені обставини суд зважає на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст.203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно заява однієї з сторін про зарахування зустрічних вимог повинна відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбаченим ст.203 ЦК України.

Крім того, відповідно ч.3 ст.202 ЦК України односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача у зв`язку із чим, односторонній правочин - заяву приватного сільськогосподарського підприємства "Промінь" про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог №03/01-20 від 03.01.2020 слід визнати недійсним.

Одночасно суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем з посиланням на вищезазначений правочин було подано клопотання про закриття провадження у справі №902/994/19, через відсутність предмету спору.

Так, відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Предмет спору це об`єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір.

Поряд з тим, враховуючи, що судом визнано недійсним правочин, на який посилається відповідач, як на підставу врегулювання спору у даній справі, у суду відсутні підстави для застосування вказаного положення Кодексу.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

Підсумовуючи встановлені обставини у даній справі, суд констатує, що в матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем отриманого товару згідно видаткової накладної №АІ-00019074 від 20.12.2018 на суму 120883,06 грн у зв`язку із чим, суд вважає, що вимога позивача про стягнення заборгованості в розмірі 120883,06 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Судом також розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 38245,54 грн пені, 4278,90 грн інфляційних втрат та 3308,28 грн три відсотків річних.

Так, згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч.1 ст.631 ЦК України). Згідно зі статтями 251, 253 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як зазначалось раніше, сторони в п.8.4.1 Договору визначили міру відповідальності за прострочення обумовлених умовами Договору платежів, а саме: "покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення".

При цьому сторони узгодили, що нарахування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за прострочення виконання зобов`язання припиняється через 12 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (п. 8.10 Договору).

Окрім того, згідно до п.8.11 Договору за домовленістю сторін до вимог про стягнення штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) встановлюється позовна давність тривалістю у 3 роки.

Таким чином, оскільки судом встановлено, що відповідачем допущено прострочення виконання зобов`язань визначених умовами Договору в частині сплати вартості отриманих послуг та товару, вимоги позивача щодо стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені є правомірними та обґрунтованими.

При цьому вирішуючи питання щодо визначених позивачем періодів нарахування компенсаційних та штрафних санкцій судом встановлено, що останнім не враховано положення ч.1 ст.693 ЦК України, відповідно до якої у разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Так, згідно до ч.ч.1, 2 ст.538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Як встановлено судом сторонами в пункті 7.2 Договору погоджено порядок розрахунків на умовах попередньої оплати, а саме: "протягом трьох днів з моменту підписання специфікації, якщо інші строки оплати не передбачені специфікацією до договору та (або) рахунком-фактурою постачальника на відповідну партію товару. Водночас у специфікаціях до товару сторони визначили поставку товару на умовах попередньої оплати, яка мала бути здійснена "до 18.12.2018 включно".

Поряд з тим, як слідує з матеріалів справи, відповідачем не виконано зобов`язання в частині оплати отриманого товару, а тому відповідно до ст.538 ЦК України СПС "Промінь" зобов`язаний був оплатити товар в день його отримання, тобто 20.12.2018.

Таким чином, відповідач з 21.12.2018 вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання по оплаті вартості отриманого товару.

Враховуючи викладене, здійснивши перевірку правильності нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних за допомогою калькулятора інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН" судом встановлено, що розмір пені становить 37887,91 грн, розмір 3 % становить 3278,47 грн. При цьому розмір інфляційних втрат нарахованих позивачем не перевищують розмір визначений судом.

Таким чином, підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 37887,91 грн, 3% річних в розмірі 3278,47 грн, інфляційні втрати в розмірі 5026,01 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Також суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Так, позивач в позовній заяві просив суд стягнути з ПСП "Промінь" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 21450 грн.

Поряд з тим, 18.05.2020 позивачем подано заяву про відмову від стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 21450,00 грн, у зв`язку із чим питання щодо їх відшкодування судом не вирішується.

За усним клопотанням представника відповідача, що заявлено в судовому засіданні 18.05.2020, яке проводилось в режимі відеоконференцзв`язку, відповідно до положень п.5 ч.6 ст.238 ГПК України слід призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 14, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним односторонній правочин - Заяву приватного сільськогосподарського підприємства "Промінь" про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог №03/01-20 від 03.01.2020.

3. Стягнути з приватного сільськогосподарського підприємства "Промінь" (вул.Дружби, буд.2, с.Дяківка, Бершадський р-н, Вінницька обл., 24444, код ЄДРПОУ 03733766) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД"" (вул.Метрологічна, буд.42, прим.42/1, м.Київ, 03143, код ЄДРПОУ 35917124) 2102,00 грн судового збору, сплаченого за заяву про визнання недійсним правочину.

4. Стягнути з приватного сільськогосподарського підприємства "Промінь" (вул.Дружби, буд.2, с.Дяківка, Бершадський р-н, Вінницька обл., 24444, код ЄДРПОУ 03733766) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД"" (вул.Метрологічна, буд.42, прим.42/1, м.Київ, 03143, код ЄДРПОУ 35917124) 120873,06 грн - основного боргу; 37887,91 грн - пені; 3278,47 грн - 3 % річних; 4278,90 грн - інфляційних втрат; 2494,78 грн - судового збору.

5. В позові в частині стягнення 357,63 грн пені та 29,81 грн 3% річних відмовити.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

7. Призначити судове засідання на 24 червня 2020 року на 11 год. 00 хв. для вирішення питання про судові витрати, понесені приватним сільськогосподарським підприємством "Промінь" у справі №902/994/19.

8. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 29 травня 2020 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу (вул.Метрологічна, буд.42, прим.42/1, м.Київ, 03143);

3 - відповідачу ( вул.Дружби, буд.2, с.Дяківка, Бершадський р-н, Вінницька обл., 24444)